Рішення № 91881998, 30.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2020 року м. Київ № 640/16027/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ) про:

- визнання дій ГУ ПФУ, виражених у відмові виплати допомогу на поховання померлого пенсіонера ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 від 21.05.2019, - протиправними;

- стягнення з ГУ ПФУ допомоги на поховання померлого пенсіонера ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 від 21.05.2019 у розмірі двомісячної пенсії померлого, яку він мав отримувати - 3 128,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що безпідставна відмова органу пенсійного фонду у виплаті допомоги на поховання позбавляє ОСОБА_1 на отримання гарантованої державою допомоги на поховання померлого батька.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник ГУ ПФУ посилається на Закон України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII) та Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234 (далі - Порядок №234) і вказує на правомірність відмови ОСОБА_1 в отриманні допомоги на поховання батька, оскільки останній не перебував на обліку в ГУ ПФУ.

Позивач подав відповідь на відзив відповідача, в якому стверджував, що він є внутрішньо переміщеною особою та проживає в місті Києві, а положення щодо необхідності подання заяви про виплату допомогу на поховання, гарантовану статтею 53 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) виключно до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, обмежують конституційні права позивача.

Отже, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення, надані сторонами, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою. Зареєстроване місце проживання: Автономна Республіка Крим. Фактичне місце проживання місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 30.03.2017.

ОСОБА_1 є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Леніно, Ленінського району, АР Крим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцем народження якого є с. Куртнєв, Почаївського району, Тернопільської області, громадянина України, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Леніно, Ленінського району, Автономної Республіки Крим у віці 70 років, причина смерті - набряк мозку, враження судин мозку та цереброваскулярна хвороба, встановлено рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15.05.2019 у справі №755/7249/19.

Судом встановлено, що померлий ОСОБА_2 перебував на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України в Ленінському районі смт. Леніно АР Крим та отримував там пенсію. Дата останнього нарахування 04.03.2014.

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ із заявою, в якій висловив прохання виплатити йому допомогу на поховання батька - ОСОБА_2 у розмірі двомісячної пенсії померлого відповідно статті 53 Закону №1058-IV.

ГУ ПФУ листом від 20.06.2019 №134116/02 повідомило позивача про відсутність підстав для виплати такої допомоги, оскільки померлий ОСОБА_2 не перебував на обліку в ГУ ПФУ та не отримував в даному територіальному органі Пенсійного Фонду України пенсію.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.

Так, Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV, частиною третьою статті 4 якого визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до статті 53 Закону №1058-IV у разі смерті пенсіонера допомога на поховання виплачується у розмірі двомісячної пенсії померлого тим особам, які здійснили поховання.

Якщо померла особа одержувала пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", то особі, яка здійснила поховання, виплачується допомога у розмірі тримісячної пенсії, але не менше п`ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Допомога на поховання не виплачується, якщо поховання пенсіонера здійснено за рахунок держави.

Незалежно від закону, відповідно до якого призначено пенсію, допомога на поховання не виплачується, якщо особа перебувала на повному державному утриманні і установа (заклад), в якому пенсіонер помер, здійснила поховання за рахунок бюджетних коштів.

Для отримання допомоги на поховання необхідно звернутися до органу Пенсійного фонду України, де померлий пенсіонер перебував на обліку.

Також положеннями пункту 5.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), передбачено, що особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання, свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2008 №1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.07.2008 за №691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що померлий ОСОБА_2 перебував на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, де за даними Інформаційного центру персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України йому нараховано останній раз пенсійну виплату 04.03.2014.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону №1706-VII і пункту 14-4 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV Кабінет Міністрів України постановою від 02.07.2014 №234 затвердив Порядок №234, який визначає механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації (далі - особи).

Разом з тим, суд вважає, що відсутність на законодавчому рівні механізму звернення за виплатою допомоги на поховання у випадку, якщо померлий пенсіонер не був зареєстрований на підконтрольній території, не може ставитися в залежність із правом на отримання особою такої допомоги. Відтак, особа, яка звертається за такою допомогою, в контексті даних правовідносин не позбавлена можливості подати всі необхідні документи, в тому числі, в разі необхідності, власну довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи до органу, що призначає пенсію, за місцем власної реєстрації/ проживання.

Таким чином, якщо померлий пенсіонер на час смерті не перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України на підконтрольній території, виплату допомоги на поховання здійснює управління Пенсійного фонду України на території, контрольованій українській владі, до якого звернулася особа, яка має право на отримання таких виплат відповідно до законодавства.

При цьому, суд зазначає, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Так, на офіційному сайті Пенсійного фонду України за посиланням https://www.pfu.gov.ua/1045-viplata-dopomogi-na-pohovannya/ також зазначено, що у випадку, якщо померлий пенсіонер не був зареєстрований на підконтрольній території, особа, яка звертається по допомогу на поховання та/або недоотриману пенсію, подає всі необхідні документи, в тому числі, в разі необхідності, власну довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи до органу, що призначає пенсію, за місцем власної реєстрації/проживання.

Суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою в місті Києві.

Відтак, ОСОБА_1 , звернувшись до ГУ ПФУ із заявою про виплату допомоги на поховання померлого батька, мав всі законні сподівання на розгляд його документів компетентним органом. Отже, дії ГУ ПФУ щодо відмови у виплаті допомоги на поховання померлого батька ОСОБА_1 є протиправними, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Водночас позовні вимоги про стягнення з ГУ ПФУ допомоги на поховання не підлягають задоволенню, оскільки, як було зазначено вище, порядок виплати такої допомоги регламентовано Порядком №22-1, що передбачає подання заявником певного переліку документів та певний алгоритм дій керівника органу, що призначає пенсію (іншої посадової особи, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов`язків).

Отже, без перевірки ГУ ПФУ комплектності документів, поданих позивачем із заявою про виплату допомоги на поховання та вчинення відповідних дій, передбачених положеннями пунктів 5.1 та 5.2 Порядку №22-1, вирішення питання про виплату такої допомоги судом є втручанням у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду України.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною відмови ГУ ПФУ у виплаті позивачу допомоги на поховання пенсіонера, викладеної у листі 20.06.2019 № 134116/02, та, з огляду на наявність дискреційних повноважень відповідача при прийнятті рішень про виплату допомоги на поховання, зобов`язання відповідача вирішити питання щодо виплати ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера на підставі заяви від 21.05.2019, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, а саме - оцінки правомірності підстав для відмови у виплаті допомоги на поховання пенсіонера, наведених відповідачем.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо вимог позивача стягнути з ГУ ПФУ на його користь судові витрати, то суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, поміж іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвокату за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ «Баришевський проти України» від 26.02.2015, «Двойних проти України» від 12.10.2006, «Меріт проти України» від 30.03.2004 зазначав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 укладено договір про надання правової допомоги від 24.07.2019.

Вказаним договором не визначено вартості наданих за даним договором послуг. Пунктом 4.1 цього договору передбачено, що на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару.

Також на підтвердження вказаних витрат позивачем додано ордер серії ЛГ № 207200 та рахунок - акт, згідно із яким позивачу надані наступні послуги: аналіз судової практики - кількість годин - 8, сума - 1000,00 грн; формування правої позиції у відповідності до законодавства України та практики Європейського суду з прав людини - 12 годин, сума - 1500,00 грн; підготовка адміністративного позову - 15 годин, сума - 4500,00 грн. Всього - 7000,00 грн.

Проте позивачем не надано доказів оплати таких послуг: квитанції або інші документи, які б підтверджували фактично понесені витрати на правничу допомогу у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачем судових витрат на правничу допомогу, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача таких судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, також відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із наявної у справі квитанції від 01.08.2019 №96406 судовий збір у розмірі 768,40 грн та заявлено одну вимогу немайнового характеру (про визнання дій протиправними) та майнового характеру (стягнення суми допомоги на поховання). За наслідками розгляду справи судом заявлену вимогу немайнового характеру задоволено, та разом із виходом за межі позовних вимог задоволено позовну вимогу про зобов`язання відповідача вирішити питання щодо виплати ОСОБА_1 допомоги на поховання, що носить кількісний показник.

Таким чином, суд вважає, що правильним буде визначення розміру компенсації ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору виходячи з кількості, а не розміру задоволених / не задоволених позовних вимог. А саме, повернення позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, виражені у відмові виплати допомогу на поховання померлого пенсіонера ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 від 21.05.2019, - протиправними.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві вирішити питання щодо виплати ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера на підставі заяви від 21.05.2019, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» цього ж Кодексу.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368).

Суддя О.М. Чудак