Ухвала суду № 91874958, 28.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

28 вересня 2020 року Справа 160/5767/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі судового засідання за участю сторін: позивач представників відповідачів представника третьої особи Лозицької І.О. Ткач Л.А. Хлипенко В.М. Афанасенко К.В. Афанасенко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні питання щодо зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів – Офіс Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур офісу Генерального прокурора, Прокуратури Дніпропетровської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 55 від 02.04.2020 року про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області № 376к від 30.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Дніпропетровської області;

- стягнути з Прокуратури Дніпропетровської області (пр. Дмитра Яворницького, 38 м. Дніпро, 49000, код ЄДРОПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15 травня 2020 року по день фактичного винесення рішення.

Адміністративний позов не відповідав вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України, тому ухвалою суду від 29.05.2020 року був залишений без руху з наданням позивачу п`ятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду:

- виправленої редакції позовної заяви з викладом позовних вимог, що звернені, в тому числі до відповідача: Офісу Генерального прокурора, разом з копіями виправленої позовної заяви для направлення відповідачам.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви у повному обсязі та належним чином, надавши суду виправлену редакцію позовної заяви та з уточненим колом відповідачів по справі, із зазначенням Офісу Генерального прокурора як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, з наданням копії виправленої редакції позовної заяви для направлення третій особі, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 55 від 02.04.2020 року про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки, з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області № 376к від 30.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури.

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Дніпропетровської області;

- стягнути з Прокуратури Дніпропетровської області (пр. Дмитра Яворницького, 38 м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15 травня 2020 року по день фактичного винесення рішення.

Ухвалою суду від 30.06.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 12, ч. 2 ст. 257 та ч. 5 ст. 262 КАС України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року клопотання представника відповідача - 2 задоволено та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні 28.09.2020 року було задоволено клопотання представника відповідача – 2 та протокольною ухвалою здійснено заміну відповідача – Прокуратуру Дніпропетровської області на Дніпропетровську обласну прокуратуру, на підставі наданих доказів.

Під час слухання справи по суті, постало питання щодо зупинення провадження у справі № 160/5767/20 до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 3/116 (20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (із змінами).

Предметом конституційного подання, прийнятого до розгляду Конституційним Судом України, є перевірка відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами) положенням ст.ст. 8, 9, 19, 22, 24, 43, 64, 92, 106, 131-1 Основного Закону України, що об`єктивно унеможливлює розгляд даної адміністративної справи.

28.09.2020 року у судовому засіданні позивач не заперечував проти зупинення провадження у справі до вирішення в порядку конституційного провадження справи № 1-4/2020 (116/20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113-IX (зі змінами). Зазначив, що у даному випадку наявні всі підстави для зупинення провадження у справі. Також, позивач вказав, що в обґрунтування позовних вимог посилався на невідповідність Конституції України нормам Закону № 113, значне обмеження вказаним Законом змісту та обсягу гарантованих трудових прав для працівників прокуратури та нівелювання конституційних гарантій щодо незаконного звільнення.

Представники відповідачів та представник третьої особи у судовому засіданні 28.09.2020р. проти зупинення провадження у справі заперечували, зазначаючи, що вказані підстави не є безумовними для такого зупинення.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України - суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (речення друге пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України (частина 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України).

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина 4 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 р. (далі – Закон №1697-VII) визначені загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Статтею 60 Закону №1697-VII визначено порядок та підстави звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п`ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Дію статті 60 Закону №1697-VII зупинено до 01.09.2021 р. абзацом 4 пункту 2 розділу II Закону №113-IX.

Пунктом 21 розділу І Закону №113-ІХ внесено зміни до Закону №1697-VII, а пунктом 2 розділу ІІ, також, зупинено до 01.09.2021 р. дію низки статей та окремих положень Закону №1697-VII.

Пунктами Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, зокрема, встановлено:

- пункт 6: з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- пункт 7: прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом;

- пункт 9: атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором;

- пункт 17: кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється;

- пункт 19: перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту;

- пункт 22: установити, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року: порядок проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора затверджується Генеральним прокурором; порядок ведення обліку даних про кількість посад прокурорів, у тому числі вакантних та тимчасово вакантних, затверджується Генеральним прокурором;

- звільнення прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури здійснюється у порядку, визначеному Генеральним прокурором.

Статус Конституційного Суду України визначено статтею 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» №2136-VIII від 13.07.2017 р. (далі - Закон №2136-VIII), відповідно до якої, Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також, інші повноваження відповідно до Конституції України.

Згідно до статі 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також, інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України (стаття 150 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Частиною 2 статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України - матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (стаття 91 Закону № 2136-VIII).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі, суд виходить із аналізу можливих наслідків ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду конституційної справи, їх взаємозв`язку із спірними правовідносинам та підставами позову.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 р. (далі – Закон №113-ІХ) прийнятий з метою перезавантаження та оптимізації організаційної структури органів прокуратури у відповідності до стратегічних напрямів діяльності та вимог суспільства, докорінної зміни стандартів органів прокуратури.

У заявленому спорі:

- позивач звільнена з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури з 14.05.2020 р. на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- звільнення відбулось у зв`язку із неуспішним проходженням атестації – набранням 68 балів за результатом тестування, (що є менше прохідних 70 балів), у зв`язку із чим, позивача не допущено до проходження наступних етапів атестації.

В обґрунтування позову, зокрема, зазначено, що Законом № 1697-VІІ встановлено виключний перелік підстав для звільнення прокурора, в той час, як такі поняття як "атестація", "неуспішне проходження атестації", "рішення кадрової комісії" – Закон № 1697-VІІ не передбачає. При цьому, жодна з прямо визначених статтею 51 Закону №1697-VІІ підстав звільнення не є такою, що відповідає умовам, за якими звільнено позивача.

З огляду на викладене, є очевидним, що підстави звільнення позивача не пов`язані із ліквідацією чи реорганізацією прокуратури. Крім того, у разі регламентації питання звільнення прокурора з посади двома законами одночасно – порушується конституційно визначений принцип правової визначеності. Позивач був призначений на посаду до прийняття Закону №113-ІХ, а, отже, вказаний закон суттєво звузив права позивача.

Оскаржуване звільнення є дискримінаційним за ознакою правового становища працівника органу прокуратури, яке існувало на час її призначення на посаду. Також, дискримінацію позивач вбачає і в визначенні переліку посад діючих прокурорів, які не повинні проходити атестацію, оскільки, прокурори мають єдиний статус. Стаття 49-2 Кодексу законів про працю України, яка діяла до набрання чинності Законом №113-ІХ, передбачала порядок вивільнення працівників та їх персональне попередження про наступне вивільнення, при цьому, гарантувались умови переважного права на залишення на роботі, обов`язок працевлаштування працівника. З моменту набрання чинності Законом №113-ІХ для вузької категорії працівників - прокурорів нівельовано встановлені трудові гарантії та права.

Згідно відомостей офіційного сайту Конституційного Суду України про розгляд конституційного подання 50 народних депутатів України №3/116(20) від 18.03.2020 р. щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 р. (зі змінами) судом встановлено, що ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі, здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати Суду (http://www.ccu.gov.ua). (Том 2 а.с. 1-15).

Процесуальний закон наділяє суд першої інстанції при розгляді справи правом, у разі, якщо суд дійде висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, не застосувати такий закон чи інший правовий акт, а застосувати норми Конституції України як норми прямої дії.

Відповідно до процесуальної процедури, у такому випадку суд після постановлення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Однак, процесуальний закон не встановлює для суду процедуру та порядок ухвалення рішення у справі у разі, якщо питання конституційності закону або окремих його положень вже є предметом конституційного контролю, оскільки, фактично існуватиме конкуренція правових висновків, у якій суд першої інстанції, очевидно, не може займати переважну позицію.

Спеціальною умовою, яка визначає відсутність у суду підстав для зупинення провадження до вирішення конституційним судом іншої справи, є випадок, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У такому випадку, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи, та, відповідно, не матиме підстав для зупинення провадження у справі.

Оцінка обставин (фактів) у цій справі пов`язана не з констатацією судом у рішенні чи відбулись певні юридичні факти, а із застосуванням норм Конституції України, Закону № 1697-VІІ та Закону № 113-ІХ при оцінці доводів сторін.

Таким чином, суд зазначає про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, з огляду на заявлені підстави позову та заперечення проти нього.

При вирішенні цього питання, суд також аналізує судову практику у спорах про звільнення осіб на підставі Закону України «Про очищення влади», зокрема, фактично існує дві категорії позивачів у справах про визнання протиправним звільнення та поновлення на посаді, щодо яких, визнано правомірним звільнення з підстав чинності нормами такого Закону, і після прийняття рішення з цього приводу ЄСПЛ, та щодо яких визнано неправомірним звільнення з підстав протиправності і дискримінаційності норм такого Закону. У справах, в яких задоволені клопотання про зупинення провадження до прийняття рішення Конституційним Судом України, позивачі, хоч і на підставі рішення ЄСПЛ, отримали судовий захист. В протилежному випадку, швидкий розгляд справ у судах всіх інстанції призвів до відмови у відновленні трудових прав.

В інших судових справах, в яких у подальшому норми права, застосовані судами, визнано неконституційними, позивачі опинились у ситуації правової невизначеності у зв`язку із неможливістю реалізації права перегляду судового рішення за виключними обставинами в порядку пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчить, наприклад, ухвала Великої Палати Верховного Суду 25.03.2020 р. у справі №808/1628/18.

Про вказане правозастосування, відповідно до якого, Рішення Конституційного Суду України не може вплинути на певні спірні правовідносини, оскільки, такі правовідносини виникли до прийняття такого Рішення, а також, оскільки в Рішенні відсутні положення, які б поширювали дію вказаного рішення Конституційного Суду України на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, свідчить судова практика (постанови Верховного Суду від 25.07.2019 р. у справі №804/3790/17, від 05.12.2019 р. у справі №825/1022/17, від 17.12.2019 р. у справі №808/2492/18).

14.05.2020 р. ухвалою Верховного Суду у справі №808/1628/18 суд касаційної інстанції, ставлячи на меті формування єдиної правозастосовчої практики, вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, викладеного в судових рішеннях, раніше ухвалених Касаційним адміністративним судом у складі колегій суддів з інших палат, у зв`язку із чим, вирішив справу №808/1628/18 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

На момент вирішення питання про наявність підстав для зупинення провадження у цій справі, об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 808/1628/18, остаточне рішення не прийнято.

Таким чином, суд не може зазначити про можливість позивача у реалізації права на ефективне поновлення прав через можливість повторного розгляду цієї справи, під час якого суд, зважаючи на позитивне рішення Конституційного Суду України, повинен переглянути судове рішення, яке ґрунтувалося на неконституційних положеннях закону, відповідно до закону, який узгоджується з Конституцією (або без застосування закону, який з Конституцією не узгоджується), та на основі юридичної позиції Конституційного Суду України.

Конституційною гарантією є право на відшкодування державою, у встановленому законом порядку, матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними (стаття 152 Конституції України).

Однак, на думку суду, вищевказана конституційна гарантія не забезпечує ефективний спосіб захисту права у справах про звільнення, а саме, відновлення правового стану особи до моменту порушення права, за захистом якого особа звернулась до суду.

Оскільки, Конституційним Судом України відповідне рішення щодо неконституційності Закону №113-ІХ не постановлено, не зупинення провадження та ухвалення рішення судом у цій справі, з огляду на підстави позову, не відповідатиме завданню адміністративного судочинства (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Статтями 95 та 97 Закону №2136-VIII визначено право Конституційного Суду України роз`яснити порядок виконання рішення, а також, встановити у рішенні порядок і строки його виконання, а також, зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення.

Таким чином, постановлення Конституційним Судом України рішення у вищевказаному конституційному провадженні може супроводжуватись встановленням порядку виконання такого рішення, з огляду на необхідність врегулювання значної кількості правовідносин. Наприклад, Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020 р. у справі №1-5/2018(746/15), визнавши неконституційними окремі положення Закону, встановив, які норми права та в якій редакції підлягають застосуванню.

Так, позивача було звільнено внаслідок проведення реформи прокуратури за Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (зі змінами).

Визнання такого закону конституційним/неконституційним буде тягнути відповідні наслідки для позивача, а отже, обсяг його прав та інтересів здатен збільшуватися або зменшуватися в залежності від рішення Конституційного Суду України.

Враховуючи наведене у сукупності та оскільки процедура атестації, за результатами якої прийнято наказ Прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 року № 376к про звільнення позивача з посади, проведена саме на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019р. № 113-IX (зі змінами), рішення Конституційного Суду України має безпосереднє значення для розгляду справи по суті.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116 (20).

Керуючись ст.ст. 236, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Зупинити провадження в адміністративній справі № 160/5767/20 до вирішення в порядку конституційного провадження справи № 1- 4/2020 (116/20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113-IX (зі змінами).

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено 30.09.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька