Ухвала суду № 91951749, 30.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5920/20

У Х В А Л А

30 вересня 2020 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді – Юхтенко Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання – Закуріної А.М.,

за участю

від позивача: Пожар В.І. – за паспортом

Вороненко Т.М. – за ордером

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду заяву відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться ця справа.

До суду 27 липня 2020 року (вхід. № ЕП/11453/20) від представника відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

На обґрунтування цього клопотання зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, представник відповідача зазначив, що враховуючи те, що предметом спору є незгода позивачки із розміром пенсійних виплат, зазначений строк має обчислюватись з дня, коли позивачка отримала пенсію у розмірі, який на її думку не відповідає нормам законодавства, тобто з червня-липня 2011 року. Проте, позивач звернулась з позовом до суду в травні 2020 року, тобто з пропущенням встановленого статтею 122 КАС України строку звернення до суду, та не подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Представник відповідача на відкрите підготовче засідання не з`явився, належним чином повідомлений, про що свідчить розписка, від нього до суду 29 вересня 2020 року (вхід. № ЕП/39738/20) надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за його відсутності.

Позивач та представник позивача на відкритому підготовчому засіданні заперечували проти задоволення заяви про залишення позову без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, зазначивши, що на дану категорію спорів не розповсюджуються приписи ст.. 122 КАС України в частині звернення до суду протягом 6 місяців з моменту, коли особа дізналась, посилаючись на постанову Верховного Суду України по справі № 806/1952/18 та просила суд врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені у вказаній постанові Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи та розглянувши вказану заяву, суд вважає, що вона є необґрунтованою та не належить задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до п.8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, загальний строк звернення до суду – 6 місяців з дати, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушене право застосовується, коли інше не передбачено законом.

Суд встановив, що предметом даного спору є правовідносини, пов`язані з нарахуванням/не нарахуванням позивачу державної та додаткової пенсії як особі з інвалідністю 2 групи, 1 категорії відповідно до вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», ст.ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком за період з 03.06.2011 року по день винесення рішення судом.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що саме з вини відповідача йому не нарахована та не виплачена у належному розмірі пенсія з 03.06.2011 року.

Оцінюючи наведені сторонами докази з порушеного питання у заяві відповідача про залишення позову без розгляду, суд виходить із норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Так, відповідно до ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Тому, враховуючи, що предметом спору є саме питання щодо не нарахування та невиплати пенсії позивачу з вини пенсійного органу з 03.06.2011 року, суд доходить висновку, що загальний строк звернення до 6 місяців не може бути застосований до даного спору та має бути застосовані приписи ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

Крім того, суд враховує правові висновки щодо застосування норм права з правовідносин щодо нарахування та виплати пенсії, викладені у Постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року по справі №806/1952/18.

Так, у цій постанові Верховного Суду зазначено, що в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.

Тому, враховуючи приписи ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», системний аналіз яких дає підстави дійти висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає, суд доходить висновку, що загальний строк звернення до 6 місяців не може бути застосований до даного спору.

Враховуючи вищевикладені встановлені обставини, суд вважає, що відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні, а тому заява представника відповідача не належить задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 240, 248,256,293, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст.256 КАС України.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний « 02» жовтня 2020 року.

Суддя: Л.Р. Юхтенко