Рішення № 91963167, 21.09.2020, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/339/20

Провадження № 2/488/830/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21.09.2020 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва

у складі: головуючої по справі судді – Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання — Сенчук К.О., Кривопішиній О.С.,

за участю позивач – ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача – Сивоконенко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про скасування наказу стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

04 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Корабельного районного суду м. Миколаєва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», в якому просила скасувати наказ № 724 – к від 26 жовтня 2015 року про звільнення та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за періоди: з 06 лютого 2016 року по 31 травня 2016 року, з 17 лютого 2019 року по 31 травня 2017 року та з 11 вересня 2019 року по день ухвалення рішення суд на підставі положень ст. 236 КЗпП України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначила, що наказом № 724-к від 26 жовтня 2015 року її було звільнено з займаної посади 27 жовтня 2015 року за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з скороченням штату працівників.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 5 лютого 2016 року її поновлено на роботі на посаді заступника директора з виробництва у філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор», з відповідача на її користь стягнуто 24737 грн. 30 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 10000 грн. моральної шкоди, а також 974 грн. 40 коп. судового збору на користь держави. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначене рішення суду було виконано відповідачем, наказом ПАТ «ДПЗКУ» № 361 -к від 27 травня 2016 року її було поновлено на роботі з 05 лютого 2016 року.

Наказом виконуючого обов`язки голови правління ПАТ «ДПЗКУ» № 640-К від 16 вересня 2016 року її вдруге звільнено з роботи 19 вересня 2016 року за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Зазначає, що на підставі даного рішення відповідач здійснив зміни в трудовій книжці, а саме записом №12 скасований запис №10 наказ ПАТ «ДПЗКУ» № 361-к від 27 травня 2016 року про поновлення на роботі з 05 лютого 2016 року, а наказ № 724-к від 26 жовтня 2015 року фактично відновив свою дію про звільнення ОСОБА_1 з посади, оскільки правомірність звільнення на підставі цього наказу встановлена рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині поновлення на роботі залишено без змін, в частині відшкодування моральної шкоди змінено та виключено з мотивувальної частини рішення суду висновок про порушення відповідачем вимог ст. ст. 40 ч.2. 43,252 КЗпП України.

Отже, з ухваленням вказаної постанови апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року, рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 лютого 2016 року, яким ОСОБА_1 поновлено на роботі, набрало законної сили і підлягає виконанню в силу ч. 1ст. 129-1 Конституції України та п.7 ч 3 ст.2 та ст. 18 ЦПК України.

Крім того зазначає, що відповідач подав касаційну скаргу до Верховного Суду на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року. Верховний Суд від 02 грудня 2019 року за справою № 488/4844/15-ц постановив касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо- зернова корпорація України» залишити без задоволення. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року, в частині, що залишена без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року, та постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Зазначає, що судом відновлено порушене право позивача - визнано її звільнення, за наказом № 724-к від 26 жовтня 2015 року, з роботи незаконним, а тому роботодавець зобов`язаний видати наказ про скасування наказу № 724-к від 26 жовтня 2015 року про припинення трудового договору з нею, проте, до цього часу вона до роботи відповідачем не допущена. Отже, рішення суду від 16 січня 2018 року та 02 грудня 2019 року не виконуються. Запис у трудовій книжці № 9 про звільнення з посади за наказом № 724-к від 26 жовтня 2015 року залишається не скасованим.

Запис у трудовій книжці № 11 про звільнення з посади за наказом № 640-к від 16 вересня 2016 року скасований на підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року та рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2017 року.

Крім того зазначає, що вона має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2015 року до дня фактичного поновлення на роботі.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 (справа №488/4844/15-ц) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2015 року по 05 лютого 2016 року у розмірі 24 737 грн. 30 коп. виконано. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2017 року (справа №488/3841/16-ц) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 вересня 2016 року по 16 лютого 2017 року у розмірі 47 843 грн. 25 коп. виконано. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року (справа №488/351 1/18) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 червня 2017 року по 10 вересня 2019 року у розмірі 259 720 грн. 50 коп. виконано.

Отже, враховуючи зазначені рішення, відповідач зобов`язаний сплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за періоди: з 06 лютого 2016 року по 31 травня 2016 року (76 робочих днів); з 17 лютого 2017 року по 31 травня 2017 року (70 робочих днів); з 11 вересня 2019 року по день ухвалення рішення суду на підставі положень ст. 236 КЗпП України.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін та призначено засідання на 21.04.2020 року.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21.04.2020 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та витребувано у відповідача довідку про розмір середньоденної заробітної плати (липень, серпень 2016 року) з урахуванням коефіцієнта підвищення тарифних ставок (окладів), згідно постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, за період з 20 вересня 2016 року.

26 травня 2020 року на адресу Корабельного районного суду м. Миколаєва від відповідача надійшов письмовий відзив за підписом представника ПАТ «ДПЗКУ» - адвоката Леськова В.П., в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність. Зазначає, що оскільки позивачем вже подавався до відповідача позов про поновлення на роботі, у зв`язку із її звільненням на підставі Наказу ПАТ «ДПЗКУ» від 26.10.2015 року за № 724-К, та відповідно до рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.02.2016 року, яке постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року змінено, ухвалено про зменшення розміру моральної шкоди, яка стягується з ПАТ «ДПЗКУ» на користь позивача з 10 000 грн. до 3 000 грн., та виключено з мотивувальної частини рішення суду висновки про порушення ПАТ «ДПЗКУ» вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України; в іншій частині рішення залишено без змін, позивача поновлено на роботі, отже відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України провадження в частині скасування наказу підлягає закриттю. Крім того, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню у зв`язку із пропуском строку на звернення до суду на підставі положень ст. 233 КЗпП України.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача - адвокат Сивоконенко Ю.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволені позовних вимог, застосувавши строки позовної давності до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в частині позовних вимог щодо скасування наказу про звільнення – провадження у справі закрити.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши доводи позивача, заперечення представника відповідача, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 10 вересня 2012 року ОСОБА_1 обіймала посаду заступника директора (з виробництва) філії ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» «Миколаївський портовий елеватор».

Наказом № 424-К від 26 жовтня 2015 року позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40КЗпП України.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 5 лютого 2016 року у справі № 488/4844/15-ц ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора (з виробництва) філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Миколаївський портовий елеватор» та на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 24 737,30 грн., а також моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року у справі № 488/4844/15-ц рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 5 лютого 2016 року в частині поновлення на роботі, залишено без змін. В частині розміру моральної шкоди змінено з 10 000 грн. до 1000 грн., виключено з мотивувальної частини рішення суду висновок про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України.

На виконання вказаного рішення суду першої інстанції, 27 травня 2016 року відповідачем видано наказ № 361-К про поновлення позивача на роботі, а у її трудовій книжці зроблений запис № 10 про недійсність запису № 9 про звільнення з роботи, згідно наказу від 26 жовтня 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року скасоване, а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Після нового апеляційного перегляду рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 5 лютого 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судових витрат скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з ухваленням рішення Апеляційним судом Миколаївської області від 16 лютого 2017 року, відповідачем 1 червня 2017 року видано наказ № 324/1-к, яким скасовано раніше виданий наказ від 27 травня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 8 листопада 2017 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року скасоване, а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 5 лютого 2016 року змінено, ухвалено про зменшення розміру моральної шкоди, яка стягується з ПАТ «ДПЗКУ» на користь ОСОБА_1 з 10 000 грн. до 3 000 грн., та виключено з мотивувальної частини рішення суду висновки про порушення ПАТ «ДПЗКУ» вимог частини другої статті 40, статей 43, 252 КЗпП України. В іншій частині рішення залишено без змін.

Наказом № 640-к від 16 вересня 2016 року позивача вдруге звільнено з роботи за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2017 року змінено рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року по справі справа № 488/3841/16-ц, яким на користь ОСОБА_1 з ПАТ «ДПЗКУ» стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 вересня 2016 року по 16 лютого 2017 року в сумі 47 843 грн. 25 коп., а рішення в частині вирішення вимог стосовно визнання незаконним та скасування наказу № 640-к від 16 вересня 2016 року та відмови у поновленні на роботі залишено без змін.

Ці судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року, яким встановлено, що порушене право позивача поновлено, так як її звільнення з роботи, що відбулося 26 жовтня 2015 року, визнано незаконним, а тому роботодавець зобов`язаний видати наказ про скасування наказу про припинення трудового договору з позивачем.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

З ухваленням 16 січня 2018 року постанови апеляційного суду рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 5 лютого 2016 року, яким ОСОБА_1 поновлена на роботі, набрало законної сили і підлягає виконанню. Тому підстав для ухвалення судового рішення про скасування наказу № 724-к від 26 жовтня 2015 року відсутні та враховуючи положення п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України провадження у справі в частині цих позовних вимог підлягає закриттю.

Крім того, звертаючись 04 лютого 2020 року із даним позовом ОСОБА_1 також просила стягнути з відповідача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за періоди: з 06 лютого 2016 року по зі травня 2016 року, з 17 лютого 2019 року по 31 травня 2017 року та з 11 вересня 2019 року по день ухвалення рішення суд, посилалась на фактичне невиконання відповідачем судових рішень про її поновлення на роботі, тобто на підставі положень ст. 236 КЗпП України. При цьому вважала, що строк звернення до суду повинен рахуватися з 11 вересня 2019 року – з дня отримання нею копії рішення Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня 2019 рок, яке винесене за наслідками розгляду іншої справи.

Щодо вирішення зазначених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 233КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В загальному розумінні правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності (res judicata), що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Частиною 7 статті 235КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, та частини 1 статті 1Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

За такого, згідно норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

За замістом статті 24 КЗпП трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця.

Оскільки припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника, то якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

Якщо розглядати підстави для стягнення середнього заробітку з часом затримки виконання судового рішення (стаття 236 КЗпП України), то позивач повинна звертатися за стягненням таких сум з врахуванням положень статті 233 КЗпП України.

В той же час за роз`ясненнями, викладеними у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», визначено, що оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю позовних вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи і обов`язки сторін.

При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права.

При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав, не аналізуючи в рішенні обґрунтованості вимог.

Як встановлено судовим розглядом, з ухваленням 16 січня 2018 року постанови апеляційного суду, рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 5 лютого 2016 року, яким ОСОБА_1 поновлена на роботі, набрало законної сили і підлягає виконанню в силу положень ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України тобто саме з цього часу у неї виникло право на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на підставі положень ст. 236 КЗпП України, у разі не виконання роботодавцем рішення суду в частині поновлення на роботі.

Однак з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на підставі положень ст. 236 КЗпП України ОСОБА_1 звернулась до суду 21 листопада 2019 року, який ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2020 року був їй повернутий, яку отримала 29 січня 2020 року та знову звернулася до суду 04 лютого 2020 року, посилаючись при цьому на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у справі за № 488/3511/18, тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Зазначена у постанові Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у справі за № 488/3511/18 можливість вирішення питання щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі положень ст. 236 КЗпП України, не є підставою для поновлення зазначеного вище строку.

За такого позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на підставі положень ст. 236 КЗпП України з 06 лютого 2016 року по 31 травня 2016 року, з 17 лютого 2019 року по 31 травня 2017 року та з 11 вересня 2019 року по день ухвалення рішення суд на підставі положень ст. 236 КЗпП України не підлягають задоволенню, як такі що подані із порушенням строків, які передбачені статтею 233 КЗпП України.

Оскільки в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми середнього заробітку судом відмовлено, судовий збір покладається на позивача на підставі положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 255, 258-259, 264-265, 268, 274-275, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі в частині позовних ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про скасування наказу № 724-к від 26 жовтня 2015 року.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу — відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони по справі:

Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ;

Відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України», 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279.

Повний текст рішення складений 01.10.2020 року

Суддя: Я.А. Чернявська