Рішення № 91877220, 22.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2020 року м. Київ № 640/13168/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., при секретарі судового засідання Морозовій Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до ОСОБА_1 Міністерства внутрішніх справ України провизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди за участі:

Позивач - ОСОБА_1 ;

представник Позивача - Мустіпан О.В.;

представник Відповідача - Щепанський А.М.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України (далі також - Відповідач, МВС України, Міністерство), в якій просить:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ по апарату Міністерства внутрішніх справ України від 12.05.2020 № 381 о/с «Про особовий склад» у зв`язку з неправомірністю його видання.

2. Зобов`язати уповноважену посадову особу на прийняття кадрового рішення Міністерства внутрішніх справ України, видати відповідний наказ та поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України.

3. Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням в середньому розмірі заробітної плати ОСОБА_1 за займаною посадою до звільнення за весь час вимушеного прогулу до жати прийняття судового рішення у даній справі.

4. Сягнути з Міністерства внутрішніх справ України кошти на відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням у розмірі 100 000,00 грн. в зв`язку з завдання моральних страждань ОСОБА_1 , пов`язаного з виданням протиправного рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки спірний наказ за формою та вмістом тексту не відповідає нормам законодавства, зокрема Типовій інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55, не містить організаційно-розпорядчої підстави, має ознаки формальності, то підлягає скасуванню в судовому порядку. Також, Позивач зазначив, що при його звільненні Відповідачем не було враховано його переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників як учасника бойових дій. У зв`язку з наведеним Позивач вважає, що він має бути поновлений на роботі Відповідачем із застосуванням наслідків такого поновлення (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди).

Представник Відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому наголосив на відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, вважаючи спірний наказ Відповідача таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що свідчить про його законність та відсутність підстав для скасування, а також і застосування наслідків такого скасування (поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і моральної шкоди).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні подані сторонами (їх представниками) документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ починаючи з 1995 року та є учасником бойових дій (том 1, а.с. 13, 19).

Наказом МВС України від 15.05.2014 № 844 о/с «По особовому складу» по апарату Міністерства, полковника міліції ОСОБА_1 (М-086234), який перебував у розпорядженні Управління МВС України в Черкаській області, було призначено заступником начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальником 1-го відділу з 25.04.2014 (том 1, а.с.8).

Наказом МВС України від 21.10.2014 № 2221 о/с «По особовому складу» по апарату Міністерства, згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 (М-086234), заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління, з 24.10.2014 було звільнено з займаної посади (том 1, а.с.9).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2020 у справі № 826/17330/14, зокрема визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 24.10.2014 №2221о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України та зобов`язано МВС України поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в МВС України на посаді заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління МВС України, допустивши судове рішення в цій частині до негайного виконання (том 1, а.с.20-27).

На виконання зазначеного судового рішення, наказом МВС України від 28.02.2020 № 138 о/с «Про особовий склад» ОСОБА_1 було поновлено на посаді на службі в органах внутрішніх справ України МВС України на посаді заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління МВС України (том 1, а.с.10).

Повідомленням від 11.03.2020 № 8079/09-2020 «Про наступне вивільнення», яке Позивач отримав 11.03.2020 під особистий підпис, його було повідомлено, що у зв`язку з набранням законної сили Законом України «Про Національну поліцію України» втратив чинність Закон України «Про міліцію» з 07.11.2015, внаслідок чого були ліквідовані органи міліції, та в організаційно-штатній структурі МВС України не передбачено посад рядового і начальницького складу ОВС (міліції), оскільки усі відповідні посади було ліквідовано. Також повідомлено, що питання прийняття осіб на службу до органів Національної поліції України перебувають у виключній компетенції відповідного керівника Національної поліції або її територіального органу. Керівництво МВС України не уповноважене видавати акти індивідуальної дії щодо прийняття на службу до органів поліції. У зв`язку з наведеним вказано, що після закінчення двомісячного терміну з дати отримання Позивачем цього персонального попередження він підлягає звільненню з органів внутрішніх справ з відповідної посади за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів, у зв`язку з відсутністю можливості подальшого використання на службі) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (том 1, а.с.55).

Також, 11.03.2020 Відповідачем було складено акт (копію якого Позивач отримав під особистий підпис 11.03.2020), яким зафіксовано, що Позивачу роз`яснено порядок прийняття на службу в органи Національної поліції України (виключно за результатами конкурсу), а також повідомлено, що запропонувати призначення на вакантну посаду державного службовця для подальшого проходження державної служби в МВС України без проходження Позивачем відповідного конкурсу немає правових підстав, у зв`язку з чим запропоновано до спливу двомісячного терміну попередження про наступне вивільнення взяти участь у конкурсах на державну службу та службу в поліції у разі їх оголошення. Одночасно Позивачу були запропоновані наявні вакантні посади працівників (цивільний персонал) у МВС України станом на 11.03.2020, а саме: провідного інспектора відділу стратегічного планування та взаємодії у сфері нормативно-правового забезпечення Управління формування державної політики у сфері протидії наркозлочинності; провідного інспектора відділу організаційно-інформаційного забезпечення управління організаційно-інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 1 управління організаційно-інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 2 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 3 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 4 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 5 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 6 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 7 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу організації міжнародних заходів управління протокольних заходів Міністра Департаменту організаційно-апаратної роботи; провідного інспектора відділу організаційно-правового забезпечення Управління ліцензування; провідного інспектора відділу організації забезпечення міжнародних заходів та координації представників МВС за кордоном Департаменту міжнародного співробітництва; провідного інспектора Департаменту персоналу (том 1, а.с.56-58).

Наявність саме вищенаведених посад цивільного персоналу в структурних підрозділах апарату МВС України станом на 11.03.2020 підтверджується листом Департаменту забезпечення діяльності апарату МВС України від 12.03.2020 № 7765/09 на запит Департаменту персоналу від 05.03.2020 № 7336/22 (том 1, а.с. 59-60).

Наказом МВС України «По особовому складу» від 12.05.2020 № 381 о/с по апарату Міністерства, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 (М-086234), заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління, з 12.05.2020 звільнено з займаної посади у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів - у зв`язку з відсутністю можливості подальшого використання на службі) (том 1, а.с.11).

Вважаючи такий наказ Відповідача від 12.05.2020 № 381 о/с протиправним, Позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою про його скасування та застосування наслідків такого скасування (поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та завданої моральної шкоди).

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням представників сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді у відкритому судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі також - Закон № 889-VIII), Закону України «Про Національну поліції» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі також - Закону № 580-VIII), Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (далі також - Положення № 114), у тому числі у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно з частиною другою та третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.

У той же час, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII, який за своєю правовою природою спеціальним актом вищої юридичної сили в системі загального законодавства, який визначає особливий порядок звільнення у межах спірних правовідносин, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями КЗпП України та Закону № 889-VIII.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Враховуючи, що Закон № 580-VIII був опублікований в Голосі України 06.08.2015 № 141-142, тож набрав чинності 07.11.2015, у той час, як пункти, зокрема, 8-11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, набрали чинності 07.08.2015.

За приписами пункту 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Виходячи з наведеної норми вбачається, що працівники міліції з моменту опублікування Закону № 580-VIII вважаються такими, що належним чином попереджені про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно з пунктами 9, 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

При цьому, пунктом 64 «г» Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного в сукупності, працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення виключено у разі виявлення бажання проходити службу в поліції та за їх згодою або у разі проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. При цьому, вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону № 580-VIII не є обов`язком роботодавця.

Враховуючи імперативність норм пунктів 9 та 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII щодо порядку вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 (за згодою або на конкурсній основі), неприйняття працівника на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби через скорочення штатів.

Відповідно, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття певної посади, то виникають підстави для застосування пункту 10 Закону № 580-VIII щодо звільнення особи за скороченням штатів.

При цьому, суд не залишає поза увагою правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 28.03.2017 у справі № 826/26799/15, в якій зазначено, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» не є обов`язком роботодавця. Законом України «Про Національну поліцію» передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений пунктом 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, ліквідувавши як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.

У зв`язку з ліквідацією органів внутрішніх справ України Міністерство перетворилось на цивільне відомство та наказом МВС України від 06.11.2015 № 1390 в ньому було скорочено всі атестовані посади, тобто посади, які заміщувались особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд дійшов висновку, що Відповідач фактично був позбавлений можливості та правових на те підстав для того, щоб після поновлення Позивача на посаді на підставі судового рішення, залишити його працювати на відповідній посаді в апараті МВС України або органах Нацполіції (без конкурсного відбору), у зв`язку з чим та на виконання вимог трудового законодавства, Відповідачем було оголошено Позивачу повідомлення про наступне вивільнення за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів, у зв`язку з відсутністю можливості подальшого використання на службі) Положення № 114, а також складено акт про оголошення Позивачу порядку прийняття на державну службу до МВС України та прийняття на службу в органи Нацполіції, з одночасним пропонуванням вільних у МВС України посад.

Разом з тим, докази будь-якого реагування щодо запропонованих посад Позивачем суду не подано, як і не подано суду доказів, які б свідчили про виявлення ним бажання (наміру) прийняти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад державних службовців МВС України та/або конкурсі на прийняття на службу в поліцію.

Посилання ж Позивача на порушення Відповідачем Типовій інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55, при прийнятті спірного наказу, до уваги не приймаються, оскільки судом не встановлено суттєвих процедурних порушень.

Таким чином, системний аналіз вищенаведених норм законодавства та фактичних обставин справи в сукупності свідчить про те, що при прийнятті спірного наказу Відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з огляду на що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу від 12.05.2020 № 381 о/с щодо звільнення Позивача є необґрунтованою, отже задоволенню не підлягає. Відповідно, позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, як похідні, також не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належним чином виконав обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного акту індивідуальної дії з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Міністерство внутрішніх справ України (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00032684, адреса: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне рішення складено 25.09.2020.

Суддя П.О. Григорович