Рішення № 91877192, 15.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2020 року м. Київ № 640/4639/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Моренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "НАФТА ФОРС" до Головне управління Державної податкової служби у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участі представників сторін:

від позивача - Биструшкін В.Ю.

від відповідача - Копилов В.Ю.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "НАФТА ФОРС" із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області визнання про протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0132675104 від 26.11.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2020 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2020 закінчено підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами камеральної перевірки, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2019 року було встановлено заниження за позивачем митних декларацій з ПДВ за вересень 2019 року за рахунок митних декларацій на суму ПДВ у розмірі 7 98 591 65 грн. в результаті чого, занижене позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду в розмірі 76 092 079, 00 грн., що призвело до порушення вимог п. 198.2, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України. В подальшому, на підставі вказаного акту, відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення, яким застосовано до позивача штрафні санкції. Також, позивач посилався на те, що при ввезені товару на митну територію, платник податків може формувати податковий кредит на підставі тимчасової митної декларації, згідно вимог п. 187.8 ст. 187 Податкового кодексу України, а відтак, висновки податкового органу є передчасними в цій частині.

У відзиві на позовну, відповідач зазначив, що при здійсненні операцій із ввезення товарів на митну територію України формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі тимчасових митних декларацій не відбувається, а здійснюється за умови належним чином оформленої декларації. Так, відповідач звернув увагу, що неповна (тимчасова) декларація не є завершальним документом, а її подання не є фактом завершення декларування, оскільки передбачає лише спрощений випуск товарів у вільний обіг.

У відповіді на відзив, позивач зазначив, що право на віднесення сум до податкового кредиту виникає з дати події, що відбулася раніше, а саме з дати списання коштів з банківського рахунку на оплату товарів/послуг, таким чином, сплата до бюджету ПДВ за тимчасовою митною декларацією надає імпортеру право на отримання податкового кредиту. На думку Позивача, норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від типу митної декларації (тимчасова митна декларація) як підставу виникнення такого права.

У додаткових поясненнях , відповідач зазначив, що прийняття митним органом декларації є завершальним етапом митного оформлення, що також підтверджується висновками Верховного Суду у постанові від 11.06.2019 по справі №826/5939/16, а тому контролюючий орган дійшов правомірно висновку про порушенням позивачем вимог п. 198.2, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України.

Заперечуючи проти додаткових пояснень відповідача, позивач зазначив, що приписи Податкового кодексу України не передбачають яка з перелічених митних декларацій є підставою для формування податкового кредиту. Крім того, посилання відповідача на висновки Верховного Суду у постанові від 11.06.2019 по справі №826/5939/16 є безпідставними, оскільки вона прийнята за інших обставин.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

Головним управлінням ДПС у Київській області проведено камеральну перевірку ТОВ "Нафта Форс" щодо перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2019 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт камеральної перевірки від 07.11.2019 №1179/10-36-51/42375702, яким встановлено декларування сум податкового кредиту в декларації з ПДВ за вересень 2019 року за рахунок тимчасових митних декларацій на суму ПДВ у розмірі 79 859 165 грн. в результаті чого занижене позитивне значення різниці між сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яке сплачується до державного бюджету в розмірі 76 092 079, 00 грн., що свідчить про порушення вимог п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з актом перевірки, позивач подав скаргу від 13.11.2019 №9396/10, за результатом розгляду якої ГУ ДПС у Київської області прийнято рішення №9013/10/10-36-04-01-18 від 22.11.2019 про відмову у задоволенні скарги та залишенні акту без змін.

26.11.2019 відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0132675104 форми «Р», яким встановлено порушення вимог п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України та застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на додану вартість у сумі 95 115 98, 75 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав скаргу від 12.12.2019 №16178/6, за результатом розгляду якої ГУ ДПС у Київської області прийнято рішення №4809/6/99-00-08-05-02-06 від 07.02.2020 про відмову у задоволенні скарги та залишенні податкового повідомлення-рішення без змін.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Згідно підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України згідно з пунктом 187.8 статті 187 Податкового кодексу України вважається дата подання митної декларації для митного оформлення.

Тимчасова митна декларація оформляється, якщо імпортер не має точної інформації про товари, що ввозяться, необхідної для заповнення звичайної митної декларації. Оформлення тимчасової митної декларації не звільняє імпортера від сплати або забезпечення сплати митних платежів, передбачених при випуску товарів у вільний оборот у заявленому митному режимі (ч.ч. 1, 10 ст. 260 Митного кодексу України).

Частиною першою статті 261 Митного кодексу України визначено, що у разі подання відповідно до статті 260 Митного кодексу тимчасової митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до Митного кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за тимчасовою митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.

Разом з тим, згідно з пунктом 201.12 статті 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно з пунктом 20 статті 4 Митного кодексу України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Враховуючи положення статті 4 Митного кодексу України, поняття «митна декларація» є загальним терміном, який включає в себе всі різновиди митних декларацій, зокрема, і тимчасову митну декларацію (митне законодавство не наводить окремого визначення тимчасової митної декларації).

Слід зазначити, що тимчасова митна декларація складається на бланку єдиного адміністративного документа (п. 14 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450), проте залежно від причини та умов її оформлення розрізняється за типом.

При оформленні тимчасової митної декларації податки і збори за заявленою в ній імпортною операцією сплачуються в загальному порядку і в повному обсязі. Відстрочення сплати податків і зборів до оформлення додаткової декларації не передбачене.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено усі суми податку на додану вартість за тимчасовими митними деклараціями до декларування відповідного податкового кредиту.

При цьому, відповідачем не ставиться під сумнів факт сплати позивачем ПДВ до або під час подання тимчасових митних декларацій.

Також, тимчасові митні декларації, оформлялись позивачем протягом перевіряємого періоду у відповідності до вимог чинного митного законодавства України, що не заперечувалось контролюючим органом.

Окрім того, слід зазначити, що позивачем здійснювався імпорт товарів (паливо) на територію України.

Згідно з частиною першою статті 74 Митного кодексу України імпорт (випуск для вільного обігу) це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Відповідно до пояснень позивача, виходячи з положень пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, ними не вказано яка з перелічених митних декларацій, оформлених відповідно до вимог законодавства, є виключною підставою для формування податкового кредиту. Тому виходячи з її функціонального призначення, яка цілком підтверджує сплату ПДВ, після її оформлення, платник податків має право на віднесення такої суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Окрім того, з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким запроваджено нові правила функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість.

Основні принципи функціонування системи електронного адміністрування ПДВ визначено статтею 200-1 розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 200-1.1 статті 200-1 Податкового кодексу України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: - суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; - суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; - суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; - суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; - інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу. Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 200-1.2 статті 200-1 Податкового кодексу України платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 200-1.5 статті 200-1 Податкового кодексу України кошти з електронного рахунка платника ПДВ перераховуються Казначейством в автоматичному режимі виключно до: державного бюджету; на рахунок, відкритий у банку та/або органі Казначейства сільськогосподарськими підприємствами - суб`єктами спеціального режиму оподаткування, визначений статтею 209 Податкового кодексу України, для акумулювання сум податку, що нараховуються на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів (послуг), у порядку, передбаченому статтею 209 Податкового кодексу України; на поточний рахунок платника податку за його заявою у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань.

Згідно з пунктом 200-1.6 статті 201-1 Податкового кодексу України за підсумками звітного податкового періоду, відповідно до задекларованих в податковій декларації результатів, платником проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному статтями 200 та 209 цього Кодексу.

Кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, та погашення податкового боргу з податку на додану вартість (пункт 200-1.7 статті 201-1 Податкового кодексу України).

Аналізуючи вищенаведені норми статті 200-1 Податкового кодексу України, слід дійти висновку, що на електронному рахунку платника ПДВ обліковуються, у тому числі суми податку, сплачені при ввезенні товарів на митну територію України.

Матеріалами справи та показами учасників справи підтверджено, що позивачем за перевіряємий період сплачено суму ПДВ щодо ввезених на митну територію України товарів на підставі тимчасових митних декларацій.

Отже, з вищевказаного вбачається, що разі ввезення товарів на митну територію України датою виникнення податкових зобов`язань є дата подання митної декларації для митного оформлення. А датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями.

Однак, суд звертає увагу позивача, що попередня декларація не є завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений порядок випуску товарів у вільний обіг. Таке спрощення покладає на декларанта обов`язок у встановлений строк подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку, тим самим забезпечується завершеність процедури декларування. Прийняття митним органом такої декларації і є завершальним юридичним фактом правовідносин митного оформлення.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22.05.2020 №817/743/16.

Враховуючи зазначене, у разі здійснення операцій із ввезення на митну територію України товарів до податкового кредиту відносяться суми з податку на додану вартість на підставі митної декларації, за умови підтвердження сплати податку за податковими зобов`язаннями, а не тимчасової митної декларації.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач правомірність своїх дій та прийнятих рішень не довів, натомість доводи позивача знайшли своє підтвердження та обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТА ФОРС" відмовити

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено: 25.09.2020

Суддя А.С. Мазур