Судовий наказ № 91938321, 02.10.2020, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

СУДОВИЙ НАКАЗ

02.10.2020 Справа № 908/2528/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Проскуряков Кирило Валеріанович розглянувши заяву Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» від 29.09.2020 р. за вих. №2733 про видачу судового наказу

Стягувач: Комунальне підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 11, код ЄДРПОУ 05478717)

Боржник: Бочарова Валентина Миколаївна ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення №490/8 від 03.10.2003 р. у розмірі 5 283,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

01.10.2020 р. до Господарського суду Запорізької області від Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» надійшла заява від 29.09.2020 р. за вих. №2733 про видачу судового наказу щодо стягнення з Бочарової Валентини Миколаївни заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення №490/8 від 03.10.2003 р. у розмірі 5 283,28 грн.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2020 р. вказану заяву передано для розгляду судді Проскурякову К.В.

Згідно зі статтею 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

В обґрунтування заяви КП «ВРЕЖО №7» посилається на неналежне виконання Бочаровою В.М. умов договору оренди нежитлового приміщення №490/8 від 03.10.2003 р. щодо своєчасної оплати за користування нежитловим приміщенням в розмірі 5 283,28 грн.

Як вбачається з цієї заяви, стягувач зазначає, що 03.10.2003 р. між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (Орендодавець), КП «ВРЕЖО №8» (Балансоутримувач) та ПП Бочаровою В.М. (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №490/8. Відповідними додатковими угодами було змінено Орендодавця на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, та Балансоутримувача на КП «ВРЕЖО №7». Відповідно до умов договору боржнику передано з урахуванням внесених змін до договору в строкове платне користування комунальне майно - частину нежитлового приміщення №81 першого поверху (літ. А-10) загальною площею 14,95 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Додатковою угодою від 18.10.2019 р. вказаний договір розірвано, майно, що було передано в оренду, повернуто Орендарем та прийнято Орендодавцем та Балансоутримувачем, що підтверджується Актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 18.10.2019 р. Отже, відповідно до розрахунку стягувача за період з 11.04.2018 р. по 18.10.2019 р. (розрахунки з бюджетом) та за період з 16.12.2018 р. по 18.10.2019 р. (розрахунки з Балансоутримувачем) існує заборгованість в розмірі 5 283,28 грн.

На підтвердження наявності господарських правовідносин між сторонами, стягувачем надано суду письмовий договір оренди нежитлового приміщення №490/8 від 03.10.2003 р., отже спір стосується грошової вимоги та заявлена до стягнення з боржника сума заборгованості в розмірі 5 283,28 грн., не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн.).

Крім того, ні у заяві, ні в додатках до неї не міститься клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, а отже суд приходить до висновку про можливість розгляду вказаної заяви в порядку наказного провадження.

Відповідно до ч. 4. ст. 152 ГПК України суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" зазначено, що місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отримано судом з офіційного сайту Міністерства юстиції України, щодо Фізичної особи-підприємця Бочарової Валентини Миколаївни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) місцем проживання є: АДРЕСА_1 . Також у Витягу міститься запис щодо припинення підприємницької діяльності ФОП - 28.01.2019 р. за №21030060002100604, за власним рішенням.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі №338/180/17, постанові Верховного суду від 16.08.2018 р. у справі №320/9471/15-ц.

Отже, стягувач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у боржника із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Розглянувши вказану заяву, судом не виявлено підстав передбачених ст. 152 Господарського процесуального кодексу України для відмови у видачі судового наказу, отже заявлені вимоги підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст. 525, 526, 530, 611, 625 Цивільного Кодексу України, ст. 216 Господарського кодексу України, ст.ст. 18, 19, 29 закону України «Про оренду державного та комунального майна», суд дійшов висновку, що заява Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» від 29.09.2020 р. за вих. №2733 про видачу судового наказу підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 147, 148, 154, 155 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

НАКАЗУЄ:

1. Стягнути з боржника - Бочарової Валентини Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь місцевого бюджету м. Запоріжжя на розрахунковий рахунок (IBAN): UA708999980334169871000008008 УК у Хортицькому районі м.Запоріжжя/Хортиц./22080401, код отримувача (ЄДРПОУ): 38025414, код платежу: 22080401, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) заборгованість зі сплати 70 відсотків орендної плати в розмірі 4 145 (чотири тисячі сто сорок п`ять) грн. 24 коп. Стягувач - Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 11; код ЄДРПОУ 05478717).

2. Стягнути з боржника - Бочарової Валентини Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 11; р/р (IBAN): НОМЕР_2 в філії ЗОУ АТ «Ощадбанк», МФО 313957, код ЄДРПОУ 05478717) заборгованість зі сплати 30 відсотків орендної плати в розмірі 1 138 (одна тисяча сто тридцять вісім) грн. 04 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 210 (двісті десять) грн. 20 коп.

3. Копію судового наказу та копію заяви Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» від 29.09.2020 р. за вих. №2733 про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами надіслати Бочаровій Валентині Миколаївні (боржнику).

4. Оригінал судового наказу після набрання ним законної сили надіслати стягувачу.

5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/.

Дата набрання судовим наказом законної сили: " " ___ 20 .

Строк пред`явлення судового наказу до виконання: " " ___ 20 .

Дата видачі судового наказу стягувачу: " " ___ 20 .

Суддя К.В. Проскуряков

Суд роз`яснює, що згідно із приписами п. 7 ч. 1 ст. 155 ГПК України, під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 157 ГПК України, боржник має право протягом 15 днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Заява про скасування судового наказу подається в суд в письмовій формі.

Згідно із ч. 1 ст. 159 ГПК України, у разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом 5 днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили.

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.