Рішення № 91906349, 01.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2020Справа № 910/10121/20

За позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (м. Київ)

до Міністерства оборони України (м. Київ)

про стягнення 85.020,00 грн

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 85.020,00 грн страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як власник транспортного засобу під керуванням водія, винного у вчиненні ДТП, ухиляється від відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.20. відкрито провадження у справі № 910/10121/20, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

27.07.20. позивачем подано клопотання про витребування від Міністерства оборони України відомостей:

- про військову частину В2950;

- про володільця транспортного засобу «Урал», д.р.н. НОМЕР_1 ;

- щодо військовослужбовця ОСОБА_1 , який проходив службу в військовій частині В2950.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 30.07.20. клопотання про витребування доказів задоволено частково.

06.08.20. відповідачем подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні та клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.20. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи № 910/10121/20 в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.20. продовжено Міністерству оборони України процесуальний строк для подачі письмового відзиву на позовну заяву до 20.08.20. включно.

13.08.20. відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності та письмовий відзив на позовну заяву, в якому викладено відомості на виконання вимог ухвали суду від 30.07.20., а саме, вказано, що транспортний засіб "Урал", д.р.н. НОМЕР_1 закріплений на праві оперативного управління за Військовою частиною А0536, яка відповідно до наданого відповідачем Витягу з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є юридичною особою та знаходиться в смт Мирна Долина Попаснянського району Луганської області.

07.09.20. позивачем подано клопотання про залучення до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військову частину А0536.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.20. залучено до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військову частину А0536 (ідентифікаційний код 26615064).

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, що і було вчинено обома сторонами, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.03.17. водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем Урал, д.р.н. НОМЕР_1 по а/д Т04-01 Дніпропетровськ-Мелітополь, під час буксування на жорсткому зчепленні, перевозив більше одного транспортного засобу, чим створив, автомобілем ЗІЛ, д.р.н. НОМЕР_2 , який буксувався, зіткнення з автомобілем KIA, д.р.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався йому назустріч, внаслідок чого автомобіль марки KIA, д.р.н. НОМЕР_3 отримав механічні пошкодження.

Постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.06.17. у справі № 191/1793/17 водія ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Згідно листа Начальника Центрального автомобільного управління Озброєння Командування Сил логістики Збройних Сил України автомобіль Урал, д.р.н. НОМЕР_1 закріплений на праві оперативного управління за ВЧ А0536 м. Сєверодонецьк.

За відомостями з відомчого обліку Міністерства оборони України судом встановлено, що військова частина А0536 є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 36615064.

З витягу з централізованої бази даних МТСБУ вбачається, що на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди 29.03.17. був відсутній договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) щодо транспортного засобу Урал, д.р.н. НОМЕР_1 .

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки KIA, д.р.н. НОМЕР_3 станом на день ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна» згідно Плісу № АК/5794225.

30.03.17. ОСОБА_3 подано до Моторного (транспортного) страхового бюро України Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 29.03.17.

04.04.17. позивачем отримано та зареєстровано за вх. № 11545 заяву ОСОБА_3 про виплату відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

У відповідності до Звіту № 10-04-17-1В від 19.04.17. вартість відновлювального ремонту автомобіля марки KIA, д.р.н. НОМЕР_3 , внаслідок його пошкодження в ДТП склала 228.101,06 грн.

На підставі розрахунку від 10.07.17., довідки № 1 від 09.08.17., наказу № 7900 від 30.08.17., платіжного доручення № 1236618 від 31.08.17. позивачем сплачено ОСОБА_3 85.020,00 грн страхового відшкодування.

З вимогою про виплату страхового відшкодування до Військової частини, Міністерства оборони України позивач не звертався (на противагу власним твердженням, викладеним на сторінці 3 позовної заяви).

Натомість, матеріали справи містять вимогу № 3.1-05/21046 від 30.08.17. на ім`я ОСОБА_2 без доказів її направлення чи вручення адресату.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, як вказує позивач, правових підстав для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за майнову шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 85.020,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.

Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ).

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Як відзначалось судом, згідно листа Начальника Центрального автомобільного управління Озброєння Командування Сил логістики Збройних Сил України автомобіль Урал, д.р.н. НОМЕР_1 закріплений на праві оперативного управління за ВЧ А0536 м. Сєверодонецьк.

За відомостями з відомчого обліку Міністерства оборони України судом встановлено, що військова частина А0536 є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 36615064, зареєстрованою в організаційно-правовій формі - державна організація (установа, заклад); орган управління - Міністерство оборони України; вид діяльності за КВЕД: 84.22. діяльність у сфері оборони.

Водночас, матеріалами справи не підтверджується, що водій, якого було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, перебував у безпосередніх трудових (службових) відносинах з Міністерством оборони України.

Також суду не було надано доказів, які б підтверджували, що в розумінні ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України транспортний засіб Урал, д.р.н. НОМЕР_1 перебував у володінні Міністерства оборони України та не спростовано, що володільцем вказаного джерела підвищеної небезпеки є інша юридична особа - військова частина, за якою майно закріплено на праві оперативного управління.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 1 ст. 89 Цивільного кодексу України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Порядок здійснення державної реєстрації юридичної особи визначається Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Одночасно з цим, статтею 4 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21.09.1999 № 1076-ХІV встановлено, що порядок реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2000. № 749 затверджено Порядок реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах (надалі - Порядок № 749), який визначає механізм реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах, а також виключення з відповідного реєстру таких військових частин у разі припинення ними в установленому порядку господарської діяльності.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 749 реєстрації підлягають військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил, які здійснюють господарську діяльність з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, шляхом включення до реєстру військових частин як суб`єктів господарської діяльності.

Пунктом 4 Порядку № 749 передбачено, що рішення про включення військової частини до реєстру або про відмову у реєстрації приймається на підставі подання про реєстрацію військової частини як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах за зразком згідно з додатком 1, до якого додаються: реєстраційна картка військової частини як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах за зразком згідно з додатком 2; довідка про включення військової частини до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відомостей щодо реєстрації чи не реєстрації військової частини А0536 як суб`єкта господарської діяльності в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 03.05.2000 "Про затвердження Порядку реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах України", відповідно до статті 4 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", учасниками процесу до матеріалів справи не подано.

Разом з тим, загальні норми статей 1187-1188 Цивільного кодексу України поширюються на будь-яку юридичну особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, у тому числі і на військові частини, які є юридичними особами, незалежно від реєстрації остатніх як суб`єктів господарської діяльності в спеціальному порядку, зокрема, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 03.05.2000.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України.

Такі висновки суду підтверджуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладені в пунктах 30-41 постанови від 05.06.18. у справі № 243/10982/15-ц (номер провадження 14-81цс18).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, раніше викладеного у постанові від 21.10.14. у справі № 3-86гс14, щодо застосування статті 1187 Цивільного кодексу України у вигляді покладення майнової відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, на Міністерство оборони України (п. п. 47-50 постанови від 05.06.18. у справі № 243/10982/15-ц (номер провадження 14-81цс18).

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 2 статті 48 Господарського процесуального кодексу України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У даному випадку господарський суд зазначає, що саме позивачу належить право самостійно визначати межі позовних вимог та суб`єктний склад відповідачів у справі, що узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства, який закріплений у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, розглядаючи дану справу по суті, Господарський суд міста Києва позбавлений можливості самостійно залучити до участі у справі іншого відповідача, оскільки таке право не перебуває у межах дискреційних повноважень суду першої інстанції.

Частиною 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

При цьому, згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

За висновками суду, вимоги позивача до Міністерства оборони України про стягнення 85.020,00 грн не узгоджуються з нормами чинного законодавства, які визначають порядок відшкодування військовими частинами Збройних Сил України шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (статті 1187-1188 Цивільного кодексу України, статті 1-3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України") та не відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду що викладені в пунктах 30-41 постанови від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до Міністерства оборони України про стягнення 85.020,00 грн є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, з огляду на висновки суду щодо наявності самостійних підстав для відмови в задоволенні позову, заява відповідача про застосування строків позовної давності залишена без розгляду.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову в позові, судовий збір за розгляд даної справи покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко