Рішення № 91944566, 22.09.2020, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 380/705/19

2/357/170/20

Категорія 69

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., при секретарі - Вангородській О.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Тетіївський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про виключення відомостей про особу, як батька, з актового запису про народження дитини,

В С Т А Н О В И В :

24.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що шлюб між його матір`ю ОСОБА_3 і батьком ОСОБА_2 розірвано рішенням суду в 2001 році. За рішенням Тетіївського районного суду відповідач виплачував аліменти на його утримання на користь матері, так він знаходився і перебував на її утриманні. В даний час після досягнення повноліття він проживає з матір`ю ОСОБА_3 , не одружений і не працює, так як проходить навчання на 1 курсі Національного університету біоресурсів і природокористування України, тому потребує матеріальної підтримки батька. Крім того, його мати ОСОБА_3 щороку сплачує за його навчання 18 740 грн. згідно договору №СВ18129б про надання освітніх послуг. Тому, просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу, щомісячно, до закінчення навчання, та стягнути додаткові витрати на оплату навчання у Національному університеті біоресурсів і природокористування України в розмірі 1/2 частини витрат на навчання, згідно договору про надання освітніх послуг до закінчення навчання до 23-х років за умови продовження навчання.

13.06.2019 року суддею Тетіївського районного суду Київської області відповідно до ст.ст. 27, 31 ЦПК України справу передано до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області для розгляду за підсудністю.

09.07.2019 року справа надійшла до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області для розгляду за підсудністю та передана 10.07.2019 року до провадження судді Бондаренко О.В.

11.07.2019 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

22.08.2019 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позов, в якому зазначив, що на даний час він не в змозі утримувати повнолітнього позивача, у зв`язку із захворюванням, яке отримано ним під час проходження служби в органах внутрішніх справ, з втратою ступеня втрати професійної працездатності у 70 відсотків. Лікування захворювання потребує постійних значних витрат, тому у нього відсутні матеріальні можливості утримувати позивача на час його навчання. Крім того, на сьогоднішній день у нього є обгрунтовані сумніви щодо до того, що він являється біологічним батьком позивача, тому просив відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

22.08.2019 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву, про виключення відомості про нього, як батька, з актового запису № 31 від 23.03.2001 року, складеного відділом РАГС Тетіївського районного управління юстиції у Київській області, посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва про народження він, ОСОБА_2 , записаний як батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в книзі записів актів громадського стану про народження 23.03.2001 року зроблено відповідний актовий запис за №31. Як вбачається з цього ж свідоцтва матір`ю дитини є ОСОБА_4 . Запис щодо його батьківства у вказаному свідоцтві не відповідає дійсності, так як він вважає, що фактично не являється біологічним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дійсно, 15.07.2000 року між ним та ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_5 ), яка є матір`ю позивача, був укладений шлюб, який зареєстрований органами РАГС Тетіївського району, Київської області за №31. Шлюб у ОСОБА_4 з ним був другий. 13.03.2001 року, тобто через вісім місяців після укладення шлюбу, народився син ОСОБА_6 і на той час він був впевнений, що він є його біологічним батьком. Шлюб між ним та матір`ю позивача був розірваний вже 03.04.2001 року. Тобто, менше ніж через місяць після народження дитини. З часом у нього з`явилися сумніви, що він являється біологічним батьком ОСОБА_1 , так як його мати, в період їхнього знайомства, у тому числі й влітку 2000 року досить часто, на декілька днів виїздила на навчання до міста Києва, тому він не виключає, що у неї могли бути близькі стосунки з іншими чоловіками. Крім того, його сумніви виросли після того, як він ознайомився з загальнодоступною інформацією, яка міститься в інтернет-мережі, зокрема на сайтах «Судова влада України» та «Єдиний реєстр судових рішень». Так, після їх розлучення, його колишня дружина ОСОБА_4 15.01.2005 року вийшла заміж втретє за ОСОБА_7 , змінивши прізвище на ОСОБА_8 . Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 30.11.2017 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 був розірваний. Як вбачається з тексту зазначеного судового рішення (справа №465/4191/17) підгрунтям до їхнього розлучення було порушено відповідачем подружньої вірності. Тому, просив виключити відомості про нього, ОСОБА_2 , як батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з актового запису №31 від 23.03.2001 року, складеного відділом реєстрації актів громадського стану Тетіївського районного управління юстиції у Київській області, в графі « ОСОБА_9 ».

02.10.2019 року судом постановлено ухвалу про прийняття зустрічного позову до розгляду з первісним позовом та перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

02.12.2019 року позивач – ОСОБА_1 подав відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_2 та проводити розгляд справи за його відсутності.

12.12.2019 року відповідач - ОСОБА_2 подав відповідь на відзив щодо зустрічного позову та клопотання про призначення у справі молекулярно – генетичної експертизи.

16.12.2019 року судом постановлено ухвалу про призначення у справі молекулярно – генетичної експертизи та зупинення провадження у справі.

28.07.2020 року на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість проведення судової молекулярно – генетичної експертизи згідно ухвали суду від 16.12.2019 року, тому 30.07.2020 року провадження у справі було поновлено та призначено підготовче засідання на 12.08.2020 року.

12.08.2020 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

Позивач - ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Відповідач - ОСОБА_2 07.08.2020 року до суду подав клопотання, про розгляд справи без його участі та росив зустрічний позов задовольнити, а у задоволенні вимог щодо стягнення з нього аліментів та додаткових витрат відмовити.

Представник відповідача, адвокат Федоренко Володимир Сергійович, в судовому засіданні позовні вимоги про стягнення аліментів та додаткових витрат на користь позивач не визнав та просив відмовити в задоволенні даний вимог, а зустрічну позовну заяву задовольнити, а саме: виключити відомості про ОСОБА_2 , як батька ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , з актового запису №31 від 23.03.2001 року, складеного відділом реєстрації актів громадського стану Тетіївського районного управління юстиції у Київській області, в графі « ОСОБА_9 ».

Третя особа про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в судове засідання свого представника не направила, 22.10.2020 року до суду подано заяву про розгляд справи у відсутності представника Тетіївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, заперечень проти позову не мають.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, ч. ст. 78 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно актового запису, який проведено відділом реєстрації актів громадського стану Тетіївського районного управління юстиції від 23.03.2001 року за №31, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_1 , позивач у справі, батьком якого записано відповідача - ОСОБА_2 , матір`ю – ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 (а.с.9).

Згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с.5), шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано 03.04.2001 року.

Як вбачається з довідки Національного університету Біоресурсів і природокористування України Агробіологічного факультету (а.с.4), ОСОБА_1 є студентом 1 курсу денної форми навчання за умов договору на агробіологічному факультеті Національного університету Біоресурсів і природокористування. ІV рівень акредитації, освітній ступінь Бакалавр. Рік вступу 01.09.2018 р., рік закінчення 30.06.2022 р.

10.08.2018 року між Національним університетом Біоресурсів і природокористування України та ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_1 укладено договір № СВ 18129б про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою (а.с.7-8), з якого вбачається, що загальна вартість освітніх послуг становить 74 960 грн., тобто за рік навчання підлягають до сплати кошти в розмірі 18740 грн.

Як вбачається з довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого Серії КИО №014094 від 26.09.2011 року (а.с.37), ОСОБА_2 має 70% втрати працездатності, у зв`язку з захворюванням з проходженням служби в ОВС від 19.07.2011 року, що також підтверджується постановою центральної військово-лікарської комісії МВС України від 21.10.2011 року (а.с.36).

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання передбачено Главою 16 Розділу ІІІ Сімейного Кодексу України.

Ст. 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Згідно зі ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до ч.1ст. 182 Сімейного Кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п. 20 Постанови від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Разом з тим, позивачем не надано до суду належних, допустимих та достатніх доказів щодо стану його здоров`я та матеріального становища, щодо джерел, що утворюють його дохід та виконання обов`язків обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Також, позивач заявив вимоги щодо стягнення з відповідача додаткових витрат на оплату навчання в університеті.

У відповідності до ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Вказане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається даною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї. Суд вирішує, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний приймати участь в цих витратах, виходячи з матеріального та сімейного положення сторін та інших інтересів та обставин, що мають істотне значення, що визначаються так само, як і при стягненні аліментів відповідно до ст. 181, 182 СК України. Батьки беруть участь у додаткових витратах на дитину рівною мірою, сторона, що звертається з вимогою про відшкодування вже зроблених додаткових витрат, має надати суду докази фактично понесених або майбутніх витрат, їхній розрахунок й обґрунтування.

Разом з тим, обов`язок матері та батька передбачений ст. 185 СК України належить до конституційних обов`язків і передбачений ч.2 ст.51 Конституції України відповідно до якої батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно із ч.1 ст. 6 СК України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, а в даному випадку позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 досяг повноліття, а доказів в підтвердження понесених додаткових витрат до досягнення ним повноліття до суду не надано.

22.08.2019 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , про виключення відомості про нього, ОСОБА_2 , як батька, з актового запису № 31 від 23.03.2001 року, складеного відділом РАГС Тетіївського районного управління юстиції у Київській області.

Відповідно до ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 та 03.04.2001 року шлюб між ними було розірвано, в період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_1 .

Згідно із ч.1 ст. 122 СК України, дитина, яка народжена у шлюбі походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Таким чином, реєстрація народження ОСОБА_1 здійснена відділом РАГС Тетіївського районного управління юстиції в порядку ст. 122 СК України.

Відповідно до ст. 136 СК України, особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Позивач ОСОБА_1 у відзиві на зустрічну позовну заяву зазначив, що він заперечує проти зустрічного позову, про оспорювання батьківства посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 йому виповнилось 18 років, тобто він досяг повноліття, тому ОСОБА_2 пропустив строк звернення до суду із зустрічним позовом.

Однак, в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15 травня 2006 року № 3, крім іншого, роз`яснено, що оспорити батьківство має право зокрема особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст. 136 СК), - шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї, як батька, з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (ст. 138 СК), - звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка, як батька дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорюванних відомостей з актового запису про народження дитини. Для вимог чоловіка про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини позовної давності не встановлено.

16.12.2019 року судом постановлено ухвалу про призначення у справі молекулярно – генетичної експертизи, на вирішення якої поставити питання: чи є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , біологічним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_10 .

28.07.2020 року на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість проведення судової молекулярно – генетичної експертизи згідно ухвали суду від 16.12.2019 року, оскільки незважаючи на неодноразові призначення дати відбору зразків крові позивач - ОСОБА_1 не з`явився.

Європейський суд з прав людини зауважив, що ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (справа № 3451/05 "Калачова проти Російської Федерації", § 34, від 7 травня 2009 року).

Вказані обставини, щодо цінності як доказу у справах про оспорювання батьківства висновку судово-генетичної експертизи, є загальновідомими та очевидно були зрозумілі відповідачу ОСОБА_1 , який є повнолітньою та дієздатною особою.

Чинне цивільне процесуальне законодавство України не передбачає можливості відібрання в примусовому порядку біологічних зразків у ОСОБА_1 .

Натомість законодавством передбачені наслідки ухилення від участі у експертизі.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість ОСОБА_1 взяти участь у проведенні судової генетичної експертизи, суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, - кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням викладених обставин, а саме ухилення ОСОБА_1 від участі у призначеній судом генетичній експертизі, яку без його участі провести неможливо, доказової цінності висновку судової генетичної експертизи для сторін у справі про оспорювання батьківства; не надання суду доказів існування об`єктивних перешкод до участі у призначеній судом експертизі; відсутності у суду при розгляді цивільної справи повноважень на примусове залучення позивача (за первісним позовом) до участі в генетичній експертизі, суд, визнає факт, для з`ясування якого була призначена генетична експертиза, а саме, що ОСОБА_2 не є біологічним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи, що позивач не надав до суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів на спростування доводів відповідача, суд приходить до висновку, що зустрічна позовна заява підлягає до задоволення, що виключає задоволення первісного позову в повному обсязі.

За ст.134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження.

Наказом Мінюсту України від 12.01.2011 року № 96/5, який зареєстровано в Мінюсті України 14.01.2011 року за № 55/18793, затверджено Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, згідно з п.1.7 яких зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису.

Відповідно до п.2.13 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є в т.ч. рішення суду про виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , про виключення відомостей про особу, як батька, з актового запису про народження дитини, та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. 6, 20, 121, 122, 134, 136, 182, 191,199-200 СК України, ст. 4, 12, 76–81, 89, 109, 141, 223, 258, 259, 264–265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), третя особа: Тетіївський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області ( код ЄДРПОУ: 26146238, місцезнаходження: 09800, Київська область, м. Тетіїв, вул. Яноша Острозького,5), про виключення відомостей про особу, як батька, з актового запису про народження дитини, задовольнити.

Виключити відомості про ОСОБА_2 , як батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з актового запису № 31 від 23.03.2001 року, складеного відділом РАГС Тетіївського районного управління юстиції у Київській області, в графі « ОСОБА_9 ».

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02.10.2020 року.

СуддяО. В. Бондаренко