Рішення № 91975195, 23.09.2020, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/11117/19

2/296/693/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2020 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Адамовича О.Й.,

за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,

представника позивача Кардаш С.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Соломонюка С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 16.02.2018 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 11100,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, унаслідок чого станом на 14 серпня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 21657,35 грн., з яких: 13792,49 грн. - заборгованість за тілом кредита, 5728,80 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита, 628,57 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 0,00 грн. нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також 500,00 грн - штрафу (фіксована частина), 1007,49 грн - штрафу (процентна складова).

Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором від 16.02.2018 року.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира від 04.12.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання (а.с.42).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Вказала, що відповідачем 16.02.18 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, крім того, того ж дня відповідачем була підписана Заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг, яка містить умови щодо розміру відсотків, пені, комісії, а тому нарахування відсотків та штрафних санкцій проведено правомірно.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги визнали частково та просили стягнути суму боргу в розмірі 910,88 грн.

В поданих письмових поясненнях відповідач вказав, що згідно виписки по рахунках за період з 14.04.18 по 31.05.20 відповідачем було знято коштів на суму 36828,88грн., а погашено 35918грн, що становить різницю в сумі 910,88грн.. Тому, виходячи з правових позицій Верховного Суду України викладені у постановах від 11 лютого 2015 року у справі №6-240цс14, від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15, від 22 березня 2017 року у справі №6-2320цс16, та Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц щодо узгодження умов договору, зважаючи на відсутність підпису відповідача в Умовах та Правилах надання банківських послуг щодо розміру відсотків, пені, коімісії, стягненню з відповідача підлягають кошти в сумі 910,88 грн., тобто лише не погашене тіло кредиту.

Також в судовому засіданні відповідач заперечив підписання ним при оформленні 16.02.18 кредитної картки Заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг, яка була надана позивачем після відкриття провадження у справі.

Суд заслухавши учасників судового процесу, дослідивши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, 16 лютого 2018 року між Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку (а.с. 20).

У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті https://privatbank.ua.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 14 серпня 2019 року становить 21657,35 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту - 13792,49 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту - 5728,80 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 628,57 грн., нарахованої пені за прострочене зобов`язання - 0,00 грн., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 0,00грн., а також 500,00 грн - штрафу (фіксована частина), 1007,49 грн - штрафу (процентна складова) (а.с. 8,9).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "Приватбанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві відповідача від 16.02.2018 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за тілом кредита, заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за нарахованими відсотками, штрафи (фіксована та процентна складова).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16.02.2018 року, посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та Правил, не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг "ПриватБанку", з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Саме такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосування норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Отже, врахувавши висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, суд приходить до висновку, що позивачем безпідставно здійснювалися нарахування відсотків і штрафів на виконання умов кредитного договору.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими твердження представника позивача про підписання відповідачем 16.02.2018 року Заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг (а.с.58-65) разом з Анкетою-заявою (а.с.10), оскільки такі твердження суперечать змісту самої Заяви в якій вказується, що Умови та Правила надання банківських послуг Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» були затверджені Протоколом засідання Правління Банку №8 від 19.02.2019 року, тобто після підписання Анкети-заяви.

Суд також звертає увагу, що Заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг не містить дати підписання, а тому цей доказ відхиляється судом як такий, що не може підтверджувати дійсні умови укладеного договору від 16.02.2018.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вказувалося вище, банком було надано розрахунок, згідно якого заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 14 серпня 2019 року становить 21657,35 грн. і включає в себе заборгованість за тілом кредиту - 13792,49 грн. та заборгованості за простроченим тілом кредиту - 5728,80 грн.

При цьому, відповідач заперечуючи щодо позову послався на банківську виписку по рахунку з 14.04.2018 по 31.05.2020 (а.с. 67-77) вказав, що ним було знято кошти в сумі 36828,88грн., а погашено 35918грн, що становить різницю в сумі 910,88грн., яка і підлягає стягненню. Відповідач посилаючись на правові висновки зроблені Верховним Судом України та Верховним Судом у вказаних вище постановах, зазначив про безпідставність нарахування комісії, пені та відсотків.

Суд погоджується з такими доводами частково.

Вбачається, що комісія сплачувалася відповідачем одразу (одночасно) при використанні кредитних коштів (проведенні платіжних операцій), зокрема при знятті готівки в банкоматі, при перерахування коштів з карткового рахунку, при оплаті товарів (послуг) карткою тощо. Відповідачем здійснювалося погашення використаних коштів впродовж тривалого періоду, відповідно суд відхиляє доводи відповідача, що він не був обізнаний про комісію. До того ж, сума комісії на даний час сплачена відповідачем.

При цьому в розрахунку заборгованості (а.с. 8-9) вказується, що у період з 01.05.19 по 31.08.19 (з травня по серпень місяці) з відповідача стягувалися за рахунок кредитних коштів нараховані та не сплачені відсотки. Разом з тим, з виписки по кредитних рахунках (а.с. 67-77) вбачається, що у вказаний період нараховувалися не відсотки, а пеня в сумі 4655,63грн. (а.с. 76). Нарахована сума пені в 1392,38грн. за вересень 2019 року не входить до суми боргу заявленого до стягнення, а тому відповідач безпідставно послався на неї у своєму розрахунку.

Також безпідставним є посилання відповідача про нарахування позивачем 4959,46грн. процентів згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки така сума також не входить до позовних вимог.

Не погоджується суд і з вказаними відповідачем сумами витрачених та погашених кредитних коштів.

З розрахунку боргу та виписках по рахунку за заявлений у позові період вбачається, що сума витрачених відповідачем кредитних коштів становить 54278,43 грн, а сума повернутих - 45020,60 грн.

Разом з тим вбачається, що вказана заборгованість по тілу кредиту окрім безпосередньо витрачених відповідачем сум позики (стовпчик №3 розрахунку), формувалася також шляхом погашення за рахунок кредитних коштів (стовпчик №4 розрахунку) нарахованих банком щомісячних відсотків, що призводило до збільшення заборгованості по тілу кредиту на відповідну суму відсотків.

Виходячи з позиції відповідача щодо безпідставного нарахування позивачем процентів, пені, штрафу (з чим погоджується суд з огляду на вищевикладене), при визначені обґрунтовано заявленої до стягнення суми боргу, слід виходити з суми витрачених відповідачем кредитних коштів (стовпчик №3 розрахунку) та сплачених ним коштів на погашення кредитних зобов`язань. Саме різниця між ними підлягає стягненню з відповідача та розраховується наступним чином: 54278,43 грн. (витрачені відповідачем кошти) - 45020,60 грн. (сплачені відповідачем кошти за договором) = 9257,83 грн.

Однак, такий спосіб зарахування сплачених позивачем коштів не відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 04.12.2019 року (справа №357/4626/17). Зокрема, Верховний Суд вказав, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про відсутність правових підстав для стягнення на користь банку заборгованості за тілом кредиту, вважаючи сплачені відповідачем кошти такими, що сплачені на погашення тіла кредиту, оскільки суд не послався на докази, які б свідчили про обґрунтованість зарахування таких сум за заявою сторони саме на погашення тіла кредиту, чи на наявність таких узгоджених сторонами умов укладеного кредитного договору, не врахував, що зарахування зустрічних вимог згідно частини другої статті 601 ЦК України може здійснюватись лише за заявою однієї із сторін, а не за ініціативою суду. Також колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Отже, виходячи з вищенаведеного сплачені відповідачем кошти можуть вважатися такими, що сплачені на погашення тіла кредиту, лише за умови наявності доказів, які б свідчили про обґрунтованість зарахування таких сум за заявою сторони саме на погашення тіла кредиту, чи на наявність таких узгоджених сторонами умов укладеного кредитного договору, оскільки зарахування зустрічних вимог згідно частини другої статті 601 ЦК України може здійснюватись лише за заявою однієї із сторін.

Відповідач не надав таких доказів, а тому в суду відсутні правові підстави для зарахування сплачених відповідачем коштів на погашення тіла кредиту.

Разом з тим, як вказувалося вище, заборгованість по тілу кредиту становить 19521,29грн. та включає в себе окрім безпосередньо витрачених відповідачем сум позики (стовпчик №3 розрахунку), нараховані банком щомісячні відсотки, які погашалися за рахунок кредитних коштів (збільшення кредитного ліміту) (стовпчик №4 розрахунку), що призводило до безпідставного збільшення заборгованості по тілу кредиту на відповідну суму відсотків.

Оскільки, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 вказується про необґрунтованість нарахування за наявних умов відсотків, недоведеність існування погоджених між сторонами умов договору про можливість стягнення сум нарахованих відсотків банком за рахунок тіла кредиту, суд вважає, що позивачем необґрунтовано включено до тіла кредиту 10263,46 грн., які сформовані за період з 01.09.2018 по 14.08.2019, а тому в цій частині слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зокрема з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 9257,83 грн.: (19521,29грн. - 10263 грн. = 9257,83 грн.)

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 821,17 грн.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-91, 258, 259, 265, 268, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором №б/н від 16.02.2018 року у розмірі 9257 (дев`ять тисяч двісті п`ятдесят сім) грн. 83 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" суму сплаченого судового збору у розмірі 821 (вісімсот двадцять одну) грн. 17 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: АТ КБ "Приватбанк", місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Головуючий суддя О. Й. Адамович

Дата складання повного рішення: 28.09.20.