Рішення № 91948450, 29.09.2020, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/7160/20

Провадження № 2/263/1851/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

29 вересня 2020 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

за участю секретаря Налісної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , третя особа – Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача:

До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій, уточнивши позовні вимоги, він просить суд визнати ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування вимог позивач посилається на те, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . В указаній квартирі зареєстровані відповідачі у справі, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак вони за указаною адресою не мешкають з 2015 року, за комунальні послуги не сплачують, а їх реєстрація у квартирі позивача перешкоджають в отриманні ним субсидії. Посилаючись на указані обставини, положення ст. ст. 317, 321, 391 ЦК України, позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі не скористалися своїм правом та відзив на позов на адресу суду не направили.

1.1. процесуальні дії суду та рух справи:

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 червня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Роз`яснено відповідачам право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 липня 2020 року прийнято до провадження уточнену позовну заяву.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 29 вересня 2020 року вирішено провести заочний розгляд справи.

1.2 заяви та клопотання учасників справи:

Від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій він заявлені вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачі до судового засідання не з`явилися з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Заяви про розгляд справи за їх відсутністю або відзив суду не надали, про причини неявки не повідомили.

Представник третьої особи – ОСОБА_4 – надала суду клопотання про розгляд указаної справи без участі представника Органу опіки та піклування Маріупольської міської ради з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

2. Предметом спору у цій справі є визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

3. Фактичні обставини справи, які стосуються предмету спору та установлені судом:

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 квітня 2020 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 квітня 2020 року, позивач ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою від 04 червня 2020 року, виданою Управлінням з оформлення паспортних документів та реєстрації місця проживання Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані дві особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 30 липня 2020 року № 01.1-01-23-124, з метою соціального захисту неповнолітньої дитини, керуючись ст. 19 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітету Маріупольської міської ради від 22 липня 2020 року, указаний орган вважав неможливим визнання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, за клопотанням ОСОБА_1 судом у судові засідання викликалися свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , але сам позивач у судове засідання не з`явився та надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, що нівелює мету виклику свідків та їх допит стороною позивача перед судом для встановлення або спростування фактів, на які посилається позивач як підставу позову, та розцінюється судом як формальний підхід.

4. Щодо правових підстав для вирішення заявленого спору по суті.

Враховуючи, що будинок є власністю позивача, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ст. ст. 321, 383, 391 ЦК України.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут – це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати факт та причини відсутності відповідачів понад встановлені строки.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Позивач не надав жодних доказів на підтвердження відсутності відповідачів у спірній квартирі понад один рік без поважних причин, втрати інтересу відповідачів до права користування житлом, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки задоволення вказаних вимог призведе до порушення права відповідачів на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також позивач не наводить підстави для припинення сервітуту, передбачені ч. 1 ст. 406 ЦК України.

Крім того, втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено.

Сам по собі факт отримання субсидії без доказів втрати інтересу відповідачів до квартири, не є підставою для задоволення позову.

Сервітут може бути припинений на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України, зокрема у разі зміни власника квартири (будинку), однак вимог про виселення позивачем не заявлено.

Позивач отримав квартиру у спадщину, тому за певної обачності мав реальну можливість дізнатися про обтяження квартири у вигляді права користування членів сім`ї колишнього власника. Таким чином позивач міг передбачити характер та вагу обтяження його майбутньої нерухомості при вступі у спадкові права.

Поряд з цим необхідно зазначити, що у квартирі зареєстрована неповнолітня ОСОБА_3 , до якої також пред`явлений позов.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання неповнолітньої такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд, крім наведених вище підстав, враховує наступне.

Частиною 2 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Тобто неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

На підставі викладеного, враховуючи, що ОСОБА_3 не досягла повноліття, а відтак не набула повної цивільної дієздатності, причини її не проживання за місцем реєстрації не залежать від її волі, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків, у зв`язку з чим необхідно дійти висновку про відсутність підстав для визнання її такою, що втратила право користування спірним будинком з підстав, передбачених ст. 391 ЦК України.

Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17 (провадження № 61-11933св18) та від 03 квітня 2019 року справі №210/1857/15 (провадження № 61-9505св18).

Не сплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) дитини.

Отже, заявлені вимоги за наведених підстав задоволенню не підлягають.

5. Щодо судових витрат.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає, у зв`язку із відсутністю підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст. ст. 9, 150 ЖК Української РСР, ст. ст. 32, 383, 391, 405, 406 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 160 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 5, 12, 13, 141, 206, 263-265, 280 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , третя особа – Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення виготовлений 02 жовтня 2020 року.

Відомості про сторін у справі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , засоби зв`язку – НОМЕР_2 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , інші відомості відсутні;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , інші відомості відсутні;

Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, юридична адреса: проспект Миру, 70, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 33852448, електронна адреса: mar.v@dn.gov.ua; www.marsovet.org.ua, засоби зв`язку НОМЕР_3 ; +38 (050) 345-1555.

Суддя О.М. Музика