Рішення № 91874461, 30.09.2020, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

30 вересня 2020 року м. Чернігівсправа № 927/498/20 Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді Ноувен М.П.,

розглянувши справу №927/498/20, розгляд якої здійснено у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику представників сторін)

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

юр.адреса: вул. Грушевського, буд.1Д, м. Київ, 01001;

пошт. адреса: вул. Набережна Перемоги, буд.50, м. Дніпро, 49094;

до відповідача: Бернацького Олега Анатолійовича,

АДРЕСА_1 ;

про стягнення 59 558,58 грн;

без виклику представників сторін;

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Бернацького Олега Анатолійовича про стягнення 59 558,58 грн заборгованості, а саме: 5 000 грн заборгованості за кредитом, 15 554,71 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 34 153,87 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань по договору, 4 850,00 грн заборгованості по комісії за користування кредитом.

Дії суду щодо розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.07.2020 відкрито провадження у справі № 927/498/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, заперечень на відзив.

Ухвала про відкриття провадження у справі направлена позивачу на електронну адресу останнього відповідно до заявки про отримання процесуальних документів в електронному вигляді.

Відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи в суді, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції № 1400049077108.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Таким чином, у зв`язку з необхідністю забезпечення реалізації всіма учасниками процесу своїх процесуальних прав і обов`язків, з метою повного, об`єктивного, всебічного розгляду справи, враховуючи принцип незмінності складу суду, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, а також зважаючи на те, що суддя знаходилась у довготривалій відпустці з 17.08.2020 по 27.09.2020, рішення виноситься після усунення обставин, що зумовили відсутність судді.

Позиції учасників справи.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов Кредитного договору на підставі заявки на отримання послуг від 17.03.2011.

07.08.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній проти позовних вимог заперечує.

Так, відповідач посилається на наступне:

позивачем додано до позову витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», в яких підпис відповідача відсутній; не надано доказів того, що витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» відповідає редакції, яка діяла станом на 17.03.2011, і що саме такі «Умови та правила надання банківських послуг були опубліковані на сайті позивача у відповідний період, не додано будь-яких доказів того, що саме електронним цифровим підписом відповідача підписано заяву від 17.03.2011,

позивачем не доведено факту укладення договору кредиту, який є підставою позову. Що в свою чергу свідчить про те, що між сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань,

позивачем визначено розмір заборгованості з порушенням чинного законодавства - поза межами строку позовної давності.

Крім того, у відзиві на позов відповідач просить застосувати строк позовної давності до основної вимоги, а також просить врахувати положення, передбачені ч.3 ст. 551 ЦК України щодо вимог про стягнення пені.

Відзив на позов прийнято судом до розгляду, справа розглядається з урахуванням поданого відзиву.

07.08.2020 від відповідача надійшла заява про застосування до АТ КБ «Приватбанк» заходів, визначених ГПК України на випадок зловживання учасником судового процесу процесуальними правами.

27.08.2020 на адресу Господарського суду Чернігівської області від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідь на відзив залишається судом без розгляду на підставі слідуючого:

Відповідно до ухвали суду від 21.07.2020 позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив на підставі ст. 166 ГПК України - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Відповідачем направлено позивачу відзив на позов 06.08.2020, що підтверджується накладною № 1660006721870.

Відповідно до витягу з трекінгу Укрпошти рекомендований лист №1660006721870 позивач отримав 10.08.2020.

Таким чином, кінцевий строк для подання відповіді на відзив становить - 17.08.2020 (з урахуванням положень ст. 116 ГПК України).

Відповідь на відзив позивачем направлена до Господарського суду Чернігівської області 25.08.2020 (відповідно до накладної № 4094600205819248), відповідачу 22.08.2020 (відповідно до фіскального чеку та реєстру згрупованих відправлень - рекомендованих листів).

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 ГПК України).

Позивачем заява про поновлення пропущеного процесуального строку до відповіді на відзив не подавалась.

Будь яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

Перелік обставин, які є предметом доказування. Перелік доказів.

Враховуючи предмет і підстави позову, до обставин, які є предметом доказування у справі належать: чи мали місце обставини щодо виникнення грошових зобов`язань у Відповідача по суті спору, наявність факту прострочення грошових зобов`язань у Відповідача, доведеність суми боргу та наявність правових підстав для застосування до Відповідача наслідків порушення грошових зобов`язань по суті спору.

Позивачем на підтвердження своїх вимог надано:

- копія заяви від 17.03.2011,

- витяг з «Умов та правил надання банківських послуг»,

- копія довідки про розміри встановлених кредитних лімітів,

- розрахунок заборгованості.

Відповідачем в обґрунтування своїх заперечень надано відзив на позов.

Обставини справи встановлені судом. Оцінка аргументів та нормативно -правове обґрунтування.

З матеріалів справи вбачається, що 17.03.2011 ФОП Бернацький О.А. шляхом накладення електронно-цифрового підпису в системі інтернет-клієнт-банкінгу Приват, приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.

Відповідно до заяви від 17.03.2011 Банк за наявності грошових коштів здійснює обслуговування кредитного ліміту на рахунку № НОМЕР_1 .

Про розмір ліміту Банк повідомляє клієнта на свій вибір або у письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв`язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентуються Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами Банку, що розміщені у мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua. І разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування.

На виконання умов кредитного договору позивач у період з 17.03.2011 по 19.06.2013 надав можливість відповідачу використовувати кредитні кошти в межах встановлених позивачем кредитних лімітів (з 17.03.2011 - 1 000 грн, з 07.05.2013 - 1 000 грн, з 19.06.2013 - 5 000 грн), за наслідком чого вихідний залишок заборгованості склав 5 000 грн, що підтверджується довідкою про розміри встановлених кредитних лімітів та випискою по рахунку (а.с.26, 30).

Внаслідок порушення відповідачем зобов`язань з повернення грошових коштів позивачем нараховано пеню у сумі 34 153,87 грн, 15 554,71 грн процентів за користування кредитом, 4 850,00 грн комісії за користування кредитом.

Стосовно підстави звернення позивача до суду з позовом до фізичної особи суд зазначає наступне:

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 11.08.2014 внесено запис № 20630100002004880 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Бернацького Олега Анатолійовича.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, на підставі умов кредитного договору б/н від 17.03.2011 позивач надавав відповідачу кредитні кошти в межах кредитного ліміту і відповідач, отримуючи кредитні кошти, допустив виникнення заборгованості в сумі 5 000 грн щодо повернення кредитних коштів у вказаному розмірі.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) в сумі 5 000 грн виникла з 27.08.2013.

Таким чином, заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) відповідача перед позивачем в частині погашення суми основного боргу станом на 04.05.2020 склала 5 000 грн.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту не виконав.

Відтак, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача по неповерненню кредитних коштів в сумі 5 000 грн.

Заперечення відповідача щодо того, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що саме електронним цифровим підписом відповідача підписано заяву від 17.03.2011 судом не приймаються, оскільки матеріали справи містять докази надання кредиту та користування сумами кредиту відповідачем.

Доказів того, що кредитний договір від 17.03.2011 визнавався недійсним матеріали справи не містять.

До відзиву на позов відповідачем додана заява про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, розміщеними на офіційному сайті ПАТ КБ «Приватбанк» в мережі Інтернет за адресою https:// www.privatbank.ua/terms як невід`ємну частину спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, про відкриття рахунку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо погодження сторонами збільшеного строку позовної давності.

Крім того, відповідно до доданого до матеріалів справи Витягу з «Умов та правил надання банківських послуг» термін позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років (п. 3.18.5.7 Умов).

Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, який міститься в матеріалах даної справи, не може беззаперечного свідчити про погодження останнього відповідачем, оскільки не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17.03.2011 шляхом підписання Заявки на отримання послуг.

Окрім того, суд зазначає, що за відсутності в Заявці домовленості сторін про погодження сторонами строків позовної давності, наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, окрім цього, на переконання суду, Умови, на які посилається позивач, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору ані щодо будь-яких встановлених ними нових Умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, ані щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку, 27.08.2013 у відповідача виникла заборгованість по неповерненню кредиту в сумі 5 000 грн.

Перебіг позовної давності у даному випадку почався з 28.08.2013. Отже, строк позовної давності по поверненню кредитних коштів сплив 28.08.2016.

Судом досліджено та ретельно перевірено всі обставини позовних вимог, у тому числі строк настання права вимоги по поверненню кредитних коштів, строк повернення кредитних коштів, часткове виконання відповідачем своїх зобов`язань, в результаті чого встановлено, що охоронюваний законом інтерес позивача в частині вимог по стягненню заборгованості по кредиту було порушено відповідачем.

Відповідно до поштової накладної позивач з позовною заявою до суду звернувся 05.06.2020.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме: обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

За змістом статей 264, 267 ЦК України переривання строку позовної давності може мати місце виключно у випадку вчинення особою відповідних дій в межах цього строку.

Як встановлено судом, у червні 2015 року та у жовтні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звертався до Ніжинського міськрайонного суду з позовом до Фізичної особи - підприємця Бернацького Олега Анатолійовича з позовами про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 2/740/873/15, № 2/740/1437/15)

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17.06.2015 (провадження № 2/740/873/15) відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ФОП Бернацького О.А. про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду в судах цивільного судочинства.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07.10.2015 (провадження № 2/740/1437/15) відмовлено у відкритті провадження за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ФОП Бернацького О.А. про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Як на підставу для відмови у відкритті провадження суд посилався на п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК України (в редакції, чинній на момент винесення ухвал), оскільки заява не підлягала розгляду в судах в порядку цивільного законодавства.

Відповідно до частин 2, 3 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

З огляду на викладене суд зазначає, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.

Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19.

Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги по стягненню 5 000 грн заборгованості за кредитом, задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском Позивачем строку позовної давності.

Що стосується вимог позивача про стягнення 15 554,71 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 34 153,87 грн пені, 4 850 грн заборгованості по комісії, суд зазначає наступне.

За змістом статті 634 ЦК Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору, комісії і проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Як свідчать матеріали справи, у Заяві відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 17.03.2011 не визначено процентної ставки, розміру пені та ставки по комісії за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та комісії за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, розміщеними на офіційному сайті ПАТ КБ «Приватбанк» в мережі Інтернет за адресою https:// www.privatbank.ua/terms як невід`ємну частину спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, про відкриття рахунку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісії за користування кредитом, щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, який міститься в матеріалах даної справи, не може беззаперечно свідчити про погодження останнього відповідачем, оскільки не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17.03.2011 шляхом підписання анкети-заяви при приєднання до умов і правил надання банківських послуг.

Окрім того, суд зазначає, що за відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату комісії за користування кредитом та процентів за користування кредитом наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, окрім цього, на переконання суду, Умови, на які посилається позивач, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору ані щодо будь-яких встановлених ними нових Умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, ані щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії за користування кредитом, процентів за користування кредитом, а також розмір пені.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17.

Одночасно, за змістом ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладені висновки та обставини справи, господарський суд зазначає про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 15 554,71 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 34 153,87 грн пені, 4 850 грн заборгованості по комісії. Відтак, суд відмовляє в задоволенні зазначених позовних вимог, як не обґрунтованих.

Стосовно заяви відповідача щодо зловживання позивачем процесуальними правами суд зазначає наступне:

Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (ч.2 ст. 43 ГПК України).

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

При цьому, суд зазначає, що у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №58/505 та від 28.04.2020 у справі №910/6245/19.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами (частина 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши доводи відповідача щодо тієї обставини, що позивачем подавались позовні заяви з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями суд зазначає, що Бернацьким О.А. не надано достатніх та обґрунтованих доказів на підтвердження вказаних обставин.

Крім того, суд зазначає, що АТ КБ «Приватбанк» звертався до суду з позовними заявами у різні часові проміжки.

При цьому, ст. 55 Конституції України гарантує право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В свою чергу, ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За таких обставин, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача щодо зловживання Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» своїми процесуальними правами, а, отже, у задоволенні заяви відмовлено.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судовий збір в сумі 2 102 грн покладається на позивача.

Керуючись ст.129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код 14360570 до Бернацького Олега Анатолійовича , код НОМЕР_2 про стягнення 59 558,58 грн заборгованості відмовити.

Рішення набирає законної сили у строки, встановлені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя М.П. Ноувен