Вирок № 91974991, 05.10.2020, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/4069/15-к

Категорія 54

1-кп/295/170/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2020 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

в складі:

головуючого - судді Костенко С.М.

секретарів судового

засідання Ковальчук М.М., Руденко Т.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 1201460020003594 про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, громадянина України, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працюючого юристом «Західна юридична компанія», проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 382 ч.3 КК України,

з участю:

прокурора Волківського І.Ю.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Лук`янчука Ю.М.

в с т а н о в и в :

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що будучи головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області призначений за переведенням на посаду заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на підставі наказу № 623/11 від 28.04.2014 року, останньому присвоєно 11 ранг державного службовця. Цього ж дня ОСОБА_1 ознайомлений з посадовою інструкцією заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК України та ст.ст.25, 26 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 є службовою особою, яка займає відповідальне становище.

Так, ОСОБА_1 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, являючись представником влади, який відповідно до повноважень повинен був вчинити дії по виконанню судового рішення, яке набрало законної сили, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», умисно не виконав ухвалу Господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року за наступних обставин.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними принципами судочинства є, в тому числі, обов`язковість рішень суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст.ст. 4-5, 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Невиконання вимог, рішень, ухвал господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

У відповідності до п. 1.4 посадової інструкції заступника начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Житомирській області при виконанні своїх обов`язків останній керується Конституцією України, Законами України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, Положенням про управління державної виконавчої служби ГУЮ у Житомирській області, положенням про відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Житомирській області, постановами колегії і наказами управління державної виконавчої служби ГУЮ у Житомирській області, Головного управління юстиції у Житомирській області, іншими нормативно-правовими актами, цією посадовою інструкцією.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції заступник начальника відділу примусового виконання рішень проводить виконавчі дії по виконавчим провадженням.

Так, на виконанні у ОСОБА_1 знаходилось зведене виконавче провадження ВП № 35158543 від 09.11.2012 про стягнення заборгованості з ПАТ «Електровимірювач» (ЄДРПОУ 00226098) на користь юридичних осіб та держави на загальну суму 5 346 394 грн. 28 коп.. Під час реалізації наданих останньому повноважень ОСОБА_1 встановлено наявність у зазначеного боржника банківського рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Сбербанк Росії» (МФО 320627 код 25959784).

У подальшому, 06.06.2013 року в робочий час у приміщенні службового кабінету відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Житомирській області, що знаходиться за адресою: м. Житомир, майдан Соборний, 1, ОСОБА_1 в ході проведення дій по указаному вище виконавчому провадженні, виніс постанову про арешт коштів ПАТ «Електровимірювач», які містяться на зазначеному вище рахунку із спеціальним режимом використання № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Сбербанк Росії», яку цього ж дня направив для виконання до указаної банківської установи, де на указаний рахунок було накладено арешт.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Житомирській області ОСОБА_1 в частині накладення арешту на кошти, що містяться на рахунку № НОМЕР_1 , який відкрито в АТ «Сбербанк Росії», визнано протиправними, арешт з вказаного рахунку ухвалою суду зобов`язано зняти.

У подальшому, 28.04.2014 року ОСОБА_1 отримав вказану ухвалу суду до виконання.

06.05.2014 року УДВС ГУЮ у Житомирській області подано апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року апеляційну скаргу УДВС ГУЮ у Житомирській області на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року повернуто скаржнику без розгляду.

Так, 21.05.2014 року заступник начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Житомирській області ОСОБА_1, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, отримавши вищевказану ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду до виконання, усвідомлюючи, що ухвала господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року вступила в законну силу та є обов`язковою до виконання не пізніше наступного дня, в порушення вищезазначених вимог законодавства, маючи умисел на невиконання ухвали суду, будучи зобов`язаним та маючи реальну можливість виконати зазначену ухвалу, умисно її не виконав, а того ж дня безпідставно, повторно виніс постанову про арешт коштів боржника, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , який відкрито в АТ «Сбербанк Росії».

Ухвалу господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року було виконано іншим державним виконавцем лише 08.07.2014 року шляхом винесення постанови про зняття арешту з коштів боржника.

Такі дії ОСОБА_1 органами досудового розслідування кваліфіковані як умисне невиконання службовою особою, яка займає відповідальне становище, ухвали суду, що набрала законної сили, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 не визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих дій. Показав, що з середини 2012 по травень 2014 у його провадженні перебувало на виконанні зведене виконавче провадження про стягнення в солідарному порядку з ВАТ «Електровимірювач» боргових зобов`язань за судовими рішеннями, у зв`язку з чим ним вживалися заходи на його виконання, зокрема накладалися арешти на майно, розрахункові рахунки. Уникаючи виконання судового рішення ВАТ «Електровимірювач» постійно у різних банках відкривав нові рахунки, про це свідчать повідомлення Державної податкової служби України. Ухвалою суду від 23.04.2014 року визнано дії державного виконавця протиправними в частині накладення арешту на кошти, що містяться на окремому рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Сбербанк Росії» та знято арешт з вказаного рахунку. Копія ухвали суду надійшла до виконавчої служби для відому та була оскаржена Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області. Про те, що апеляцію повернуто, оскільки не сплачено судовий збір, йому стало відомо у червні 2014, у зв`язку з чим підготував проект постанови про скасування арешту на вказаний рахунок, однак ОСОБА_2 , начальником відділу, постанову не затверджено, оскільки ухвала не відповідала вимогам виконавчого документа, не мала відмітки про набрання законної сили, не завірена гербовою печаткою, крім того керівник вважав, що ухвала є незаконною та Управління не позбавлено права її оскаржити. Оскільки діючими на той час нормативними документами обов`язковим було затвердження постанови про скасування арешту керівником, здійснити дії усупереч цьому не мав можливості. В послідуючому, коли він виконував обов`язки керівника, іншим державним виконавцем, якому передано на виконання вказане зведене виконавче провадження, за його розпорядженням підготовлено постанову про скасування арешту з рахунку та в послідуючому ним затверджено. Пояснив, що 21.05.2014 отримавши оновлену інформацію з податкової служби про розрахункові рахунки підприємства виніс постанову про накладення на них арешту, про те, що у значному переліку розрахункових рахунків податковою повторно зазначено рахунок № НОМЕР_1 не перевірив, тобто проявив неуважність, при цьому його дії не були умисними. Зазначив, що в ході проведення досудового розслідування не встановлено і не доведено умислу в його діях.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За ч.2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

В свою чергу стандарт доведення «поза розумним сумнівом», визначений практикою ЄСПЛ (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A № 25), може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Згідно вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Так, на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення сторона обвинувачення посилається на фактичні дані, які досліджені судом безпосередньо в судовому засіданні та містяться в наступному:

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні показав, що у 2012-2014 роках здійснював представництво ВАТ «Електровимірювач», йому було доручено здійснити перевірку законності постанов державного виконавця про накладення арешту на рахунки підприємства. Після аналізу, виявилося, що один з рахунків є спеціального призначення, а саме фонду страхування з тимчасової втрати працездатності, на якому були кошти, у зв`язку з чим звернувся письмово до Управління виконавчої служби з клопотанням про зняття арешту. В послідуючому, не дочекавшись відповіді звернувся до керівника ОСОБА_2 , однак останній зазначив, що не вбачає підстав для скасування арешту, у зв`язку з чим до суду подана скарга на дії державного виконавця, ухвалою суду скаргу задоволено та знято арешт зі спеціального рахунку. В послідуючому неодноразово звертався як до ОСОБА_2 , так і до ОСОБА_1 з приводу виконання ухвали суду, однак отримав відмову з мотивів, що рішення суду оскаржено. Він у свою чергу наполягав на його негайному виконанні, оскільки неможливо було здійснити виплати працівникам по лікарняних листках. Зазначив, що вказаний рахунок був розблокований, але через короткий проміжок часу повторно був накладений арешт. Також пояснив, що йому невідомо чи мало місце накладення арешту на вказаний рахунок в інші періоди і невідомо про те, що підприємством в банках відкривалися нові рахунки.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_2 показав, що у 2013-2014 займав посаду начальника відділу. ОСОБА_1 займав посаду головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень, а в послідуючому переведений на посаду заступника начальника відділу. На виконанні у ОСОБА_1 перебувало зведене виконавче провадження про стягнення боргу з ВАТ «Електровимірювач», виконання якого мало труднощі, оскільки боржник всіляко ухилявся від його виконання, у зв`язку з чим державним виконавцем направлялися запити до відповідних служб, для виявлення майна, як рухомого так і нерухомого, запити до податкової служби щодо відкриття розрахункових рахунків. Метою накладення арешту на майно та розрахункові рахунки було виконання судового рішення. Першочергове накладення арешту є на розрахункові рахунки, а в разі встановлення недостатності коштів для погашення заборгованості, накладається арешт на майно. Про те, що серед розрахункових рахунків, відомості про які надавала податкова служба, є спеціальні рахунки, державному виконавцеві не було відомо. При цьому, зацікавлена особа має право звернутися до суду про звільнення коштів з-під арешту. До виконавчої служби надійшла ухвала суду про скасування арешту, однак вказівки ОСОБА_1 про її виконання не давав, оскільки керівництвом було прийнято рішення про її оскарження. Управління, яке є юридичною особою, подало апеляцію, однак у зв`язку з відсутністю фінансування та неможливістю сплатити судовий збір, апеляція була повернута. До нього дійсно звертався ОСОБА_1 з проектом постанови про скасування арешту з спеціального розрахункового рахунку, однак він відмовив у її затвердженні, оскільки ухвала суду не відповідала вимогам виконавчого документа та керівництвом управління прийнято рішення про його подальше оскарження. Зазначив, що згідно з нормативними документами, які діяли на той час, постанова про скасування арешту обов`язково мала бути затверджена керівником, без її затвердження державний виконавець був позбавлений права вчинити дії про скасування арешту. Під час додаткового допиту зазначив, що копія ухвали надійшла від суду для відому, а не для виконання, так як представник управління не був присутнім під час судового розгляду. Крім того, боржник не звертався з офіційною заявою, з належно оформленою ухвалою, яка відповідала вимогам виконавчого документа, про її виконання. Також зазначив, що державний виконавець користується програмою «Виконавче провадження», до якої податкова служба, в електронному вигляді надсилає інформацію про відкриті розрахункові рахунки боржника, а у свою чергу програма, у разі невиконання судового рішення та наявності заборгованості, автоматично здійснює операцію накладення арешту. Ствердив, що ОСОБА_1 з дотриманням вимог Закону виконував свої обов`язки, вживав заходи на виконання судового рішення та погашення боргу, яке складало більше п`яти мільйонів гривень. Також показав, що боржник умисно ухилявся від виконання судового рішення, у зв`язку з чим направлялися листи до правоохоронних органів про порушення кримінальних проваджень за умисне невиконання судового рішення.

Також на обґрунтування обвинувачення надано ухвалу господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 про визнання протиправними дії Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень в частині накладення арешту на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 з резолюцією керівника 28.04.2014 - ОСОБА_1 для розгляду та прийняття рішення (т.2 а.с.106); ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 19.04.2014 про повернення апеляційної скарги Управлінню державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області, з резолюцією керівника 21.052014 - ОСОБА_1 для розгляду та прийняття рішення (т.2 а.с.96); постанова про арешт коштів боржника на 11-ть розрахункових рахунки від 21.05.2014 (т.2 а.с.64); копія журналу реєстрації копій рішень, ухвал, постанов надісланих для відома 2013-2014, в якому значиться запис про те, що 28.04.2014 надійшла ухвала господарського суду № 15/5007/103/11 та підпис ОСОБА_1 без зазначення дати її отримання (т.1 а.с.48); копія журналу реєстрації копій рішень, ухвал, постанов надісланих для відома за 2014 рік, в якому значиться запис, без зазначення дати про надходження ухвали Рівненського АГС за № 15/5007/103/11 та підпис ОСОБА_1 без зазначення дати її отримання (т.1 а.с.51); висновок експерта № 1/1303 від 27.11.2014 про те, що підпис, розташований в графі «резолюція керівника» навпроти прізвища « ОСОБА_1 » в журналах реєстрації копій рішень, ухвал, постанов надісланих для відома за 2013-2014роки та за 2014 рік виконаний ОСОБА_1 .

Стаття 11 Кримінального Кодексу України дає загальне визначення поняття кримінального правопорушення (злочину), яке містить у собі сукупність ознак, обов`язкових для будь-якого конкретного кримінального правопорушення (злочину). Відсутність будь-якої обов`язкової ознаки не є кримінальним правопорушенням (злочином).

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , характеризується наявністю умисної форми вини, тобто невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якого звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання.

Виходячи із поняття кримінального правопорушення, викладеного у ч.3 ст. 382 КК України, суб`єктивна сторона даного кримінального правопорушення, завжди характеризується лише умисною формою вини. Зважаючи на те, що склад цього кримінального правопорушення є формальним, діяння передбачені цією статтею можуть бути вчинені тільки умисно, тобто вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Відповідно до вимог ГПК України (діючого на час інкримінованого діяння) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, ст. 256 вказаного Кодексу передбачає, що строк для оскарження рішення суду є 10-денним, з дня проголошення рішення або з дня складення повного рішення. Судом встановлено, що ухвала господарського суду від 23.04.2014 надійшла до виконавчої служби 28.04.2014, при цьому, як вбачається зі змісту зазначеної ухвали розгляд скарги проводився у відсутність представника Управління виконавчої служби, 06.05.2014 була подана апеляційна скарга, тобто рішення господарського суду щодо скасування арешту на рахунок боржника не набрало законної сили.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 апеляційна скарга була залишена без розгляду у зв`язку з несплатою судового збору, вказана ухвала надійшла 21.05.2014 до головного управління юстиції у Житомирській області. Як вбачається з дослідженого судом копії журналу реєстрації копій рішень, ухвал, постанов надісланих для відома за 2014 рік, відсутня дата коли саме ОСОБА_1 її отримав, мається лише підпис. Як пояснив ОСОБА_1 пошта передавалася йому не в день її реєстрації, оскільки спочатку надходила для резолюції до керівника, а в послідуючому передавалася виконавцю, це могло складати і декілька днів. Зазначив, що про ухвалу про повернення апеляції йому стало відомо на початку червня 2014.

В послідуючому ГУЮ у Житомирській області повторно подало апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Житомирської області від 23.04.2014 року, яка лише 16.12.2014 постановою Рівненського апеляційного господарського суду оскаржувана ухвала залишена без змін, тобто ухвала суду від 23.04.2014 набрала законної сили 16.12.2014.

Суд, здійснюючи судовий розгляд з дотримання загальних засад кримінального провадження, зокрема на основі змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, в межах висунутого обвинувачення, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, надані стороною обвинувачення, дійшов висновку, що пред`явлене обвинувачення ОСОБА_1 не знайшло свого підтвердження в суді.

Так, згідно Інструкції № 512/5 від 02.04.2012 з організації примусового виконання рішень, яка діяла на час інкримінуємого діяння, п.1.5.1. під пункт «г» постанова складається і підписується державним виконавцем та затверджується начальником відділу або його заступником, скріплюється печаткою.

Як вбачається з показів свідка ОСОБА_2 , після повернення ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду апеляційної скарги, 21.05.2014 ОСОБА_1 підготував проект постанови про скасування арешту з рахунку № НОМЕР_1 , однак зважаючи на те, що ухвала не відповідала нормативним вимогам виконавчого документа, відсутня відмітка про набрання ухвали законної сили, не скріплена печаткою та керівництвом Управління прийнято рішення про її подальше оскарження, він відмовив у затвердженні зазначену постанову, як того вимагала Інструкція № 512/5 від 02.04.2012 з організації примусового виконання рішень, що позбавляло ОСОБА_1 самостійно вчинити такі дії. Органом досудового розслідування не надано належної оцінки нормативним документам, які регулюють порядок здійснення своїх функціональних обов`язків державним виконавцем, не спростовано покази ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 .

Також про відсутність умислу у ОСОБА_1 свідчать наступні безпосередньо досліджені судом документи.

Так, 18.06.2014, ОСОБА_1 виконуючи обов`язки начальника відділу примусового виконання рішень затвердив постанову головного державного виконавця ОСОБА_5 про зняття арешту з коштів боржника, які знаходяться на розрахунковому рахунку № НОМЕР_1 . Отже покази ОСОБА_1 , про те, що ним вчинялися дії на зняття арешту, підтверджено зазначеною постановою (т.2 а.с.51).

Однак, виконати зазначену постанову не надалося можливим, оскільки як вбачається з відповіді ПАТ «Дочірниій банк Сбербанк Росії» від 01.07.2014 в банку, крім постанови від 26.09.2012, обліковуються постанови про арешт коштів від 06.06.2013 та 21.05.2014, у зв`язку з чим постанова про зняття арешту за постановою від 26.09.2012 не може бути прийнята Банком до виконання (т.2 а.с.48).

В послідуючому, постановою державного виконавця від 08.07.2014 знято арешт з розрахункового рахунку № НОМЕР_1, накладеного постановами від 26.09.2012, 06.06.2013 та 21.05.2014 (т.2 а.с.47).

Під час досудового розслідування та судового розгляду не здобуто доказів про те, 21.05.2014 ОСОБА_1 діючи умисно наклав арешт на рахунок № НОМЕР_1 . Під час досудового розслідування не перевірено функціонування програми «Виконавче провадження», яка використовується державним виконавцем під час виконання судового рішення. Оскільки, як встановлено під час судового розгляду інформація податкової служби надходила в електронному вигляді та відповідно до програмного забезпечення, за наявності не погашеного боргу, який складає декілька мільйонів гривень, арешти на рахунки накладалися автоматизовано. Так, судом встановлено, що 21.05.2014 накладаючи арешт на одинадцять розрахункових рахунків, відомості які надійшли з податкової служби, програмним забезпеченням були здійснені автоматизовано, що у свою чергу свідчить не про умисні дії ОСОБА_1 , а про вчинення дій з недбалості, оскільки останній поклався на відомості податкової служби, не перевірши кожен з рахунків.

Разом з цим вказаного недостатньо для прийняття обвинувального вироку відносно ОСОБА_1 , оскільки це не доводить, що обвинувачений наклав арешт на рахунок 21.05.2014 умисно. За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність всіх складових ознак кримінального правопорушення (злочину), а саме недоведеність суб`єктивної ознаки кримінального правопорушення (злочину) - умисної форми вини.

Згідно з ч.3 ст.373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

В численних рішеннях Верховний Суд підкреслював, що обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Також Верховний Суд визначав, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ наданий учасниками судового розгляду з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні злочину передбаченого ст. 382 ч.3 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стороною обвинувачення не надано, судом не виявлено, в зв`язку з чим суд вважає, в силу презумпції невинуватості, закріпленої у ст. 62 Конституції України, виправдати ОСОБА_1 на підставі ч.1 ст. 373 КПК України, оскільки при судовому розгляді не доведено обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 382 ч.3 КК України.

Питання про речові докази, суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати відповідно до вимог ст. 124 КПК України, віднести за рахунок держави

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 370, 373, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 382 ч.3 КК України та виправдати за цим законом за недоведеністю.

Речові докази: зведене виконавче провадження - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку. Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя С.М.Костенко