Рішення № 91972333, 28.09.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" вересня 2020 р. Справа № 911/1485/20

За позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1

до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка", 09300, Київська область, Володарський район, селище міського типу Володарка, провулок Перемоги, будинок 3

про стягнення 42 439,09 грн заборгованості

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від позивача: Жигадло І.Б.(посв. №1221 від 04.11.2017, дов. №56/19 від 21.12.2019);

від відповідача: не з`явився.

суть спору:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду з позовом до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" про стягнення 11 674,85 грн 3% річних та 30 764,24 грн інфляційних, всього 42 439,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач свої зобов`язання за договором про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2520ТЕ-17 від 20.12.2010 стосовно оплати отриманого протягом січня - квітня 2011 року газу не виконав, розрахувався за отриманий природний газ не в повному обсязі, у зв`язку з чим позивач, посилаючись на положення статті 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні.

Звертаючись із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є малозначними справами.

Частиною першою статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.06.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; запропоновано відповідачу надати суду заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні та відзиву на позовну заяву.

01 липня 2020 року від Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що порушення строків оплати за договором виникло у зв`язку з частковою оплатою контрагентами послуг з теплопостачання за тарифами, які не відповідають їх фактичній вартості, та у зв`язку з несвоєчасним отриманням відшкодування з бюджету різниці в цих тарифах, а також через відсутність можливості у підприємства вплинути на ці процеси. Також відповідач зауважує, що позов підписано не уповноваженою особою та заявляє про сплив позовної давності щодо стягнення 3% річних і інфляційних втрат. У поданому відзиві відповідач просить розглядати справу в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

21 липня 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що посилання відповідача на те, що погашення суми боргу за спірним договором постачання природного газу здійснюється за рахунок видатків державного бюджету, не підтверджено жодними доказами, відповідних спільних протокольних рішень, договорів про організацію взаєморозрахунків, актів взаєморозрахунків, підписання яких передбачає процес врегулювання взаєморозрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу між сторонами не підписувались. Дана відповідь на відзив долучена судом до матеріалів справи.

06 серпня 2020 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які за своїм змістом тотожні запереченням викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву. У запереченнях відповідач просить суд, зменшити на 90% занадто великий розмір нарахованих позивачем 3% річних, яке мотивовано тим, що позивачем не доведено що він поніс збитки від несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов`язань; складним фінансовим становищем відповідача; соціальною спрямованістю діяльності відповідача по безперебійному забезпеченню тепловою енергією бюджетних установ та організацій та несвоєчасною оплатою споживачами послуг з теплопостачання.

Ухвалою суду від 16.08.2020 за клопотанням відповідача розгляд справи ухвалено проводити в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною п`ятою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

До початку судового засідання 28.09.2020 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом залишено без задоволення

В судовому засіданні 28.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Частиною першою статті 237 Цивільного кодексу України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частини другої статті 244 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

Згідно зі статтею 248 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; 7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Статтею 249 Цивільного кодексу України визначено наслідки скасування довіреності.

Отже, дія довіреності припиняється у випадках, визначених статтями 248, 249 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 11 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву зауважує, що позов підписано неуповноваженою особою, оскільки довіреність на представництво інтересів Компанії видано адвокату Тісногуз В.В. за підписом директора Діденко О.В., тоді як станом на 26.06.2020 в реєстрі значиться керівником Компанії Скриль О.К.

На підтвердження повноважень підписання позовної заяви в матеріалах справи міститься довіреність № 51/19 від 21.12.2019 за підписом директора О.В. Діденко, якою уповноважено адвоката Тісногуз В.В. представляти інтереси клієнта, в тому числі з правом підпису позовної заяви. Строк дії довіреності з 21.12.2019 по 31.12.2020.

Судом на час відкриття провадження у справі зроблено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", за змістом якого керівником вказаний Діденко О.В.

В свою чергу, зміна керівника юридичної особи, яка видала довіреність, не припиняє дію такої довіреності, оскільки довіреність видається від імені юридичної особи її керівником, а не від імені керівника юридичної особи, і закон не передбачає такої підстави для припинення дії довіреності, як зміна керівника юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.08.2020 у справі № 923/37/20.

Крім того, судом не встановлено випадків, визначених статтями 248, 249 Цивільного кодексу України, наслідком наявності яких є припинення дії довіреності № 51/19 від 21.12.2019.

Таким чином, враховуючи наведене суд зазначає, що позовна заява, яка подана від імені Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" представником Тісногуз В.В. на підставі довіреності № 51/19 від 21.12.2019, подана уповноваженою особою.

20 грудня 2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Постачаньник) та Комунальним підприємством Володарської селищної ради "Володарка" (Покупець) був укладений Договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2520ТЕ-17, назву якого було змінено на Договір поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання, згідно з підписаною Додатковою угодою № 1 від 28.01.2011 до Договору.

В подальшому у тексті рішення, для зручності його сприйняття, Договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2520ТЕ-17 від 20.12.2010/Договір поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/10-2520ТЕ-17 від 20.12.2010 зазначається Договір/Договір № 06/10-2520ТЕ-17 від 20.12.2010.

Згідно з умовами Договору Постачальник зобов`язався поставити Покупцеві імпортований природний газ, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 цього Договору.

Позивач в позові зазначив про виконання своїх зобов`язань за Договором шляхом передачі відповідачу протягом січня-квітня 2011 року природного газу, що підтверджено актами прийому-передачі природного газу.

Однак, відповідач свої зобов`язання з оплати отриманого газу своєчасно та в повному обсязі не виконав, розрахувався за отриманий природний газ частково.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 20.11.2012 у справі № 15/094-12 позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" задоволено повністю та стягнуто 133 416,02 грн боргу, 10 010,20 грн пені, 4 575,20 грн інфляційних втрат, 7 915,61 грн 3% річних та 3 118,34 грн витрат по сплаті судового збору.

Вказане рішення суду є таким, що набрало законної сили.

Згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, відповідні факти, встановлені вказаним рішенням суду, не потребують доведення у даній справі.

Оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, позивачем заявлено до стягнення 11 674,85 грн 3% річних та 30 764,24 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.06.2017 по 30.04.2020.

Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України, за несвоєчасне виконання обов`язків з оплати поставленого природного газу.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначених норм, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилається на запроваджений державою механізм взаєморозрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із наданням послуг з теплопостачання шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, які змінюють порядок та строки проведення розрахунків між сторонами за укладеними договорами про постачання природного газу, заборгованість з оплати яких виникла у зв`язку з невідшкодуванням державою різниці в тарифах з бюджету.

Так, відповідач зазначає, що відповідно до Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії" Комунальне підприємство Володарської селищної ради "Володарка" включене до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, на підтвердження чого подає повідомлення, яке засвідчує, що станом на 25.10.2017 Комунальне підприємство Володарської селищної ради "Володарка" внесено до даного Реєстру.

03.11.2016 прийнято Закон України № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії" (далі - Закон), який набрав чинності 30.11.2016.

Відповідно до приписів статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 січня 2016 року (далі - заборгованість з різниці в тарифах).

Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Відповідно до статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 3 Закону встановлено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Порядок ведення та користування реєстром затверджується Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 3 Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України № 93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Відповідно до пункту 14 вказаного Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно з Законом № 1730-VIII; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

Статтею 4 Закону встановлено, що взаєморозрахунки проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової енергії для населення, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню (без урахування розміру зобов`язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води іншим категоріям споживачів. Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок видатків державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 53 від 15.03.2017 затверджено Типове положення про територіальні комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, відповідно до якого територіальна комісія з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах утворюється обласними, Київською міською державними адміністраціями для реалізації положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" в частині перевірки та підтвердження наявних обсягів заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам й організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям й установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла через невідповідність фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 01.01.2016.

Відповідачем долучено до матеріалів справи протокол № 5, складений 21.06.2017 територіальною комісія з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, з якого вбачається, що Комунальному підприємству Володарської селищної ради "Володарка" узгоджено суму заборгованості з різниці в тарифах в розмірах: для населення - 59 780,00 грн; для бюджетних установ - 1 394 055,00 грн.

Включення Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також узгодження суми заборгованості з різниці в тарифах в розмірах: для населення - 59 780,00 грн та бюджетних установ - 1 394 055,00 грн не підтверджують включення до врегулювання саме суми заборгованості за договором № 06/10-2520ТЕ-17 від 20.12.2010, як це передбачено Порядком № 93 (пункт 14).

Разом з тим, відповідно до умов постачання природного газу за договором № 06/10-2520ТЕ-17 від 20.12.2010 газ, що постачається, використовується Покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання (пункт 1.1).

Відповідно до статті 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави.

А тому сума заборгованості з різниці в тарифах узгоджена територіальною комісією Підприємству не може бути предметом врегулювання заборгованості за постачання природного газу для надання релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання.

Затверджена сума заборгованості з різниці в тарифах в розмірах для населення (59 780,00 грн) не покриває наявну суму заборгованості за вказаним правочином (133 416,02 грн).

Крім того, відповідачем не надано належних доказів того, що заборгованість за договором № 06/10-2520ТЕ-17 від 20.12.2010 була предметом розгляду територіальної комісія з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.

Долучене відповідачем аудиторське заключення (звіт незалежного аудитора) про підтвердження відшкодування з бюджету різниці в тарифах на послуги з теплопостачання Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" станом на 01.01.2016 носить інформативний характер щодо правильності визначення суми різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та бюджетних організаціям за тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, що утворились до 01.01.2016.

Враховуючи, що рішенням Господарського суду Київської області від 20.11.2012 встановлено факт наявності заборгованості Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" в розмірі 133 416,02 грн за договором № 06/10-2520ТЕ-17 від 20.12.2010 та до теперішнього часу заборгованість залишилась без змін, що має місце довготривалий період, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Доказів оплати заборгованості відповідачем не надано.

Суд, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, встановив, що він виконаний арифметично вірно, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Крім того, відповідачем вірність розрахунку не заперечено, власного контррозрахунку не надано.

Як вже зазначалось, відповідач у своїх запереченнях просить зменшити розмір 3% річних до 90%, на що суд зазначає наступне.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних та пені як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Наведені відповідачем у відзиві та у запереченнях доводи не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання з оплати вартості природного газу.

Таким чином, відповідачем не доведено як наявності виняткових обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних, як і не доведено поважних причин порушення зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем.

Разом з тим судом встановлено, що порушення відповідачем умов договору № 06/10-2520ТЕ-17 від 20.12.201 щодо оплати отриманого природного газу протягом січня-квітня 2011 року має довготривалий характер, майже 10 років.

Враховуючи те, що присуджені до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати не є надмірно великими чи неспівмірними наслідкам невиконання відповідачем власного грошового зобов`язання щодо оплати вартості переданого природного газу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення на 90% нарахованих позивачем відповідачу 3% річних.

Разом із тим, главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Пунктом 9.3. Договору сторонами узгоджено строк позовної давності за цим договором встановити тривалістю у 3 (три) роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто, таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та процентів річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували поданню позову.

Позивач звернувся до суду з позовом 20.05.2020 (згідно штемпеля Укрпошти).

З наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що нарахування здійснено за загальний період з 01.06.2017 по 30.04.2020 на суму основного боргу 133 416,02 грн, встановлену рішенням Господарського суду Київської області від 20.11.2012 у справі № 15/094-12.

Таким чином, враховуючи вимоги статті 257 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснене позивачем за останні три роки, які передували зверненню позивача з позовом у даній справі.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення на загальну суму 42 439,09грн, в тому числі 11 674,85 грн 3% річних та 30 764,24 грн інфляційних втрат є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і, відповідно, підлягають задоволенню.

Згідно з частинами першої - третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Керуючись статями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" (09300, Київська область, Володарський район, селище міського типу Володарка, провулок Перемоги, будинок 3, код 35450817) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код 31301827) 11 674 (одинадцять тисяч шістсот сімдесят чотири) грн 85 коп. 3% річних, 30 764 (тридцять тисяч сімсот шістдесят чотири) грн 24 коп. інфляційних втрат та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 05.10.2020