Ухвала суду № 91933898, 30.09.2020, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/124/20

Провадження №2/603/123/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2020 р. м. Монастириська

30 вересня 2020 року м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді Галіяна І.М.

за участі секретаря судового засідання: Захарчишин М.В.

розглянувши у підготовчому засіданні в місті Монастириська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Монастириської районної ради треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях; Відкрите акціонерне товариство «Монастириське автотранспортне підприємство-16151» про визнання недійсним та скасування рішень

за участю представників:

позивача – ОСОБА_2 ;

відповідача - не з`явилася;

третьої особи – Чекалюка Я.В.;

третьої особи – не з`явився

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом ураховуючи його зміни від 08.09.2020 року до Монастириської районної ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях; Відкрите акціонерне товариство «Монастириське автотранспортне підприємство-16151» про визнання недійсним та скасування:

-Протоколу № 1 засідання представників засновників «Монастириського райагробуду» від 25.12.2007 року в частині передачі нерухомого майна колишньої «Монастириської районної шляхобудівельної організації» у районну комунальну власність;

-Рішення 13 сесії 5 скликання Монастириської районної ради № 176 від 16.05.2008 року про визнання за Монастириською районною радою права власності на нежитлову будівлю, будівлю та споруду по АДРЕСА_1 ;

-Свідоцтва серії НОМЕР_1 видане на імя Монастириської районної ради від 06.06.2008 року про право власності на нежитлову будівлю, будівлю та споруду по АДРЕСА_1 загальною площею 614,9 кв.м.

Обґрунтовуючи позов позивач вказує, що є акціонером Відкритого акціонерного товариства «Монастириське автотранспортне підприємство-16151», оскільки йому належить 2000 акцій. На даний час Відкрите акціонерне товариство «Монастириське автотранспортне підприємство-16151» (надалі - Товариство) перебуває у процесі ліквідації, а відтак у нього може виникнути право на отримання частини майна (активів) Товариства пропорційно до кількості його акцій. Однак з інформації, яку отримав від Товариства позивач довідався, що рішенням Монастириської районної ради протиправно визнано право власності на нежитлові будівлі (адмін-будинок гараж, гараж, АЗС, прохідна) загальна площа 614,9 кв.м. за Монастириською районною радою, незважаючи на те,що з 1996 року ці об`єкти перебували у власності Товариства. У відповідності до указаного рішення від 16.05.2008 року № 176 відповідачу видано свідоцтво НОМЕР_1 про право власності на вказане майно. Як вважає позивач, відповідач незаконно позбавив Товариство права власності на належне йому майно, незважаючи на це Товариство це незаконне рішення в судовому порядку не оскаржувало. За таких обставин позивач вважає, що позбавивши Товариство права власності на нерухоме майно відповідач порушив його (позивача) корпоративні права, а саме позбавив можливості реалізувати своє право на отримання активів ОСОБА_3 у разі ліквідації останнього.

Під час підготовчого засідання, суд поставив на обговорення питання щодо підсудності вказаної справи Монастириському районному суду Тернопільської області.

Представник позивача – адвокат Андрусенко І.Я. вказав, що указана справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки спір виник з корпоративних відносин.

Представник третьої особи Чекалюк Я.В. зазначив, що спір підсудний не цивільному а адміністративному судочинству, оскільки предметом оскарження є рішення суб`єкта владних повноважень (органу місцевого самоврядування).

Заслухавши представника позивача, третої особи, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що позивач є акціонером Відкритого акціонерного товариства «Монастириське автотранспортне підприємство-16151». Позивачу належить 2000 акцій товариства. Рішенням Монастириської районної ради від 16.05.2008 року № 176, яке позивач вважає незаконним, позбавлено Товариство права власності на нежитлові будівлі (адмін-будинок гараж, гараж, АЗС, прохідна) загальної площі 614,9 кв.м. Позбавлення Товариства права власності на належну йому нерухомість негативно відобразилося на його фінансовому становищі, чим порушило корпоративне право позивача, а саме права на можливість отримання активів у разі ліквідації цього Товариства.

Отже в обґрунтування позовних вимог покладено те, що внаслідок прийняття відповідачем оспорюваного рішення учасник Товариства (позивач) може бути позбавлений того, на що він міг би претендувати (тобто легітимний інтерес).

З наведених обставин убачається, що між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Монастириське автотранспортне підприємство-16151» існують корпоративні правовідносини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, і це правило є загальним.

Разом з тим, завданням господарського судочинства відповідно до статті 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, - справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно з частиною 3 статті 167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Корпоративними правами – є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (частина перша статті 167 Господарського кодексу України).

Отже виходячи із вищевказаних положень законодавства можна дійти висновку, що незалежно від суб`єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, такий спір підвідомчий господарським судам.

У справі, що розглядається, спір не обмежується лише оспоренням рішеня органу місцевого самоврядування та внутрішніх документів підприємства, оскільки в його основі лежить саме корпоративний спір, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений за правилами цивільного судочинства, оскільки це не передбачено вимогами процесуального закону.

За таких обставин дана справа не належить до юрисдикції цивільного суду, а вказаний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, так як захисту підлягають приватні права позивача як акціонера Відкритого акціонерного товариства «Монастириське автотранспортне підприємство-16151».

Окрім цього, цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а тому має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.

Отже не є слушним заява представника третьої особи ОСОБА_4 щодо розгляду цього спору за правилами адміністративного судочинства.

Розгляд цієї справи за правилами як цивільного так і адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

У відповідності до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, акціонер – позивач у справі ОСОБА_1 має право в порядку господарського судочинства звернутися із цим спором до Господарського суду Тернопільської області.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається особі, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі.

А тому, сплачений позивачем згідно квитанцій №0.0.1624586990.1 від 20.02.2020 року та №0.0.1639245408.1 від 05.03.2020 року судовий збір підлягає поверненню.

Керуючись ст.255 ЦПК, ст. ст. 4, 20 ГПК України,

п о с т а н о в и в :

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Монастириської районної ради треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях; Відкрите акціонерне товариство «Монастириське автотранспортне підприємство-16151», закрити.

Роз`яснити позивачеві право на звернення до Господарського суду Тернопільської області за захистом порушеного права в порядку господарського судочинства.

Управлінню Державної казначейської служби України у Монастириському районі Тернопільської області, код ЄДРПОУ 37382571, що розташована за адресою: вул.Січових Стрільців 24 м.Монастириська Тернопільської області, повернути позивачу – ОСОБА_1 , судовий збір:

- сплачений в сумі 840 грн. 80 коп., який було сплачено згідно квитанції №0.0.1624586990.1 від 20.02.2020 року в АТ КБ «ПриватБанк»;

- сплачений в сумі 1681 грн. 60 коп., який було сплачено згідно квитанції №0.0.1639245408.1 від 05.03.2020 року в АТ КБ «ПриватБанк».

Копію ухвали направити управлінню державної казначейської служби України в Монастириському районі Тернопільської області для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Тернопільської області через Монастириський районний суду Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Суддя І. М. Галіян