Рішення № 91874990, 30.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року Справа № 160/7021/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:

- визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) № Ф-4521-51 від 13.08.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску у розмірі 23 785,08 грн.;

- визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) № Ф-4521-51 від 08.11.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у середині червня 2020 року дізнався, що відносно нього відкрито виконавче провадження та відбулося стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника на підставі вимоги № Ф-4521-51У від 13.08.2019 року та вимоги № Ф-4521-51У від 08.11.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області, які позивач не отримував, проте згідно яких має заборгованість зі сплати єдиного внеску, що становить 23 785,08 грн. та 26539,26 грн. відповідно. Позивач категорично не погоджується з вимогами ГУ ДПС у Дніпропетровській області, оскільки вважає, що вони суперечать нормам діючого законодавства України, не відповідають дійсним обставинам справи, є необґрунтованими та такими, що направлені на порушення прав та інтересів фізичної особи. Зауважив, що 29.03.2002 року він був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте першого кварталу 2005 року здав останню звітність та постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2007 року припинено юридичну особу суб`єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 . Окрім того, позивач вважає, що відповідачем було порушено строки обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, що свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), через що вимога фіскального органу не може вважатись правомірною. Також позивач зауважив, що Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу. Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), на думку позивача, не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Також позивач повідомив, що з січня 2017 року по січень 2020 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Терракапітал-холдинг» відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-7), страхувальником- роботодавцем систематично сплачувався внесок з його заробітної плати. Окремо наголошував, що бездіяльність відповідача та недотримання ним строків прийняття відповідних рішень, позбавили позивача можливості передбачати наслідки, а також, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та, як наслідок, призвели до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року поновлено позивачу строк звернення до суду з даною позовною заявою, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

14.07.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому він не погоджується з позовними вимогами та просить позов ОСОБА_1 залишити без розгляду, так як платником порушено строки подання адміністративного позову, вимоги від 02.12.2019 взагалі не існує як такої. В обґрунтування відзиву зазначив, що вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу від 02.12.2019 не існує, отже позивач оскаржує неіснуючу вимогу. Окрім того, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 29.03.2000 року по сьогодні перебуває на обліку в Соборному управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець. Контролюючий орган звернув увагу суду на те, що позивач не зазначає та не надає будь-яких доказів щодо припинення підприємницької діяльності. Керуючись Законом України №2464 контролюючим органом в автоматичному режимі нараховані позивачу щоквартальні нарахування зі сплати ЄСВ, станом на 01.08.2019 в інтегрованій картці платника з ЄСВ виникла недоїмка в розмірі 23 785,08 грн.; за 3 квартал 2019 року, строк сплати 19.10.2019 року було нараховано 2 754,18 грн. Отже, станом на 01.11.2019 в інтегрованій картці платника з ЄСВ виникла недоїмка в розмірі 26 539,26 грн. Керуючись абз.1 п.4 p.VI Інструкції №449 контролюючим органом сформовано вимогу №Ф-4521-51 від 13.08.2019 про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску на суму 23 785,08 грн., яку направлено платнику на податкову адресу, яка зазначена і в позовній заяві засобами поштового відправлення, реєстраційний №4906104333951, яка повернута відправнику з відміткою на конверті «за закінченням терміну зберігання» 24.10.2019 року. Керуючись абз. 1 п.4 p.VI Інструкції №449 контролюючим органом сформовано вимогу №Ф-4521-51 від 08.11.2019 про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску на суму 26 539,26 грн., яку направлено платнику на податкову адресу, яка зазначена і в позовній заяві засобами поштового відправлення, реєстраційний №4906104333951, яка повернута відправнику з відміткою на конверті «за закінченням терміну зберігання» 25.02.2020 року. Отже відповідач вважає, що позивач оскаржує узгоджені вимоги, що є протиправним з процесуального законодавства. Також відповідач вважає, що платником було порушено строк подачі позову до суду, відповідно вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України, оскільки в силу приписів ст.42 Податкового кодексу та згідно усталеної практики Верховного суду вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-4521-51 від 13.08.2019 про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску на суму 23 785,08 грн. вважається належним чином вручена з моменту відправки її поштою 20.08.2019 та/або з моменту повернення поштового відправлення відправнику 24.10.2019 року, тобто до 06.11.2019 року, проте, позовну заяву позивачем надано до суду 05.06.2020, що є порушенням вимог статей 160,161,172 КАС України. Окремо зауважив, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано та контролюючий орган не може брати на себе відповідальність щодо звільнення в такому випадку платників від сплати єдиного внеску.

07 серпня 2020 року судом винесено ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 07 вересня 2020 року об 13:00 год.

07 вересня 2020 року від позивача на адресу суду надійшла уточнена позовна заява.

Представник позивача в судове засідання 07.09.2020р. не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до п.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин та керуючись приписами ч.9 ст.205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку письмового провадження та на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказах. На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.03.2002 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2007 року у справі №А36/593-07 припинено юридичну особу суб`єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Докази оскарження наведеного рішення до суду не надані. Наведене рішення міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості про його оскарження чи набрання чинності в реєстрі відсутні.

З копії трудової книжки позивача НОМЕР_2 вбачається, що з 03.05.2013 року по 31.01.2020 року позивач працював начальником служби безпеки ТОВ «Терракапітал-холдинг», з 22.02.2010 року по 04.10.2017 року позивач також працював в ТОВ «АМТ Нерухомість» на посаді директора за сумісництвом.

Згідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-7 від 16.06.2020 року, протягом 2017-2019 років роботодавцями позивача щомісяця із його заробітної плати утримувались та сплачувались до Державного бюджету України страхові внески.

З відзиву відповідача вбачається, що контролюючим органом в автоматичному режимі були нараховані ОСОБА_1 щоквартальні нарахування зі сплати ЄСВ за 2017 рік в розмірі 8 448,00 грн., за 2018 рік в розмірі 9 828,72 грн., за 1 квартал 2019 р. - 2 754,18 грн., за 2 квартал 2019 року - 2 754,18 грн.

Враховуючи вищезазначене, станом на 01.08.2019 в інтегрованій картці платника з ЄСВ виникла недоїмка в розмірі 23 785,08 грн.

Також за 3 квартал 2019 року в автоматичному режимі ОСОБА_1 було нараховано до сплати 2 754,18 грн.

Враховуючи вищезазначене, станом на 01.11.2019 в інтегрованій картці платника з ЄСВ виникла недоїмка в розмірі 26 539,26 грн.

З наданих позивачем документів вбачається, що 13.08.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4521-51 У, якою визначено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 02.12.2019 року у розмірі 23 785,08 грн.

08.11.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області також було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4521-51 від 08.11.2019 року, якою визначено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 року у розмірі 26539,26 грн.

08.11.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області також було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4521-51 У від 08.11.2019 року, якою визначено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 05.03.2020 року у розмірі 2 754,18 грн.

Наведені вимоги від 13.08.2019 року у сумі 23 785,08 грн. та від 08.11.2019 року, у розмірі 2 754,18 грн. були направлені відповідачем до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), внаслідок чого відкриті Виконавчі провадження №62277774 та № 60932241 та розпочато стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

При цьому, як вбачається із постанови від 24.12.2019 року про відкриття виконавчого провадження № 60932241, державним виконавцем було помилково зазначено назву документу «Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4521-51У виданий 02.12.2019 року», оскільки з вимоги вбачається, що датою її прийняття є 13.08.2019 року, а 02.12.2019 року визначено датою станом на яку позивач має борг та датою набрання чинності вимогою.

Докази направлення наведеної вимоги на адресу позивача, а також її отримання позивачем до суду не надано.

Проте, судом встановлено, що разом із відзивом на позовну заяву контролюючий орган надав інші вимоги від 13.08.2019 року та від 08.11.2019 року, а також докази направлення цих вимог на адресу позивача та конверти, які повернулись до відповідача за закінченням терміну зберігання.

З наданих відповідачем доказів вбачається, що 13.08.2019 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області було прийнято вимогу №Ф-4251-51, якою визначено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2019 року у розмірі 23 785,08 грн., дата набрання чинності вимоги відсутня.

Докази направлення наведеної вимоги до органу державної виконавчої служби не надано.

08.11.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області було прийнято вимогу №Ф-4251-51, якою визначено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 року у розмірі 26 539,26 грн., дата набрання чинності вимогою у самій вимозі відсутня.

Докази направлення наведеної вимоги до органу державної виконавчої служби не надано.

Враховуючи те, що вимоги від 13.08.2019 року та від 08.11.2019 року, які надані відповідачем до суду, позивач не отримував та про їх існування не знав, позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати незаконними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки); №Ф-4521-51 У від 02.12.2019 року (помилково зазначено невірну дату, вимога була прийнята 13.08.2019 року), якою йому встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 23 785,08 грн.; № Ф-4521-51 У від 08.11.2019 року, якою йому встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 2 754,18 грн.

При цьому, на запит адвоката, 05.08.2020 року позивачем отримані інші вимоги про сплату боргу (недоїмки), а саме: вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) № Ф-4521-51 від 13.08.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску у розмірі 23 785,08 грн. та вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) № Ф-4521-51 від 08.11.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн., в зв`язку із чим 07 вересня 2020 року позивачем на адресу суду надано уточнену позовну заяву.

Отже, предметом спору у цій справі є правомірність прийняття вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4521-51 від 13.08.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 02.12.2019 року у розмірі 23 785,08 грн. та вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4521-51 від 08.11.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 року у розмірі 26539,26 грн.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з пунктом 2 частини 1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі -Закон України №2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону України № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС (ДПС) і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція з приводу подібних правовідносин неодноразово викладалась у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Враховуючи те, що єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 у спірний період 2017-2019 роки сплачувався його роботодавцями за офіційним та постійним місцем роботи - ТОВ «Терракапітал-холдинг» та ТОВ «АМТ Нерухомість», що підтверджується інформацією з Пенсійного фонду України, яка міститься у довідці форми ОК-7 від 16.06.2019 року, суд прийшов до висновку про безпідставність нарахування позивачу боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску за 2017-2019 роки.

Також при вирішенні цього спору судом враховується той факт, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2007 року у справі №А36/593-07 було припинено юридичну особу суб`єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Проте, оскільки в матеріалах справи відсутня інформація про набрання законної сили цим рішенням та враховуючи відсутність інформації про це рішення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно позивача, суд вважає, що це рішення не може бути єдиною та беззаперечною підставою для скасування оскаржуваних вимог.

Що стосується строків звернення до суду з цим позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року позивачу за його клопотанням було поновлено строк звернення до суду з даною позовною заявою.

В обґрунтування поданої до суду заяви про поновлення строку позивач зазначав, що 23.06.2020 року під час з ознайомленням з матеріалами виконавчого провадження №60932241 та №62277774 його представнику повідомили, що вищевказані провадження були відкриті на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області№ Ф-4521-51 У від 02.12.2019 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-4521-51 у від 08.11.2019 року. До моменту коли позивач дізнався про існування відкритих щодо нього виконавчих проваджень, він взагалі не був обізнаний про існування вказаних вище вимог, так як жодних повідомлень та листів щодо них, як і самі вимоги, від ГУ ДПС у Дніпропетровській області не отримував. 23.06.2020 року представником позивача було направлено по пошті відповідачу клопотання про видачу примірників вимог про сплату боргу (недоїмки) Ф-4521-51 У від 02.12.2019 року та № Ф-4521-51 у від 08.11.2019 року, проте відповідь ще не надходила.

Частиною 1 ст. 122 КАСУ передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАСУ для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Дія Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 2 цього Закону).

Згідно з абзацами 4, 5, 6 ч. 4 ст. 25 Закону платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Відповідно до абз. 9 ч. 4 ст. 25 Закону у разі, якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.01.2019 по справі № 802/983/18-а, в постанові від 17.07.2019 по справі №0740/1050/18, в постанові від 12 лютого 2020 року по справі №480/1192/19.

Пунктом 1.3 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Зазначене свідчить про те, що положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

З матеріалів справи та наданих доказів вбачається, що позивач дізнався про існування винесених щодо нього вимог 23 червня 2020 року.

Доказів протилежного відповідач до суду не надав.

Згідно штемпелю вхідної кореспонденції Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовна заява ОСОБА_1 надійшла до суду 26.06.2020 року, тобто в межах встановленого строку.

У зв`язку з викладеними обставинами позивачу було поновлено строк звернення до суду з позовною заявою та суд не вбачає підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Суд звертає увагу, що під час розгляду даної справи було встановлено що відносно позивача податковим органом фактично було прийнято декілька вимог про сплату боргу, а саме:

- вимога від 13.08.2019 року №Ф-4521-51 У на суму 23785,08 та вимога від 08.11.2019 року №Ф-4521-51 У на суму 2754,18, на підставі яких відкрито виконавче провадження;

- вимога від 13.08.2019 року №Ф-4521-51 на суму 23785,08 та вимога від 08.11.2019 року №Ф-4521-51 на суму 26539,26 грн., які надані відповідачем разом із відзивом;

- вимога від 13.08.2019 року №Ф-4521-51 на суму 23785,08 та вимога від 08.11.2019 року №Ф-4521-51 на суму 26539,26 грн., які надані позивачем разом із уточненою позовною заявою.

Суд наголошує на тому, що докази направлення на адресу позивача саме оскаржуваних вимог, а не інших вимог в матеріалах справи відсутні, що свідчить про неналежне виконання суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків стосовно направлення на адресу платників податків податкових вимог.

За наведених обставин, з урахуванням практики ЄСПЛ та правових висновків Верховного суду з приводу подібних правовідносин, суд дійшов до висновку, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження правомірності спірних вимог, а відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4521-51 від 13.08.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 02.12.2019 року у розмірі 23 785,08 грн. та вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4521-51 від 08.11.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 року у розмірі 26539,26 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень рішення якого оскаржуються, не доведено правомірність прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4521-51 від 13.08.2019 року, якою встановлено суму заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску станом на 02.12.2019 року у розмірі 23 785,08 грн. та вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4521-51 від 08.11.2019 року, якою встановлено суму заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 року у розмірі 26539,26 грн.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, в силу приписів ст.5 КАС України, належним способом порушених прав позивача, суд вважає визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано позовну заяву майнового характеру, ціна позову - 50324,34 грн., тому відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягав сплаті за подання адміністративного позову майнового характеру фізичною особою - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму, а саме 840,80 грн.

Проте, згідно квитанції від 27.05.2020 року №70732, позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі більшому, ніж встановлено законом, а саме 1681,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 840,80 грн., яка підлягала сплаті за звернення до суду з адміністративним позовом згідно закону.

Щодо іншої частини сплаченого судового збору (переплати), суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки на цей час клопотання про повернення судового збору, який було сплачено в більшому розмірі, ніж встановлено законом, позивачем не подавалось, підстави для повернення надмірно сплаченого судового збору відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, м .Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання незаконними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4521-51 від 13.08.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску у розмірі 23 785,08 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) № Ф-4521-51 у від 08.11.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2020 року.

Суддя О.М. Неклеса