Рішення № 91952748, 02.10.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4984/20

РІШЕННЯ

іменем України

02 жовтня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Ковальчук А.М.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в якому просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 виплату сум пенсій за період з 01.04.2016 по 29.02.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини на території Луганської області, позивач був змушений покинути своє місце проживання та прибув до Хмельницької області, де у встановленому порядку взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа.

03.02.2020 позивач звернувся до Нетішинського сервісного центру обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, щодо запиту пенсійної справи у зв`язку з зміною місця проживання. Пенсія за попереднім місцем проживання виплачена по 31.03.2016.

Оскільки в березні 2020 року позивачем отримано пенсію лише за березень 2020 року, до відповідача було направлено адвокатський запит щодо підстав невиплати пенсії за період з 01.04.2016 по 29.02.2020.

06.07.2020 на адвокатський запит Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надіслало лист №2200-0405-8/29193, в якому повідомило, що пенсія нарахована з 02.02.2017 з урахуванням ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а кошти за період з 02.02.2017 по 28.02.2020 будуть виплачені після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Вважає такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправними, тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.09.2020 суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідачем 23.09.2020 подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначено, що нараховані ОСОБА_1 пенсійні виплати за період з 02.02.2017 по 28.02.2020 в розмірі 311312,86 грн будуть виплачені після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Щодо нарахування спірних сум за період з 01.04.2016 по 01.02.2017 управлінням не здійснювалось, відтак застосуванню підлягає ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". А тому, підстав щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 виплату сум пенсій за період з 01.04.2016 по 29.02.2020 немає.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало клопотання, в якому просить позовну заяву залишити без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Вирішуючи вказане клопотання, суд враховує те, що строки звернення до суду визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд встановив, що про порушення своїх прав позивач дізнався в липні з листа №2200-0405-8/29193, тому строк звернення до суду з вказаним позовом позивач не пропустив.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позов, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 01.03.2020 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Хмельницькій області та отримує пенсію за віком як внутрішньо переміщена особа згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27.01.2020 №6826-5000260252.

Згідно матеріалів пенсійної справи за попереднім місцем проживання пенсія ОСОБА_1 виплачена по 31.03.2016.

Оскільки в березні 2020 року позивачем отримано пенсію лише за березень 2020 року, до відповідача направлено адвокатський запит щодо підстав невиплати пенсії за період з 01.04.2016 по 29.02.2020.

06.07.2020 на адвокатський запит Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надіслало лист №2200-0405-8/29193, в якому повідомило, що пенсія нарахована з 02.02.2017 з урахуванням ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а кошти за період з 02.02.2017 по 28.02.2020 будуть виплачені після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Вважаючи дії управління протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини.

В даному випадку відповідачем не зазначено, а судом не встановлено, підстави для припинення виплати пенсії, яка була встановлена Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Правова позиція з даного питання викладена в рішенні Верховного Суду в зразковій справі №Пз/9901/20/18 (805/402/18) від 03.05.2018, яким визначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV. Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем. Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

Так, аналіз наведених норм пенсійного законодавства дає підстави суду стверджувати, що припинення виплати пенсії можливе виключно у випадках зазначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду України.

В даному випадку, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як територіальним органом Пенсійного фонду України, не приймалось рішення про зупинення виплати пенсії позивачу.

Будь-яких мотивів вчинення дій по припиненню з 01 квітня 2016 року пенсійним органом виплати позивачу пенсії з посиланням на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії відповідачем не зазначено.

В свою чергу, судом встановлено, що саме з 01 квітня 2016 року по 29 лютого 2020 року було призупинено здійснення пенсійних виплат ОСОБА_1 .

Таким чином, суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо припинення пенсійних виплат нарахованих позивачу за період з 01 квітня 2016 року по 29 лютого 2020 року, оскільки припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, не дотримуючись порядку вчинення таких дій, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об`єктом захисту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, припинення виплати пенсії позивачу зі сторони управління було здійснено не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Щодо доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про виплату нарахованої пенсії після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №1058-IV, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, та обов`язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов`язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.

Пунктом 9 частини 1статті 16 Закону №1058-IV передбачено, що застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

З аналізу вищенаведених норм суд доходить висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Суд також не приймає до уваги доводи відповідача про те, що з врахуванням вимог ст. 46 Закону №1058-IV позивачу поновлено виплату пенсії з 02.02.2017 (за три роки до дати звернення), оскільки нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.

За таких обставин, суд доходить висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про зобов`язання вчинити дії.

В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів, що діяв у межах закону, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про зобов`язання вчинити дії задоволити.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 виплату сум пенсій за період з 01.04.2016 по 29.02.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя А.М. Ковальчук