Ухвала суду № 91976150, 02.10.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12104/20

Провадження №2/369/4755/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2020 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Волчко А.Я.,

при секретарі Миголь А.А.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали заяви про забезпечення позову представника позивача - адвоката Хомич Івана Олександровича у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, державного акту на право власності на земельну ділянку, переведення прав та обов`язків сторони покупця за договорами купівлі-продажу, витребування майна від добросовісного набувача, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, державного акту на право власності на земельну ділянку, переведення прав та обов`язків сторони покупця за договорами купівлі-продажу, витребування майна від добросовісного набувача

25.09.2020 року до суду надійшла заява від представника позивача про забезпечення позову по даній справі.

Свої вимоги обґрунтував тим, що у разі задоволення позовних вимог Позивач набуде право власності на нерухоме майно у вигляді домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 341, 8 кв.м., житловою площею 143, 1 кв.м. (надалі – Домоволодіння) та земельної ділянки площею 0,1512 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222486001:01:003:0254 (надалі – Земельна ділянка).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №224977994 від 22.09.2020, спірні Домоволодіння та Земельна ділянка належать на праві власності ОСОБА_3 , які їй продала її донька – ОСОБА_2 . Остання, в свою чергу, до продажу була власником спірних Домоволодіння та Земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння від 19.02.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. за реєстровим №412 та Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. за реєстровим №419. Водночас дійсним покупцем Домоволодіння та Земельної ділянки за вказаними договорами купівлі-продажу від 19.02.2010 є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 лише формально була вписана в договори купівлі-продажу Домоволодіння та Земельної ділянки як покупець та не була реальною стороною договорів, а тому договори купівлі продажу Домоволодіння та Земельної ділянки від 19.02.2010 в частині зазначення покупцем ОСОБА_2 є частково недійсними. Як наслідок, враховуючи, що спірні Домоволодіння та Земельні ділянки вибули з володіння ОСОБА_1 не з його волі шляхом відчуження його ОСОБА_2 , яка не мала права відчужувати спірне майно, то останнє підлягає витребуванню в ОСОБА_3 .

У Позивача є реальні побоювання, що ОСОБА_3 може вчинити спробу відчуження спірного Садового будинку і невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Зазначені побоювання за словами позивача підтверджуються тим, що ОСОБА_3 , знаючи про існування спору між її донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з приводу Домоволодіння та Земельної ділянки, почала вживати всіх заходів задля відчуження вказаного нерухомого майна.

Так, нещодавно ОСОБА_1 дізнався від сусідів по Домоволодінню, що невідомі особи неодноразово з`являлися за адресою Домоволодіння та оглядали його та загалом всю територію земельної ділянки, що свідчить про наміри ОСОБА_2 здійснити відчуження земельної ділянки разом з розташованим на ній Домоволодінням, а в такому випадку виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог буде неможливим.

Крім того, Позивачем було виявлено оголошення про продаж Домоволодіння та Земельної ділянки, на якій воно розташоване, на наступних веб-сайтах:

1.https://www.olx.ua/obyavlenie/dom-v-kottedzhnom-gorodke-petrushki-IDH7Zac.html#ef693410db

2.https://mesto.ua/sale/kievskaya-oblast/selo-petrushki/12098315/html?source=flatfy.lun.ua&utm_medium=referral&utm_term=899dcfd4-ea3a-4bfa-8677-3cadcdbb62dc&utm_campaign=external_rank_3

З оголошень на вказаних сайтах вбачається, що продається будинок в АДРЕСА_1 площею 340 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 15 соток.

Таким чином зі змісту зазначених оголошень можна зробити висновок, що ОСОБА_3 намагається продати спірне нерухоме майно.

Враховуючи, що у разі задоволення позовних вимог Позивач набуде право власності на нерухоме майно у вигляді Домоволодіння та Земельної ділянки, то у суду є всі правові підстави накласти арешт на дане нерухоме майно.

У випадку відчуження домоволодіння та земельної ділянки ОСОБА_3 іншій особі за договором купівлі-продажу чи іншим відплатним договором, набути право власності на дане нерухоме майно Позивачу буде неможливо, оскільки ця інша особа стане добросовісним набувачем.

Дослідивши заяву про забезпечення позову та додані до неї матеріали, суд приходить до висновку, що заява представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 153 ЦПК України суд розглянув заяву про забезпечення позову без виклику осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача обґрунтовує наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, виходячи виключно із власних нічим не підтверджених припущень (міркувань, передбачень, прогнозів), що протирічить положенням ст. 149 ЦПК та п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», згідно яких такі припущення мають бути обґрунтованими, а саме, підкріплені доказами про наявність фактичних, а значить реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість у майбутньому виконати рішення суду першої інстанції.

Підстави забезпечення позову необхідно доводити документально, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову, по суті, це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Крім того, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Так зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається, в чому саме полягає необхідність у забезпеченні позову, належним чином не обґрунтовано необхідність застосування виду забезпечення позову у вигляді арешту.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи, що заявником не доведено факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку про відмову у забезпеченні позову.

Крім того 20.08.2018 року Києво-Святошинським районним судом Київської області суддею Дубас Т.В., відповідно до вказаної ухвали представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Першути О.В. про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, визнання договорів купівлі-продажу недійсними, поділ спільного майна подружжя, було задоволено. Накладено арешт та заборону відчуження на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 341, 8 кв.м., житловою площею 143, 1 кв.м.. Накладено арешт та заборону відчуження на земельну ділянку площею 0,1512 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222486001:01:003:0254. Вказаний ареш не скасовано на теперішній час.

Також, слід зазначити, що питання про забезпечення позову також розглядалось 05.11.2018 року Києво-Святошинським районним судом Київської області суддею Дубас Т.В., відповідно до вказаної ухвали у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, визнання договорів купівлі продажу недійсними, поділ спільного майна подружжя, було відмовлено.

Враховуючи зазначене, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що представником позивача не були наведені належні та переконливі докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди інтересам позивача до ухвалення рішення у цивільній справі, та невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких звернувся позивач, у випадку ухвалення рішення на користь останнього.

Керуючись статтями 149-153, 258-261-210 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви про забезпечення позову представника позивача - адвоката Хомич Івана Олександровича у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, державного акту на право власності на земельну ділянку, переведення прав та обов`язків сторони покупця за договорами купівлі-продажу, витребування майна від добросовісного набувача - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду, або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Суддя: А.Я. Волчко