Рішення № 91876608, 29.09.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1821/20

29 вересня 2020 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Тернопільського обласного військового комісаріату, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 7 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум оформленого протоколом засідання від 06.10.2017 року № 105 про відмову ОСОБА_1 , у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 04.08.2017 року внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини;

- визнати протиправною бездіяльність Тернопільського обласного військового комісаріату щодо не направлення заяви ОСОБА_1 з доданими документами в Міністерство оборони України для розгляду та призначення йому одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 04.08.2017 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Тернопільський обласний військовий комісаріат направити заяву ОСОБА_1 з доданими документами на розгляд в Міністерство оборони України для призначення йому одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 04.08.2017 року внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу у зв`язку з настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03.06.2013 при огляді МСЕК ОСОБА_1 встановлено III групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. 04.08.2017 позивачу встановлено II групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. 10 серпня 2017 року ОСОБА_1 видано посвідчення інваліда війни II групи. Позивач вважає, що з 04.08.2017 він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності. Однак відповідач Міністерство оборони України протиправно відмовило позивачу у призначенні такої допомоги, посилаючись на те, що інвалідність ОСОБА_1 встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін, що не дає підстав для здійснення йому доплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку із зміною групи інвалідності.

Також позивач звертався до Тернопільського обласного військового комісаріату із заявою про направлення його документів в Міністерство оборони України для повторного розгляду. Однак, незважаючи на вказане, відповідач не направляє заяву ОСОБА_1 для розгляду у Міністерство оборони України, що підтверджується листами від 29.11.2018 року, 22 червня 2020 року №10/2/3643.

Вважаючи, що конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 23.07.2020 призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

07.08.2020 представник відповідача Міністерство оборони України подало до суду відзив на позову заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Вказав, що позивачу 03.06.2013 було встановлено III групу інвалідності, а другу групу інвалідності позивач він отримав 04.08.2017 року під час повторного огляду органами МСЕК, тобто більше двох років з часу встановлення ступеню втрати працездатності. Так як в силу вимог п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ та п. 8 Порядку № 975 право на отримання одноразової грошової допомоги виникає у випадку, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності. Отже, законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, але право на отримання такої допомоги обмежується дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. З урахуванням викладеного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

11 серпня 2020 року представником відповідача Тернопільського обласного військового комісаріату було подано до суду відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Моментом виникнення у особи права на отримання спірної допомоги є дата встановлена їй інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення інвалідності (аналогічним за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2018 року у справі № 750/5074/17, від 31.07.2018 року у справі № 363/1076/16-а, від 29.10.2018 року по справі №750/11427/17).

Отже, Порядок №975 на позивача не поширюється, оскільки первинно групу інвалідності позивачу встановлено в 2013 році до набрання чинності даного Порядку, а саме 01.01.2014 року.

Так, з дня первинного встановлення інвалідності (03.06.2013) до дня встановлення II групи інвалідності (10.08.2017) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

14 серпня 2020 року ухвалою суду було призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 15.09.2020 о 11:00 год.

15 вересня 2020 року ухвалою суду відкладено розгляд справи на 29.09.2020 о 09:45 год., у зв`язку із неявкою представників відповідачів.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, надіславши на електронну адресу суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити з мотивів викладених в позовній заяві.

Представник відповідача Міністерства оборони України в судове засідання не з`явився, надіславши на електронну адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. Просив в задоволенні позову відмовити, враховуючи поданий відзив на позовну заяву.

Представник відповідача Тернопільського обласного військового комісаріату в судовому засіданні подав письмову заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Проти позовних вимог заперечив, просив в позові відмовити з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду клопотання сторін у справі в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі, виходячи із наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , старший прапорщик в запасі, звільнений з військової служби 14 листопада 2003 року.

03.06.2013 при огляді МСЕК йому було встановлено III групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

04.08.2017 року ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. 10 серпня 2017 року позивачу видано посвідчення інваліда війни II групи серії НОМЕР_1 .

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, яка прийнята відповідно до п.2 ст.16-2, п.9 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Частиною 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

На момент встановлення ОСОБА_1 . III групи інвалідності - 03.06.2013 року зазначені вище Закон № 2011-XII та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.

В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII у Законі №2011-ХІІ пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги, у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Як видно з матеріалів справи, з 04.08.2017 року, з часу встановлення ОСОБА_1 II групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, позивач мав право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном.

У вересні 2017 року позивач подав до Тернопільського обласного військового комісаріату заяву та всі необхідні документи для направлення в Міністерство оборони України для розгляду питання про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, у зв`язку із інвалідністю.

Однак, 06 жовтня 2017 року комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум рішенням, оформленим протоколом №105, відмовила позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, мотивуючи тим, що інвалідність йому встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін, що не дає підстав для здійснення ОСОБА_1 доплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку із зміною групи інвалідності.

З таким рішенням позивач не погоджуюється та вважає його протиправним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки він жодного разу не отримував грошової допомоги, у зв`язку із інвалідністю, крім цього норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року не може розповсюджуватись на позивача, а саме встановлення II групи інвалідності за часовий проміжок з 2013 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.

Так, заявами від 27.11.2018 року, 18.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського обласного військового комісаріату із заявою про направлення його документів в Міністерство оборони України для повторного розгляду

Однак, незважаючи на вказане, відповідач не направив заяву позивача для розгляду у Міністерство оборони України, що підтверджується листами від 29.11.2018 року, 22 червня 2020 року №10/2/3643. Отже, таку бездіяльність ОСОБА_1 вважає протиправною.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідачів, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до вимог статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 975).

Відповідно до вимог пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII та пункту 6 Порядку № 975, військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

- 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;

- 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;

- 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Нормами Закону № 2011-XII передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності (частина 4 статті 16-3 Закону №2011-XII).

Положення статті 16-3 цього Закону застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

У свою чергу, стаття 16 Закону № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Частиною 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Суд звертає увагу, що на момент встановлення позивачу часткової втрати працездатності - 04.08.2017 зазначені вище Закон № 2011-ХІІ та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.

Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Саме ця норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 03.06.2013 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено III групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, а 04.08.2017 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено ІI групу інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серії АВ № 0814964 від 10.08.2017).

В контексті зазначеного, суд зауважує, що Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року не може розповсюджуватись на позивача, а саме встановлення II групи інвалідності за часовий проміжок з 2013 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 04.08.2017 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Стаття 16-3 Закону № 2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 (адміністративне провадження №К/9901/58213/18).

Таким чином, суд відхиляє посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.08.2019 у справі № 806/2187/18, де в аналогічних правовідносинах Верховний Суд дійшов висновку, що строк, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, обмежується дворічним строком, оскільки при вирішенні спірних правовідносин суд застосовує саме останню правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд за результатами аналізу практики Європейського Суду з прав людини (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України») та ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод дійшов висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). У даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі.

З огляду на наведене, суд вважає, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов`язаної із захистом Батьківщини з 04.08.2017 відповідно до Порядку № 975 та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Суд наголошує, що будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, повинні містити конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено.

Таким чином, відповідач відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяв всупереч норм чинного законодавства України, не вірно застосувавши нормативно-правові акти, що регулюють підстави, порядок і розмір виплати вказаної допомоги, та не дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом № 105 від 06.10.2017 у частині пункту 7, прийняте щодо позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності та зобов`язання Тернопільського обласного військового комісаріату направити заяву ОСОБА_1 з доданими документами на розгляд в Міністерство оборони України для призначення йому одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 04.08.2017 року внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, у випадку, коли суб`єкт владних повноважень наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Водночас у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.03.2019 справа № 1640/2592/18.

Враховуючи наведене вище, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності, оскільки це не пов`язано із здійсненням Відповідачем владних повноважень під час адміністративних процедур.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як передбачено пунктами 3, 8 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.8 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, його розподіл відповідно до ст..139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Визнати протиправним та скасувати пункт 7 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум оформленого протоколом засідання від 06.10.2017 року № 105 про відмову ОСОБА_1 , у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 04.08.2017 року внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Визнати протиправною бездіяльність Тернопільського обласного військового комісаріату щодо не направлення заяви ОСОБА_1 з доданими документами в Міністерство оборони України для розгляду та призначення йому одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 04.08.2017 року внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Зобов`язати Тернопільський обласний військовий комісаріат направити заяву ОСОБА_1 з доданими документами на розгляд в Міністерство оборони України для призначення йому одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 04.08.2017 року внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Зобов`язати Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу у зв`язку з настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 вересня 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 місцезнаходження/місце проживання АДРЕСА_1 ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач:

-Тернопільський обласний військовий комісаріат місцезнаходження/місце проживаннявул. Січових Стрільців, 2,м. Тернопіль,46001 ЄДРПОУ/РНОКПП 07704709;

-Міністерство оборони України місцезнаходження/місце проживанняпроспект Повітрофлотський, 6,Київ 168,03168 00034022;

Головуючий суддя Подлісна І.М.