Рішення № 91887144, 14.02.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/35529/19

Провадження № 2/761/2175/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2020 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Кредитної спілки «ІСТОК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року представник Кредитної спілки «ІСТОК», (далі - позивач), звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач 1), ОСОБА_2 (далі - відповідач 2), відпоідно до якого просить достроково стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача заборгованість за Договором про споживчий кредит № ДК2-743 від 15.03.2019 року станом на 25.07.2019 року у загальному розміріскладає 56 173,91 грн., в тому числі: заборгованість за основною сумою кредиту - 26000,00 грн., заборгованість за платою - 15112,32 грн., заборгованість по відсотках - 0,09 грн., інфляційні нарахування - 698,91 грн., сто відсотків річних - 10362,58 грн., штраф - 4000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19.09.2017 року відповідач 1 звернувся до позивача із заявою про вступ до Кредитної спілки. Заяву було розглянуто та прийнято рішення про прийняття відповідача 1 членом кредитної спілки. При цьому, як зазначає позивач, в той же день 19.09.2017 року відповідачем було сплачено вступний внесок та обов`язковий пайовий внесок, що в свою чергу надало йому членство у Кредитній спілці «ІСТОК».

Відповідач 1 подав заяву на отримання кредиту, за результатами розгляду якої 15.03.2019 року було прийнято рішення про надання споживчого кредиту відповідачу 1. Таким чином, між позивачем та відповідачем 1 було укладено Договір про споживчий кредит № ДК2-743 від 15.03.2019 року та надано кредит в сумі 26 000,00 грн., строком на 12 календарних місяців, зі сплатою 0,001% річних за користування кредитом та платою за користування кредитними коштами у сумі 37,04 грн., щоденно.

Крім того, як зазначає позивач, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, 15.03.2019 року між ним та відповідачем 2 було укладено Договір поруки № ДК2-743 ДП1, згідно умов якого відповідачі несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Як стверджує позивач, з його боку були виконані умови договору та надані кошти, а відповідач 1 їх отримав. Проте відповідач 1 свої зобов`язання за кредитним договором порушив та кошти згідно умов договору не повернув.

Враховуючи зазначені обставини позивач просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість, яка утворилась станом на 25.07.2019 року у загальному розмірі складає 56 173,91 грн., в тому числі: заборгованість за основною сумою кредиту - 26000,00 грн., заборгованість за платою - 15112,32 грн., заборгованість по відсотках - 0,09 грн., інфляційні нарахування - 698,91 грн., сто відсотків річних - 10362,58 грн., штраф - 4000,00 грн.

03.10.2019 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/35529/19 відкрито провадження, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку, без повідомлення сторін. Також, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Копія ухвали від 03.10.2019 року була направлена судом на адресу місця реєстрації позивача та на адресу місця проживання відповідачів.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

За вказаних обставин, а також враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін не заявив, суд вирішує справу за наявними матеріалами, як це передбачено ч.8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 19.09.2017 року відповідач 1 звернувся до позивача із заявою про вступ до Кредитної спілки, яку було розглянуто та згідно протоколу засідання правління КС «ІСТОК» № 189 від 19.09.2017 року - прийнято рішення про прийом відповідача 1членом кредитної спілки.

19.09.2017 року відповідач 1 сплатив вступний внесок та обов`язковий пайовий внесок, про що свідчать відповідні прибуткові касові ордери № 675, № 676, таким чином, набувши членства у Кредитній спілці «ІСТОК».

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2019 року відповідач 1 подав позивачу заяву на отримання кредиту, за результатами розгляду якої, було прийнято рішення про надання йому споживчого кредиту, що підтверджується протоколом засідання кредитного комітету КС «ІСТОК» від 15.03.2019 року .

Так між позивачем та відповідачем 1 було укладено Договір про споживчий кредит № ДК2-743 від 15.03.2019 року (далі - Кредитний договір) за яким відповідачу 1 надано кредит в сумі 26 000,00 грн. строком на 12 календарних місяців, до 16.03.2020 року, зі сплатою 0,001% річних за користування кредитом та платою за надання кредиту у сумі 37,04 грн. щоденно (п.п. 1.1, 2.5 Кредитного договору).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 25.04.2019 року між позивачем та відповідачем 1 було укладено Додатковий договір № 1 до Договору про споживчий кредит № ДК2-743 від 15.03.2019 року, відповідно до умов якого плата за надання кредиту становить 148,16 грн.

Даний кредитний договір та Додаткова угода до нього, підписані відповідачем 1, що підтверджує те, що він погодився на умови надання кредиту та ознайомлений з ними.

Надання зазначених кредитних коштів відповідачу 1 підтверджується видатковим касовим ордером від 15.03.2019 року на суму 26 000,00 грн., який підписаний відповідачем 1 (одержувачем коштів).

Водночас, 15.03.2019 року між позивачем та відповідачем 2 було укладено Договір поруки №ДК2-743 ДП1, згідно умов якого Поручитель та Позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором. Як вбачається, даний Договір підписаний відповідачем 2, а отже останній ознайомлений із його умовами та погодився з ними.

Відповідно до п. 2.1 Договору поруки, сторони договору визначили, що у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору, Поручитель та інші особи, які дали поруку по кредитному договору, відповідають перед кредитором солідарно, нарівні з Позичальником, за повернення суми кредиту та нарахованих згідно умов кредитного договору зобов`язань, відшкодування збитків, у відповідності до ст.ст. 553-559 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.

Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.

У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов`язання.

З наданих суду та досліджених доказів встановлено, що за умовами п.1.2. договору поруки №ДК2-743 ДП1 від 15.03.2019 року поручитель погодився із правом кредитора та позичальника змінювати умови кредитного договору та надав згоду на всі без виключень наступні зміни та доповнення до кредитного договору.

Таким чином, поручитель відповідач 2 добровільно погодився з умовами укладеного між ним та кредитною спілкою договору поруки на автоматичне збільшення його відповідальності, що засвідчено його підписом у даному договорі, був інформований про такі положення договору.

Отже, зафіксувавши власне волевиявлення щодо умов договору поруки в момент його укладання, сторона за договором - поручитель в повному обсязі прийняв на себе зобов`язання щодо його виконання, зауважень чи пропозицій щодо змісту договору поруки, зокрема, щодо його додаткового повідомлення про зміну умов, щодо надання згоди на збільшення зобов`язань лише щодо плати, відсотків, пені, штрафів, останнім не зазначалося, в судовому порядку вказаний договір чи його окремі пункти недійсними визнано не було.

За таких обставин позовні вимоги позивача щодо солод ірного стягнення заборгованості є обґрунтованими.

Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.1050 та ч.2 ст.1054 ЦК України позивач має право вимагати повернення всієї суми кредиту внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення чергової суми кредиту.

При цьому, судом встановлено, що нарахування плати з користуванням кредитом розпочинається з дня фактичного отримання Позичальником грошових коштів в касі Кредитора або з дня відправки Кредитором коштів на рахунок, вказаний Позичальником у письмовій заяві, та здійснюється щомісячно виходячи з фактичної кількості днів у місяці до дня повного погашення Кредиту (п. 2.6 Кредитного договору).

Крім того, п. 4.7 даного Кредитного договору визначає відповідальність сторін та наслідки за порушення умов цього договору, зокрема: дострокове повернення Позичальником кредиту з підстав та порядку, передбаченому в п. 6.2.2 Договору; сплату Позичальником штрафу у розмірі 1000 грн. за порушення кожного платежу, згідно Графіку платежів; повернення Позичальником суми боргу (основної суми кредиту, плати та процентів) з урахуванням встановленого індексу інфляції та 100 відсотків річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за Договором, згідно ст. 625 ЦК України (п.п. 4.7.1-4.7.3 Кредитного договору).

При цьому, п. 6.2.2 Кредитного договору встановлено, що у разі затримання Позичальником сплати частини кредиту та/або відсотків більш, як на один календарний місяць кредитор набуває права вимагати від Позичальника дострокового погашення кредиту та нарахованих плати та відсотків, згідно умов Договору до дня повного виконання зобов`язань за Договором; вимагати відшкодування збитків, завданих Кредитору, внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником умов цього Договору; вимагати від поручителів дострокового повного погашення Кредиту та нарахованих плати та відсотків, згідно умов Договору.

Як встановлено судом, позивач виконав зобов`язання за договором та надав відповідачу кредитні кошти. В той же час відповідач 1 належним чином не виконував свої зобов`язання перед позивачем, про що свідчить розрахунок суми боргу за договором про надання споживного кредиту, що станом на 25.07.2019 року у загальному розмірі складає 56 173,91 грн., в тому числі: заборгованість за основною сумою кредиту - 26000,00 грн., заборгованість за платою - 15112,32 грн., заборгованість по відсотках - 0,09 грн., інфляційні нарахування - 698,91 грн., сто відсотків річних - 10362,58 грн., штраф - 4000,00 грн.

Позичальник в судове засідання не з`явився, не надав суду доказів, що заборгованість є меншою чи відсутня.

В той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач 1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, на момент укладення Кредитного договору проходив військову службу у військовій частині А0222, мав звання старший солдат та обіймав посаду старшого водія. Дата закінчення контракту 28.02.2020 року.

Доказів звільнення відповідача 1 з військової служби до 25.07.2019 року, тобто до закінчення періоду, за який позивачем нараховано заборгованість за кредитним договором, матеріали справи не містять.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Водночас статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що у проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

У постановах Верховного Суду, від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18); від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18); від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18); від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження № 61-4255св18); від 25квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 521/9626/15-ц.

Зважаючи на те, що відповідач 1 є військовослужбовцем, на якого поширюються пільги, встановлені п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відсотки, плата за кредит та штрафні санкції нараховані за період з 15.03.2019 року по 25.07.2019 року, що охоплюється існуючим в Україні особливим періодом, а відтак підстави для стягнення з відповідача 1 на користь позивача зазначених сум відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про солідарне стягнення з відповідача1 та відповідача 2 на користь позивача заборгованості за договором про споживчий кредит № ДК2-743 від 15.03.2019 року в сумі 26000,00 гривень та про відмову в задоволенні решти позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Також, в порядку ст. 141 ЦПК України, суд присуджує стягнути з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору по розмірі 960,50 грн. з кожного.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.525, 526, 549, 553, 554, 1048, 1050 ЦК України, ст.ст.77-81,141, 263, 265, 280-283, 287 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Кредитної спілки «ІСТОК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Кредитної спілки «ІСТОК» (місцезнаходження: Адміральський проспект, 7, кім. 2, м. Одеса, код ЄДРПОУ 26364449) заборгованість за Договором про споживчий кредит № ДК2-743 від 15.03.2019 року станом на 25.07.2019 року в сумі 26 000 (двадцять шість тисяч) гривень00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Кредитної спілки «ІСТОК» (місцезнаходження: Адміральський проспект, 7, кім. 2, м. Одеса, код ЄДРПОУ 26364449) витрати по сплаті судового збору у розмірі 960,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Кредитної спілки «ІСТОК» (місцезнаходження: Адміральський проспект, 7, кім. 2, м. Одеса, код ЄДРПОУ 26364449) витрати по сплаті судового збору у розмірі 960,50 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: