Рішення № 91875233, 28.09.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/4621/20

категорія 112030300

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, в якому просить:

- визнати протиправними дії (відмову) Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, що полягають в протиправній відмові відповідача, оформленій листом від 27.02.2020 за вих. № 733 щодо ненарахування та невиплати їй грошової допомоги на оздоровлення як особі, яка стала інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі, встановленому статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - п`ять мінімальних заробітних плат щорічно з 17.07.2018;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області провести перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення, як особі, яка стала інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 17.07.2018 в розмірі п`ять мінімальних заробітних плат щорічно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 17.07.2018 має право на нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення як особа, яка стала інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 відновлено дію статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону від 09.07.2007. Проте відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату такої допомоги.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалу направлено учасникам справи.

Відповідачем відзив у строк, встановлений в ухвалі суду про відкриття провадження в даній адміністративній справі, до суду не направлено.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_1 має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням, згідно із довідкою до акту огляду МСЕК є інвалідом 2 групи, внаслідок захворювання пов`язаного з аварією на ЧАЕС, проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

На своє звернення до відповідача, позивач отримала лист від 27.02.2020 № 737, в якому повідомлено, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", та Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не передбачено видатки за рішенням Конституційного суду України від 17.07.2018 року №6- р/2018. Тому тільки після внесення Змін до Державного бюджету України, паспорту бюджетної програми та кошторису; видатків за бюджетною програмою КПКВК 2501200 "Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" надання пільг, нарахування та виплата компенсацій, передбачених ст. ст. 20, 21, 22, 23, 30, 37, 39 та 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", буде відновлено.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом за захистом своїх порушених соціальних прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовано в Законі України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XIІ).

Згідно із ст. 13 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за:

1) пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

2) втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою;

3)матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов`язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Так, виплата щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, регламентована правовими нормами ст.48 Закону України N 796-XII.

Суд зазначає, що з моменту прийняття до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" неодноразово вносились зміни.

Так, Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР від 06.06.1996, частину 4 статті 48 Закону №796-XII було викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам I і II групи - п`ять мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати. Також вказану статтю доповнено, зокрема, частиною сьомою за якою розмір мінімальної заробітної плати повинен визначатися на момент виплати.

Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" №489-V від 19.12.2006 дію абзаців другого, третього, четвертого, п`ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 було зупинено в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №6-рп/2007 від 09.07.2007 відповідні положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" №489-V від 19.12.2006 визнано неконституційними.

Пунктом 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28.12.2007, статтю 48 Закону №796-XII викладено у такій редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 таке звуження права осіб на одержання щорічної допомоги на оздоровлення і положення Закону від 28.12.2007 №107-V про внесення таких змін до ст.48 Закону №796-ХІІ визнано неконституційними, та зазначено, що Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" діє в попередній редакції.

У подальшому, підпунктом 8 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII статтю 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 було викладено у новій редакції, зокрема: "Стаття 48. Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" передбачено, що він у зазначеній частині набирає чинності з 01.01.2015.

Рішеннями Конституційного Суду України №5-р/2018 від 22.05.2018 та №6-р/2018 від 17.07.2018 окремі положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014 визнані неконституційними.

Так, рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): п.п.2, абз.1-2 п.п.3, п.4, абз.1-2, п.п.5, абз.1-4 п.п.6, п.п.7 п. 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014; ч.3 ст.22, ч.2 ст.24, ч.7 ст.30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991; ст.53 (крім її назви), ст.60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014.

Суд зазначає, що підпункт 8 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014, ні рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, ні жодним іншим рішенням Конституційного Суду України неконституційним не визнавався.

Відповідно до статті 48 Закону №796-ХІІ, у редакції Законів України від 21.04.2016 №1339-VIII та від 06.06.2017 №2082-VIII, одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали особами з інвалідністю внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, встановлено, що норми і положення статей 20,21,22,23,30,31,37,39,48,50,51,52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання вимог статті 48 Закону №796-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 26.10.2016 №760 затвердив Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян (далі - Порядок №760).

Пунктом 2 Порядку №760 передбачено, що одноразова компенсація та щорічна допомога виплачуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем фактичного проживання (перебування) громадян.

Відповідно до п.10 Порядку №760 щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, - в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За приписами п.4 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 р. N 936(у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 р. N 759), щорічна допомога на оздоровлення деяким категоріям постраждалих громадян відповідно до частини другої статті 48 Закону здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. N 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідача) установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам I і II групи - 120 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень; інвалідам III групи та дітям-інвалідам - 90 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - 75 гривень.

На час судового розгляду справи вказана постанова КМ України від 12 липня 2005 р. N 562 в установленому порядку не скасована, визначені розміри щорічної допомоги на оздоровлення змін не зазнали.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 у справі № 3-рп/2012, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Суд ураховує, що Закони України від 21.04.2016 №1339-VIII та від 06.06.2017 №2082-VIII, якими статтю 48 Закону №796-ХІІ викладено у новій редакції, за змістом якої повноваження щодо визначення порядку виплати і розміру одноразової грошової компенсації за шкоду здоров`ю були делеговані Кабінету Міністрів України неконституційними не визнавались.

Таким чином, посилання позивача на положення ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які надають право на отримання щорічної допомоги в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат є безпідставними, оскільки позивачем не було враховано, що правове регулювання розміру зазначених соціальних виплат зазнало змін.

Суд зазначає, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 у справі № 1-42/2011).

На думку Конституційного Суду України (справа № 1-4/2018), держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні від 07.07.1989 у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17.10.1986 у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Європейський суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Ураховуючи все наведене вище, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу з 17.07.2018 допомоги на оздоровлення у розмірах, більших ніж ті, що встановлені Кабінетом Міністрів України, оскільки норма закону, що раніше визначала таку виплату в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат, вже не була чинною.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області (вул. Червона Гірка, 21, смт Лугини, Лугинський район, Житомирська область, 11301, код ЄДРПОУ: 03192595) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко