Рішення № 91937922, 02.10.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2020м. ДніпроСправа № 904/3964/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" (м. Бердянськ, Запорізької області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 2602/20 від 28.02.2020 у загальному розмірі 87 123 грн. 13 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.08.2020)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Азовкабель" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 2602/20 від 28.02.2020 у загальному розмірі 53 323 грн. 35 коп.

Ціна позову, на момент звернення з ним до суду, складалася з наступних сум:

- 50 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 2 862 грн. 44 коп. - пеня;

- 87 грн. 56 коп. - штраф;

- 373 грн. 35 коп. - інфляційні втрати.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп. та очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн. 00 коп. та транспортні витрати в розмірі 3 500 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 2602/20 від 28.02.2020 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 50 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.05.2020 по 13.07.2020 в сумі 2 862 грн. 44 коп. На підставі пункту 6.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 0,5% від загальної суми заборгованості у розмірі 87 грн. 56 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 373 грн. 35 коп.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2020 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Позивачем подано заяву про усунення недоліків (вх. суду № 36338/20 від 10.08.2020).

Також, позивач у вказаній заяві зазначає, що збільшує позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 2602/20 від 28.02.2020 у загальному розмірі 87 123 грн. 13 коп., яка складається з наступних сум:

- 50 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 2 919 грн. 48 коп. - пеня;

- 33 412 грн. 50 коп. - штраф;

- 791 грн. 15 коп. - інфляційні втрати.

Оскільки заява позивача про збільшення розміру позовних вимог була подана позивачем з додержанням вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, оплачена судовим збором у встановленому порядку та розмірі, судом вказана заява була прийнята до розгляду.

Ухвалою суду від 11.08.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 42572/20 від 15.09.2020), в якому він просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 50 000 грн. 00 коп. та зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на наступне:

- ПрАТ "Азовкабель" мав здійснити передачу товару у розпорядження покупця не пізніше 15.04.2020, однак, як вбачається з видаткової накладної № 571 від 06.05.2020, фактично поставка відбулася лише 06.05.2020, тим самим, порушуючи строк поставки на 22 календарних дні, спричинивши зірвання строку завершення інвестиційного проекту, і як наслідок призвів до неможливості покупця здійснити розрахунок в обумовлений в договорі термін;

- відповідач 16.04.2020 направив на адресу позивача лист, в якому зазначав, що постачальник прострочив поставку та просив повідомити дату поставки товару;

- затримка поставки товару сталася у період дії карантину, введеного 11.03.2020 постановою КМУ № 211(зі змінами та доповненнями), який досі триває та зумовлює складнощі у своєчасному виконанні договірних зобов`язань, що укладалися до впровадження карантину і зумовило настання форс-мажорних обставин, що спричинили неможливість покупця виконати взяті на себе зобов`язання за договором поставки в частиш своєчасної оплати;

- з урахуванням цих обставин, покупець дійсно відступив від умов договору, здійснивши оплату залишку вартості товару у розмірі 75%, як це передбачено у пункті 3.2. договору, із затримкою, а саме: платіжним дорученням: № 556 від 02.06.2020 на суму 15 000 грн. 00 коп., № 779 від 25.06.2020 на суму 10 000 грн. 00 коп., № 813 від 02.07.2020 на суму 34 450 грн. 27 коп., № 958 від 17.07.2020 на суму 50 000 грн. 00 коп., однак таке порушення стало наслідком затримки поставки товару з боку позивача та карантинними заходами, пов`язаними з недопущенням розповсюдження коронавірусної інфекції СОVID-19 та обмеженнями введеними Урядом;

- відповідач просить суд взяти до уваги, що відповідач в повному обсязі усунув заборгованість перед позивачем, ще 17.07.2020 згідно із платіжним дорученням № 958 від 17.07.2020 на суму 50 000 грн. 00 коп. Однак, не зважаючи на це, позивач в позовній заяві ставить вимогу про стягнення з відповідача не тільки суми штрафних санкцій, спричинених затримкою оплати, а й основного боргу в сумі 50 000 грн. 00 коп., який станом на 05.08.2020 (дату подання позивачем уточненої позовної заяви про збільшення розміру позовних вимог) та оплати судового збору) вже була усунута ТОВ "Дизельний завод";

- крім того, позивач, здійснюючи розрахунок суми штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, припустився помилки у періоді, за який таке нарахування здійснював, тим самим штучно збільшуючи розмір позовних вимог до відповідача. Як вбачається з розрахунку, позивач здійснює нарахування штрафних санкцій включно по 03.08.2020, тоді як заборгованість була усунута відповідачем ще 17.07.2020;

- таким чином відносно вимог про стягнення суми основного боргу провадження у справі слід закрити на підставі положень пункту 2 частини 1статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із наявністю доказів сплати основного боргу відповідачем після відкриття провадження у справі;

- щодо вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань необхідно врахувати, що підставою для порушення покупцем строку оплати вартості продукції стали саме форс-мажорні обставини, спричинені введенням карантинних заходів на всій території України, які і призвели до неможливості виконати взяті на себе зобов`язання за договором поставки.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 28.02.2020 між Приватним акціонерним товариством "Азовкабель" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 2602/20 (далі - договір, а.с.9-10), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність покупця належний постачальнику товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах та в строки визначені договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін, та діє до 31.12.2020, а в частині гарантійних зобов`язань - до закінчення гарантійного строку, у частині сплати штрафних санкцій або відшкодування збитків - до моменту оплати. У разі, якщо не пізніше, ніж за 10 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявить про його припинення, то договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік.

Доказів зміни, припинення, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони погодили, що ціна, кількість, асортимент, якість та термін поставки кожної партії товару обумовлюється сторонами у специфікаціях до договору, які є невід`ємними частинами договору.

У відповідності до вказаних умов? позивачем та відповідачем було підписано Специфікацію № 1 від 28.02.2020 до договору, в якій сторони узгодили;

- найменування продукції - кабель АВВГ 3х185+1х95; барабан № 18а;

- її кількість;

- ціну;

- загальну вартість - 165 933 грн. 70 коп.;

- умови поставки;

- порядок оплати;

- гарантійний термін (а.с.10 на звороті).

Відповідно до умов пункту 3.1. договору загальна вартість договору (з ПДВ) визначається як сукупна вартість товару, поставленого постачальником покупцю протягом терміну дії договору, згідно з підписаними сторонами специфікаціями.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно з умовами пункту 4.1. договору зобов`язання поставити товар виникає у постачальника тільки після отримання від покупця суми попередньої оплати, передбаченої пунктом 3.2. договору. Поставка товару має бути здійснена постачальником протягом 35 календарних днів з дати зарахування суми попередньої оплати на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до умов пункту 3.2. договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються в гривнях., шляхом перерахування покупцем на поточний рахунок постачальника суми коштів у розмірі 25% від вартості товару, вказаного у відповідній специфікації в якості передплати та 75% від вартості товару, вказаного у відповідній специфікації, оплачується покупцем протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати прийняття товару на складі покупця (якщо інше не зазначено у відповідному додатку, до договору).

Аналогічні умови оплати були узгоджені сторонами у Специфікації № 1.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до вказаних умов відповідачем було здійснено попередню оплату, яка складала 25% від вартості узгодженого у специфікації товару, а саме: відповідно до платіжного доручення № 3285 від 10.03.2020 відповідачем було сплачено 41 483 грн. 43 коп. (а.с.15).

У пункті 1.3. договору сторони погодили, що з моменту прийняття товару покупцем, до покупця переходять всі ризики пов`язані з товаром, а саме: ризик випадкової загибелі або псування товару. Датою прийняття товару покупцем є дата, зазначена представником покупця на товаросупроводжувальних документах (видатковій, товаротранспортній накладних, тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 06.05.2020 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 165 933 грн. 70 коп., що підтверджується видатковою накладною № 571 від 06.05.2020 (а.с.12).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаною накладною, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення. Видаткова накладна № 571 від 06.05.2020 підписана представником відповідача без будь-яких зауважень.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого за вказаною накладною товару, як того вимагає пункт 5.6. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеною накладною відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Як було вказано вище, у Специфікації № 1 сторони погодили наступний порядок оплати - 25% попередня оплата, 75% - відстрочка платежу 5 календарних днів з дати поставки товару.

Відповідно до умов пункту 3.3. договору зобов`язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з дати находження коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення із позовом до суду, поставлений у спірний період товар був оплачений відповідачем лише частково - в сумі 115 933 грн. 70 коп. наступним чином:

- 10.03.2020 в сумі 41 483 грн. 43 коп. у якості попередньої оплати, що підтверджується платіжним дорученням № 3285 від 10.03.2020 (а.с. 15);

- 02.06.2020 в сумі 15 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №556 від 02.06.2020 (а.с. 13);

- 26.06.2020 в сумі 10 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №779 від 26.06.2020 (а.с. 14);

- 02.07.2020 в сумі 15 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №813 від 02.07.2020 (а.с. 13 на звороті);

- 09.07.2020 в сумі 34 450 грн. 27 коп., що підтверджується платіжним дорученням №890 від 09.07.2020 (а.с. 15 на звороті), внаслідок чого у відповідача, станом на момент звернення із позовом до суду, утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 50 000 грн. 00 коп. (165 933,70 - 115 933,70). Вказане і є причиною спору.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять залишкову вартість поставленого позивачем 06.05.2020 товару за договором поставки № 2602/20 від 28.02.2020, який відповідач відмовився у повному обсязі оплатити в добровільному порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи визначені контрагентами у Специфікації № 1 від 28.02.2020 порядок та строки оплати поставленого товару (відстрочення платежу 5 календарних днів з дати поставки, суд встановив, що строк оплати товару на залишкову суму 124 450 грн. 27 коп., є таким, що настав 11.05.2020.

При цьому, відповідач виконував свій обов`язок з остаточної оплати поставленого 06.05.2020 товару (залишку вартості - 75%) з простроченням, наступним чином:

- 02.06.2020 в сумі 15 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №556 від 02.06.2020 (а.с. 13);

- 26.06.2020 в сумі 10 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №779 від 26.06.2020 (а.с. 14);

- 02.07.2020 в сумі 15 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №813 від 02.07.2020 (а.с. 13 на звороті);

- 09.07.2020 в сумі 34 450 грн. 27 коп., що підтверджується платіжним дорученням №890 від 09.07.2020 (а.с. 15 на звороті), внаслідок чого у відповідача, станом на момент звернення із позовом до суду, утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 50 000 грн. 00 коп.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 06.05.2020 товару до моменту звернення позивача із позовом до суду відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 50 000 грн. 00 коп. (станом на момент звернення із позовною заявою до суду), шляхом надання належних доказів, не спростував.

Більше того, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Таким чином, факт прострочення відповідачем оплати поставленого 06.05.2020 товару на залишкову суму 50 000 грн. 00 коп. судом встановлений, відповідачем не спростований.

Відповідно до календарного штемпеля на конверті, в якому позовна заява надійшла до господарського суду, датою звернення до суду із даною позовною заявою є 14.07.2020 (а.с.16-17).

В той же час, після звернення позивача із позовом до суду, а саме:

- 17.07.2020 відповідачем заявлена до стягнення з відповідача основна заборгованість в сумі 50 000 грн. 00 коп. була погашена у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 958 від 17.07.2020 на суму 50 000 грн. 00 коп., доданим до відзиву на позовну заяву.

Отже, на момент вирішення спору судом основна заборгованість за договором поставки № 2602/20 від 28.02.2020 за поставлений 06.05.2020 товар погашена у повному обсязі.

При цьому, відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом сплати суми боргу боржником (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом до суду за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 50 000 грн. 00 коп., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.4. договору сторони передбачили, що за порушення термінів оплати покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент здійснення оплати, від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування вищевказаної пені за порушення терміну оплати здійснюється за весь період прострочення оплати.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.05.2020 по 03.08.2020 в сумі 2 919 грн. 48 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.31-32), та встановлено, що під час його проведення позивачем були допущені такі помилки:

- невірно визначено граничний термін оплати (позивач здійснює нарахування, починаючи з 11.05.2020, в той час, як вказана дата є граничним строком виконання);

- з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв`язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов`язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України). Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені;

- позивач здійснює нарахування пені по 03.08.2020 включно в той час, як матеріалами справи підтверджується повне погашення основного боргу 17.07.2020, отже нарахування пені в період з 17.07.2020 по 03.08.2020 є неправомірним.

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.31-32), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеня за прострочення оплати поставленого 06.05.2020 товару за договором складає 2 643 грн. 97 коп. та підлягає нарахуванню наступним чином:

- з 12.05.2020 заборгованість за поставлений за видатковою накладною № 571 від 06.05.2020 товар складала 124 450 грн. 27 коп., товар було частково оплачено відповідачем 02.06.2020 в сумі 15 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 12.05.2020 по 01.06.2020 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості 124 450 грн. 27 коп. та в цей період становить 1 142 грн. 49 коп.;

- в подальшому товар було частково оплачено відповідачем 26.06.2020 в сумі 10 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 02.06.2020 по 25.06.2020 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості 109 450 грн. 27 коп. та в цей період становить 980 грн. 87 коп.;

- в подальшому товар було частково оплачено відповідачем 02.07.2020 в сумі 15 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 26.06.2020 по 01.07.2020 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості 99 450 грн. 27 коп. та в цей період становить 195 грн. 64 коп.;

- в подальшому товар було частково оплачено відповідачем 09.07.2020 в сумі 34 450 грн. 27 коп., отже, в період прострочення з 02.07.2020 по 08.07.2020 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості 84 450 грн. 27 коп. та в цей період становить 193 грн. 82 коп.;

- в подальшому товар було частково оплачено відповідачем 17.07.2020 в сумі 50 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 09.07.2020 по 16.07.2020 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості 50 000 грн. 00 коп. та в цей період становить 131 грн. 15 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 643 грн. 97 коп.

Крім того, відповідно до умов пункту 6.5.договору у разі прострочення оплати партії товару більше ніж десяти календарних днів, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику, крім пені, передбаченої пунктом 6.4. договору, штраф у розмірі 0,5 % від загальної суми заборгованості.

На підставі пункту 6.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 0,5% від загальної суми заборгованості у розмірі 33 412 грн. 50 коп., який, як видно із здійсненого позивачем розрахунку (а.с.31-32), позивач розрахував за кожен день прострочення.

Дослідивши вказаний розрахунок штрафу, суд визнає його необґрунтованим з огляду на таке:

- неустойка погоджена сторонами в пункті 6.5. договору за своєю правовою природою є штрафом, оскільки обраховується у відсотках від суми невиконаного (несвоєчасно виконаного) зобов`язання та має одноразовий характер (законодавством не передбачено нарахування штрафу за кожен день прострочення);

- більше того, умови договору передбачають саме одноразове застосування штрафу у розмірі 0,5% від загальної суми заборгованості за прострочення оплати товару більше ніж десяти календарних днів;

- прострочення оплати більше ніж на 10 календарних днів виникло у відповідача на суму 124 450 грн. 27 коп. в період з 12.05.2020 по 01.06.2020.

Отже, розрахунок штрафу, здійснений позивачем (а.с.31-32), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Здійснивши власний розрахунок штрафу у відповідності до умов пункту 6.5. договору, суд встановив, що прострочення оплати більше ніж на 10 календарних днів виникло у відповідача на суму 124 450 грн. 27 коп. в період з 12.05.2020 по 01.06.2020, отже штраф підлягає нарахуванню у розмірі 0,5% від суми 124 450 грн. 27 коп. та складає 622 грн. 25 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 622 грн. 25 коп.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого газу, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були також розраховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 791 грн. 15 коп.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) – показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, оскільки нарахування проведено у травні 2020 року та липні 2020 року, в яких заборгованість існувала менше 30 (31) дня.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.31-32), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню у червні 2020 року на суму заборгованості 99 450 грн. 27 коп. та в цей період складають 198 грн. 90 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 198 грн. 90 коп.

Розглядаючи клопотання відповідача, в якому він просив суд зменшити розмір штрафних, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).

Санкції за прострочку виконання грошових зобов`язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, частина 1 статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 218 Господарського кодексу України та статті 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Між тим, суд звертає увагу, що:

- посилання відповідача на повне погашення суми заборгованості, а також прострочення самим позивачем поставки товару не можуть бути достатньою підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки за таке прострочення умови договору передбачають самостійну відповідальність, а саме: відповідно до умов пункту 6.3. договору за порушення термінів поставки, постачальник зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення порушення зобов`язання, від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки. Отже відповідач не позбавлений права звернутися із самостійним позовом про стягнення вказаних санкцій з позивача, а у даній справі вказане прострочення не є предметом розгляду;

- матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про майновий стан відповідача;

- сторони знаходяться в рівних економічних умовах, та штрафні санкції є спірозмірними порівняно з основною заборгованістю та допущеним відповідачем простроченням;

- відсутність будь-яких об`єктивних поважних причин невиконання відповідачем грошових зобов`язань за договором;

- інфляційні процеси в Україні: загальне зростання загального рівня цін і зниження купівельної спроможності гривні за період прострочення.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно із частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 50 000 грн. 00 коп. виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу.

В іншій частині, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача загалом підлягає 1 289 грн. 94 коп. частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" про стягнення заборгованості за договором поставки № 2602/20 від 28.02.2020 у загальному розмірі 87 123 грн. 13 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.08.2020) - задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 50 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" (50106, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Електрозаводська, будинок 34; ідентифікаційний код 38515997) на користь Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вулиця Промислова, будинок 2-І; ідентифікаційний код 31600918) - 2 643 грн. 97 коп. - пені, 622 грн. 25 коп. - штрафу, 198 грн. 90 коп. - інфляційних втрат та 1 289 грн. 94 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 02.10.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко