Рішення № 91922257, 01.10.2020, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 жовтня 2020 року м. Мукачево Справа №303/3511/20

2/303/1373/20

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

до відповідача ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з неї 3% річних в сумі 2284,82 доларів США, що за курсом НБУ станом на 04.05.2020 становить 61575,90 гривень на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.07.2012.

Як на підставу для задоволення вищевказаних позовних вимог, банківська установа посилається на те, що в процесі цивільно-правової реалізації укладеного між позивачем та відповідачем договору кредиту, зобов`язання позичальника перед банківською установою в іноземній валюті зі сплати кредиту були несвоєчасно виконанні, що стало підставою для нарахування на прострочену суму 3% річних за період з 21.08.2007 по 27.04.2012.

Від представника відповідача найшов відзив на позовну заяву, згідно з яким в задоволенні позовних вимог просить відмовити, оскільки рішення суду виконане в повному обсязі 10.10.2016. Крім того, просить застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду.

Представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткового строку щодо подання доказів та пояснень по справі.

Вказане клопотання судом відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року (заява №3572/03 у справі «Цихановський проти України») національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

У поданій суду заяві про відкладення судового розгляду справи, представник позивача не довів фактичної наявності у нього поважних причин, які б об`єктивно перешкоджали прийняти участь у судовому засіданні 1 жовтня 2020 року.

Подання заяви про відкладення судового засідання розцінюється судом як затягування судового розгляду справи.

З урахуванням строку перебування справи в провадженні суду, положень частин першої та третьої статі 223 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності таких учасників справи.

Така позиція суду співпадає із необхідністю дотримання судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Крім того, згідно з даними відстеження поштового відправлення представнику позивача за довіреністю 17.09.2020 було вручено відзив на позовну заяву, а тому з урахуванням строків для подання відповіді на відзив (визначених в ухвалі від 14.07.2020) представник позивача в строк до 21.09.2020 (включно) мав подати відповідь на відзив або надіслати клопотання про поновлення строків із зазначенням поважності причин пропуску строку.

Відповідач та її представник в судове засідання не з`явилися, натомість від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, в задоволенні позову просять вімовити.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

На підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2012 року (далі - Заочне рішення) присуджено до стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у сумі 107864,90 гривень. Згідно з вказаним рішенням судом встановлено, що відповідно до кредитного договору № MKA0AE00000096 від 21.08.2007 ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 20915,52 доларів США зі сплатою відсотків за користування ним. Зобов`язання позичальника були забезпечені шляхом укладання відповідачем договору поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини щодо укладання Кредитного договору, а також надання кредитних коштів та неповернення їх відповідачем не підлягають доказуванню у справі, яка розглядається, оскільки мають преюдиційне значення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 2284,82 доларів США, що за курсом НБУ станом на 04.05.2020 становить 61575,90 гривень, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, за несвоєчасне виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2012 року.

Приймаючи до уваги вищевказані обставини справи суд виходить з того, що ст. 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І книги 5 ЦК України «Загальні положення про зобов`язання», а відтак поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності з частиною другою ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Виконання своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати відсотків за користування кредитом відповідач в порушення статей 1048-1050, 1054 Цивільного кодексу України не виконала, внаслідок чого позивачем було пред`явлено вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором (справа №2/0417/5163/2012).

За таких обставин справи слід констатувати, що банківська установа звернувшись у червні 2012 (Справа 2/0417/5163/2012) до суду з позовом до відповідачів про стягнення з них заборгованості за Кредитним договором, використала право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних їй на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку та змінила порядок, умови і строк дії даного кредитного договору. На час звернення з таким позовом (червень 2012 року) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Заочним рішенням суду було засвідчено такі зміни.

У вищевказаному судовому рішенні заборгованість за Кредитним договором була визначена у повному обсязі, тому кредитор має право на отримання гарантій внаслідок неналежного виконання зобов`язання, у порядку визначеному частиною другою статті 625 ЦК України.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) висловлено правову позицію (яка продубльована в наступних за нею постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 675/869/16-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі № 155/1315/15-ц та ін.) про те, що за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, відсутня підстава для нарахування процентів за кредитним договором, оскільки строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця в цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У межах судового розгляду даної справи встановлено, що у червні 2012 року банк скористався своїм правом на пред`явлення вимоги до відповідачів про дострокове виконання зобов`язань за Кредитним договором, а також отримав судовий захист своїх прав.

Таким чином, враховуючи, що Заочним рішенням достроково стягнуто із відповідачів заборгованість за Кредитним договором, тобто змінено строк виконання зобов`язання, тому кредитор має право на стягнення з позичальника коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на те, що грошове зобов`язання у відповідача виникло саме 31 липня 2012 року (дата набуття рішенням суду законної сили) і відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, тобто позивач має право на отримання 3% річних від простроченої суми.

Разом з тим Заочним рішенням сума невиконаного зобов`язання визначена у національній валюті – гривні, а позивачем пред`явлено вимоги про стягнення 3% річних у доларах США. В резолютивній частині Заочного рішення відсутні висновки про стягнення з відповідача боргу в іноземній валюті,

При цьому, в розрахунку 3% річних позивачем визначна як початкова сума боргу 9497,38 доларів США. Саме з вказаної суми проведено розрахунок 3% річних. Разом з тим, суду не надано доказів наявності у відповідача невиконаного зобов`язання за Кредитним договором в сумі 9497,38 доларів США, що унеможливлює стягнення 3% річних в розмірі 2284,82 доларів США.

Крім того, згідно з даними ВП-спецрозділ від 09.09.2020 виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа від 01.08.2012 №2/0417/5163/2012, виданого Індустріальним районним судом про стягнення з ОСОБА_2 119043,55 грн на користь ПАТ КБ «Приват Банк» 10.10.2016 закінчене на підставі п. 8ч. 1 ст. 49 (фактичне повне виконання рішення).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2012 році зобов`язання відповідача сплатити заборгованості за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 10.10.2016 року. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 10.10.2016.

Разом з тим главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 10.10.2016 (дата закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення) і є датою, коли зобов`язання відповідача перед банком за Кредитним договором припинилося.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Викладене узгоджується з правовою позицією, наведеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц.

Враховуючи викладене, у позивача виникло право на позов про стягнення з відповідача коштів на підставі статті 625 ЦК України з 31.07.2012 (дата набуття Заочним рішенням законної сили) та існувало до повного виконання рішення суду (10.10.2016), а з позовом Банк звернувся лише 7 липня 2020 року, внаслідок чого пропустив строк позовної давності.

Враховуючи викладене, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати по справі у сумі 2102 грн підлягають віднесенню на позивача відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 281-282, 288-289, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - відмовити.

2. Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 2102,00 гривні (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) покласти на позивача.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

5. Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001 м.Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО №305299).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_2 ).

Представник відповідача: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ).

Суддя В.В. Кость