Ухвала суду № 91864585, 08.09.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/37527/20-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора: ОСОБА_3 , адвоката: ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_5 про арешт майна,

В С Т А Н О В И В:

02 вересня 2020 року слідчий другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_5 , за погодженням із начальником другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини у сфері оборонно-промислового комплексу Спеціалізованої прокуратури у сфері нагляду за кримінальними провадженнями про військові злочини та у сфері оборонно-промислового комплексу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 42020000000001399 від 30.07.2020, на рухоме майно власником якого є підозрюваний ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: автомобіль марки RENAULT, моделі 21, р\н НОМЕР_1 , VIN- НОМЕР_2 ; заборонити ОСОБА_7 та будь-яким іншим особам відчуження, розпорядження та використання транспортного засобу марки ALFA ROMEO, моделі GIULIETTA, р\н НОМЕР_3 , VIN- НОМЕР_4 ; заборонити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іншим особам за його довіреністю, дорученням, тощо, державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора, окрім, як за відповідним зверненням Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (ідентифікаційний код 41037901) та уповноважених ним осіб, вчиняти реєстраційні дії стосовно транспортного засобу марки RENAULT, моделі 21, р\н НОМЕР_1 , VIN- НОМЕР_2 .

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 вимоги визначені у клопотанні підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, посилаючись на обґрунтованість поданого клопотання та необхідності забезпечення кримінального провадження шляхом накладення арешту на майно.

Адвокат ОСОБА_4 , заперечував проти задоволення клопотання, зазначивши що вище вказане майно ніякого відношення до вказаного кримінального провадження немає.

Вивчивши клопотання, заслухавши пояснення учасників провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступного висновку.

З матеріалів клопотання вбачається, що Управлінням з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000001399 від 30.07.2020 за підозрою ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 ..

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , діючи за попередньою змовою групою осіб, реалізовуючи спільний злочинний умисел вимагали та одержали від ОСОБА_11 неправомірну вигоду на суму 998 000 грн, що відповідно до пункту 1 примітки до ст. 368 КК України у п`ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян і становить особливо великий розмір.

Таким чином, ОСОБА_7 , підозрюється в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе та третіх осіб за вчинення такою службовою особою будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, предметом якого була неправомірна вигода в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

Слідчий у клопотанні зазначає, що накладення арешту на рухоме майно підозрюваного ОСОБА_7 забезпечить можливість застосування покарання у виді конфіскації майна

Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами. Зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню, оскільки відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, ч.5 ст.21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», завданням слідчого судді є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Способи такого контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою.

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Положення вказаних норм КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Пропорційність втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» ("fair balance") між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних прав особи.

Відповідно до ч.1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Згідно з абзацом другим частини 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. В такому разі, згідно з ч.3 ст. 170 КПК України, арешт на майно може бути накладений за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Разом з тим, майно відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-III (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності є будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Розмір часток майна дружини та чоловіка, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя визначено статтею 70 СК України, а саме у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Порядок стягнення зазначеного майна передбачено ст. 73 СК України відповідно до якої стягнення може бути накладено на частку у праві спільної сумісної власності подружжя. Статтею 57 СК України передбачено конкретний та вичерпний перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Аналогічна правова позиція зазначена в Цивільному кодексі України від 16.01.2003 № 435-IV.

Так, ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 370 ЦК України встановлено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. Статтею 371 ЦК України передбачено порядок звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності, відповідно до якого кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Як вбачається з матеріалів клопотання, органом досудового розслідування не здійснено жодних дій для встановлення відомостей, чи належить вказане майно до спільної сумісної власності подружжя, щодо якого, як визначено ч. 1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження.

З оглядуна це,у клопотаннята долученихдо ньогодокументів відсутнібудь-яківідомості,які бпереконливо свідчилипро необхідністьнакладення арештуна вказанемайно,враховуючи туобставину,що однієюз засадкримінального провадженняє принципзмагальності,що передбачаєсамостійне обстоюваннястороною обвинуваченняі стороноюзахисту їхніхправових позицій,прав,свобод ізаконних інтересівзасобами,передбаченими цимКодексом,тоді стороноюобвинувачення недоведено таслідчому суддіне наданоналежних доказівдля безспірноговисновку щодонеобхідності вжиттяданого заходузабезпечення кримінальногопровадження,та принципудиспозитивності кримінальногопровадження,відповідно доякого стороникримінального провадженняє вільнимиу використаннісвоїх праву межахта успосіб,передбачених цимКодексом,а слідчийсуддя,суд укримінальному провадженнівирішують лишеті питання,що винесеніна їхрозгляд сторонамита віднесенідо їхповноважень цимКодексом,слідчий суддяприходить довисновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння власників належним йому майном, а тому з викладеного вбачається, що слідчий звернувся передчасно з даним клопотанням та на даномуетапі не довів необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, для досягнення визначеної ним в клопотанні мети, у зв`язку з чим вважає за доцільне відмовити у задоволенні клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 107, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_5 про арешт майна відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1