Рішення № 91939376, 01.10.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2195/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства "Тепловодсервіс" Лозівської районної ради, смт. Краснопавлівка, Лозівський район, Харківська область про стягнення 19380,90 грн. за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Тепловодсервіс" Лозівської районної ради (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у загальній сумі 19380,90 грн., у тому числі: пеня у сумі 5896,62 грн., три проценти річних у сумі 1156,20 грн., збитки у сумі 12328,08 грн. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, а саме 2102,00 грн. сплаченого судового збору та інші витрати, пов`язані з розглядом даної справи.

В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідачем були порушені умови договору № 1587/18-БО-32 постачання природного газу від 12.10.2018 щодо своєчасної оплати переданого газу за даним договором.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.07.2020 позовну заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Тепловодсервіс" Лозівської районної ради про стягнення 19380,90 грн. було залишено без руху.

На виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 16.07.2020 позивач надав заяву про усунення недоліків (вх.№ 17545 від 31.07.2020).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.08.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 01.09.2020 о 11:30.

Відповідач, через канцелярію суду 27.08.2020 за вх.№ 19720, надав відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на скрутний матеріальний стан, просив суд зменшити на 90% нараховану позивачем пеню та розмір збитків, відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та стягненні судового збору.

01.09.2020 судом розгляд справи було відкладено на 17.09.2020 о 10:30.

17.09.2020 судом за клопотанням відповідача (вх.№ 3460) розгляд справи було відкладено на 01.10.2020 о 09:15.

Сторони про розгляд справи були повідомлені належним чином, уповноважених представників в призначене судове засідання не направили.

Відповідач, через канцелярію суду 30.09.2020 за вх.№ 3671, надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що між сторонами ведуться переговори щодо укладення мирової угоди у справі. Проте, відповідних доказів в обґрунтування викладених у клопотанні обставин відповідач до суду не надав.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. При цьому суд зазначає, що в процесі виконання рішення сторони мають право укласти мирову угоду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством "Тепловодсервіс" Лозівської районної ради (споживач) було укладено договір № 1587/18-БО-32 постачання природного газу (надалі - договір).

Також, між сторонами були укладені наступні додаткові угоди до договору: № 1 від 22.10.2018, № 2 від 27.10.2018, № 3 від 31.10.2018, № 4 від 29.11.2018, № 5 від 12.03.2019, № 6 від 20.03.2019 та № 6/7 від 29.03.2019.

Відповідно до п.1.1. договору в редакції додаткової угоди № 4 до договору, постачальник зобов`язувався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язувався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Згідно п.1.2. договору в редакції додаткової угоди № 4 до договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 3492655,08 грн., що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу:

- від 31.10.2018 за жовтень 2018 року на суму 65035,14 грн.;

- від 30.11.2018 за листопад 2018 року на суму 634675,15 грн.;

- від 31.12.2018 за грудень 2018 року на суму 825055,25 грн.;

- від 31.01.2019 за січень 2019 року на суму 765763,03 грн.;

- від 28.02.2019 за лютий 2019 року на суму 615317,63 грн.;

- від 31.03.2019 за березень 2019 року на суму 503190,70 грн.;

- від 30.04.2019 за квітень 2019 року на суму 83618,18 грн.

Пунктом 5.1. договору в редакції додаткової угоди № 4 до договору було встановлено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно позову позивач вказує, що відповідачем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням умов договору. В підтвердження даних обставин позивачем надано сальдо по підприємству відповідача за період з 01.10.2018 по 31.03.2020 та довідку по операціях по підприємству відповідача за період з 01.10.2018 по 31.03.2020.

Згідно п. 7.2. договору в редакції додаткової угоди № 4 до договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3. договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, з огляду на умови договору, перевіривши розрахунок позивача пені та 3% річних за договором, суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача та правомірність нарахування пені у сумі 5896,62 грн. та 3% річних у сумі 1156,20 грн. за порушення відповідачем умов договору № 1587/18-БО-32 постачання природного газу від 12.10.2018.

Як вже було зазначено вище, відповідач у поданому відзиві просить суд зменшити розмір пені на 90%.

Розглянувши вищезазначене клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013.

В даному випадку судом встановлено, відповідач просив зменшити розмір пені, посилаючись на те, що підприємство перебуває у скрутному фінансову становищі, створене з метою задоволення потреб населення та держави на постачання теплової енергії. При цьому, відповідач вказує на те, що останнім повністю здійснено розрахунки за поставлений природний газ, у зв`язку з чим останній просить суд зменшити розмір пені на 90%.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що хоча й розмір заявленої пені не є досить надмірним, але у будь якому випадку сплата штрафних санкцій зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, впливає на можливість вчасного та якісного постачання теплової енергії бюджетним установам/організаціям.

Дослідженими судом доказами підтверджується, що основний борг погашено у повному обсязі.

Крім того із розрахунку позивача вбачається, що останнім нарахована відповідачу пені за два періоди, з 26.03.2019 року по 24.04.2019 року та за період з 26.04.2019 року по 03.05.2019 року, тобто періоди прострочення є нетривалими.

Зважаючи на факт виконання відповідачем основного зобов`язання щодо сплати вартості отриманого природного газу, нетривалий термін прострочення оплати, скрутний фінансовий стан останнього, специфіку його господарської діяльності, а також необхідність врахування інтересів позивача, суд дійшов висновку, що зменшення заявленої до стягнення суми пені на 50 % забезпечить дотримання справедливого балансу інтересів обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 12 березня 2020 року по справі № 904/3538/19.

Здійснивши перерахунок суми пені з урахуванням її зменшення на 50%, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 2948,31 грн., В іншій частині позову щодо стягнення суми пені суд відмовляє.

Щодо вимоги про стягнення збитків у сумі 12328,08 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 3.13. договору (в редакції додаткової угоди № 4) визначено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1. договору), споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному п. 5.7. договору. При цьому розмір збитків визначається наступним чином:

- якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов`язаний відшкодувати позичальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період (п. 3.13.1.);

- якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов`язаний відшкодувати збитки за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою (п. 3.13.2.):

В = (Vф-Vn)хЦхК,

де: Vф - об ’єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений Позивачем Відповідачу протягом розрахункового періоду за цим Договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;

Vn - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 Договору;

Ц - ціна природного газу за цим Договором;

К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.

Пунктом 5.7. договору (в редакції додаткової угоди № 4) передбачено, що відшкодування позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13. договору, здійснюється наступним чином:

- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо відповідач порушив п. 3.9. договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1. договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1. або 3.13.2. п.3.13. договору;

- споживач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;

- споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензїї, зобов`язаний відшкодувати позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензїї.

Відповідно до підп. 8) п.6.2. договору (в редакції додаткової угоди № 4) споживач зобов`язаний, зокрема, відшкодувати позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13. договору.

Відповідно до підп. 4) п.6.3. договору (в редакції додаткової угоди № 4), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення відповідачем умов п. 2.1. договору у разі, якщо відхилення фактично використаних споживачем у розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.

Відповідно до п. 2.1. договору (у редакції додаткової угоди № 6 ) постачальник передає споживачу у березні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 103,000 тис.куб.м.

Актом приймання-передачі від 31.03.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 67,24800 тис.куб.м.

Таким чином, відповідач у березні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 35,75200 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1. договору.

17.05.2019 позивачем на адресу відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26-893-19, змінену в частині розрахунків суми збитків листом від 27.11.2019 за вих.№ 26-4218-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п.1 Розділу VI Правил постачання природного газу в розмірі 8179,46 грн. за різницю між замовленим в березні 2019 обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019 природного газу за договором, згідно розрахунку збитків.

Вищезазначені Акт-претензія та лист про зміну суми збитків отримані відповідачем, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, проте, станом на момент звернення із цим позовом до суду, збитки позивача в добровільному порядку відповідачем не відшкодовані.

Відповідно до п. 2.1. договору (у редакції додаткової угоди № 6) постачальник передає споживачу у квітні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 30,000 тис.куб.м.

Актом приймання-передачі від 30.04.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 11,17500 тис.куб.м.

Таким чином, відповідач в квітні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 18,82500 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1. договору.

19.06.2019 позивачем на адресу відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№ 26-2156-19, змінену в частині розрахунків суми збитків листом від 27.11.2019 за вих.№ 26-4220-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу в розмірі 4148,62 грн. за різницю між замовленим в квітні обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в квітні 2019 природного газу за договором, згідно розрахунку збитків.

Вищезазначені Акт-претензія та лист про зміну суми збитків отримані відповідачем, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, проте, станом на момент звернення із цим позовом до суду, збитки позивача в добровільному порядку відповідачем не відшкодовані.

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України, одним з правових наслідків порушення зобов`язання є встановлене договором або законом відшкодування збитків.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч.1 ст. 623 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Суд, перевіривши розрахунок збитків, зазначає що він є правильним та відповідає умовам пунктів 3.13. та 5.7. договору та п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу. Тому, вимога щодо стягнення збитків у розмірі 12328,08 грн. підлягає задоволенню.

Щодо зменшення розміру збитків на 90% суд зазначає, що підстави для зменшення розміру збитків на 90% відсутні, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру збитків на 90%.

При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 2102,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 120, 123, 129, 202, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Тепловодсервіс" Лозівської районної ради (64621, Харківська область, Лозівський район, смт. Краснопавлівка, м-н, буд. 16, ідентифікаційний код 37346355) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) пеню у сумі 2948,31 грн., три проценти річних у сумі 1156,20 грн., збитки у сумі 12328,08 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Позивач: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720).

Відповідач: Комунальне підприємство "Тепловодсервіс" Лозівської районної ради (64621, Харківська область, Лозівський район, смт. Краснопавлівка, м-н, буд. 16, ідентифікаційний код 37346355).

Повне рішення складено "01" жовтня 2020 р.

Суддя А.М. Буракова