Рішення № 91874777, 26.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року Справа № 160/6108/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Головне управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області, в якому просить: - визнати протиправними та скасувати Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.08.2019 року №Ф-2810-50/67 та від 14.02.2020р. №Ф-2810-50/67.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 06.02.2008 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за основним кодом КВЕД 52.62.0 (роздрібна торгівля з лотків та на ринках). З квітня 2012 року його було прийнято на посаду «слюсар-ремонтник» до Державного підприємства «Дніпровський електровозобудівний завод», де працює найманим працівником на зазначеному підприємстві по теперішній час. Отже, за період в який відповідачем нараховується борг по сплаті єдиного соціального внеску (після внесення змін до законодавства з 01.01.2017року) та прийнято рішення про його стягнення на підставі оскаржуваних вимог позивач офіційно був працевлаштований на Державному підприємстві «Дніпровський електровозобудівний завод». ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не визначено обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець. Таким чином позивач вважає оскаржувані Вимоги прийняті протиправна та підлягають скасуванню.

У відзиві на адміністративний позов відповідач навів норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015р., Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015р. Пункт 4 Розділу VI Інструкції надає право контролюючим органам формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Також зазначив про наявність заборгованості зі сплати ЄСВ у позивача станом на 31.01.2020р. за однією вимогою - 23785,08грн. та за іншою вимогою - 29293,44грн., за даними інформаційної системи органів доходів і зборів. ГУ ДПС у Дніпропетровській області вважає за необхідне зазначити, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, у тому числі на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, не сплаченого у строки. Отже вищенаведене свідчить про те, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, під час прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) діяв у межах повноважень та у спосіб, які визначені чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для скасування вимог про сплату боргу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія НОМЕР_3, ОСОБА_1 зареєстрований 06.02.2008р. виконкомом Дніпропетровської міської ради, як фізична особа-підприємець.

09 квітня 2012 року згідно наказу про прийом №17 від 09.04.2012р. ОСОБА_1 було прийнято на посаду «слюсар-ремонтник» до Державного підприємства «Дніпровський електровозобудівний завод», де працює найманим працівником на зазначеному підприємстві по теперішній час, що підтверджується Довідкою №52ВК-17 від 27.05.2020р. та трудовою книжкою позивача НОМЕР_1 від 28.10.1992р. (записи 13, 14).

23.05.2020 року через засоби поштового зв`язку позивачем отримано відправлення від Правобережного управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області, в якому містились одночасно дві вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2810-50/67 від 19 серпня 2019 року (ГУ ДФС у Дніпропетровській області) та № Ф-2810-50/67 від 14 лютого 2020 року (ГУ ДПС у Дніпропетровській області). Відповідно до даних вимог борг зі сплати ЄСВ станом на 31 липня 2019 року становить 23 785, 08 грн. та за іншою вимогою - станом на 31 січня 2020 року 29 293, 44 грн.

Дослідивши спірні правові відносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, крім іншого, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) (абзац третій пункту 1 частини першої статті 4); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) (абзац четвертий пункту 1 частини першої статті 4); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4).

Згідно п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За правилами, встановленими ч. 4 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Позиція відповідача полягає у тому, що відповідно до наявної інформації позивач зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця з лютого 2008 по теперішній час.

Позивач не заперечує того, що він був зареєстрований як фізична особа підприємець. Разом з тим, позивач наголошує на тому, що з 2011р. підприємницьку діяльність не провадив, доходи не отримував і податкову звітність до органів фіскальної служби не подавав. Також з 2012 року позивач є працевлаштованою особою.

Судом досліджено копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , із змісту якої вбачається зокрема, що в період з 2012 року по теперішній час, тобто в період за який визначено позивачу заборгованість зі сплати ЄСВ, позивач постійно перебуває у трудових відносинах з Державним підприємством «Дніпровський електровозобудівний завод», де працює найманим працівником на посаді «слюсар-ремонтник», що також підтверджується Довідкою №52ВК-17 від 27.05.2020р.

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

Отже, позивач був найманим працівником, відповідно застрахованим і у період 2017, 2018 та 2019 платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний за нього був його роботодавець - Державне підприємство «Дніпровський електровозобудівний завод».

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період 2017-2019 роки нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваних вимог, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо компенсації позивачу витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України. Згідно з частинами 3, 4 цієї статті для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17 зазначив, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання - передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, судом встановлено, що 28.05.2020р. ОСОБА_1 уклав із адвокатом Шахторіним А.С. договір про надання правової допомоги, яким було погоджено всі його істотні умови в т.ч. розмір гонорару в розмірі 4000 грн. 00 коп., що підтверджується додатковою угодою від 28.05.2020р.

Також, позивачем до суду надано Акт здачі - приймання робіт (надання юридичних послуг) від 22.07.2020 року на суму 4000,00 грн., який містить наступні складові та їх вартість: попередня усна юридична консультація - 400грн., аналіз судової практики по аналогічних спорах в Дніпропетровському окружному адміністративному суді, Третьому апеляційному адміністративному суді - 1200грн., Підготовка віл імені клієнта позовної заяви про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - 1600грн., надання правничої допомоги у Дніпропетровському окружному адміністративному суді - 1000грн.

На виконання умов договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 на день розгляду справи сплатив гонорар адвокату у розмірі 4 000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією №43507 від 01.06.2020р. та квитанцією №193561 від 09.06.2020р. про оплату гонорару на розрахунковий рахунок адвоката, відкритий в банківській установі та актом здачі-приймання робіт (надання юридичних послуг від 22.07.2020р.).

Будь-яких доказів про надання адвокатом правничої допомоги позивачу у Дніпропетровському окружному адміністративному суді не надано, більш того, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Приймаючи до уваги визначений позивачем предмет спору, обсяг задоволених позовних вимог, суд вважає, що судові витрати, понесені позивачем, у вигляді витрат на правничу допомогу підлягають частковій компенсації, а саме, у розмірі 3000,00 грн.

Від податкового органу будь-яких заперечень щодо розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу не надходило.

З огляду на вище викладене, суд доходить висновку, що понесені позивачем витрати є частково доведеними та такими, що відповідають вимогам частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 840,80 грн. та витрати на оплату професійної правової допомоги в розмірі 3000,00 грн., відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд покладає на відповідача.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.08.2019 року №Ф-2810-50/67 та від 14.02.2020р. №Ф-2810-50/67.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровської області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, ЄДРПОУ 43145015) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.), всього у розмірі 3840,80грн. (три тисячі вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок)..

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова