Рішення № 91873909, 17.09.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2020 Справа № 917/744/20

м. Полтава

За позовом Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628, вул. Кагамлика, 84, м. Полтава, 36008

до Приватного підприємства "Полтавський вісник", вул. Європейська, буд. 8, м. Полтава, 36020;

треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ;

2. ОСОБА_2 , АДРЕСА_2

про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації

Суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Лепій О.В.

Представники учасників справи:

від позивача: Панченко М.В. (адвокат, посвідчення № 1565 від 04.10.2016; довіреність № 0002 від 02.01.2020);

Костенко Р.І. (довіреність № 0001 від 02.01.2020);

від відповідача: Личагін С.Є. (адвокат, посвідчення № 1988 від 10.10.2018, довіреність від 01.07.2020);

третя особа 1: Павлій В.Ю.;

третя особа 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Полтавське комунальне автотранспортне підприємство 1628 (далі - позивач/ ПКАТП 1628) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Полтавський вісник" (далі - відповідач/ ПП "Полтавський вісник") про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації. В обґрунтування позову позивач посилається на розповсюдження відповідачем у газеті "Полтавський вісник" № 49(1586) від ІНФОРМАЦІЯ_4 на сторінці 6 інформації, яка порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації позивача.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.05.2020 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 24.06.2020.

Ухвалою від 24.06.2020, у зв`язку з відсутністю відповідача, суд відклав підготовче засідання у справі на 07.07.2020.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленум Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - Постанова Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009) відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

Суд неодноразово до закінчення підготовчого провадження звертав увагу позивача на вищевказані норми та необхідність залучення у справу співвідповідачів. Враховуючи відсутність необхідного клопотання позивача (ст. 48 ГПК України), суд, залучив до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою від 07.07.2020 суд залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_1 (далі - третя особа-1/ ОСОБА_1 ); продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкладено на 04.08.2020.

В підготовчому засіданні 04.08.2020 судом оголошено перерву до 11.08.2020.

Ухвалою від 11.08.2020 суд залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 (далі - третя особа-2/ ОСОБА_2 ), який є автором спірної статті (під псевдонімом ОСОБА_3 ); підготовче засідання відкладено на 20.08.2020.

20.08.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 17.09.2020.

В судове засідання 17.09.2020 третя особа ОСОБА_2 не з`явився.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Третій особі ОСОБА_2 була надіслана копія ухвали суду від 20.08.20, яка повернулася до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата.

ОСОБА_2 у поясненнях (вх. № 8894 від 18.08.2020) просить суд розглядати справу без його участі. Таким чином, неявка в судове засідання третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідач у відзиві позов заперечує, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Третя особа ОСОБА_1 у письмових поясненнях просить суд відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на його необґрунтованість.

Третя особа ОСОБА_2 у письмових поясненнях зазначає, що спірною публікацією права позивача не було порушено.

Під час розгляду справи по суті представники позивача наполягають на задоволенні позову, представник відповідача та третя особа ОСОБА_1 проти позову заперечують.

Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників учасників справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

У щотижневій газеті «Полтавський вісник» (далі - Газета), засновником і видавцем якої є Приватне підприємство «Полтавський вісник» в НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_4 на сторінці 6 був розміщений матеріал під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (копія сторінки 6 газети «Полтавський вісник» НОМЕР_1 - в матеріалах справи).

Автором статті вказано ОСОБА_3 . В ході розгляду справи відповідачем повідомлено, що " ОСОБА_3 " є умовним ім`ям (псевдонімом) ОСОБА_2 , який працював в ПП "Полтавський вісник" з 02.04.2019 по 19.12.2019 на посаді директора та з 23.12.2019 по 18.06.2020 на посаді редактора.

Позивач у позові зазначає, що даною публікацією розповсюджена інформація, яка порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628, а також є такою, що не відповідає дійсності.

Зокрема, позивач вказує, що у цитаті: « ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вирішили вкрасти автомобіль «Нива» для ОСОБА_9...», а також «... не дамо вкрасти автомобіль «Нива», - двічі згадується кримінальне правопорушення - крадіжка, в якому звинувачують начальника КАТП-1628 ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 ) і зазначають, що він це робить для ОСОБА_9 . Доказів того, що керівник КАТП-1628, чиє прізвище згадується в цитаті, «вирішив вкрасти автомобіль» не існує, тому на переконання позивача, ця інформація є недостовірною.

Щодо цитати з Газети «Нині його збираються продати на торгівельній платформі «Сетам» за смішні гроші Авто оцінили всього у 10 тис. грн.», позивач зазначає, що відповідно до Рішення двадцять восьмої сесії сьомого скликання Полтавської міської ради від 29 листопада 2019 року «Про надання дозволу на продаж комунального майна» оціночна вартість зазначеного в газетному матеріалі автомобіля відповідно до висновку експерта складає 11400,00 грн., а не 10 тис. грн., як це вказано в статті (копія рішення Полтавської міської ради від 29.11.2019 - в матеріалах справи). Експертний висновок про вартість продажу був наданий особою, яка на дату оцінювання, мала чинний дозвільний документ на проведення оціночної діяльності (копія витягу зі звіту № 790 про незалежну оцінку майна - в матеріалах справи). В зв`язку з цим позивач зазначає, що називати «смішними грошима» оціночну вартість спеціаліста, та ще й зазначати конкретну неправильну суму, є не що іншим, як поширенням недостовірної інформації.

Відносно фрази в статті « ОСОБА_6 та ОСОБА_7 хочуть подарувати цей автомобіль у колекцію автопарку ОСОБА_9..» позивач вказує, що дана інформація не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_6 , як посадова особа позивача, не оголошував ані публічно, ані приватно про своє бажання подарувати особі під прізвищем ОСОБА_9 автомобіль. Тому, доказів і документальних чи будь-яких інших підтверджень цим словам не існує.

Позивач стверджує, що розповсюдження недостовірної інформації у вказаній статті порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації, а також підриває авторитет керівника КАТП-1628 ОСОБА_8 , принижує його честь і гідність.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» громадяни і юридичні особи мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності. За нормами цієї статті, «якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов`язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску.

З метою досудового врегулювання даного спору, позивач звернувся до Редакції газети "Полтавський вісник" з вимогою щодо спростування опублікованої інформації, яка не відповідає дійсності» від 06.12.2019 вих. № 3008 (копія вимоги - в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що відповідач, отримавши вимогу 06.12.2019 (вх. № 94), її не виконав та не надав жодної відповіді на неї.

Позивач вказує, що засновником і видавцем газети "Полтавський вісник" є Приватне підприємство «Полтавський вісник», а, отже, вказане підприємство є належним відповідачем за даним позовом.

Вважаючи свої права порушеними, позивач просить суд:

- визнати інформацію, як таку, що є недостовірною та порушує особисте немайнове право Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 на недоторканість ділової репутації, надруковану у щотижневій газеті «Полтавський вісник» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_4 на сторінці 6 у статті « ОСОБА_1 : « ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вирішили вкрасти автомобіль «Нива» для ОСОБА_9...», а саме:

«ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вирішили вкрасти автомобіль «Нива» для ОСОБА_9...», а також «... не дамо вкрасти автомобіль «Нива»;

«Нині його збираються продати на торгівельній платформі «Сетам» за смішні гроші. Авто оцінили всього у 10 тис. грн.»;

« ОСОБА_6 та ОСОБА_7 хочуть подарувати цей автомобіль у колекцію автопарку ОСОБА_9..»;

- зобов`язати Приватне підприємство «Полтавський вісник» спростувати вищевказану інформацію надруковану у щотижневій газеті «Полтавський вісник» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_4 на сторінці 6 у статті « ОСОБА_1 : « ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вирішили вкрасти автомобіль «Нива» для ОСОБА_9...», як таку, що не відповідає дійсності, шляхом публікації у найближчому номері цієї газети резолютивної частини рішення у справі за даним позовом з моменту набрання ним законної сили.

Відповідач у відзиві позов заперечує, посилаючись на наступні обставини.

Так, відповідач зазначає, що 04.12.2019 між ним та ОСОБА_1 був кладений договір № 59 на розміщення рекламних матеріалів (копія договору - в матеріалах справи). ІНФОРМАЦІЯ_4 в газеті "Полтавський вісник» НОМЕР_1 на правах реклами був розміщений матеріал на замовлення ОСОБА_1 під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». 27.02.2020 дана послуга була оплачена відповідно до умов договору.

Крім цього, відповідачем до відзиву додано копію листа-замовлення ОСОБА_1 на розміщення реклами, а саме статті "ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вирішили вкрасти автомобіль "Нива" для ОСОБА_9" від 04.12.2019 та копію виписки за рахунками від 27.02.2020, згідно якої ОСОБА_1 сплатив відповідачу 400,00 грн. за розміщення рекламних матеріалів.

Відповідач зазначає, що він не відповідає за недостовірну інформацію надану замовником при розміщенні рекламних матеріалів, оскільки ч. 2 ст. 27 Закону України «Про рекламу» передбачено, що відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть рекламодавці, винні: у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом; у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами; у замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом; у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами та у замовленні розповсюдження реклами, в якій не дотримано встановлені законом вимоги щодо її змісту.

Таким чином, відповідальність за надання можливо недостовірної інформації несе автор (замовник реклами).

Враховуючи вказане, відповідач вважає, що позивачем не повно визначений суб`єктивний склад учасників процесу. З врахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 № 1 відповідачами в дифамаційних спорах є автор інформації та особа, яка її поширила. У разі поширення відомостей через ЗМІ, крім автора, відповідальною є також редакція (окремий структурний підрозділ), або безпосередньо сам ЗМІ - як поширювачі інформації.

Крім цього, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем не зазначено, в чому саме полягає необхідність захисту його ділової репутації.

На думку відповідача, позивачем не доведено, що мало місце поширення недостовірної інформації, порушення особистих немайнових прав саме позивача та причинно-наслідковий зв`язок між поширенням інформації, яка не відповідає дійсності, та спричиненням шкоди відповідним особистим немайновим благам або виникненням перешкод повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Враховуючи викладене, позивач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Позивач у відповіді на відзив не погоджується з доводами відповідача щодо того, що спірна інформація була опублікована на правах реклами, так як вона була розміщена під рубрикою «Актуально» та не має чіткого відокремлення від іншої інформації, тобто такий матеріал неможливо ідентифікувати як рекламний, у розумінні Закону України "Про рекламу".

Також позивач зазначає, що відповідачем до відзиву не додано копії Акту приймання-передачі наданих послуг, який відповідно до п. 1.2 Договору на розміщення рекламних матеріалів, є підтвердженням факту належного надання послуг за цим Договором.

Крім цього, позивач звертає увагу на те, що з копії виписки за рахунками, доданої до відзиву вбачається оплата ОСОБА_1 27.02.2020 р. 400,00 грн. за розміщення рекламних матеріалів за рахунком-фактурою № СФ-0000412 від 18.12.2019. Проте, на думку позивача, такі докази не можуть бути віднесені до категорії належних, оскільки ні виписка за рахунками відповідача, ні сам рахунок-фактура № СФ-0000412 від 18.12.2019 не можуть підтвердити оплату саме спірної статті, а не якоїсь іншої інформації.

При цьому, позивач зазначає, що особа з прізвищем ОСОБА_1 є частим фігурантом матеріалів газети «Полтавський вісник» та on-line проекту « Полтавський вісник - on-line », власником та засновником яких є відповідач. А тому виписка банку за 27.02.2020 не може бути підтверджуючим доказом відповідача про виконання замовлення ОСОБА_1 із розміщення конкретно визначеної статті.

Також позивач у відповіді на відзив зазначив, що в зв`язку з публікацією недостовірної інформації відповідачем у спірній статті було принижено ділову репутацію КАТП-1628, в зв`язку з чим автомобіль «Нива», щодо якого і поширена така інформація, до цих пір підприємством не реалізований. Надходження коштів від продажу зазначеного транспортного засобу могли б суттєво поліпшити негативну фінансову ситуацію комунального підприємства, як суб`єкта господарювання.

Третя особа ОСОБА_1 у поясненнях щодо позовної заяви зазначає, що позовна заява не відповідає фактичним обставинам справи та порушує права, надані йому Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року з наступних підстав.

Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що спірна інформація повністю відповідає дійсності.

Так, ОСОБА_1 стверджує наступне.

У 2019 році він працював на посаді головного інженера КАТП 1628. При розмові директора відповідача ОСОБА_8 (з 2018 року депутат Полтавської міської ради від партії «Рідне місто») та заступника міського голови Полтави з питань ЖКГ ОСОБА_7 (з 2018 року голова Полтавської міської організації політичної партії «Рідне місто») він почув інформацію про наміри продати на користь лідера партії «Рідне місто» ОСОБА_9 через торгівельну платформу « Сетам » автомобіль «Нива» 2000 р.в., який знаходиться на балансі позивача, по можливості оцінивши його на суму що не перевищує 10000 грн. Необхідність в автотранспорті відповідача та гарний технічний стан даного автомобіля ОСОБА_1 відомий. Тому виставлення на продаж вкрай необхідного для КАТП 1628 авто «Нива» в гарному робочому стані за такою ціною (не 10000 грн, а 11400 грн., що у данному випадку він вважає не суттєвим), на його думку, є нічим іншим як подарунок на користь особи, яка має купити його та втратою для бюджету позивача та територіальної громади міста.

ОСОБА_1 зазначає, що в даному випадку критика дій публічних осіб, зазначених у статті відповідача, є допустимою, необхідною для нагляду громадськості за діяльністю органів управління міста та комунальних підприємств.

На думку ОСОБА_1 , інформація розміщена на шпальтах газети, яка стосується позивача, фактично є викладенням його оціночних суб`єктивних суджень та думок, а тому вони не підлягають спростуванню та можуть лише бути підставою для реалізації позивачем права на відповідь, яке не заперечується відповідачем.

Крім цього, ОСОБА_1 зазначає, що особи, які стали об`єктом критики ( ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ) є публічними особами. Вказані особи пов`язані з особою відповідача. При цьому, дії публічного діяча знаходяться під пильним наглядом громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою ніж до приватної особи. Окрім цього, критика публічної особи, навіть і перебільшена, не є розповсюдженням недостовірної інформації (позиція Верховного суду в рамках справи №761/8035/16-ц від 28.03.2018).

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вважає, що опублікована спірна інформація є його оціночними судженнями щодо публічних осіб, тому об`єктивних підстав для задоволення позову немає.

Позивач у відповіді на пояснення третьої особи зазначає, що ОСОБА_1 не довів жодними доказами факту розмови з його колишнім начальником щодо продажу автомобіля, інформація розміщена відповідачем не є оціночним судження, а є конкретною недостовірною інформацією, яка підлягає спростуванню.

Третя особа ОСОБА_2 у поясненнях зазначає, що спірна інформація була опублікована в Газеті на правах реклами і вона є суб`єктивною думкою ОСОБА_1 , який є публічною особою (громадський активіст, депутат міської ради), щодо інших публічних осіб.

При прийнятті рішення суд керується наступним.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Разом з тим, відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Пунктом 15 Постанов Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відсутність будь-якої складової правопорушення виключає можливість задоволення позовних вимог.

Частиною 1 ст. 94 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особистим немайновим благом, яке охороняється цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація (ч. 1 ст. 201 ЦК України).

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів (п. 5.6 Листа ВГСУ від 28.03.2007, № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію").

Відповідно до ст. ст. 94, 277 ЦК України право на спростування недостовірної інформації належить юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).

Посягання на ділову репутацію може призвести до зниження рівня відповідних нематеріальних активів юридичної особи і, відповідно, - до зниження її прибутку (надбань - в широкому сенсі). І ця шкода безумовно має немайновий характер, оскільки спричиняється нематеріальним активам. Подібна немайнова шкода повинна мати безпосередній та невід`ємний причинний зв`язок з втратами майнового характеру. Наявність таких втрат, зі свого боку, у зворотному зв`язку має визначати наявність шкоди діловій репутації: відсутність втрат майнового характеру має свідчити про відсутність факту паплюження ділової репутації.

Тому при розгляді справ за позовами юридичних осіб до ЗМІ у зв`язку з їхньою професійною діяльністю слід враховувати, що:

1) предметом позову юридичної особи до ЗМІ є захист ділової репутації;

2) наявність шкоди діловій репутації юридичної особи визначається лише наявністю втрат майнового характеру (упущена вигода, прямі збитки); розмір таких втрат складають безпосередньо понесені матеріальні втрати і доведений в процесі судового розгляду розмір майбутніх втрат на відновлення ділової репутації;

3) тягар доказування причинно-наслідкового зв`язку між зниженням рівня суспільно-позитивної оцінки юридичної особи та втратами майнового характеру має бути покладений на позивача.

Позивач стверджує, що наслідком опублікування відповідачем спірної інформації стало те, що автомобіль "Нива", про який йшлося у статті, до цього часу залишається не проданим, що завдає позивачу збитків. Проте, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано. Також не надано будь-яких доказів втрат майнового характеру позивача та не доведений причинно-наслідковий зв`язок між поширеною інформацією (публікацією в газеті) та відповідними втратами.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесених ним втрат майнового характеру внаслідок публікації відповідачем спірної інформації (упущена вигода, прямі збитки). Отже, позивачем не доведено те, що опублікування відповідачем спірної інформації завдало шкоди діловій репутації позивача.

Таким чином у суду відсутні підстави для визнання інформації такою, що порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Враховуючи вищевикладене факт недостовірності опублікованої відповідачем інформації судом не досліджується.

Проте, суд критично ставиться до тверджень відповідача стосовно того, що стаття була опублікована на правах реклами.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору на розміщення рекламних матеріалів № 59 від 04.12.19 сторони договору зобов`язані підписати Акт прийому-передачі наданих послуг протягом 3-х банківських днів після їх надання в повному об`ємі відповідно до умов договору. Оплата послуг здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку. Договір діє до 31.12.19. (п. 8.1.). Публікація вийшла ІНФОРМАЦІЯ_4, оплата ОСОБА_1 була здійснена лише 27.02.20, при цьому по виписці з рахунку неможливо встановити, що сплачувалось саме за цю статтю, за цим договором. Копії Акту прийому-передачі та рахунку-фактури відповідачем до матеріалів справи не надані. Окрім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази відповідача стосовно виконання вимог ст. 9 Закону України "Про рекламу" щодо ідентифікації реклами.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у позові повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 28.09.2020.

Суддя О.С. Семчук