Рішення № 91875781, 28.09.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2864/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кропивницький апеляційний суд про стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) у відшкодування матеріальної шкоди у сумі 239 250 (двісті тридцять дев`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн., завданої органом державної влади прийняттям правового акту, що визнаний неконституційним.

В обґрунтування вимог позивачка вказала, що з 24 лютого 1993 року по 14 липня 2016 року працювала суддею в Маловисківському районному суді Кіровоградської області, Кіровоградському обласному суді, Апеляційному суді Кіровоградської області. Постановою Верховної Ради України №1433-VIII від 05.07.2016 її звільнено з посади судді, у зв`язку із поданням заяви про відставку та наказом Апеляційного суду Кіровоградської області від 12.07.2016 №7-к відраховано зі штату суду. Як зазначила позивачка, на час звільнення її стаж на посаді судді становив 23 роки, вона набула право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку та мала законні очікування отримати вихідну допомогу. Відповідно до статті 136 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" розмір вихідної неоподатковуваної допомоги становив 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Незважаючи на це, у день звільнення вихідна допомога виплачена не була, оскільки підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон №1166-VII) виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (II) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Підставами відповідальності за завдану майнову шкоду позивачка зазначає положення Цивільного кодексу України, зокрема ст.ст. 22, 1173,1175 ЦК України. Також позивачка вважає, що представляти державу, як відповідача у даній справі має Державна казначейська служба України, як орган, що здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення судів.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні вимог зазначивши, що: відсутні підстави для відшкодування шкоди, оскільки відсутня обов`язкова складова шкоди - протиправна поведінка заподіювача шкоди; положення ст. 1175 ЦК України не застосовуються до даних правовідносин, оскільки положення зазначеної статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно - правовий акт органу державної влади визнається незаконним та скасовується ( а.с. 26-28).

Ухвалою суду від 29.07.2020 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну судову адміністрацію України та Кропивницький апеляційний суд (а.с.17-18).

Представником третьої особи - Державна судова адміністрація України подано відзив на позовну заяву (а.с. 34-40).

Відповідно до положень ст.ст. 159,165 КАС України, суд врахує подану представником третьої особи заяву по суті справу як пояснення третьої особи щодо позову.

Так, представник третьої особи заперечує проти задоволення вимог зазначивши, що: на час виходу позивача у відставку (05.07.2016) виплата вихідної допомоги судді в зв`язку із відставкою законодавством передбачено не було; рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності; положення ст. 1175 ЦК України не застосовуються до даних правовідносин.

Позивачкою подано заяву про поновлення строку звернення до суду ( а.с.13-14). Суд, з урахуванням положень ст. 122, п. 3 розділу VI Прикінцевих положень КАС України, приходить до висновку, що позивачкою не порушено строк звернення до суду, оскільки строк звернення до суду було продовжено на строк дії карантину.

Дослідивши подані сторонами справи докази, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка з 24 лютого 1993 року по 14 липня 2016 року працювала суддею в Маловисківському районному суді Кіровоградської області, Кіровоградському обласному суді, Апеляційному суді Кіровоградської області (а.с.9).

Постановою Верховної Ради України №1433-VIII від 05.07.2016 позивачку звільнено з посади судді у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України.

Наказом Апеляційного суду Кіровоградської області №7-к від 05.07.2016 позивачку виключено зі складу Апеляційного суду Кіровоградської області (а.с.9).

Згідно довідки Апеляційного суду Кіровоградської області №73 від 14.04.2016 на момент звільнення позивачки її суддівська винагорода складала 23 925 грн. ( а.с.10).

При звільненні позивачка не отримала вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, в зв`язку зі зміною законодавства України, які було визнано неконституційними, що і стало підставою для звернення до суду з даними позовом.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні регулюють Конституція України, Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (втратив чинність частково; далі - Закон №2453-VI) та Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (чинний, далі - Закон №1402-VIII).

Частиною першою статті 136 Закону №2453-VI (в редакції до 01 квітня 2014 року) передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (Закон №1166-VII, набрав чинності 01 квітня 2014 року) виключено статтю 136 Закону №2453-VI.

Надалі Верховна Рада України прийняла Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VII, набрав чинності 30 вересня 2016 року). Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Частиною першою статті 143 Закон №1402-VII установлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

З наведеного слідує, що у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року суддям, звільненим з посади у відставку, не було передбачено виплату вихідної допомоги.

Позивачка звільнена у відставку саме у цей період - 14 липня 2016 року; вихідна допомога при звільненні у відставку позивачці виплачена не була, при цьому правомірність дій Апеляційного суду Кіровоградської області у зв`язку із невиплатою вихідної допомоги була предметом перевірки у судовому порядку та постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у справі № П/811/1139/16 встановлено, що на момент звільнення позивачки з посади у відставку та відрахування зі штату Апеляційного суду Кіровоградської області останній не допустив порушень прав позивачки.

Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII.

Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційним Судом України в Рішенні від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону саме з дня ухвалення цього Рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України, матеріальна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові №6-237цс16 від 18 травня 2016 року, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Внаслідок застосування Апеляційним судом Кіровоградської області положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ позивач недоотримала доходи у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у розмірі 239 250 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Діями держави у вигляді прийняття неконституційного закону та його подальшої реалізації третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, було порушено право власності позивача, гарантоване ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідачем у даній справі є держава Україна, та завдана фізичній особі шкода, в розумінні вимог чинного законодавства України, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Частиною 1 статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з ч.1 ст.43 Бюджетного кодексу України при виконанні Державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;

2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями;

3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України;

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 р. №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. №845, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі за текстом - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Відповідно до пп.3 п.35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

З огляду на п.25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-IX затверджено бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» за кодом 0501150.

Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням та є належним відповідачем у справі щодо стягнення матеріальної шкоди.

Доводи представника відповідача, що відсутні підстави для відшкодування шкоди, оскільки відсутня обов`язкова складова шкоди - протиправна поведінка заподіювача шкоди не приймаються судом, оскільки предметом позову є стягнення матеріальної шкоди, а не визнання протиправними рішень дій чи бездіяльності Державної казначейської служби України.

Посилання представника третьої на те, що рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, будь - яким чином не впливає на вирішення спору, оскільки даним рішенням не встановлюватися будь - які права чи обов`язки осіб та на підставі цього рішення не виникли нові правовідносини. Навпаки цим рішенням констатовано, невідповідність Конституції України, положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ. При цьому він суперечить Конституції України не з часу прийняття рішення Конституційним Судом України, а з часу прийняття закону, який визнано неконституційним.

Суд погоджується з твердженням представників відповідача та третьої особи, що положення ст. 1175 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню з підстав визнання закону неконституційним, а не з підстав визнання незаконним нормативно-правового акта, прийнятого органом державної влади та його скасування.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що шкода була завдана позивачу в результаті прийняття закону, який був визнаний неконституційним і втратив чинність, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Судових витрат, які б підлягали стягненню на користь сторін, судом не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 246, 382, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кропивницький апеляційний суд про стягнення матеріальної шкоди задовольнити.

Стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) у відшкодування матеріальної шкоди у сумі 239 250 (двісті тридцять дев`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн., завданої органом державної влади прийняттям правового акту, що визнаний неконституційним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. Сагун