Рішення № 91875776, 28.09.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2480/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа , що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Кропивницький апеляційний суд про стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з Державного бюджету України на його користь матеріальну шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним, у сумі 241 164 грн.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що з квітня 1976 року по грудень 2014 року працював суддею Кіровського районного суду м. Кіровограда та Апеляційного суду Кіровоградської області. Постановою Верховної Ради України №59-VIII від 25.12.2014 позивача було звільнено з посади судді у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України. Зазначає, що на час подання заяви на відставку, у січні 2014 року до Вищої ради юстиції, відповідно до ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI набув право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Незважаючи на це, у день звільнення вихідна допомога виплачена не була, оскільки підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (II) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

З огляду на це позивач вважає, що згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним. Підставами відповідальності за завдану майнову шкоду позивач зазначає положення Цивільного кодексу України, зокрема ст.ст. 22, 1173,1175 ЦК України. Також позивач вважає, що представляти державу, як відповідача у даній справі має Державна казначейська служба України, як орган, що здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення судів (а.с.21-26).

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні вимог зазначивши, що: Державна казначейська служба України жодних прав та інтересів позивача не порушила та не може нести відповідальність за шкоду завдану позивачу діями інших суб`єктів; у позивача відсутнє законне право вимагати стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої вихідної допомоги, оскільки норма, визнана рішенням Конституційного суду України, неконституційною втрачає чинність з моменту ухвалення даного рішення; відсутній встановлений законом механізм відшкодування шкоди , завданої актами та діями, що визнані неконституційними; положення ст. 1175 ЦК України не застосовуються до даних правовідносин, оскільки положення зазначеної статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно - правовий акт органу державної влади визнається незаконним та скасовується; законом України "Про державний бюджетна 2020 рік" не передбачено бюджетних призначень на відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними ( а.с. 41-45).

Ухвалою суду від 28.07.2020 залучено третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Кропивницький апеляційний суд (а.с.27).

Дослідивши подані сторонами справи докази, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в період з квітня 1976 року по грудень 2014 року працював суддею Кіровського районного суду м. Кіровограда та Апеляційного суду Кіровоградської області (а.с.7-13).

Постановою Верховної Ради України №59-VIII від 25.12.2014 позивача було звільнено з посади судді у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України (а.с.12).

Наказом Апеляційного суду Кіровоградської області №8-к від 19.01.2015 позивача виключено зі складу Апеляційного суду Кіровоградської області та зазначено, що останнім днем роботи вважати 26.12.2014 (а.с.12).

Згідно довідки Апеляційного суду Кіровоградської області №22 від 19.04.2017 на момент звільнення позивача його суддівська винагорода складала 24 116,40 грн. ( а.с.14).

При звільненні позивач не отримав вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, в зв`язку зі зміною законодавства України, які було визнано неконституційними, що і стало підставою для звернення до суду з даними позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 109 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої та шостої статті 111 зазначеного Закону (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом № 1166-VII, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме виключено статтю 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ.

Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційним Судом України в Рішенні від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону саме з дня ухвалення цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України, матеріальна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові №6-237цс16 від 18 травня 2016 року, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Внаслідок застосування Апеляційним судом Кіровоградської області положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ позивач недоотримала доходи у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у розмірі 241 164 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Діями держави у вигляді прийняття неконституційного закону та його подальшої реалізації третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, було порушено право власності позивача, гарантоване ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідачем у даній справі є держава Україна, та завдана фізичній особі шкода, в розумінні вимог чинного законодавства України, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Частиною 1 статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з ч.1 ст.43 Бюджетного кодексу України при виконанні Державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;

2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями;

3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України;

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 р. №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. №845, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі за текстом - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Відповідно до пп.3 п.35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

З огляду на п.25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-IX затверджено бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» за кодом 0501150.

Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням та є належним відповідачем у справі щодо стягнення матеріальної шкоди.

Доводи представника відповідача, що Державна казначейська служба України жодних прав та інтересів позивача не порушила та не може нести відповідальність за шкоду завдану позивачу діями інших суб`єктів не приймаються судом, оскільки предметом позову є стягнення матеріальної шкоди, а не визнання протиправними рішень дій чи бездіяльності Державної казначейської служби України.

Посилання представника відповідача на те, що рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії у часі будь - яким чином не впливає на вирішення спору, оскільки даним рішенням не встановлюватися будь - які права чи обов`язки осіб та на підставі цього рішення не виникли нові правовідносини. Навпаки цим рішенням констатовано, невідповідність Конституції України, положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ. При цьому він суперечить Конституції України не з часу прийняття рішення Конституційним Судом України, а з часу прийняття закону, який визнано неконституційним.

Відсутність встановленого законом механізму відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними, про що зазначає представник відповідача у відзиві, не є підставою для відмови у захисті порушеного права особи.

Щодо доводів представника відповідача про відсутність в Законі України "Про державний бюджетна 2020 рік" бюджетних призначень на відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними та суд зазначає наступне.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд погоджується з твердженням представника відповідача, що положення ст. 1175 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню з підстав визнання закону неконституційним, а не з підстав визнання незаконним нормативно-правового акта, прийнятого органом державної влади та його скасування.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що шкода була завдана позивачу в результаті прийняття закону, який був визнаний неконституційним і втратив чинність, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Судових витрат, які б підлягали стягненню на користь сторін, судом не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 246, 382, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646), третя особа , що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Кропивницький апеляційний суд ( вул. Велика пермська,2, м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ 42265404) про стягнення матеріальної шкоди задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним, у сумі 241 164 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. Сагун