Рішення № 91874553, 29.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 р. Справа № 120/3218/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 2656 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

10.07.2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини А 2656 (відповідач, в/ч А 2656), в якій позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 25.09.2018 року по 28.04.2020 року (по день виконання рішення суду про виплату коштів позивачу).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що станом на день звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини А 2656 (25.09.2018 року), відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення. Такі обставини спонукали його в подальшому захищати свої права в суді. Наголошує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.01.2020 року у справі за № 120/3597/19-а зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення. Крім того, іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.12.2019 року у справі за № 120/3596/19-а відповідача також зобов`язано нарахувати та виплати грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Так, після остаточного виконання відповідачем вищевказаних рішень, а саме 28.04.2020 року, він звернувся до військової частини А 2656 з вимогою про нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку за період з 25.09.2018 року по 28.04.2020 року, на що отримав відмову у формі листа від 11.06.2020 року за № 350/139/1/539/пс. На переконання позивача, оскільки фактично остаточний розрахунок із ним відповідач здійснив лише 28.04.2020 року, у зв`язку з чим останнім недотримано вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в період часу з 25.09.2018 року по 28.04.2020 року в сумі 247491,80 грн. Наведені обставини і слугували підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Ухвалою суду від 15.07.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

06.08.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 21645/20), у якому останній заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивач проходив військову службу, яку не можливо ототожнювати із трудовими відносинами, у зв`язку з чим положення КЗпП України до даних правовідносин застосуванню не підлягають. Так, відповідач наголошує, що відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Тобто, якщо військовослужбовець при звільненні не забезпечений усіма видами грошового забезпечення, які йому належать, він має право не давати згоду на його виключення зі списків особового складу військової частини та далі перебувати на усіх видах забезпечення відповідної військової частини до дня, коли з ним буде проведений повний розрахунок. Оскільки позивач на момент звільнення з військової служби погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, тому правові підстави для компенсації середнього заробітку за час затримки відсутні. Додатково повідомив, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

Окрім цього представник відповідача наголошує на тому, що позивачем пропущено строки звернення до суду, визначені статтею 122 КАС України. Так, зауважує на тому, що позивач дізнався про порушення свого права 25.09.2018 року, коли був звільнений з військової служби, а даний позов подав до суду лише в липні 2020 року, тобто з пропуском загального шестимісячного строку звернення до суду. Крім того, вказує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а тому до даного спору підлягають застосуванню строки звернення до суду, в тому числі і ті, що визначені статтею 233 КЗпП України. За таких обставин відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Наказом командира військової частини А 2656 (по стройовій частині) від 25.09.2018 року № 211, майора ОСОБА_1 , начальника фізичної підготовки і спорту військової частини А 2656, звільненого наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.09.2018 року № 490 з військової служби у запас відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), з 25.09.2018 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК м. Вінниці.

Судом також встановлено, що під час звільнення з військової служби позивачу не було проведено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що змусило ОСОБА_1 здійснювати захист своїх прав у суді.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.12.2019 року у справі № 120/3596/19-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та, зокрема, стягнено із військової частину А2656 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.09.2018 року в сумі 24 351,60 грн.

Дана сума коштів була перерахована позивачу згідно меморіального ордеру № 7 від 19.02.2020 року (а.с. 17).

Відповідно до іншого рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.01.2020 року у справі № 120/3597/19-а позовні вимоги ОСОБА_1 також задоволено та, зокрема, зобов`язано військову частину А 2565 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 25.09.2018 року включно.

На виконання даного судового рішення, 27.04.2020 року військовою частиною А 2656 було нараховано індексацію грошового забезпечення в сумі 4503,23 грн. та платіжним дорученням № 423 від 27.04.2020 року перераховано відповідні кошти за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору, в сумі 4435,69 грн. на рахунок позивача, які надійшли останньому 28.04.2020 року (а.с. 15, 20).

Отже, фактично остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби було здійснено відповідачем лише 27.04.2020 року.

З огляду на це, позивач 08.05.2020 року звернувся до відповідача із письмовою заявою про здійснення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.

За результатами розгляду відповідної заяви, відповідач листом від 11.06.2020 року за № 350/139/1/539/пс відмовив позивачу у здійсненні нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з тих підстав, що норми трудового законодавства не поширюються та не застосовуються до військовослужбовців Збройних Сил України.

Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду із даним позовом.

Першочергово, надаючи оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 статті 122 КАС судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В той же час відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За приписами частини 2 статті 233 КЗпП України України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В аспекті спірних правовідносин суд дійшов висновку, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист своїх прав на отримання належної оплати праці, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, застосуванню підлягають саме положення статті 233 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 стосується офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Аналізуючи наведені обставини справи, суд дійшов висновку, що оскільки спірні правовідносини пов`язані із затримкою розрахунку після звільнення, для звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня фактичного розрахунку.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі за № 420/2934/19, від 25.06.2020 року у справі за № 440/2896/19, а також від 12.08.2020 року у справі за № 400/3151/19, які судом враховуються у даній справі.

Отже, враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.04.2020 року, а з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду через засоби поштового зв`язку 07.07.2020 року (даний позов надійшов до суду - 10.07.2020 року), у суду немає підстав для висновку про пропуск позивачем трьохмісячного строку звернення до суду.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).

Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19.

Отже, доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства не застосовуються до спірних правовідносин є безпідставними.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої нормами ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Так, суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 25.09.2018 року.

В той же судом встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій проведена - 19.02.2020 року в сумі 24351,60 грн. Натомість, індексацію грошового забезпечення позивачу в сумі 4435,69 грн. виплачено згідно платіжного доручення № 423 від 27.04.2020 року - 28.04.2020 року (операцію проведено органом державної казначейської служби).

Таким чином період затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби охоплюється з 25.09.2018 року по 27.04.2020 року, що становить 580 календарних днів.

Згідно з довідкою-розрахунком військової частини А 2656 про розмір грошового забезпечення позивача від 19.05.2020 року № 350/139/11/192/пс вбачається, що середньомісячний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (липень - серпень 2018 року) складає 26 456 грн. (по місячно: 13 228 грн.). Отже, середньоденний заробіток позивача становить 426,71 грн. (26 456 грн. (заробіток за два останніх місяці) : 62 календарних днів (31 календарний день у липні 2018 року + 31 календарний день у серпні 2018 року)). Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 247 491,80 грн. (426,71 х 580 календарних днів).

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки невиплачених сум індексації грошового забезпечення та компенсації невикористаної додаткової відпустки (28 787,29 грн. ( 24351,60 + 4435,69)) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 25.09.2018 року по 27.04.2020 року становить 11,63% (28787,29 грн. : 247491,80 грн. х 100%).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 11,63% розраховується наступним чином: 426,71 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 11,63% = 49,62 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 49,62 грн. х 580 ( днів затримки розрахунку) = 28 779,60 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 28779,60 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

Так, в цьому контексті суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо компенсації невикористаної додаткової відпустки та проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративних справ №120/3596/19-а та 120/3597/19-а. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм законодавства.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд враховує, що позивач будучи обізнаним із тим, що строки звернення до суду із вимогами про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку чи інших складових грошового забезпечення не застосовуються, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, на переконання суду, за результатами дослідження усіх обставин справи та з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про відповідність суми 28 779,60 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.

Таким чином заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дій військової частини А 2656 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання військову частину А 2656 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 25.09.2018 року по 27.04.2020 року в розмірі 28779,60 грн.

Щодо вимоги позивача про звернення судового рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Статтею 371 КАС України визначено перелік категорій справ, рішення в яких можуть виконуватися негайно. Зокрема, п. 2 ч. 1 цієї статті передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Тобто, негайному виконанню підлягають рішення у майнових спорах про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби.

В той же час середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою як і не являється іншим грошовим утриманням у відносинах військової служби. Отже, підстав для звернення до негайного виконання рішення суду у цій справі не має.

Оскільки, позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

У зв`язку із тим, що головуючий суддя у даній справі в період часу з 14.09.2020 року по 28.09.2020 року перебував у щорічній відпустці, тому рішення у справі прийнято 29.09.2020 року.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А 2656 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 вересня 2018 року по 27 квітня 2020 року.

Зобов`язати військову частину А 2656 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 25 вересня 2018 року по 27 квітня 2020 року у розмірі 28779,60 грн. (двадцять вісім тисяч сімсот сімдесят дев`ять гривень 60 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено судом 29.09.20.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Військова частина А 2656 (код ЄДРПОУ: 07937980; місце знаходження: вул. Стрілецька, 21, м. Вінниця, 21001).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович