Рішення № 91876224, 30.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7373/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул.Канатна,буд.83, м.Одеса, 65107) про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Одеській області в порушення строків встановлених ч.7 ст.118 ЗК України та не прийняття рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.09.2019 р. із урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні, та прийняти рішення з урахуванням вимог ч.7 ст.118 ЗК України та п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016 р., у виді наказу, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області;

судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу по даній справі стягнути з відповідача на користь позивача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23.09.2019р. позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, що знаходиться поруч із земельною ділянкою, яка має кадастровий номер 5121483000:01:002:0553, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області. За наслідками розгляду клопотання позивач отримав лист №КО-972/0-752/6-19 від 28.10.2019 р., яким йому фактично відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки земельна ділянка вказана на графічному матеріалі не відноситься до земель державної власності сількогосподарського призначення, також відповідач порекомендував звернутися з окремим клопотанням щодо отримання дозволів на розробку проекту землеустрою. Позивач зазначає,що ЗК України не визначено, що особа має звертатися до Держгеокадастру з окремими клопотаннями щодо отримання дозволів на розробку проекту землеустрою. Позивач вважає,що на законодавчому рівні не закріплено таких підстав для відмови, вони є вичерпними і додаткового тлумачення не потребують, та враховуючи, що відповідь ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 28.10.2019р. викладена у листі, а не у наказі та надана з порушенням встановленого місячного строку, наявна протиправна бездіяльність відповідача.

Ухвалою суду від 11.12.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до положень ст. 262 КАС України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 року вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, призначено підготовче засідання на 26.02.2020р.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 22.01.2020р. (вх. № 2809/20), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що несформована земельна ділянка, яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 5121483000:01:002:0553, відноситься до земель колишньої колективної власності, які надавалися громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель КСП «Світанок». З дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» 01.01.2019р. земліколективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. Враховуючи те, щовідповідач не розпоряджається бажаною до відведення земельною ділянкою, відповідач вважає,що позивачу надано обґрунтовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою від 28.10.2019р. № КО- 972/0-752/6-19.

22.01.2020 року за вх.№ЕП/619/20 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 року зупинено провадження у справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання, провадження у справі №420/7373/19 поновлено.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року закрито підготовче засідання, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.09.2020 року.

Згідно ч.1 ст.205 КАСУ неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду у порядку письмового провадження.

Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

23.09.2019 р. до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області адвокатом Ковальчук О.М. подано заяву від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в якій заявники просили надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею 2,00 га що знаходиться поруч із земельною ділянкою, яка має кадастровий номер: 5121483000:01:003:0553, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області або мотивовані відмові в наданні вказаного дозволу. До клопотання було додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки, а також копія паспорту та ідентифікаційного номеру заявника.

28.10.2019р. (вих. №КО-972/0-752/6-19) листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та зазначено, що земельні ділянки вказані на графічному матеріалі не відносяться до земель державної власності сільськогосподарського призначення.

23.09.2019р. представник позивача подав до Головного Управління Держгеокадастру у Одеській області запит про доступ до публічної інформації стосовно земельної ділянки, що знаходиться поруч із земельною ділянкою, яка має кадастровий номер: 5121483000:01:003:0553.

30.09.2019р. (вих. №ПІ-462/0442/0/63-19) відповідачем за результатами розгляду запитів представника позивача повідомлено, що за інформацією, наданою Відділом у Болградському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, земельна ділянка загальною площею 75,22 га, яка межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 5121483000:01:002:0599, 5121483000:01:003:0527 та земельна ділянка загальною площею 43,11 га, яка межує з земельними ділянками з кадастровими номером 5121483000:01:002:0554, 5121483000:01:002:1214, 5121483000:01:002:0609, 5121483000:01:002:0596, розташовані на території Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населених пунктів), відносяться до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарною сільськогосподарського виробництва. Дані земельні ділянки знаходяться в колективній власності КСП «Світанок», згідно державного акту на право колективної власності на землю серія ОД від 15.02.1996 р..

14.11.2019 р. (вих. № 458) Дмитрівською сільською радою Болградського району Одеської області у відповідь на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що земельна ділянка, яка межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 5121483000:01:002:0554, 121438000:01:002:0596, 5121483000:01:002:1214, 5121483000:01:002:0609 та загальною площею 70 га, відносяться до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням пасовища. Дана земельна ділянка не перебуває у комунальній власності громади, земля не розпайовувалась, державний акт не оформлявся. Стосовно ділянки, яка межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 5121483000:01:002:0599, 5121438000:01:003:0527, 5121438000:01:003:0368, остання відноситься до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Даною земельною ділянкою розпоряджається Болградська районна державна адміністрація. Дана ділянка загальною площею 23 га кадастрового номера не має, та перебуває в оренді ТОВ «Агрофірма Дмитрівка».

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ін.

Частиною 3 ст. 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно п. «б» ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст.118,122,123 ЗК України.

Частиною 1 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

За приписами ч. 6 ст. 118 ЗК Українигромадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Положеннями ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

При цьому, ч.ч.1, 2 ст.124 ЗК України в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначенимистаттею 122цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановленихчастинами другою,третьою статті 134цього Кодексу.

У свою чергу, ч.2 ст.134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Проаналізувавши вищенаведені приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку, що питання про надання у власність земельних ділянок відповідач має вирішувати за наслідками розгляду відповідного клопотання.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, отримавши заяву (клопотання) позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, відповідач, згідно з статтею 118 ЗК України, повинен був у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.

Натомість, відповідач за результатами розгляду заяви (клопотання) позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не прийняв жодного з рішень передбаченого ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Крім того, ухвалення такого рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно дост. 118 ЗК Українипорядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписівст. 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Таким чином, всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 р. по справі №440/793/19.

За приписами ч. 5ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 р. по справі №440/793/19 зроблено висновок, що обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, в межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

При цьому, положення ст.118 ЗК України не містять обов`язку щодо індивідуального звернення громадян України із заявою про надання відповідного дозволу чи заборони звертатись із колективною заявою.

Відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з тих, які він повинен був прийняти за законом.

Отже, наданий відповідачем лист від 28.10.2019р. (вих. №КО-972/0-752/6-19) на адресу позивача не може вважатись належною відмовою у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 815/6094/17 та від 09 січня 2020 року у справі №820/4433/17.

Суд зазначає, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджененаказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333(далі - Положення № 333).

Пунктом 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру №600 від 15.10.2015 р., накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому, п. 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в цьому повинно оформлятисярозпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 р. у справі № 815/905/17.

Крім того, при розгляді клопотання позивача від 23.09.2019 р. Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області порушено визначений. ч. 7 ст. 118 ЗК України місячний строк розгляду відповідних клопотань.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області діяло не на підставі та не у спосіб, що передбачені діючим законодавством України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно нерозгляду поданої позивачем заяви.

У зв`язку з викладеним, наявні підстави для визнання противоправною бездіяльності Головне управління Держгеокадастру в Одеській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 23.09.2019 р.

Суд акцентує увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відтак, суд не надає оцінки доводам відповідача викладеним у відзиві на позовну заяву з приводу наявності у відповідача визначених законодавством підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки останні не знайшли свого відображення у листі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 28.10.2019р. (вих. №КО-972/0-752/6-19), а відтак не були покладені в основу допущеної відносно ОСОБА_1 бездіяльності.

Згідно ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС Україниє саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Як встановлено ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання від 23.09.2019 р. про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 гадля ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельзапасуіз земель сільськогосподарського призначення комунальної власностінатериторії Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області за межами населеного пунктуувідповідностідовимогп. "б" частини 1 ст.121 Земельного кодексу України та прийняти рішення по цій заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Разом з тим, оскільки Головим управлінням Держгеокадастру в Одеській області не було розглянуто по суті заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а не фактично відмовлено у ньому, суд приходить до висновку про передчасність вимог позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення у виді наказу, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області та відсутності підстав для задоволення вказаних вимог.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

У прохальній частині позову позивачем викладено клопотання про стягнення на користь позивача судових витрат, а саме судового збору та витрат на правничу допомогу.

У відповідності з ч.ч.1,3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч.1,2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Таким чином, суд визначає розмір суми витрат на правничу допомогу, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача згідно з умовами договору про подання професійної правничої допомоги та доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Інтереси позивача в суді представляв адвокат Ковальчук Олег Миколайович.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: опис юридичних послуг, наданих адвокатом, акт прийому-передачі юридичних послуг від 31.01.2020р. загальною вартістю 8000,00 грн., копію прибуткового касового ордера на суму 8000,00 грн.

Разом з тим, згідно квитанції №52434 від 05.12.2019 р. позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 768,40 грн.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн.

Крім того, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 39765871) про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати противоправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 23.09.2019 р.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 39765871) повторно розглянути клопотання від 23.09.2019 р. про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області за межами населеного пункту у відповідності до вимог п. "б" частини 1 ст.121 Земельного кодексу України та прийняти рішення по цій заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул.Канатна, 83; код ЄДРПОУ 39765871) за рахунок бюджетних асигнувань на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.), витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Єфіменко

.