Ухвала суду № 91866372, 28.09.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/29697/20

Провадження № 1-кс/761/18583/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мєлєшак О.В., за участю секретаря Ковтунович М.В., адвоката Мітюріна С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна,

в с т а н о в и в :

До Шевченківського районного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 в порядку ст.174 КПК України, посилаючись на те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018 в рамках кримінального провадження №42016101100000224, накладено арешт на земельну ділянку, площею 0,1267 га, кадастровий номер 3222485901:01:028:0006, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; на житловий будинок, загальною площею 415,2 кв.м, (складові частини: житловий будинок «Е», підвал під будівлею «E1»), розташований за адресою: АДРЕСА_1; на автомобіль марки Honda CR-V 2204, (2013), коричневий, № двигуна НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , свідоцтво НОМЕР_4 від 18.08.2016; на автомобіль марки MG 550 1796, (2012), бежевий, № двигуна НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_7 , свідоцтво НОМЕР_8 від 09.02.2016, яке перебуває у власності ОСОБА_1 із забороною відчуження та розпорядження вказаним майном.

Заявник вказує, що арешт накладено не обґрунтовано та підлягає скасуванню, оскільки спірне майно не відповідає критеріям ч.1 ст.98 КПК України, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем такого майна та не є підозрюваною у кримінальному провадженні №42016101100000224.

Також зазначає, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20.09.2018 до управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з метою забезпечення збереження, у тому числі збереження економічної вартості, речових доказів, було передано,зокрема, спірне майно.

Таку передачу заявник вважає не законною, оскільки арешт було накладено без обмеження власника у праві користування спірним майном.

Зважаючи на наведене ОСОБА_1 просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018 та скасувати передачу належного їй майнадо управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

В судовому засіданні представник заявника - адвокат Мітюрін С.О. підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити клопотання з наведених у ньому підстав.

Слідчий в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду клопотання повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Заслухавши доводи адвоката Мітюріна С.О., вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя доходить наступного висновку.

Так, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018 накладено арешт на земельну ділянку, площею 0,1267 га, кадастровий номер 3222485901:01:028:0006, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; на житловий будинок, загальною площею 415,2 кв.м, (складові частини: житловий будинок «Е», підвал під будівлею «E1»), розташований за адресою: АДРЕСА_1; на автомобіль марки Honda CR-V 2204, (2013), коричневий, № двигуна НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , свідоцтво НОМЕР_4 від 18.08.2016; на автомобіль марки MG 550 1796, (2012), бежевий, № двигуна НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_7 , свідоцтво НОМЕР_8 від 09.02.2016, яке перебуває у власності ОСОБА_1 із забороною відчуження та розпорядження вказаним майном.

При вирішенні питання про накладення арешту на спірне майно слідчий суддя виходив з тих обставин, що Відділом процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42016101100000224 від 19.07.2016, за підозрою власника ТОВ «ВІОТЕХСОМ» ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.149 КК України та головного лікаря вказаного підприємства ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.149, ч.1 ст.366 КК України, а також за фактом скоєння службовими особами відповідного товариства кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 3 ст.149, ч.ч.2, 3 ст.190, ч.3 ст.212 та ч.1 ст.366 КК України.

Підставою для накладення арешту послугувало наявність даних про належність майна, на яке слідчий просить накласти арешт, з метою збереження речових доказів, забезпечення спеціальної конфіскації та конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За змістом положень ст. 2 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Положеннями КПК України передбачені дві самостійні підстави забезпечення заходів кримінального провадження шляхом накладення арешту на майно, а саме накладення арешту на майно підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду завдану їх діями з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову (ст.170 КПК України), а також накладення арешту на речі та документи, які мають режим тимчасово вилученого майна (ч. 5 ст. 171, ч. 2 ст. 167 КПК України).

Як визначено в ухвалі слідчого судді арешт накладено з підстав, передбачених ст.170 КПК України.

При цьому, чинним процесуальним кодексом України передбачено, що накладення арешту на майно можливе, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Разом з тим, наявні у розпорядженні слідчого судді матеріали не містять даних на підтвердження того, що спірне майно відповідає критеріям речового доказу, в розумінні положень ст.98 КПК України

Крім того, до матеріалів клопотання заявником надано договір купівлі-продажу житлового будинку від 02.11.2017, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2017, формою МД-2 №ІМ40АА від 17.08.2016 ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна.

При цьому, органом досудового розслідування не спростовано означеного факту, не зазначено та не вказано на вагомі підстави, які б виправдовували необхідність такого втручання в права власності, як арешт майна.

Отже, доводи заявника знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на законі та у сукупності спростовують твердження сторони обвинувачення, що спірне майно, відповідає критеріям ст. 98 КПК України, як речового доказу у вказаному кримінальному провадженні, а тому арешт спірного майна підлягає скасуванню.

Крім того, звертаючись до слідчого судді з клопотанням в порядку ст.174 КПК України заявник порушує питання про скасування застосованої ухвалою слідчого судді від 20.09.2018 передачу спірного майнадо управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Так, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20.09.2018 задоволено клопотання прокурора та визначено порядку зберігання речових доказів шляхом передачі Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів речові докази, зокрема: майно, яке належить ОСОБА_1 та на яке накладено арешт ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018.

Частиною 1 статті 100 КПК України визначено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження, або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст.160-166, 170-174 КПК України.

Частиною 6 вказаної статті передбачено, що речові докази, які не містять на собі слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких спів мірні з їх вартістю, в першу чергу, як зазначено у п.1 цієї частини - повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.

При цьому речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а вразі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаних від корупційних та інших злочинів.

Як визначено в ухвалі слідчого судді, метою такого обмеження права власності володільця майна, як передача активів в управління Національного агентства, слугувало забезпечення збереження, у тому числі збереження економічної вартості, речових доказів та забезпечення досягнення завдань кримінального провадження.

Однак вказані обставини втрачають актуальність з моменту скасування арешту такого майна, а тому подальше позбавлення власника права володіння належним йому майном знаходиться поза розумними межами та суперечить загальним засадам кримінального провадження, визначеним ст.7, 16 КПК України.

Крім того, право власності підлягає захищенню, що закріплено міжнародними стандартами та усталеною практикою, яка закріплена в численних Рішеннях Європейського суду з прав людини з цих підстав.

Так, у відповідності до норм КПК України учасникам кримінального провадження, власникам тимчасово вилученого майна та іншим особам надано право на звернення до слідчого судді у відповідності до вимог ст.174 КПК України, яким передбачено право на звернення з клопотанням про скасування арешту майна, у відповідності до ст.303 КПК України на дії та бездіяльність слідчих, прокурорів.

При цьому зазначеними нормами визначені підстави та право на звернення до слідчого судді. З іншими видами скарг сторони можуть звернутись у підготовчому судовому засіданні при розгляді кримінального провадження.

Отже, слідчий суддя не вправі вирішувати питання щодо скасування ухвали, винесеною іншим слідчим суддею про визначеного порядку зберігання речових доказів. Аналізуючи норми КПК у сукупності, встановлено, що заявник у даному випадку також позбавлений права на оскарження вказаної ухвали до апеляційного суду.

А такий спосіб захисту як звернення до суду зі скаргою під час підготовчого судового засідання є тривалим у часі, з огляду на те, що дані про пред`явлення підозри ОСОБА_1 у цьому провадженні відсутні, отже перспектива надходження у найближчий час такої справи з обвинувальним актом є сумнівним.

Закріплення у КПК права потерпілого та інших осіб на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК втілює міжнародно-правовий стандарт, на необхідність якого неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини.

Зокрема, у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000 суд сформулював принцип, згідно з яким внутрішній суд зобов`язаний гарантувати введення окремої судової процедури, яка стане ефективним засобом правового захисту при подачі скарги на тривалий розгляд справи, а неможливість внутрішнього законодавства забезпечити подібний засіб правового захисту прирівнюється до порушення ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимогами якої передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ураховуючи практику ЕСПЛ, положення КПК, можна визначити, що під розумним строком доцільно розуміти найкоротший строк розгляду і вирішення кримінальної справи, проведення процесуальної дії або винесення процесуального рішення, який достатній для надання своєчасного судового захисту порушених прав, свобод і інтересів, досягнення мети процесуальної дії та взагалі завдань кримінального провадження.

Право особи на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст.6 «Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Стаття 55 Конституції України зазначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Із цього приводу Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.1997 №9-зп у справі за зверненням жителів м. Жовті Води зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст.64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до вимог ст.24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Приписами ч.6 ст.9 КПК України встановлено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу.

Згідно зі ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права.

Положеннями ст.ст.8, 9 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Як вбачається зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд із огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, зазначене гарантується ст.41 Конституцією України.

З огляду на зазначене та зважаючи на відсутність підстав для подальшого утримання спірного майна, право власності володільця майна підлягає захищенню шляхом повернення останньому такого майна.

Отже, підсумовуючи, оскільки в судовому засіданні представником власника майна адвокатом Мітюріним С.О. доведено, що арешт накладено необґрунтовано, слідчий суддя доходить висновку про наявність правових підстав для скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018 та повернення спірного майна володільцю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 170-174, 309 КПК України, слідчий суддя

ухвалив:

Клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018 у кримінальному провадженні №42016101100000224 на земельну ділянку, площею 0,1267 га, кадастровий номер 3222485901:01:028:0006, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; на житловий будинок, загальною площею 415,2 кв.м, (складові частини: житловий будинок «Е», підвал під будівлею «E1»), розташований за адресою: АДРЕСА_1; на автомобіль марки Honda CR-V 2204, (2013), коричневий, № двигуна НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , свідоцтво НОМЕР_4 від 18.08.2016; на автомобіль марки MG 550 1796, (2012), бежевий, № двигуна НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_7 , свідоцтво НОМЕР_8 від 09.02.2016.

Скасувати заборону відчуження та розпорядження земельною ділянкою, площею 0,1267 га, кадастровий номер 3222485901:01:028:0006, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; житловим будинком, загальною площею 415,2 кв.м, (складові частини: житловий будинок «Е», підвал під будівлею «E1»), розташованим за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобілем марки Honda CR-V 2204, (2013), коричневий, № двигуна НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , свідоцтво НОМЕР_4 від 18.08.2016; автомобілем марки MG 550 1796, (2012), бежевий, № двигуна НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_7 , свідоцтво НОМЕР_8 від 09.02.2016.

Повернути з управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄРДПОУ 41037901) володільцю ОСОБА_1 , майно, а саме: земельну ділянку, площею 0,1267 га, кадастровий номер 3222485901:01:028:0006, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; на житловий будинок, загальною площею 415,2 кв.м, (складові частини: житловий будинок «Е», підвал під будівлею «E1»), розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; на автомобіль марки Honda CR-V 2204, (2013), коричневий, № двигуна НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , свідоцтво НОМЕР_4 від 18.08.2016; на автомобіль марки MG 550 1796, (2012), бежевий, № двигуна НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_7 , свідоцтво НОМЕР_8 від 09.02.2016, що було передано на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20.09.2018.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя