Рішення № 91875320, 29.09.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/117/20

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2019 № Ф-411-17 на суму 28928,06 грн в частині нарахування єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.10.2019 на суму 26 539,26 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в приміщенні Бердичівського управління ГУ ДПС у Житомирській області 24.12.2019 отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2019 № Ф-411-17, якою його зобов`язано сплатити заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 26 539,26 грн. Позивач із зазначеною вимогою не погоджується, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню в частині нарахування єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 31.10.2019, оскільки протягом 2014-2019 років не проводив підприємницьку діяльність та не отримував від неї дохід. Також стверджує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2019 № Ф-411-17, сформована з порушенням вимог передбачених пунктами 3,4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання у справі на 27.02.2020.

14 лютого 2020 року від Головного управління ДПС у Житомирській області на адресу суду надійшов відзив (вх. № 3759/20), з проханням у задоволенні позову відмовити в повному обсязі за безпідставністю. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач стверджує, що діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Вказано, що нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України, поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника. Так, за обліковими даними з інформаційної системи за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за 2013-2018 роки та ІІІ квартал 2019 року на загальну суму: 28 928,06 грн із них: за 2013 рік на суму 1170, 13 грн - недоїмка, що виникла під час адміністрування внеску органами Пенсійного фонду України; за IV квартал 2013 року на суму 1218, 67 грн; за 2017 рік на суму 8448 грн; за 2018 рік на суму 9828,72 грн; за ІІІ квартал 2019 року на суму 8262, 54 грн. При цьому вказано, що за приписами Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року N 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року N 469), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за N 508/26953, органам ДПС надано право формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу. Наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску та фінансових санкцій є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про сплату недоїмки, без проведення додаткових перевірок. Також відповідачем зазначено, що згідно з даними інформаційної системи державної фіскальної служби, державну реєстрацію щодо припинення фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 здійснено 24.12.2019, а тому на момент нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску та винесення оскаржуваної вимоги позивач мав статус фізичної особи - підприємця та відповідно до ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI був платником єдиного внеску. За наведених обставин, відповідач вважає, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2019 за Ф-411-17 на суму 28 928,06 грн сформовано правомірно.

Представником позивача подано до суду пояснення до відзиву на позовну заяву, в яких зазначено, що відповідно вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI необхідність сплати єдиного внеску визначено саме у випадку безпосереднього ведення особою підприємницькою діяльності упродовж звітного періоду, тобто у разі наявності у платника єдиного внеску доходу (прибутку). Вказаний Закон не містить норм щодо обов`язку фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок у разі, коли особою фактично не ведеться підприємницька діяльність. Також наголошено, що єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску.

27.02.2020 підготовче засідання відкладено на 23.03.2020 у зв`язку з викликом позивача.

23.03.2020 справа знята з розгляду, у зв`язку з поширенням на території Житомирської області і на інших регіонах України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вжиттям органами державної влади посилених обмежувальних заходів щодо упередження ситуації з можливим розповсюдженням коронавірусу в Україні. Підготовче засідання в справі призначено на 22.04.2020.

21 квітня 2020 року від представника позивача на адресу суду надійшли додаткові пояснення, в якому зазначено, що донарахування фізичній особі-підприємцю суми єдиного соціального внеску при відсутності діяльності та фактів отримання доходу на виконання наданого йому Конституцією України права на соціальний захист не відповідають меті та завданням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Не проведення позивачем підприємницької діяльності, на переконання представника, виключають обов`язок по сплаті єдиного внеску.

22.04.2020 підготовче засідання не відбулося, оскільки надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через продовження Кабінетом Міністрів України карантину на всій території України. Наступне підготовче засідання призначено на 24.06.2020.

24.06.2020 за клопотанням представника позивача відкладено підготовче засідання на 13.07.2020.

Сторони в підготовче засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду були повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами без участі представника позивача.

Ухвалою суду від 13.07.2020 закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду в письмовому провадженні, без виклику учасників справи та проведення судового засідання, на підставі матеріалів справи.

Перевіривши матеріали справи, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 01.03.2006 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 23040000000004428, Код КВЕД 49.31 "Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення" (основний)".

24.12.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця № 1906240700889.

04.12.2019 Головним управлінням ДПС у Житомирській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-411-17, якою позивача зобов`язано сплатити заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 28 928,06 гривень.

Вказана вимога сформовано на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів за період за 2013 - 2018 роки та ІІІ квартал 2019 на загальну суму 28 928,06 гривень.

Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-411-17 від 04.12.2019 в частині нарахування єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.10.2019 на суму 26 539,26 грн, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" ((надалі - Закон № 2464) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Функція адміністрування єдиного внеску була покладена на Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику починаючи з 01 жовтня 2013 року з набранням чинності Закону України від 04.07.2013 року № 404-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи».

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 (в редакції, яка була чинна до 01.01.2018) визначено, що платники єдиного внеску, зазначені в статті 4 Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені в статті 4 Закону № 2464 (в редакції, яка набула чинності з 01.01.2018), зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Для платників, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Крім того, у ч. 12 ст. 9 Закону N 2464 наголошено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Обов`язок нарахування та сплати єдиного внеску, з огляду на норми абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7, частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, не залежав від отримання ним дoxoду (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та його фінансового стану.

Законодавцем також передбачено обов`язок платника єдиного внеску сплатити єдиний внесок навіть при умові неотримання ним доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Але в будь-якому разі передбачено, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відтак, отримання доходу від підприємницької діяльності не є необхідною умовою для сплати єдиного внеску, адже статтею 7 Закону передбачено випадки, за яких сплачується єдиний внесок навіть у разі неотримання підприємцем доходу (прибутку). При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Суд зауважує, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, для осіб, які зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02.04.2020 (справа №620/2449/19), від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18).

Посилання представника позивача в додаткових поясненнях на позицію Великої Палати Верховного Суду в справі 240/453/19 від 24.09.2019 суд вважає недоречним, оскільки Єдиний державний реєстр судових рішень не містить такого судового рішення. Натомість, із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, встановлено, що 24.09.2019 в справі № 340/453/19 прийнято постанову Третім апеляційним адміністративним судом, якою скасовано рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі № 340/453/19.

Разом з цим суд вважає за необхідне вказати, що позивачем не надано до суду доказів того, що у податкового органу були відсутні підстави для нарахування ЄСВ за період з 2014 по 2019 роки, оскільки ним не здійснювалась підприємницька діяльність до її припинення. Водночас, матеріали справи навпаки свідчать, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність тільки 24.12.2019, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Враховуючи зазначене, в інтегрованій картці по єдиному внеску (код платежу 71040000) станом на 21.12.2019 за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) рахується заборгованість в сумі 28 928,06 гривень.

Всупереч обов`язків платника єдиного внеску, ОСОБА_1 не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску: за 2013 рік у розмірі 1170,03 грн - недоїмка, що виникла під час адміністрування єдиного соціального внеску органами Пенсійного фонду України; за IV квартал 2013 року на суму 1218,67 грн; за 2017 рік у розмірі 8488 грн; за 2018 рік у розмірі 9828,72 грн; за ІІІ квартал 2019 року в розмірі 8262,54 грн.

Внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка склала 28 928,06 гривень.

Особливості нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20 квітня 2015 року.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Розділом 6 вказаної Інструкції передбачено наслідки невиконання платниками єдиного внеску обов`язку щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску. Так, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій (пункт 3 розділу 6 Інструкції).

Водночас, пунктом 4 розділу 6 Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Відтак, згаданою вище Інструкцією передбачено можливість формування вимоги про сплату боргу, в тому числі й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що спростовує твердження позивача про необхідність складення акту перевірки з метою формування спірної вимоги.

Таким чином, позивач у період з 01.03.2006 по 31.12.2019 мав статус фізичної особи-підприємця, був платником єдиного внеску у відповідності до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та повинен був сплачувати єдиний внесок у визначений строк.

Беручи до уваги викладене, факт порушення позивачем вимог Закону щодо своєчасності та повноти сплати єдиного внеску, суд вважає, що вимога про сплату боргу від 04.12.2019 № Ф-411-17 в частині нарахування єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.10.2019 на суму 26 539,26 гривень прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В даному випадку відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваної вимоги. У той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Судові витрати понесені позивачем у відповідності до положення ст. 139 КАС України стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 72-77, 90, 94, 241-246, 250, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ: 43142501) про визнання незаконною та скасування вимоги № Ф-411-17 від 04.12.2019 в частині нарахування єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.10.2019 на суму 26 539,26 гривень відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко