Рішення № 91876738, 29.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2020 р. № 520/7336/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Севастьяненко К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації, Харківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом в якому просить суд:

- визнати бездіяльність відповідачів протиправною;

- зобов`язати відповідачів надати електронний квиток "E-ticket" для проїзду в міському пасажирському транспорті міста Харкова.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправна бездіяльність відповідачів порушує його право на безкоштовний проїзд на транспорті загального користування.

Ухвалою суду від 02.07.2020 року відкрито спрощене провадження у справі.

Представником Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог. У своєму відзиві відповідач зазначив, що рішення про проведення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян приймається органом місцевого самоврядування, тобто міськими, селищними та сільськими радами у межах своїх фінансових можливостей. В свою чергу управлінням проведено відповідну роботу, щодо орієнтовного розрахунку сум по пільговим категоріям громадян, які зареєстровані в Харківському районі. Отримані розрахунки направлено органам місцевого самоврядування для розгляду, прийняття рішення та виділення коштів, необхідних для закупівлі і оформлення електронних карток, які використовуються в автоматизованій системі обліку оплати проїзду в Харківському міському пасажирському транспорті. Отже управління соціального захисту населення ХРДА, діє в межах повноважень, передбачених чинним законодавством.

Від представника Харківської міської ради надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що громадяни, що не мають реєстрації в м. Харкові, але при цьому мають загальнодержавну пільгу на проїзд в міському пасажирському транспорті, можуть скористатися пільгою на безкоштовний проїзд в м. Харкові в разі виділення коштів на ці цілі в міській або селищній раді (за місцем реєстрації) для замовлення потрібної кількості поїздок і отримання електронних квитків. Також зазначив, що відповідно до інформації Департаменту діловодства Харківської міської ради від 10.07.2020 № 571/0/26-20 у період з 01.01.2020 до 09.07.2020 звернень від ОСОБА_1 з питань надання електронного квитка до Департаменту діловодства Харківської міської ради не надходило. В даному випадку Харківська міська рада діяла в межах чинного законодавства України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. Справа розглянута відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням перебування судді Севастьяненко К.О. у щорічній відпустці з 13.07.2020, на лікарняному з 05.08.2020 по 14.08.2020 та у щорічній відпустці з 14.08.2020 року по 24.08.2020 року та 28.08.2020.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (з дитинства), зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач у позові зазначив, що у травні звернувся до Харківської міської ради з проханням видати йому електронний квиток «E-tiket» для безкоштовного проїзду. Проте ХМР відмовила позивачу, пославшись на те, що такий квиток видається лише мешканцям м. Харкова та що для отримання квитка йому слід звернутись до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації.

На звернення позивача від 26.05.2020 Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації відмовило у видачі квитка, посилаючись на відсутність фінансування.

Ухвалою суду від 02.07.2020 витребувано в Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації та Харківської міської ради належним чином посвідчені докази звернення позивача та відповіді на звернення.

На виконання ухвали суду Харківська міська рада повідомила, що відповідно до інформації Департаменту діловодства від 10.07.2020 № 571/0/26-20 згідно з Положенням про Департамент діловодства Харківської міської ради, затвердженого рішенням 1 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.11.2015 № 7/15 «Про затвердження положень виконавчих органів Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2006/20 Департамент діловодства забезпечує облік письмових звернень громадян, електронних звернень та електронних петицій, звернень юридичних осіб, адресованих міському голові, секретарю міської ради, головам постійних комісій та депутатам міської ради, першому заступнику міського голови, заступнику міського голови - керуючому справами виконавчого комітету міської ради, заступникам міського голови. В період з 01.01.2020 до 09.07.2020 звернень від ОСОБА_1 з питань надання електронного квитка «E-tiket» до Департаменту діловодства Харківської міської ради не надходило.

Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації надало суду інформацію, що ОСОБА_1 письмово не звертався до Управління з проханням надати йому «Електронний квиток» на пільговий проїзд, як інваліду, тому виконати вимогу суду та надати докази звернення позивача та відповіді на звернення не має можливості.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Так, правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян встановлено, зокрема, Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», Постановою Кабінету Міністрів України «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування».

Ці законодавчі акти закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та встановлюють безумовний обов`язок транспортних підприємств надавати пільги визначеним категоріям громадян, у зв`язку чим органи державної влади і місцевого самоврядування у порядку, встановленому законодавством, зобов`язані відшкодувати збитки підприємств від застосування пільг незалежно від наявності укладених договорів про відшкодування відповідних витрат.

Згідно з підпункту «ґ» пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання - затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання (пп.17 ч. 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування»).

Отже, саме на міські, селищні та сільські радами покладено обов`язок щодо вчинення дій стосовно затвердження бюджету в частині передбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян та як наслідок, саме Височинською селищною радою не виконано обов`язок щодо передбачення коштів з відшкодування за пільгове перевезення громадян району.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття порушене право, за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; е) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача стосовно оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності було обґрунтованим, і таке порушення прав має бути реальним, стосуватися особистих прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Підсудність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 № К/9901/1141/18.

Отже, згідно наведеного, право позивача на звернення до адміністративного суду з позовом виникає лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Водночас, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що позивач не надав суду доказів того, що діями (бездіяльністю) відповідачів були порушені його права, свободи та інтереси в сфері публічно-правових відносин.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації, Харківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації, Харківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29 вересня 2020 року.

Суддя Севастьяненко К.О.