Рішення № 91881782, 28.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2020 року м. Київ № 640/18668/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києвіпровизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити діївстановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просив суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , період військової служби з 03 листопада 1980 року по 03 травня 1982 року до стажу роботи, що дає право на пільгову пенсію за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , період роботи в комсомольській організації з 01 липня 1982 року по 01 березня 1984 року до стажу роботи, що дає право на пільгову пенсію за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснити її виплату.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно не зарахував до стажу на посадах освіти роботу позивача та службу в армії (1 рік 6 місяців 1 день), а також роботу в комсомольських організаціях (1 рік 8 місяців 1 день). Пенсію за віком позивачу призначено 14 травня 2018 року, проте у 2020 році позивач звернувся до відповідача з питання виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак отримав відмову у нарахуванні та виплаті такої грошової допомоги з підстав відсутності 35 років страхового стажу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, в той же час, на виконання вимог ухвали від 13 серпня 2020 року надав належним чином засвідчені матеріали пенсійної справи позивача.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З 18 травня 2018 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У подальшому позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з питань виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом №2600-0305-8/101911 від 23 липня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві роз`яснило позивачу про відсутність у нього спеціального стажу, необхідного на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до підпунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Вважаючи свої права та законні інтереси порушеними позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон №1788-XII) визначено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років.

Законом України «Про освіту» №2145-VIII від 05 вересня 2017 року (далі - Закон №2145-VIII) та Законом України «Про позашкільну освіту» №1841-III від 22 червня 2000 року (далі - Закон №1841-III) визначено, що позашкільна освіта є невід`ємним складником системи освіти та складовою системи безперервної освіти, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Зі змісту вказаних законів відслідковується, що в переліку закладів, які відносяться до позашкільної освіти, яка є підсистемою освіти є мистецька школа - заклад спеціалізованої мистецької освіти: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо, який надає початкову мистецьку освіту.

Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1436; далі - Перелік №909) установлено, що у позашкільних навчальних закладах, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, зокрема є директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Дорученням Кабінету Міністрів України від 06 січня 1995 року №397/21 (далі - Доручення №397/21) дію Переліку № 909 поширено і на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання без внесення змін до постанови.

Однак таке доручення прийнято 06 січня 1995 року, тобто до внесення постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1436 змін у Перелік №909, редакцією якого не було окремо виділено позашкільні навчальні заклади і посади, робота на яких давала право на пенсію за вислугу років.

Відтак, Доручення № 397/21 не поширює свою дію на Перелік № 909 (у редакції, чинній після внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1436). Водночас, при внесенні змін у зазначений Перелік, зміст Доручення № 397/21 Кабінетом Міністрів України не врахований.

Разом з цим, за приписами статті 10 Закону України «Про освіту» №2145-VIII від 5 вересня 2017 року (далі - Закон №2145-VIII) невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта та освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Статтею 12 Закону України від 22 червня 2000 року № 1841-III «Про позашкільну освіту» (далі - Закон № 1841-III) та пунктом 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2011 року № 433 (далі - Перелік № 433) передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

Відповідно до статті 21 Закону України № 1841-III право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Більше того, відповідно до пункту 3 примітки до постанови КМУ №909 від 04 листопада 1993 року «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Згідно з «Положение о порядке исчисления пенсий за выслугу лет работникам просвещения и здравоохранения», затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397, відповідальна робота в партійних та комсомольських органах зараховується до педагогічного стажу.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином робота в партійних та комсомольських органах до 1992 року, дає право для врахування такого стажу при обрахунку загального стажу на освітніх посадах, у зв`язку з чим, стаж роботи позивача з 01 липня 1982 року по 01 березня 1984 року підлягає зарахуванню до стажу на освітніх посадах і повинен враховуватись при обрахунку стажу для визначення права на отримання грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо зарахування періоду служби в армії до педагогічного стажу, який не враховано Головним управлінням Пенсійного фонду України, суд зазначає наступне:

Пунктом «в» статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Зарахування певних періодів роботи до педагогічного стажу передбачено і Порядком виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженим постановою КМУ №78 від 31 січня 2001 року, а саме пунктом 5 зазначеного порядку вказано, що до стажу педагогічної роботи зараховується час перебування громадян України на військовій службі.

Конституційний Суд України у п. 3.4 рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

А тому суд, з огляду на викладені норми та встановлені обставини справи вважає помилковим твердження відповідача щодо відсутності підстав для зарахування служби в армії (1 рік 6 місяців 1 день) та роботи в комсомольських організаціях (1 рік 8 місяців 1 день) позивача до пільгового стажу та вказує на наявність підстав для нарахування та виплати грошової допомоги передбаченої пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - протиправними.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , період військової служби з 03 листопада 1980 року по 03 травня 1982 року до стажу роботи, що дає право на пільгову пенсію за вислугу років.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , період роботи в комсомольській організації з 01 липня 1982 року по 01 березня 1984 року до стажу роботи, що дає право на пільгову пенсію за вислугу років.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснити її виплату.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 840,80 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко