Рішення № 91923276, 22.09.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 22.09.2020

Справа № 334/1723/19

Провадження № 2/334/593/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді - Баруліної Т.Є.,

при секретарі - Панасюри Н.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спільне майно подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спільне майно подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перебував у зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_3 з 08 травня 1974 року. За час сумісного життя ними була придбана 4-кімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка розташована у ЖБК-305 «Монтажник-3». Пай за зазначену квартиру був виплачений у 1992 році, що підтверджується довідкою №4 від 25.02.2019р. Також за спільні кошти подружжя 04.01.2002 року була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_2 . Квартира була оформлена на ім`я дружини, що підтверджується копією договору купівлі-продажу, наданого ТОВ ЗМБТІ.

У лютому 2003 року позивач переніс ішемічний інфаркт, стан його здоров`я значно погіршився, змінився уклад та якість життя, позивач був змушений змінити роботу, у зв`язку з чим їх відносини з дружиною погіршилися та 15 липня 2008 року шлюб сторін було розірвано.

Вищезазначене майно, у відповідності до положень ст. 16 Закону України «Про власність», ч. 1 ст. 22 України, ст. 60 СК України - є спільною сумісною власністю сторін.

Після розірвання шлюбу позивач з дружиною домовилися про поділ їх спільного майна, а саме про те, що дружина буде володіти 4-кімнатною квартирою АДРЕСА_1 , а у його власність перейде 2-кімнатна квартира АДРЕСА_2 .

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка розташована у ЖБК - 305 «Монтажник-3» повністю оформлено на дружину, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість, відомості щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні, але факт придбання квартири під часі перебування у шлюбі на ім`я дружини підтверджується копією договору купівлі-продажу від 04.01.2002р., який зареєстрований у ТОВ ЗМБТІ. Однак, на даний час, між сторонами відсутня згода про порядок поділу спільного майна, оскільки відповідачка відмовляється від оформлення на ім`я позивача права власності на квартиру

Тому, з метою захисту свого порушеного права, позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом, в якому просить визнати за ним, ОСОБА_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

В судовому засіданні позивач та його представник, адвокат Земцова В.О. свої позовні вимоги підтримали у повному обсязі, суду зазначили, що позивач дуже хвора людина, переніс інфаркт та декілька операцій на серці, та був ошуканий відповідачкою та їх сумісним сином, які користуючись його важким станом здоров`я, переоформили право власності на 1/2 частину квартири по АДРЕСА_3 на сина, який в подальшому подарував її відповідачці.

Відповідачка та її представник, адвокат Железняк В.К. проти позову заперечували у повному обсязі, надали суду письмовий відзив на позов, в якому зазначили, що позов ОСОБА_1 ґрунтується на припущеннях, за відсутності належних і допустимих доказів про існування спільної сумісної чи спільної часткової власності на перелічені у позові об`єкти нерухомого майна. Квартира за адресою: АДРЕСА_4 , яку ОСОБА_1 вважає спільною сумісною власністю, не є такою, оскільки належить фактично їх сину ОСОБА_5 , так як була придбана сином за його особисті грошові кошти для проживання сина та його сім`ї. Зокрема, ОСОБА_5 належала на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування від 05.04.1994 р. двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_5 .Оскільки його не влаштовувало місцезнаходження квартири в Заводському районі міста Запоріжжя, 20.12.1999 р. останній продав цю квартиру, а 04.01.2002 р. для сина ОСОБА_5 за його особисті кошти була куплена двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4 . Сторони вирішили оформити куплену для сина квартиру на ім`я відповідачки ОСОБА_3 , задля її збереження та безпеки. Після купівлі квартири син сторін зареєструвався в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 та постійно мешкає в ній до цього часу разом з дружиною і неповнолітніми дітьми, які також зареєстровані у вказаній квартирі. В цій квартирі ні ОСОБА_3 , ні позивач ОСОБА_1 ніколи не проживали і не були зареєстровані, квартиру не утримували, постійно зареєстровані та постійно мешкали в належній ним на той час квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . З моменту розірвання шлюбу ОСОБА_1 у вказаній квартирі не живе, однак до цього часу зареєстрований в ній.

На думку відповідачки та її адвоката, все вищевикладене свідчить про те, що хоча квартира за адресою: АДРЕСА_4 і була куплена під час шлюбу та зареєстрована на ім`я ОСОБА_3 (одного з подружжя), однак вона не належить до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , так як джерелом коштів для купівлі квартири є гроші їх сина ОСОБА_5 , які той передав особисто відповідачці для купівлі цієї квартири, а їх з ОСОБА_1 сімейні кошти не витрачались на купівлю вказаної квартири. Квартира з часу її купівлі є особистою приватною власністю, виключно ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 не набув права власності на вказану квартиру і не має до неї будь-якого відношення.

До того ж, відповідачка та її представник вважають, що суд має застосувати позовну давність при вирішенні питання про поділ майна подружжя згідно зі ст. 72 СК України, частина друга якої передбачає, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Зазначають, що ОСОБА_1 пропустив без поважних причин встановлений законом трирічний строк звернення до суду із зазначеним позовом. Тому відповідачка та її адвокат просять суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Заслухавши сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_3 з 08 травня 1974 року перебували у шлюбі, зареєстрованому Каменним сільським ЗАГС Вільнянського району Запорізької області, актовий запис №8 (а.с.6).

В період перебування у зареєстрованому шлюбі сторони придбали у власність 4-кімнатна квартира АДРЕСА_1 , розташована у ЖБК-305 «Монтажник-3». Згідно Довідки №4 голови правління ЖБК-305 «Монтажник-3» від 25.02.2019р., квартира була виплачена повністю супругами: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 14.07.1992 року (а.с.8).

Згідно копії паспорту позивача та відповіді на запит суду № 01-71/4324 від 15.03.2019р., позивач ОСОБА_1 , починаючи з 05.02.1988 року по теперішній час зареєстрований за вказаною адресою АДРЕСА_3 (а.с.20-21, 29).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 19.02.2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 повністю належить ОСОБА_3 на підставі Договору дарування №1276 від 07.07.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО, Китаєвою О.О. (а.с.9).

Також, за час сумісного життя, за спільні кошти подружжя 04.01.2002 року на ім`я відповідачки ОСОБА_3 була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.02.2019р. (а.с.10-11).

У лютому 2003 року позивач переніс ішемічний інфаркт та переніс дві операції на серці, що підтверджується Виписками із історії хвороби ЗОККД ЗОР (а.с.12-14).

В подальшому стосунки сторін погіршились та 15 липня 2008 року шлюб сторін було розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 15.07.2008 року, виданого Хортицьким ВРАЦС ЗМУЮ (а.с.7).

Після розірвання шлюбу, зі слів позивача між ним та відповідачкою було досягнуто домовленості про розподіл сумісного майна подружжя, зокрема дружина буде володіти 4-кімнатною квартирою АДРЕСА_1 , а у власність позивача перейде 2-кімнатна квартира АДРЕСА_2 . Однак, згідно отриманих позивачем Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухому майно, йому стало відомо про те, що вся нерухомість, придбана ними під час шлюбу, належить виключно його колишній дружині, відповідачці ОСОБА_3 .

Відповідачка на підтвердження своїх доводів, викладених у відзиві на позов, надала суду копію Договору купівлі-продажу квартири від 20.12.1999 року № 2385, посвідченого приватним нотаріусом ЗМЕО Лучко Н.Г., згідно якого, ОСОБА_5 , син сторін, продав належну йому на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування від 05.04.1994 р. двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , за 24300,00 грн. (а.с.39).

В подальшому, за вилучені від продажу вказаної квартири кошти, 04.01.2002 р. для ОСОБА_5 , за його особисті кошти, відповідачкою ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу № 29, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Нарохою О.В., була куплена двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4 , та 09.02.2002 року право власності на дану квартиру зареєстроване в ЗМБТІ на відповідачку ОСОБА_3 (а.с.40).

20.03.2008 року позивач ОСОБА_1 подарував своєму сину ОСОБА_5 , належну йому на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Управлінням житлового господарства ЗМР 24.03.2006р. квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором дарування № 1054, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Філіповою Л.П. (а.с.41).

Згодом син ОСОБА_5 подарував вказану квартиру матері, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до якої право власності на квартиру АДРЕСА_1 повністю належить ОСОБА_3 на підставі Договору дарування №1276 від 07.07.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО, Китаєвою О.О. (а.с.9).

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власнискам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України, в пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

З матеріалів справи вбачається, що 20.03.2008 року позивач ОСОБА_1 подарував своєму сину ОСОБА_5 , належну йому на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Управлінням житлового господарства ЗМР 24.03.2006р. квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором дарування № 1054, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Філіповою Л.П.

15 липня 2008 року шлюб сторін було розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 15.07.2008 року.

Отже, на момент розірвання шлюбу між сторонами, у них залишилася тільки придбана 04.01.2002 року двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4 , право власності на дану квартиру зареєстроване в ЗМБТІ на відповідачку ОСОБА_3 , яка є спільним сумісним майном, набутим подружжям у шлюбі.

Статтею 22 КпШС України (в редакції, чинній на момент купівлі-продажу квартири) встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один із них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розподіл спільного майна подружжя не було проведено.

Норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена в постановах ВС від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 5.04.2018 у справі №404/1515/16-ц., від 27.02.2019 року у справі №755/4757/16-ц.

З досліджених в судовому засіданні доказів та пояснень сторін вбачається, що сторони придбали спільне майно під час перебування в шлюбі, за спільні кошти, відповідачка не довела належними та допустими доказами, що грошові кошти на купівлю спірної квартири належали їх сину ОСОБА_5 , як вбачається він продав квартиру у грудні 1999 року , а спірна квартира була придбана у січні 2002 року. Син сторін ОСОБА_5 , не звертався із позовом про визнання за ним права власності на спірну квартиру, а тому позивач та його колишня дружина - відповідачка набули право спільної сумісної власності на спірне майно відповідно до зазначених положень.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що між сторонами у справі договори щодо розпорядзження та користування спірним майном не укладались.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна набутого у шлюбі, підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст.. 60, 69, 70, 71, 74 СК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде складено 02 жовтня 2020 року.

Суддя: Баруліна Т. Є.