Рішення № 91876195, 30.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року м. Одеса Справа №420/2308/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванова Е.А.

за участі: секретаря Ягенської К.О., представника відповідачів: Кавун А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області Дубровського Андрія В`ячеславовича, Котовської місцевої прокуратури Одеської області, Одеської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов з урахуванням уточнення ОСОБА_1 до Прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області Дубровського Андрія В`ячеславовича про визнання протиправною бездіяльність відповідача при розгляді звернень позивача від 28.02.2020 року та від 16.03.2020 року про надання повідомлення за формою, що встановлена Додатком до «Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерством фінансів України №6/5/3/41 від 04.03.1996 року із роз`ясненнями, куди і протягом якого терміну позивач може звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, у зв`язку з закриттям щодо нього кримінального провадження №42014160340000015 постановою помічника прокурора Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області Дубровського А.В. від 25.12.2014 року; зобов`язання відповідача розглянути звернення позивача від 28.02.2020 року та звернення від 16.03.2020 року; зобов`язання відповідача винести постанову щодо визначення розміру відшкодування позивачу матеріальної і моральної шкоди спричиненої при досудовому розслідуванні кримінальної справи №42014160340000015, яка була закрита постановою помічника прокурора Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області Дубровського А.В. від 25.12.2014 року в зв`язку з відсутністю складу злочинів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами досудового розслідування 25.12.2014 року кримінальне провадження №42014160340000015 стосовно позивача старшим прокурором Котовської міжрайонної прокуратури Дубровським А.В. закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, за відсутністю ознак складу кримінальних правопорушень.

При цьому позивач зазначив, що за час проведення досудового розслідування по кримінальному провадженні №42014160340000015 ним залучалось у якості захисників різні адвокати, яким було сплачено значну суму за юридичні послуги.

Водночас позивач вказує на те, що слідчим копію постанову про закриття кримінального провадження йому не вручено та не роз`яснено порядок поновлення порушених його прав і відшкодування майнової та моральної шкоди.

З вищенаведених підстав позивач неодноразово звертався до відповідача з відповідними зверненнями, а саме щодо проведення розрахунку шкоди та винесення про вказане відповідну постанову, яка передбачена ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року №266/94-ВР із змінами і доповненнями. Однак відповідач надав відповіді, якими відмовив позивачу у проведенні розрахунку шкоди та винести про це відповідну постанову.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача при розгляді його звернень позивач звернувся до суду.

Представник Котовської місцевої прокуратури Добровський А.В. надав до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що ним надано відповідь заявнику в якій роз`яснено право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Таким чином, на думку відповідача з викладеного вбачається, що прокурором Котовської місцевої прокуратури Дубровським А.В. фактично роз`яснено ОСОБА_1 його право на звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав у зв`язку з закриттям кримінального провадження №42014160340000015.

Котовською місцевою прокуратурою надано відзив на адміністративний позов, який мотивований тим, що в діях Дубровського відсутні бездіяльність, дії та рішення під час розгляду звернень ОСОБА_1 від 28.02.2020 року та від 16.06.2020 року, оскільки ним надано відповідь заявнику в якій роз`яснено право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Прокуратурою Одеської області надано відзив, згідно якого відповідач також позов не визнає та вказує на те, що Прокурором Котовської місцевої прокуратури Одеської області Дубровський А.В. надано відповідну відповідь з роз`ясненнями.

Представником третьої особи Головного управління Державної Казначейської служби України в Одеській області надано до суду пояснення, згідно яких зазначено, що при розподілі судом судових витрат, стягненню повинно проводитись не за рахунок коштів ДКСУ, а з рахунків винних органів, як розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, рахунки яких відкриті в територіальному органі ДКСУ (тобто безспірне списання коштів з рахуків, на яких обліковуються кошти бюджетних установ).

Також представником третьої особи вказано, що Котовська місцева прокуратура Одеської області є структурним підрозділом Прокуратури Одеської області, яка несе відповідальність за дії свої структурних підрозділів, то у разі задоволення позовних вимог щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу на користь позивача, грошові кошти мають списуватись із рахунків Прокуратури Одеської області, що відкриті у територіальному органі Казначейства.

Ухвалою суду від 23.03.2020 року адміністративний позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 30.03.2020 року позивачу продовжено строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 21.04.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 22.06.2020 року розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 03.07.2020 року до розгляду справи №420/2308/20 залучено в якості співвідповідачів Котовську місцеву прокуратуру Одеської області та Прокуратуру Одеської області (назва якої за час розгляду справи змінилась на Одеську обласну прокуратуру).

Також з підстав залучення вищенаведених співвідповідачів ухвалою суду від 03.07.2020 року розпочато розгляд справи спочатку та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 23.07.2020 року адміністративний позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 26.08.2020 року без виходу до нарадчої кімнати прийнято уточнений позов наданий на виконання ухвали суду від 23.07.2020 року та продовжено розгляд справи.

Ухвалою суду від 04.09.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Дослідивши письмові докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні доказів, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, за результатами досудового розслідування 25.12.2014 року кримінальне провадження №42014160340000015 за ч.1 та ч.4 ст. 358 КК України стосовно Позивача закрито постановою старшого прокурора Котовської міжрайонної прокуратури Дубровським А.В. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, за відсутністю ознак складу кримінальних правопорушень (а.с.13-18).

Разом з тим, як зазначено позивачем з початку досудового розслідування кримінальних проваджень відносно Позивача, останній залучав у якості захисників різних адвокатів, яким було сплачено значну суму за юридичні послуги.

На підставі зазначеного позивач через довірену особу ОСОБА_4 , 28.02.2020 року звернувся до відповідача із запитом, щодо винесення постанови про визначення розміру відшкодування ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди спричиненої в ході досудового розслідування по кримінальній справі №7521000011, яка зареєстрована до ЄДРД за №42014160340000015.

Натомість відповідачем надано відповідь від 12.03.2020 року за №16.62-52-2225ВИХ-20 в якій зазначено, що КПК України не передбачено здійснення представництва підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого у кримінальному провадженні за довіреністю, у зв`язку з чим у задоволенні звернення довіреної особи позивача відмовлено (а.с.22).

Враховуючи вищенаведену відповідь Котовської місцевої прокуратури позивач 16.03.2020 року повторно звернувся до відповідача вже з особистим запитом щодо роз`яснення йому права на відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду по кримінальній справі №7521000011, яка зареєстрована до ЄРДР за №42014160340000015 досудове розслідування по якому закінчено шляхом закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, а також винесення постанови про визначення розміру відшкодовуваної шкоди завданої йому незаконними діями органами досудового розслідування, прокуратури та суду.

Однак відповідачем надано відповідь від 27.03.2020 року за №16.62-52-2709ВИХ-20 на звернення №3603-20 від 23.03.2020 року, згідно якої наведено норми Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та зазначено, що будь-які відомості та підтверджуючі дані про спричинення позивачу шкоди незаконними діями органами досудового розслідування прокуратури та суду, відсутні, а отже й визначити конкретний розмір відшкодування не є можливим, що унеможливлює винесення відповідної постанови про визначення розміру відшкодовуваної шкоди завданої ОСОБА_1 (а.с.95).

Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

Тобто Конституційний Суд України в цьому рішенні дійшов висновку, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Суд зазначає, що досудове розслідування закінчується, зокрема, закриттям кримінального провадження, що передбачено пунктом 5 частини першої статті 3 КПК України. Відтак, враховуючи роз`яснення Конституційного Суду України, після закриття провадження прокурор припиняє виконувати владні процесуальні функції, що передбачені КПК України.

Натомість в силу статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» прокуратура наділена функціями з прийняття постанови про визначення розміру відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону. Ці функції не пов`язані з повноваженнями прокурора, визначеними КПК України, а тому мають характер публічно-владних управлінських функцій.

Оскільки прокуратура є суб`єктом владних повноважень, який Законом наділений повноваженнями на виконання публічно-владних управлінських функцій, то цей спір відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4, статті 19 КАС України належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Викладена позиція щодо належності спору до юрисдикції адміністративних судів підтверджується висновками, зробленими у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №822/1720/16 та постанові від 28.12.2019 року №460/357/19.

Отже, як вбачається із запиту від 28.02.2020 року, довірена особа позивача ОСОБА_4 звернувся до відповідача із запитом, щодо винесення постанови про визначення розміру відшкодування ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди спричиненої в ході досудового розслідування по кримінальній справі №7521000011, яка зареєстрована до ЄДРД за №42014160340000015, до якої додав довіреність на представництво інтересів.

Однак відповідач в листі-відповіді від 12.03.2020 року за №16.62-52-2225ВИХ-20 зазначив, що КПК України не передбачено здійснення представництва підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого у кримінальному провадженні за довіреністю, у зв`язку з чим у задоволенню звернення довіреної особи позивача відмовлено, з цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до змісту запиту від 28.02.2020 року, довірена особа позивача звернулась на підставі та відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та вказаний закон не містить жодних заборон, щодо звернення до органів прокуратури представником особи, якій заподіяна шкода.

Крім того, суд враховує, що на момент звернення довіреної особи позивача за результатами досудового розслідування 25.12.2014 року кримінальне провадження №42014160340000015 за ч.1 та ч.4 ст. 358 КК України стосовно позивача закрито.

Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові П/800/490/15 від 13.06.2017 року.

Таким чином суд доходить висновку, що Прокурором Котовської місцевої прокуратури Одеської області Дубровським А. В. допущено протиправну бездіяльність при розгляді звернення позивача від 28.02.2020 року про надання повідомлення за формою, що встановлена Додатком до «Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», із роз`ясненнями, куди і протягом якого терміну позивач може звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, у зв`язку з закриттям щодо нього кримінального провадження №42014160340000015 постановою помічника прокурора Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області Дубровського А.В. від 25.12.2014 року.

При цьому щодо вимоги про визнання протиправної бездіяльності відповідача при розгляді звернення ОСОБА_1 від 16.03.2020 року про надання повідомлення за формою, що встановлена Додатком до «Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», із роз`ясненнями, куди і протягом якого терміну позивач може звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, у зв`язку з закриттям щодо нього кримінального провадження №42014160340000015 постановою помічника прокурора Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області Дубровського А.В. від 25.12.2014 року, суд зазначає наступне.

Так, приписами статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відповідно до ст.11 Закону №266/94-ВР у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

Статтею 12 вищезазначеного Закону встановлено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись із скаргою до відповідного прокурора.

З наведених норм слідує, що у разі звернення громадянина про відшкодування шкоди у випадках, передбачених ст.12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», рішення за таким зверненням має бути прийняте відповідним органом у формі постанови, а не у формі листа, що має місце у спірних правовідносинах.

Отже, вказаною нормою передбачено лише обов`язок визначити розмір відшкодовуваної шкоди, а не право на відмову у такому відшкодуванні.

В свою чергу, ані Законом, ані Положенням №6/5/3/41 не надано повноважень відповідному органу, що виносять постанову (ухвалу), відмовити у визначенні розміру шкоди, переліченої в п.п. 1, 3, 4 ст. 3 Закону.

Враховуючи вищезазначене суд критично відноситься до посилання відповідача в листі від 27.03.2020 року №16.62-52-2709ВИХ-20 щодо відсутності відомостей та підтверджуючих даних про спричинення позивачу шкоди незаконними діями органами досудового розслідування, прокуратури та суду.

Відповідно до п.4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04.03.1996 (далі Положення), завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Пунктом 6 Положення визначено, що громадянинові, а у разі його смерті - його спадкоємцям відповідний орган, зазначений у пункті 11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати.

Згідно із вимогами пункту 11 Положення, для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1,3,4 статті 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися:

1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів;

2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;

3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення (п. 11 Положення).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи, що одночасно з винесенням постанови про закриття кримінальної справи за відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення, Котовською місцевою прокуратурою Одеської області не направлено останньому повідомлення з роз`ясненням позивачу порядку відшкодування шкоди, чим порушено ч.1 ст.11 Закону № 266 та п.6 Положення.

Так, зі змісту листа відповідача від 27.03.2020 року №16.62-52-2709ВИХ-20, відповідачем фактично лише вказано норми якими регулюється право на відшкодування шкоди заподіяної незаконними діями органів досудового розслідування. Тобто, рішення у розумінні Закону №266 про відмову у прийнятті постанови про відшкодування завданої шкоди відповідач не приймав. Доказів зворотного суду не надано і судом в ході розгляду справи не встановлено.

Таким чином суд зазначає, що у даному випадку має місце допущення відповідачем протиправної бездіяльності при розгляді звернення позивача від 16.03.2020 року та неприйняття постанови про відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266.

Отже, оскільки Котовська місцева прокуратура Одеської області 25.12.2014 року прийняла постанову якою закрила кримінальне провадження №42014160340000015 щодо ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частинами 1 та 4 статті 358 КК України, то відповідач був зобов`язаний направити останньому повідомлення з роз`ясненням позивачу порядку відшкодування шкоди, відповідно до ч.1 ст. 11 Закону № 266 та п. 6 Положення та, в свою чергу, у відповідності до ст. 12 Закону № 266, прийняти постанову про визначення розміру відшкодовуваної шкоди позивачу у місячний термін з дня його звернення, але натомість не виконав свій обов`язок, обмежившись письмовим роз`ясненням, чим допустив протиправну бездіяльність відносно позивача.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.12.2019 року, яка в силу приписів частини 3 статті 291 КАС України повинна бути врахована при ухваленні рішення в даній адміністративній справі.

При цьому суд враховує те, що прокурор Дубровський А.В. працює в Котовській місцевій прокураті Одеської області, а тому для повного та більш чіткого захисту порушених прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати розглянути звернення позивача від 16.03.2020 року саме Котовську місцеву прокуратуру Одеської області.

Водночас щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача розглянути обидва звернення, а саме від 28.02.2020 року та від 16.03.2020 року (які збігаються за змістом), суд з урахуванням їх однаковості, вважає, що достатнім захистом порушених прав та інтересів позивача та їх поновленням у даному випадку є зобов`язання відповідача розглянути звернення ОСОБА_1 від 16.03.2020 року.

З урахуванням вищевикладеного для повного захисту порушених прав та інтересів позивача суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення в цій частині позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області Дубровського А. В. в частині щодо розгляду звернення позивача від 16.03.2020 року про надання повідомлення за формою, що встановлена Додатком до «Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», із роз`ясненнями, куди і протягом якого терміну позивач може звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, у зв`язку з закриттям щодо нього кримінального провадження №42014160340000015 постановою помічника прокурора Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області Дубровського А.В. від 25.12.2014 року, а також в частині щодо зобов`язання Котовську місцеву прокуратуру Одеської області розглянути звернення позивача від 16.03.2020 року.

Стосовно позовної вимоги зобов`язання Котовську місцеву прокуратуру Одеської області винести постанову щодо визначення розміру відшкодування позивачу матеріальної і моральної шкоди спричиненої при досудовому розслідуванні кримінальної справи №42014160340000015, яка була закрита постановою помічника прокурора Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області Дубровського А.В. від 25.12.2014 року в зв`язку з відсутністю складу злочинів, суд зазначає таке.

В Рекомендації R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційним повноваженням розуміються повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі та важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи вищевикладене та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Котовську місцеву прокуратуру Одеської області винести постанову щодо визначення розміру відшкодування позивачу матеріальної і моральної шкоди спричиненої при досудовому розслідуванні кримінальної справи №42014160340000015, яка була закрита постановою помічника прокурора Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області Дубровського А.В. від 25.12.2014 року в зв`язку з відсутністю складу злочинів.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

22.04.2020 року та 12.05.2020 року та 07.09.2020 року від представника позивача надішли заяви аналогічного змісту про стягнення судових витрат з відповідача згідно якої останнім зазначено, що в процесу судового розгляду адміністративної справи №420/2308/20 позивачем було понесено судові витрати на суму 5900,00 грн., що підтверджується відповідними доказами (квитанцією та актом).

Оцінивши рівень витрат на правничу допомогу, з урахуванням того, що такі витрати понесені фактично, а також співмірність послуг категорії складності справи, об`єму наданих послуг, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат у розмірі 4500 грн. з огляду на таке.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1 ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що 14.02.2020 року між Адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2243 видане 13.07.2012 року Одеською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією (далі - Адвокат) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) укладено договір (далі - Договір) про подання професійної правничої допомоги.

Згідно п.3.1, 3.2 Договору за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2 Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду в розрахунку 50% прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" за одну годину роботи адвоката.

Як встановлено судом відповідно до акту прийому виконаних робіт від 22.04.2020 року "виконавець" надав, а "замовник" прийняв послуги на правову допомогу у формі:

- Виїздив до м. Одеси власним транспортом для зустрічі і консультації Замовника, узгодили правову позицію, підготовив заяву до Котовської місцевої прокуратури, 18.02.2020 року 800,00 грн.;

- Виїздив до м. Подільськ для зустрічі з представником Замовника, ознайомився з відповіддю Котовської місцевої прокуратури, надав консультацію, узгодили правову позицію, підготовив звернення до Котовської місцевої прокуратури, 04.03.2020 року в сумі 600,00 грн.;

- Виїздив власним транспортом до м. Одеси для зустрічі, консультації Замовника, узгодження правової позиції, 16.03.2020 року 800,00 грн.;

- Виїздив власним транспортом до м. Одеси для ознайомлення з наданими Замовником матеріалами кримінального провадження за адміністративним позовом до Котовської місцевої прокуратури Одеської області, 17.03.2020 року 900,00 грн.;

- Проводив оцінку доказів, підготовив для подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду, 17.03.2020 року 600,00 грн.;

- Підготував запит від імені Замовника до Котовської місцевої прокуратури про надання копії матеріалів кримінального провадження, 15.04.2020 року 600,00 грн.;

- Підготував клопотання до Одеського окружного адміністративного суду про витребування доказів у Котовської місцевої прокуратури, 20.04.2020 року 600,00 грн.;

- Виїзд до м. Одеси для ознайомлення з наданням Замовником матеріалами кримінального провадження за адміністративним позовом до Котовської місцевої прокуратури Одеської області, 1 година у сумі 1000,00 грн.

Всього 5900,00 грн.

Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу представника позивача у цьому випадку має бути зменшений до 4500,00 грн.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі №300/941/19 по постанові від 23.01.2020 року

Також суд враховує те, що Котовська місцева прокуратура Одеської області є структурним підрозділом Одеської обласної прокуратури, яка в свою чергу несе відповідальність за дії своїх структурних підрозділів, у зв`язку з чим суд доходить висновку про необхідність стягнення грошових коштів на користь позивача Одеської обласної прокуратури.

Враховуючи все вищенаведене суд вважає за необхідне стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

Також суд вказує на те, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 1684,60 грн. сплаченого за платіжним дорученням №Р24А752905059А56029 від 12.04.2020 року з Одеської обласної прокуратури (т.1а.с.67).

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 205, 241-246, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області Дубровського Андрія В`ячеславовича, Котовської місцевої прокуратури Одеської області, Одеської обласної прокуратури - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області Дубровського Андрія В`ячеславовича при розгляді звернення ОСОБА_1 від 28.02.2020 року та від 16.03.2020 року про надання повідомлення за формою, що встановлена Додатком до «Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерством фінансів України №6/5/3/41 від 04.03.1996 року із роз`ясненнями, куди і протягом якого терміну ОСОБА_1 може звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, у зв`язку з закриттям щодо нього кримінального провадження №42014160340000015 постановою помічника прокурора Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області Дубровського А.В. від 25.12.2014 року.

Зобов`язати Котовську місцеву прокуратуру Одеської області розглянути звернення ОСОБА_1 від 16.03.2020 року про надання повідомлення за формою, що встановлена Додатком до «Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерством фінансів України №6/5/3/41 від 04.03.1996 року із роз`ясненнями, куди і протягом якого терміну ОСОБА_1 може звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, у зв`язку з закриттям щодо нього кримінального провадження №42014160340000015 постановою помічника прокурора Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області Дубровського А.В. від 25.12.2014 року.

Зобов`язати Котовську місцеву прокуратуру Одеської області винести постанову щодо визначення розміру відшкодування позивачу матеріальної і моральної шкоди спричиненої при досудовому розслідуванні кримінальної справи №42014160340000015, яка була закрита постановою помічника прокурора Котовської міжрайонної прокуратури Одеської області Дубровського А.В. від 25.12.2014 року в зв`язку з відсутністю складу злочинів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Жуковського,14 код ЄДРПОУ 38478526) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1684,60 грн. сплачені за платіжним дорученням №Р24А752905059А56029 від 12.04.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням положень п.15-5 Перехідних положень КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 30.09.2020 року.

Суддя Іванов Е.А

.