Вирок № 91931346, 30.09.2020, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/199/20

Провадження № 1-кп/456/217/2020

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2020 р. Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Бучківської В. Л.

при секретарі Березіній Л.В.

з участю прокурора Стасишина О.І.

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Чехрій О.М.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

представника потерпілої Ярмощук Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий кримінальне провадження щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Угольна Стрийського району Львівської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, не працює, раніше не судимий,

за ч.1 ст. 125 КК України,

в с т а н о в и в :

27.12.2019, близько 16:00 год., ОСОБА_1 перебував на АДРЕСА_2 , де в ході словесного конфлікту між ним та дружиною ОСОБА_2 , що виник на грунті особистих неприязних відносин, з метою спричинення тілесних ушкоджень, умисно, наніс дружині ОСОБА_2 декілька ударів правою рукою в обличчя, а саме в ділянку її носа та щелепи. Внаслідок нанесених ударів потерпілій ОСОБА_2 спричинено тілесні ушкодження у вигляді садна спинки носа, забійної рани переднісся, забійного садна нижньої губи, часткової ампутації різців верхньої щелепи, що за ступенем тяжкості відноситься до легкого тілесного ушкодження.

Таким чином ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 125 КК України, а саме спричинення ОСОБА_2 умисного легкого тілесного ушкодження.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст. 125 КК України не визнав. Пояснив, що 21.04.2015 він зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 . Від шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне господарство вони вели до вересня 2019 року. Конфлікти у них почались у 2016 році, через його батьків, оскільки вони проживали разом. ОСОБА_1 часто брала кредити, які він сплачував. В подальшому, з будинку зникли гроші в сумі 30 000, 00 грн. та золоті прикраси. Коли вона була вагітна другою дитиною, вони мало спілкувались. Коли він повернувся із заробітків, ОСОБА_2 забрала свої речі з будинку та виїхала. Він намагався примиритись з дружиною, однак вона заборонила йому бачитись з дочкою. Пізніше служба у справах дітей встановила йому години для побачень з дитиною. 27.12.2019 він телефонував до потерпілої, вона виражалась до нього нецензурними словами та кинула слухавку. Близько 16:00 год. він побачив потерпілу з дочкою, коли вони виходили з дитячого садка. Він наздогнав їх, між ними виник конфлікт. Вона спровокувала його, погрожувала, що заборонить спілкуватись з дочкою. Він не стримався та штовхнув її лівою рукою в плече і вона впала на правий бік. Він не допомагав їй підвестись. Правою рукою вдарити потерпілу він не міг, оскільки незадовго до цих подій, йому наклали гіпсову лангету на праву руку, у зв`язку з перенесеною ним операцією 20.10.2019, яку йому зняли 10.12.2019. Просить суд винести виправдувальний вирок.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_1 вини за ч.1 ст.125 КК України, винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України за викладених вище обставин, повністю підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а саме:

даними в судовому засіданні показаннями потерпілої ОСОБА_2 про те, що обвинувачений ОСОБА_1 її чоловік, в шлюбі вони з 21.04.2015 та проживали разом до 30.09.2019. Відносини у неї з обвинуваченим ОСОБА_1 погані. 30.09.2019 вони розійшлись, оскільки він вигнав її з дому. Після цього, службою в справах дітей було встановлено години побачення для обвинуваченого ОСОБА_1 з дочкою. Вона не заперечувала щодо таких побачень. Коли вона перебувала в пологовому будинку, очікуючи народження другої дитини, в них виник конфлікт, оскільки вона хотіла перенести побачення батька з дочкою. 25.12.2019 обвинувачений ОСОБА_1 прийшов до неї в пологовий будинок, погрожував їй з вікна, бо вона не хотіла з ним миритись. Він пішов з нею в туалет, де почав душити. Вона почала кричати, а він вдарив її по щоці. Про цей конфлікт вона повідомляла в чергову частину Стрийського ВП ГУНП у Львівській області. 27.12.2019 її виписали з пологового будинку. Біля 16:00 год. вона пішла за донькою в дитсадок. Обвинувачений подзвонив до неї, вона повідомила йому, що зайнята. Коли вона поверталась з дочкою додому, по вул. Січових Стрільців в с. Бережниця Стрийського району Львівської області, обвинувачений ОСОБА_1 підбіг до неї ззаду та вдарив кулаком в спину. Піля цього підійшов до неї спереду та почав вимагати повернути дочку, однак вона відмовилась. Вона почала кричати, оскільки від обвинуваченого було чути алкоголь. Після цього обвинувачений, в присутності їхньої дитини, двічі вдарив її долонею по обличчі, внаслідок чого вона впала. На той момент вона перебувала на 32 тижні вагітності. Дитина розплакалась і вони побігли додому. Вона викликала працівників поліції і подзвонила на 103, які приїхали, надали їй першу медичну допомогу та госпіталізували. У неї було пошкоджено 4 зуба, зокрема 2 зуба обвинувачений їй вибив;

показаннями в судовому засіданні свідка ОСОБА_4 про те, що з обвинуваченим ОСОБА_1 у неї нормальні відносини. З розмов односельчан їй відомо, що між обвинуваченим та потерпілою виникали скандали, конфлікти, оскільки потерпіла ніби-то була вагітна другою дитиною не від ОСОБА_1 . Одного разу потерпіла прийшла до неї в гості та розповіла, що підсипала обвинуваченому в їжу ліки, щоб він швидше засинав. Зі слів обвинуваченого їй відомо, що потерпіла часто брала кредити, які він змушений був повертати та скаржився, що дружина не довзоляє бачитись та спілкуватись з дочкою;

показаннями в судовому засіданні судово-медичного експерта ОСОБА_5 про те, що при огляді у ОСОБА_2 ним виявлені: садно спинки носа і садно другого пальця правої кисті; згідно преставленої медичної довідки лікарями діагностовано: забійну рану переднісся, забійні садна нижньої губи, часткову ампутацію різців верхньої щелепи. Дані тілесні ушкодження могли утворитись від дії тупих предметів, не виключається можливість утворення деяких з них, а саме садно другого пальця правої кисті при падінні з висоти власного росту, по давності спричинення можуть відповідати даті 27.12.2019 і за ступенем тяжкості відносяться до легкого тілесного ушкодження. Відносно травми зубів потерпілій він радив пройти консультативне обстеження у лікаря-травматолога. Експерт вказав, що лише садно другого пальця правої кисті могло утворитись при падінні з висоти власного росту. Всі інші тілесні ушкодження могли утворитись від поштовху /удару/ з прикладанням сили. Незважаючи на те, що у обвинуваченого перед тим була накладена лангета, це не перешкоджало йому наносити удари. Висновок є категоричним, а не ймовірним;

заявою ОСОБА_2 від 27.12.2019, в якій остання просить прийняти міри до її чоловіка ОСОБА_1 , який 27.12.2019 близько 16:00 год. побив її на вул. Січових Стрільців в с. Бережниця Стрийського району Львівської області /а.с. 75/;

довідкою №5222, відповідно до якої ОСОБА_2 27.12.2019 звернулась за медичною допомогою у травмпункт Стрийської ЦРЛ; діагноз: забійна рана переднісся 05, х 0,1 см, забійні садна нижньої губи, часткова ампутація різців нижньої щелепи;

світлокопією розпорядження Стрийської районної державної адміністрації №402 від 03.12.2019 «Про розв`язання спору щодо участі у вихованні дитини», яким визначено порядок побачень батька ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як спосіб його участі у вихованні дитини та встановлено порядок побачень;

протоколом ультразвукового обстеження вагітних ІІ УЗ-обстеження (18-21 тиж.), відповідно до якого таке обстеження проведено лікарем ОСОБА_7 та виявлено: ВВР ЦНС хребта; синдром Арнольда-Кіарі;

висновком експерта №265 від 28.12.2019, відповідно до якого така проведена на підставі постанови слідчого СВ Стрийського ВП ГУНП у Львівській області Суслова С.В., судово-медичним експертом ОСОБА_5 ; при проведенні судово-медичної експертизи, а саме при огляді у ОСОБА_2 , виявлені: садно спинки носа і садно другого пальця правої кисті; згідно преставленої медичної довідки лікарями діагностовано: забійну рану переднісся, забійні садна нижньої губи, часткову ампутацію різців верхньої щелепи. Дані тілесні ушкодження могли утворитись від дії тупих предметів, не виключається можливість утворення деяких з них при падінні з висоти власного росту, по давності спричинення можуть відповідати даті 27.12.2019 і за ступенем тяжкості відносяться до легкого тілесного ушкодження. Відносно травми зубів потерпілій потрібно пройти консультативне обстеження у лікаря-травматолога.

Вказані докази суд визнає належними, допустимими та достовірними і такими, що підтверджуються також безпосередньо дослідженими в судовому засіданні процесуальними доказами, а саме:

витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019140130001537 від 28.12.2019, відповідно до якого 27.12.2019 в Стрийський ВП ГУНП у Львівській області із заявою звернулась ОСОБА_2 про те, що цього ж дня по вул. Cічових Стрільців в с. Бережниця Стрийського району Львівської області, її побив чоловік ОСОБА_1 ;

рапортом на ім`я начальника Стрийського ВП ГУНП у Львівській області Малиша І.П. про те, що 27.12.2019 о 16:19 год. надійшло телефонне повідомлення із служби 102 про те, що 27.12.2019 о 16:19 год. за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 побив її чоловік ОСОБА_1 , вибив їй зуби та просить медичної допомоги;

постановою старшого слідчого СВ Стрийського ВП ГУНП у Львівській області Суслова С.В. про призначення судової медичної експертизи від 28.12.2019.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Оцінюючи докази, безпосередньо досліджені в судовому засіданні, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Оцінюючи показання потерпілої ОСОБА_2 , надані останньою в судовому засіданні, суд враховує, що показання потерпілої прямо стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення і безпосередньо стосуються фактів, які мали місце 27.12.2019, пов`язані з обставинами заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень: часом, місцем, способом та іншими обставинами кримінального правопорушення, особою, які їх спричинила, мотивами вчинення кримінального правопорушення тощо.

Суд частково приймає до уваги показання свідка ОСОБА_8 , оскільки її показання хоча і не прямо підтверджують обставини вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, однак мають значення для встановлення істини по справі. Так, свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що між обвинуваченим ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_2 часто виникали конфлікти та сварки. Зокрема, з приводу того, що потерпіла не давала йому бачитись з дочкою.

Висновок судово-медичного експерта Стрийського районного відділення КЗ ЛОР №265 Мелень Л.М. суд також визнає належним та допустимим доказом, оскільки такий отримано у порядку, встановленому КПК України; вказана експертиза проведена на підставі постанови слідчого СВ Стрийського ВП ГУНП у Львівській області Суслова С.В. від 28.12.2019, експертизу проведено у спеціальній медичній установі - у Стрийському районному відділенні КЗ ЛОР «Львіське обласне бюро судово-медичної експертизи», уповноваженою на те особою, експертом ОСОБА_5 та такий підтверджує той факт, що внаслідок подій, які мали місце 27.12.2019, за участю ОСОБА_1 , потерпілій ОСОБА_2 завдано тілесних ушкоджень. Вказаний висновок належним чином аргументований, ґрунтується на ретельному дослідженні, зроблений на підставі діючого законодавства, містить відповіді на усі поставлені питання, висновок обґрунтований дослідницькою частиною, фактичні дані викладені у висновку відносяться до справи і мають доказове значення. Вказаний висновок повністю підтримано в судовому засіданні судово-медичним експертом Стрийського районного відділення КЗ ЛОР №265 Мелень Л.М.

За змістом ст.8 Конституції України, в державі визначено принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти, приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її змісту.

Згідно зі ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому не можна покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на користь останньої. Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за доведеності її вини. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також доказах одержаних незаконним шляхом.

У відповідності до ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість даної особи .

Розглядаючи кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Суд не бере до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та вважає, що сукупністю зібраних у справі та перевірених в судовому засіданні доказів вина обвинуваченого доведена в повному обсязі.

Суд критично оцінює твердження обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України немає, оскільки останній в судовому засіданні вказав, що між ним та потерпілою 27.12.2019 мав місце конфлікт, під час якого він штовхнув рукою потерпілу, внаслідок чого вона впала на землю, на правий бік. Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що він не міг вдарити правою рукою потерпілу ОСОБА_2 , оскільки на руці в нього попередньо була накладена гіпсова лагента не спростовують висновки суду про те, що саме обвинуваченим нанесено удари потерпілій, від яких остання отримала тілесні ушкодження у вигляді садна спинки носа, забійної рани переднісся, забійного садна нижньої губи, часткової ампутації різців верхньої щелепи. Наведене підтвердив в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_5 , який вказав, що попередньо накладена на праву руку обвинуваченого гіпсова лангета не могла бути перешкодою для нанесення обвинуваченим удару /ударів/ потерпілій. Експерт вказав також і на те, що від поштовху, спричиненого обвинуваченим, який розцінюється як удар, оскільки відбувся з прикладанням сили, потерпіла могла отримити тілесні ушкодження, описані у висновку експерта. Зокрема, експерт вказав, що лише садно другого пальця правої кисті могло утворитись при падінні з висоти власного росту. Всі інші тілесні ушкодження могли утворитись від поштовху /удару/ з прикладанням сили.

Суд не бере до уваги доводи сторони захисту про неналежність та недопустимість доказів, зібраних органом досудового розслідування, зважаючи на той факт, що всі слідчі дії були проведені до надання слідчим доручення, оскільки такі не грунтуються на правових приписах КПК України.

Так статтею 40 КПК України надано слідчому право доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, установлених цим Кодексом, відповідним оперативним підрозділам. Однак, як вказаною нормою закону, так і іншими правовими приписами КПК України не передбачено, що проведення слідчих дій можливе лише після надання відповідного доручення. Натомість КПК України забороняє проведення будь-яких слідчих дій до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, окрім проведення огляду місця події. Як вбачається з кримінального провадження слідчі дії у ньому проведені після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а відтак, відсутні підстави для визнання доказів недопустимими, в порядку ст.87 КПК України.

Суд звертає увагу сторони захисту, що за змістом ст.ст.85, 86 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Суд вважає, що зібрані під час досудового розслідування та безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні і отримані у порядку, встановленому КПК України.

Що стосується доводів сторони захисту про те, що в судовому засіданні не доведено, що обвинувачений спричинив тілесні ушкодження потерпілій, зважаючи на пояснення в судовому засіданні експерта, то такі суд визнає неспроможними і такими, що є вільним трактуванням сторони захисту пояснень експерта. Оскільки судово-медичний експерт ОСОБА_5 вказав, що поштовх спричиненого обвинуваченим, розцінюється як удар, оскільки відбувся з прикладанням сили, і потерпіла могла отримити тілесні ушкодження, описані у висновку експерта.

Також в суду відсутні підстави вважати, що на досудовому розслідуванні експертом всупереч закону, за відсутності підстав досліджено медичну довідку, надану потерпілою, а не органом досудового розслідування, оскільки наведене не суперечить Інструкції про проведення судово-медичної експертизи і належить до компетиенції експерта.

За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши об`єктивно досліджені у судовому засіданні, відповідно до вимог ст.ст.85, 94 КПК України, вказані вище всі докази, надані сторонами кримінального провадження, в їх сукупності, враховуючи їх логічність, послідовність та узгодженість між собою, суд повно та всебічно з`ясував та встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінального правопорушення та прийшов до висновку, що обвинуваченим вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 125 КК України, а саме спричинення потерпілій ОСОБА_2 умисного легкого тілесного ушкодження.

Вказаний висновок судом зроблений поза розумним сумнівом, а отже, враховуючи зазначене вище, вина ОСОБА_1 повністю доведена в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ч.1 ст.125 КК України. Підстав для кваліфікації вчиненого за іншими статтями Кримінального кодексу, або іншими частинами статті суд не вбачає.

Вказаний висновок суду узгоджується з п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кобець проти України" (заява №1637/04), у якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (рішення у справі "Авшар проти Туреччини" п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Таким чином суд вважає доведеним:

факт спричинення ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 умисного легкого тілесного ушкодження, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Обтяжуючою вину обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення обставиною, передбаченою ст. 67 КК України, суд вбачає вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.

Пом`якшуючих вину обвинуваченого ОСОБА_1 обставин, передбачених ст. 66 КК України судом не встановлено.

Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд враховує характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних правопорушенням наслідків, а також те, що обвинувачений вину у вчиненні правопорушення не визнав, не розкаявся та не усвідомив протиправності вчиненого ним діяння, злочин вчинив відносно жінки, яка перебувала в стані вагітності, позицію потерпілої, яка просить суворого для обвинуваченого покарання, раніше не судимий, за місцем реєстрації та проживання характеризується посередньо, на психіатричному та наркологічному обліках не перебуває, і вважає за необхідне призначити йому покарання у виді громадських робіт, в межах санкції ч.1 ст.125 КК України.

27.01.2020 на адресу суду ОСОБА_2 подано цивільний позов до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою суду від 05.02.2020 цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди прийнято до розгляду.

ОСОБА_2 позовні вимоги мотивує тим, що 27.12.2019 вона була виписана з лікарні та пішла за дочкою в дитячий садок. Коли поверталась, на вул. Січових Стрільців в с. Бережниця Стрийського району Львівської області, її спіймав ОСОБА_1 та почав вимагати, щоб вона відпустила з ним дочку погуляти. Орган опіки та піклування визначив йому години для побачень, однак того дня не був відповідний час. Дочку ОСОБА_1 вона не дала, оскільки він перебував в стані алкогольного сп`яніння. Після цього ОСОБА_1 наніс їй два удари по обличчі та вона відчула, що в неї немає двох передніх зубів. Вона впала на тротуар, дочка почала плакати та кричати. Вона викликала працівників поліції, які викликали карету швидкої допомоги, після чого її було госпіталізовано. Вважає, що ОСОБА_1 повинен сплатити їй матеріальну та моральну шкоду за спричинені їй тілесні ушкодження. На даний час визначити розмір матеріальної шкоди неможливо, окільки лікар-стоматолог не може завчасно назвати суму, яка необхідна для протезування зубів, яке буде проведено після заживання рани. Моральну шкоду вона оцінює в сумі 50 000, 00 грн., оскільки тілесні ушкодження їй були спричинені ОСОБА_1 в стані вагітності, за місяць до пологів. Вона перенесла великий біль, образу та приниження. Через відсутність зубів, вона не має змоги нормально приймати їжу, розмовляти та відчуває певні комплекси.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задоволити.

Представник потерпілої – адвокат Ярмощук Н.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав.

Адвокат Чехрій О.М. заперечив щодо задоволення цивільного позову.

Суд, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали справи в частині цивільного позову, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, приходить до висновку, що позов цивільного позивача у кримінальному провадженні підлягає до задоволення частково, з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов, зокрема до обвинуваченого за шкоду, завдану його діяннями. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Суд вважає, що дослідженими в судовому засіданні доказами винуватості обвинуваченого встановлено протиправну поведінку ОСОБА_1 , що стверджується матеріалами кримінального провадження; встановлено наявність шкоди – заподіяння ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень та причиновий зв`язок між діями обвинуваченого та наслідками, що настали, який підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.

За результатами розгляду кримінального провадження, суд прийшов до висновку, що вина обвинуваченого доведена, його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.125 КК України, оскільки в судовому засіданні доведено факт спричинення ОСОБА_1 ОСОБА_2 умисного легкого тілесного ушкодження, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала у внаслідок протиправної поведінки відносно неї.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. № 4 передбачає, що моральна шкода – це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналізуючи фактичні обставини кримінального провадження, суд прийшов до висновку щодо обґрунтованості вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Вирішуючи питання щодо розміру завданої моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд приймає до уваги тривалість моральних страждань і переживань потерпілої, оскільки внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, обвинуваченим вибито потерпілій два зуба, що позбавило її можливості нормально вживати їжу, говорити та позназилось на закомплексованості позивача. Після вчинення протиправних дій, ОСОБА_1 не визнав своєї винуватості у вчиненому, не попросив вибачення у ОСОБА_2 та в добровільному порядку не відшкодував заподіяну шкоду. Крім цього, на момент вчинення злочину, потерпіла перебувала в стані вагітності, і злочин вчинено в присутності малолітньої дитини.

Отже, беручи до уваги конкретні обставини провадження, наслідки, що наступили, характер і глибину душевних, емоційних, моральних страждань, які перенесла потерпіла, їх тривалість, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, та зважаючи на обставини при яких було заподіяно моральну шкоду, ґрунтуючись на принципах розумності і справедливості, суд вважає, що позовні вимоги потерпілої в частині відшкодування моральної шкоди підлягають до задоволення частково, а з відповідача – ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 15 000, 00 грн. моральної шкоди, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Визначаючи саме такий розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю, позивач зазнала моральних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках. При визначенні розміру моральної шкоди, суд також бере до уваги той факт, що спричинення потерпілій тілесних ушкоджень відбулось в присутності малолітньої дочки сторін, сама ж потерпіла на момент спричинення їй тілесних ушкоджень перебувала в стані вагітності, а тому на підставі ст. 1167 ЦК України така шкода підлягає відшкодуванню і з урахуванням наведених норм права та встановлених судом обставин справи. Ця сума, враховуючи особу обвинуваченого і характер його дій, на думку суду відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин не може вважатися явно завищеною чи надмірною.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 не обирався.

Речові докази у справі відсутні.

Вирішуючи питання про стягненення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 процесуальних витрат на правову допомогу, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05 липня 2012 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом статей 120,124 КПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Наведений висновок викладений в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду у справі №372/3192/18 від 25.08.2020.

В судовому засіданні сторона захисту заперечила задоволення вимоги про стягнення витрат на правову допомогу адвоката, покликаючись на невиконання вимог ст.290 КПК України. Вказані доводи суд визнає безпідставними і такими, що не грунтуються на нормах КПК України, оскільки вимоги ст.290 КПК України стосуються обов`язку сторони обвинувачення відкрити стороні захисту зібрані під час досудового розслідування докази, які підтверджують винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Одночасно з матеріалів провадження вбачається, що до матеріалів кримінального провадження представником потерпілого долучено ордер серії ЛВ №003332 від 27.01.2020, який підтверджує повноваження адвоката Ярмощук Н.В. на представництво інтересів потерпілої ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №179, договір про надання юридичних послуг від 03.02.2020, квитанцію до прибуткового касового ордеру №10 від 27.01.2020, акт виконаних робіт від 30.09.2020.

Окрім цього, з технічних записів судових засідань вбачається, що представник потерпілого приймала участь в судових засіданнях 05.02.2020, 02.03.2020, 01.04.2020, 13.05.2020, 01.06.2020, 25.06.2020, 20.08.2020, 18.09.2020, 30.09.2020.

В суді сторона захисту не заявляла клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, вказуючи лише на порушення вимог ст.290 КПК України.

З урахуванням того, що обов`язок доведення неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення, а також того, що сторона захисту не заявляла відповідного клопотання в суді і не оспорювала докази, які їх підтверджували, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_1 слід стягнути на користь ОСОБА_2 3000 грн. процесуальних витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 125 КК України, й призначити йому покарання у виді 200 /двіста/ годин громадських робіт.

Цивільний позов ОСОБА_2 задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000 /п`ятнадцять/ тисяч грн. моральної /немайнової/ шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 /три тисячі/ грн. процесуальних витрат на правову допомогу.

Вирок може бути оскаржено сторонами до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Стрийський міськрайонний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя В. Л. Бучківська