Ухвала суду № 91943794, 02.10.2020, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер: 343/2463/14-к

Номер провадження: 1-о/0343/2/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

про перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами

29 вересня 2020 року м.Долина

Долинский районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді - Кернцького І.І.

секретаря судового засідання - Оленюк Т.В.

прокурора - Бурмей О.О,

адвоката - Хоптій М.В.

заявника - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду в місті Долина Івано-Франківської області заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2015 року за нововиявленими обставинами,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить переглянути ухвалу Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13.02.2015 у справі №343/2463/14-к за нововиявленими обставинами, скасувати її, а справу призначити до розгляду в загальному порядку.

Обґрунтування доводів заявника як на підставу перегляду ухвали суду:

Він, як підприємець відповідно до п.п. 162.1.1 Податкового кодексу України упродовж 2010-2012 років був платником податку на доходи фізичних осіб і зобов`язаний був з чистого оподатковуваного доходу, тобто різниці між загальним оподатковуваним доходом (виручкою у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, сплачувати вказаний податок за встановленими ставками. Будучи зареєстрованим платником податку на додану вартість, він протягом 2010-2012 років відповідно до вимог п.п. 7.3.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України зобов`язаний був декларувати операції з постачання ним товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, та сплачувати з таких операцій податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім цього, проводячи упродовж 2010-2012 років розрахункові операції в готівковій формі при продажу товарів у сфері торгівлі, він зобов`язаний був проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуг) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій. Однак, здійснюючи протягом вказаного періоду підприємницьку діяльність він не виконував зазначені вимоги податкового законодавства, умисно їх порушуючи з метою ухилення від сплати податків у великих розмірах. Так, діючи з цією метою, упродовж жовтня-грудня 2010 року та 2011- 2012 років, зі склад-магазину, що знаходився в м. Долина, та належав йому, він реалізував будівельних матеріалів та інших товарів за готівкові кошти на загальну суму 5741006,18 гривень, у тому числі 956 834,36 гривень податку на додану вартість, які приховав від оподаткування шляхом невідображення доходу у бухгалтерському обліку та податковій звітності. Діючи з аналогічною метою, він протягом жовтня-грудня 2010 року та 2011-2012 років з належного йому склад-магазину, що розташовувався в м. Долина, реалізував за готівкові кошти будівельні матеріали та інші товари на загальну суму 1973 634 гривень, у тому числі 328 939,00 гривень податку на додану вартість, які також не відобразив у бухгалтерському обліку та податковій звітності. Всього, за вказаний період він від реалізації за готівку товарів отримав 7714640,18 гривень доходу, у тому числі 1285773,36 гривень податку на додану вартість. У такий спосіб він, діючи з метою ухилення від сплати податків у великих розмірах та у порушення вимог п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, унаслідок приховування від оподаткування впродовж жовтня - грудня 2010 року та 2011- 2012 років 6428866,82 гривень доходу, отриманого від реалізації товарів за готівку, ухилився від сплати 1116908,08 гривень податку на доходи фізичних осіб, у тому числі 72244,25 гривень за IV квартал 2010 року, 341976,09 гривень за 2011 рік та 702687,74 гривень за 2012 рік.

Крім цього, діючи з метою ухилення від сплати податків у великих розмірах та у порушення вимог п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, він не задекларував в деклараціях з податку на додану вартість за жовтень-грудень 2010 року та 2011- 2012 роки - 1285773,36 гривень, у тому числі за жовтень 2010 року - 37980,27 гривень, листопад 2010 року - 38958,15 гривень, грудень 2010 року - 19387,26 гривень, січень 2011 року - 17014,19 гривень, квітень 2011 року - 30988,67 гривень, травень 2011 року - 41491,5 гривень, червень 2011 року - 39645,00 гривень, липень 2011 року - 46332,33 гривень, серпень 2011 року - 49358,33 гривень, вересень 2011 року - 49449,17 гривень, жовтень 2011 року - 42961,33 гривень, листопад 2011 року - 33381,00 гривень, грудень 2011 року - 33151,67 гривень, січень 2012 року - 27207,17 гривень, лютий 2012 року - 18441,17 гривень, березень 2012 року - 47935,67 гривень, квітень 2012 року - 61767,5 гривень, травень 2012 року - 87179,17 гривень, червень 2012 року - 80379,67 гривень, липень 2012 року - 99590,83 гривень, серпень 2012 року - 110047,17 гривень, вересень 2012 року - 86141,67 гривень, жовтень 2012 року - 96254,83 гривень, листопад 2012 року - 62885,17 гривень, грудень 2012 року - 27844,5 гривень. З урахуванням залишку від`ємного значення з податку на додану вартість попередніх періодів, що складав 452465,00 гривень, він ухилився від сплати 833308,36 гривень податку на додану вартість (1285773,36 грн - 452465 грн).

Таким чином, унаслідок вказаних умисних дій його, як фізичної особи-підприємця, протягом жовтня-грудня 2010 року та 2011-2012 років до бюджету фактично не надійшло 1116908,08 гривень податку на доходи фізичних осіб та 833308,36 гривень податку на додану вартість, а всього податків на загальну суму 1950216,44 гривень, що є великим розміром.

Обвинувальний акт з цього приводу було направлено до Долинського районного суду. Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13.02.2015 у межах вказаного кримінального провадження (судова справа №343/2463/14-к) було вирішено ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України, звільнити від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження № 1 - кп/0343/5/15, 343/2463/14-к по його обвинуваченню за ч. 2 ст. 212 КК України закрити у зв`язку зі звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності, цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Долинської ОДПІ ГУ Міндоходів в області до нього про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, залишити без розгляду. Ним було подано клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності по рекомендації захисників, так як йому не було відомо на той час ряд обставин у справі, а наслідки подання такого клопотання не були належно роз`яснені, роз`яснення надавались без урахування цих обставин у справі, які в подальшому мали значення для визнання його невинуватим.

Повідомляє, що існують обставини, які не були відомі ні суду, ні йому на час винесення ухвали, що переглядається, але які існували на час її винесення, та які свідчать про необхідність перегляду ухвали за нововиявленими обставинами.

Нововиявленими обставинами є:

- проведена на підставі ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2019 по справі №809/1453/15 судово-економічна експертиза та висновок судового експерта, згідно якого встановлено відсутність будь-якої заборгованості по податкових платежах;

- постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 по справі №809/1453/15.

Так, на підставі ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2019 по справі №809/1453/15 призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Як зазначено у дослідницькій частині висновку експертів від 25.11.2019, порядок оподаткування податком на додану вартість визначено до 01.01.2011 Законом України «Про податок на додану вартість» №168 та після 01.01.2011 ПК України, дотримання вищенаведених нормативних актів ним підтверджено податковими накладними, які знаходяться в матеріалах справи (т.5 а.с.1-163, т.6 а.с.1-259), проте податкові накладні не описані в акті перевірки від 01.10.2013 №793/172/ НОМЕР_1 . В акті податкової перевірки містяться посилання на покази фізичних осіб, що не може бути предметом дослідження судово-економічної експертизи. Також зазначено, що за висновками вищевказаного акта перевірки ним не подано податкових розрахунків форми 1ДФ про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків фізичних осіб-підприємців за період з 01.01.2010 по 31.12.2012. Проте суть вказаного недотримання вимог податкового законодавства в акті перевірки не описана, як і не зазначено відповідно до яких первинних документів та по яких саме фізичних особах-підприємцях ним не подано податкових розрахунків форми 1ДФ про суми нарахованих (сплачених) доходів. Також в акті перевірки відсутні посилання на первинні документи щодо внесення ним на банківський рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Укрсиббанк» коштів, які зазначаються як власні кошти, та є не облікованими готівковими коштами від здійснення господарської діяльності. Експертами також зазначено, що книга обліку доходів і витрат документальній перевірці не підлягала.

Згідно з висновком експертів, за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 25.11.2019 №3024/5234 встановлено дотримання позивачем вимог законодавства в частині порядку оподаткування податком на додану вартість, підтвердження постачання ТМЦ від контрагентів постачальників. Не підтверджено донарахування йому податку на додану вартість в сумі 1543478 грн. та завищення податку на додану вартість на суму 751970 грн., як це встановлено актом від 01.10.2013 №793/172/ НОМЕР_1 . Також згідно з висновками експертизи, матеріалами справи не підтверджено донарахування йому податку з доходів фізичних осіб в сумі 1370863,95 гривень.

Тобто, з даного рішення та висновку експерта вбачається, що жодних кримінальних дій, передбачених ст. 212 КК України, він не вчиняв, від сплати жодних податків не ухилявся, та велику кількість документів судовим експертом Київського НДІ не надано, реєстру обліку податкових накладних не надано, відповідно даним експертом винесено неправомірний висновок, а тому, враховуючи те, що він не являється спеціалістом в галузі податкового законодавства та не є бухгалтером, тому на момент закриття кримінального провадження він не знав, що в даному кримінальному провадженні відсутній склад злочину, що є підставою для перегляду ухвали за нововиявленими обставинами.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та його захисник підтримали подану заяву, зіславшись на викладені в ній обставини, просили її задоволити. ОСОБА_1 додатково вказав, що він бажає, щоб дану справу переглянув суд з початку. Про це його бажання свідчить і подане ним суду клопотання про вирішення питань, пов`язаних з підготовкою справи до судового розгляду та виклик в судове засідання свідків від 14.08.2020.

Прокурор в судовому засіданні заперечив щодо задоволення заяви ОСОБА_1 , просив відмовити в задоволенні заяви, а ухвалу Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13.02.2015 у справі №343/2463/14-к залишити без змін. Зазначив, що обставини, які вказує заявник, не є нововиявленими згідно з вимогами ст. 459 КПК України, оскільки їх не існувало на момент розгляду даного кримінального провадження. На час проведення експертизи під час досудового розслідування в розпорядження експерту були надані всі документи, які вилучені в ПП ОСОБА_1 та яким він давав оцінку. Які ж додаткові документи були предметом дослідження при розгляді адміністративної справи, джерело їх походження, та які з документів з матеріалів кримінального провадження були надані на експертизу не відомо. Крім того, постанова ухвалане судом в порядку адміністративного судочинства не може мати преюдиційне значення при розгляді кримінального провадження.

Суд, заслухавши доводи заявника ОСОБА_1 , його захисника, думку прокурора, дослідивши надані докази та перевіривши матеріали кримінального провадження, вважає, що заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали від 13.02.2015 за новоявленими обставинами слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

В ч.1 ст. 459 КПК України зазначено, що судові рішення, які набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

В розумінні Кримінального процесуального кодексу перегляд судових рішень у кримінальних справах (вироків, ухвал) у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження в кримінальному судочинстві. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість вироку чи ухвали суду, неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового провадження не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про цю обставину. Тобто, перегляд справи за нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

Нововиявлені обставини - це встановлені розслідуванням або вироком суду, що набрав законної сили, і викладені у заяві учасників судового провадження юридичні факти, які знаходяться в органічному зв`язку з елементами предмета доказування у кримінальній справі і спростовують їх через попередню невідомість та істотність висновків, що містяться у вироку, ухвалі, як такі, що не відповідають об`єктивній дійсності.

Також нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, суду, і саме це істотно вплинуло на правильність ухваленого судом рішення.

Характерні ознаки нововиявлених обставин віднести:

- нові факти й обставини, а не додаткові матеріали, які не були представлені в суді внаслідок неякісного розслідування кримінального провадження;

- ці факти й обставини повинні бути достовірно і безсумнівно встановлені іншим вироком або рішенням суду, які вступили в законну силу, а також досліджені в судовому засіданні в сукупності з матеріалами досудового розслідування;

- це повинні бути такі нові факти чи їх обставини, важливість яких вплинула на правильність постановлення судом рішення;

- для ініціювання питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами нові факти і обставини повинні були існувати в той момент, коли виносилося судове рішення, але встановлені вже після його ухвалення та не були відомі суду до моменту оголошення судового рішення;

- невідомість суду та хоча б одній зі сторін про існування цих фактів і обставин, що не залежали від них.

Отже, просто будь-які факти й обставини можуть і не бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо вони мали місце вже після ухвалення вироку, а в даному випадку - ухвали. Саме цим відрізняються нові факти й обставини від нововиявлених фактів і обставин.

Частиною 2 ст. 459 КПК України передбачено, що нововиявленими обставинами визнаються:

1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;

{Пункт 2 частини другої статті 459 виключено на підставі Закону № 2147-VIII від 03.10.2017}

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

4) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Перелік нововиявлених обставин, передбачених ч.2 ст. 459 КПК України, є вичерпним.

Системне тлумачення положень статей 459, 462, 91 КПК України вказує на те, що перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами є екстраординарною процедурою перегляду судових рішень, що має місце у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій) виявлені обставини, які мають такі ознаки:

1) вони об`єктивно існували на момент ухвалення відповідних судових рішень, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, під час судового провадження, і стали відомі вже після ухвалення відповідного судового рішення;

2) вони перебувають в органічному зв`язку з елементами предмета доказування в кримінальному провадженні, тобто можуть мати значення для оцінки або безпосередньо обставин, які підлягають доказуванню, або доказів, покладених в основу судового рішення;

3) вони мають істотне значення, оскільки самі собою або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Наявність цих умов для визнання обставин нововиявленими є обов`язковою.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Тобто, його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Також в судовому рішенні повинні бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.

Таким чином, не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами, оскільки до нововиявлених обставин можуть бути віднесені факти, що були наявні на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомими заявнику, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін або які мають значення для правильного вирішення спору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 3-108гс14 та зазначено, що до нововиявлених обставин можуть бути віднесені факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх наявність на час розгляду справи та те, що ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.

За змістом статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, судове рішення, що набрало законної сили, може бути переглянуте в межах кримінальної процедури відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів, які могли вплинути на результати розгляду справи.

Нововиявленими є такі обставини, які об`єктивно існували на момент вирішення кримінальної справи, але не були відомі чи не могли бути відомі на той час суду та слідчим органам. Обов`язковою умовою перегляду вироку за нововиявленими обставинами є те, що обставини, які наводяться як підстави для скасування вироку, повинні бути абсолютно новими, суттєвими, раніше невідомими слідчим органам і суду, тобто такими, що не фігурували та не досліджувались в матеріалах справи та потребують окремого розслідування.

Проаналізувавши доводи заявника ОСОБА_1 та матеріали кримінального провадження, в рамках якого подано заяву про перегляд ухвали суду, суд встановив наступне.

16.09.2014 ОСОБА_1 органом досудового розслідування було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 212 КК України. Суть підозри полягає в тому, що він, будучи суб`єктом підприємницької діяльності, платником податків, умисно ухилився від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у великих розмірах.

В обвинувальному акті зазначено. що ОСОБА_1 упродовж жовтня - грудня 2010 року та 2011 - 2012 років реалізував будівельні матеріали та інші товари за готівкові кошти на загальну суму 5741006,18 грн. та 1973634 грн., які приховав від оподаткування шляхом невідображення доходу у бухгалтерському обліку та податковій звітності, у зв`язку з чим до бюджету фактично не надійшло 1116908,08 грн. податку на доходи фізичних осіб та 833308,36 грн. ПДВ (т.1 а.п. 2-5).

В ходу судового провадження 13 лютого 2015 року захисником підозрюваного ОСОБА_1 - адвокатом Матвіївим С.І. було заявлено клопотання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.212 КК України, на підставі п.1 ч.1 ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням дворічного строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Дане клопотання підтримав обвинувачений ОСОБА_1 .

За результатами розгляду даного клопотання хвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13.02.2015 ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження № 1-кп/0343/5/15, 343/2463/14-к по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 212 КК України закрито у зв`язку зі звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Ухвала суду набрала законної сили.

Таким чином, ОСОБА_1 скористався наданим йому правом звернутися з клопотанням про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.212 КК України, на підставі п.1 ч.1 ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням дворічного строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, також вказав, що наслідки закриття справи в такому випадку йому зрозумілі. Доводи заявника про те, що йому до кінця не були зрозумілі наслідки закриття провадження в справі суд вважає надуманими, оскільки вказана заява подана дієздатною, осудною особою в присутності адвоката – професійного фахівця в галузі права.

Даючи оцінку, зазначеним ОСОБА_1 підставам для перегляду ухвали за нововиявленими обставинами, суд враховує таке.

Заявник, будучи фізичною особою - підприємцем, здійснював реалізацію товарно-матеріальних цінностей за готівку та шляхом отримання коштів на власний рахунок у банку.

Окрім того, в своїй заяві ОСОБА_1 стверджує. що відповідно до висновку експертів від 25.11.2019 за результатами призначеної судово-економічної експертизи (на підставі ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2019 по справі №809/1453/15), порядок оподаткування податком на додану вартість визначено до 01.01.2011 Законом України «Про податок на додану вартість» №168 та після 01.01.2011 ПК України. Дотримання вказаних нормативних актів ним підтверджено податковими накладними, які знаходяться в матеріалах справи, проте податкові накладні не описані в акті перевірки від 01.10.2013 №793/172/ НОМЕР_1 , за висновками якого ним не подано податкових розрахунків форми 1ДФ про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків фізичних осіб-підприємців за період з 01.01.2010 по 31.12.2012. В акті перевірки не описано відповідно до яких первинних документів та по яких саме фізичних особах-підприємцях ним не подано податкових розрахунків форми 1ДФ про суми нарахованих (сплачених) доходів. Також в акті перевірки відсутні посилання на первинні документи щодо внесення ним на банківський рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Укрсиббанк» коштів, які зазначаються як власні кошти, та є не облікованими готівковими коштами від здійснення господарської діяльності. Таким чином, вказаним висновком експертів від 25.11.2019 встановлено дотримання ним вимог законодавства в частині порядку оподаткування податком на додану вартість, підтвердження постачання ТМЦ від контрагентів постачальників, однак не підтверджено донарахування йому податку на додану вартість в сумі 1543478 грн та завищення податку на додану вартість на суму 751970 грн, як це встановлено актом від 01.10.2013 №793/172/ НОМЕР_1 . Також згідно з висновками експертизи, матеріалами справи не підтверджено донарахування йому податку з доходів фізичних осіб в сумі 1370863,95 гривень.

З цього приводу суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 був ознайомлений з матеріалами кримінального провадження та йому було відомо, що було предметом дослідження у вказаному акті та які документи, в тому числі накладні, враховані в ньому, що в свою чергу не може свідчить про те, що йому не було відомо, що при донарахуванні йому податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб не враховані ті чи інші податкові накладні. Більше того, володіючи вказаною інформацією, зокрема щодо податкових накладних, не описаних в акті, заявник при цьому не був позбавлений можливості просити про призначення додаткових чи повторних експертиз у кримінальному провадженні або ж поставити додаткові питання до призначеної експертизи. Натомість обвинувачений не скористався гарантованим йому процесуальним правом, в чому суд в жодній мірі його не обмежив.

Крім того, нововиявленими є ті обставини, які існували на момент постановлення ухвали, яку заявник просить переглянути, але не були відомі суду та хоча б одній зі сторін. Однак, ухвала суду про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 постановлена 13.02.2015, а висновок експерта та постанова суду, на які посилається заявник, як на нововиявлені обставини, датовані відповідно 25.11.2019 та 23.12.2019, тобто вони не могли існувати на час розгляду кримінального провадження №32013090000000096.

Скасовуючи ухвалу Долинського районного суду від 15.06.2020 за результатами розгляду даної заяви, суд апеляційної інстанції звернув увагу суду на необхідність з`ясування кримінально-процесуального статусу постанови Восьмого апеляційного суду та висновку експертів.

З цього приводу суд зазначає наступне. Вказані докази здобуті в порядку адміністративного судочинства та не можуть мати преюдиційного значення в рамках кримінального провадження. Надавати їм правову оцінку з точки зору їх допустимості та належності можливо лише в сукупності з дослідженням всіх наявних в судовому провадженні доказів, що є неприпустимо в порядку ст.. 459 КПК України. Окрім того, висновок експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 25.11.2019 №3024/5234 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 по справі №809/1453/15 не відповідають критеріям, встановленим для нововиявлених обставин.

Разом з тим неможливо також встановити те, чи зазначена постанова Восьмого апеляційного суду та висновок експертів по справі №809/1453/15 повністю знімають всі без винятку податкові борги ОСОБА_1 перед державою, які йому інкримінувались, чи лише частково.

В даному випадку слід відмітити, що сама по собі наявність в платника податків податкового боргу не є кримінально караним діянням.

Відповідно до пункту 14.1.175 статті 14 ПК України, податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

В даному кримінальному провадженні обвинуваченому ОСОБА_1 інкримінується не наявність податкового боргу як суми узгодженого податкового зобов`язання, а приховування об`єкту оподаткування, що на думку сторони обвинувачення призвело до умисного ухилення від сплати певних видів податків.

В своїх попередніх заявах про перегляд ухвали суду в зв`язку з нововиявленими обставинами ОСОБА_1 не покликався на обставини, встановлені Восьмим апеляційним судом та висновком експертизи. Однак сам факт того, що останній неодноразово звертався до суду з заявами про перегляд ухвали суду, наводячи при цьому різні підстави, свідчить про його бажання добитись нового судового розгляду вказаного кримінального провадження.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до переконання, що зміст доводів заявника зводиться до його бажання спонукати суд повторно й по іншому оцінити існуючі у справі докази, що є неможливим у порядку перегляду ухвали суду за нововиявленими обставинами за правилами глави 34 КПК України.

Аналізуючи доводи заявника, суд вважає, що в даному випадку не слід порушувати балансу між можливістю переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами і принципом юридичної визначеності, який є складовою верховенства права.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, належить розуміти в контексті преамбули цієї Конвенції, яка проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Юридична визначеність передбачає повагу до принципу res judicata, що є принципом остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна сторона не повинна вимагати перегляду остаточного і обов`язкового судового рішення лише з метою повторного слухання та ухвалення нового рішення у справі.

Res judicata – вирішена справа (res judicata pro veritate habetur! – судове рішення слід визначати за істину) означає остаточність рішення суду, яке набрало чинності і не може бути переглянуте. Принцип res judicata визнано на міжнародному рівні та зафіксовано, в тому числі, у п.1 ст.44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принцип остаточності рішення є складовою частиною верховенства права.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п. 51, 52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду ( рішення Суду у справах “Світлана Науменко проти України”, “Трегубенко проти України”, “Рябих проти Росії”), та у випадках перегляду справ у зв`язку з нововиявленими обставинами (рішення у справах “Праведна проти Росії”, “Желтяков проти України”, п.п. 42-48), Європейський Суд з прав людини вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів.

Тому звернення з заявою про перегляд ухвали суду за ново виявленими обставинами в даному випадку буде порушенням принципу правової визначеності, що передбачає дотримання принципу остаточності судового рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

У справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ теж нагадав про необхідність розуміння права на справедливий розгляд судом з урахуванням принципу юридичної визначеності, який є одним із аспектів верховенства права. В цьому рішенні ЄСПЛ тлумачив гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції в контексті того, що «Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру …» .

Отже, процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Більш того, як вбачається з рішення Європейського Суду з прав людини від 18.11.2004 у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 2728, процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.

Отже, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що принцип остаточності судового рішення означає, що жодна сторона не має права ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише заради повторного судового розгляду та ухвалення нового рішення у справі. Отже, принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду і жодна сторона не має права вимагати перегляду цього рішення лише з однією метою домогтися повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі, що має місце в даному випадку.

Фактично доводи заявника ОСОБА_1 зводяться до незгоди з винесеною відносно нього ухвалою про звільнення від кримінальної відповідальності від 13 лютого 2015 року, що потягло за собою нарахування певних штрафних (фінансових) санкцій, та переоцінки доказів. Обставини, які він вважає нововиявленими, не являються такими, які раніше не могли бути відомі та доступні йому, крім того, процесуальні документи, на які він посилається, не існували на момент розгляду кримінального провадження, у зв`язку з чим зазначені обставини не можуть вважатися нововиявленими та бути підставою для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили.

Таким чином в судовому засіданні не встановлено, а заявником ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів про існування нововиявлених обставин, які об`єктивно існували на момент вирішення кримінальної справи, які не були і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі, та які самі по собі або разом з раніше виявленими обставинами доводять неправильність ухвали, яку він просить переглянути, а ті обставини, що називає останній, не є нововиявленими обставини в розумінні п.4 ч.2 ст.459 КПК України, тому суд вважає, що заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами слід залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 466-467 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Долинського районного суду від 13 лютого 2015 року за нововиявленими обставинами залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення через Долинський районний суд Івано-Франківської області.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали оголошено 2 жовтня 2020 року.

суддя