Рішення № 91859919, 22.09.2020, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/6800/20

Провадження № 2/947/2382/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Салтан Л.В.,

при секретарі Громико В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності, -

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2020 року представник позивача ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою, до ОСОБА_2 та Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, в якій просить:

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг», Одеська обл., ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47353022 від 14.06.2019 року, а саме права приватної власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру, загальною площею 62,4 кв.м, житловою площею 37,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1852359651101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 32003091);

Скасувати запис про право власності 32003091, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47353022 від 14.06.2019 року, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг», Одеська обл., Манютою Сергієм Васильовичем про державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру, загальною площею 62,4 кв.м, житловою площею 37,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1852359651101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;

Припинити право приватної власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (номер об`єкта в РПВН 18294062, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1852359651101) за ОСОБА_2 .

Представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 , фактично прийняла спадщину, а саме нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , як спадкоємець першої черги в порядку права представлення після своєї баби ОСОБА_4 та батька ОСОБА_5 , однак, 04.03.2020 року, позивачу стало відомо, що 11.06.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манютою Сергієм Васильовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер: 47353022 від 14.06.2019 року, було внесено запис (номер запису 32003091) про право приватної власності на квартиру, загальною площею 62,4 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (номер об`єкта в РПВН 18294062, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1852359651101) за ОСОБА_2 . Такими реєстраційними діями було порушено права та інтереси ОСОБА_1 , як спадкоємиця ОСОБА_4 , що прийняла спадщину до складу якої входить трикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , однак не може отримати свідоцтво про право на спадщину та зареєструвати за собою право власності на вказане нерухоме майно.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення суду не заперечив.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не сповістили, відзив на позовну заяву не надали.

Згідно з ч. 2ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 1ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підставдля ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2020 року було витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завірену копію реєстраційної справи № 1852359651101.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2020 року було витребувано з Київської державної нотаріальної контори в м. Одесі належним чином засвідчену копію спадкової справи, що відкрита після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2020 року було витребувано з Київської державної нотаріальної контори в м. Одеса спадкову справу № 268/2016 заведеної після смерті ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судом встановлено, що, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . В свідоцтві про народження батьками ОСОБА_6 зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

09 лютого 2002 року після укладення шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

Батькові позивача, ОСОБА_5 , та бабі позивача, ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 16 серпня 1995 року (дублікат свідоцтва від 19 березня 2007 року) на праві приватної спільної часткової власності в рівних частках (по 1/2) належала трикімнатна квартира, загальною площею 62,4 кв.м, житловою площею 37,3 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з Реєстру прав власності на нерухоме майно реєстраційний номер майна: 18294062.

Родинний зв`язок ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належну йому Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 .

Згідно ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

ОСОБА_4 , мати ОСОБА_5 , відповідно до положень ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті сина, але спадкові права не оформила і не отримала свідоцтво про право на спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на квартиру під АДРЕСА_2 . Заяву до нотаріуса про прийняття спадщини надала ОСОБА_1 - онука померлої. Згідно матеріалів спадкової справи № 268/2016, заведеної щодо майна померлої ОСОБА_4 , інші особи не заявляли про свої права на спадщину.

Вказані вище обставини також були встановлені заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 червня 2019 року по справі № 520/6737/19 (рішення набрало законної сили 16 липня 2019 року), яким, за результатом розгляду позову про встановлення факту, що має юридичне значення встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 з бабою ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_2 по 14 серпня 2014 року - день смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

11 червня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манютою Сергієм Васильовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер: 47353022 від 14 червня 2019 року, було внесено запис (номер запису 32003091) про право приватної власності на квартиру, загальною площею 62,4 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (номер об`єкта в РПВН 18294062, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1852359651101) за ОСОБА_2 .

Підставою виникнення у ОСОБА_2 права власності вказано рішення суду, серія та номер: 2-6663/07, виданий 02 липня 2007 року, видавник: Приморський районний суд м. Одеси.

Як випливає зі змісту заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2-6663/07 від 02 липня 2007 року, встановлені судом обставини не мають ніякого відношення ні до ОСОБА_2 , ні до фактичних обставин, які складались в родині ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ні до нерухомого майна: квартири, загальною площею 62,4 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаним заочним рішенням суду по справі № 2-6663/07 від 02 липня 2007 року визнано право власності навіть не за ОСОБА_2 , а за іншою особою (за ОСОБА_9 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10 ) та на інший об`єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_3 , що складається з однієї кімнати, житловою площею 20,2 кв.м, а також вбудованої шафи, кухні, санвузла, коридору.

Вказана обставина свідчить про відсутність правових підстав для набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та, відповідно, відсутність правових підстав для вчинення реєстраційних дій щодо державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 .

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пп. 1, 4 ч. 1 ст. 3 Закону, загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно положень ч. 1 ст. 10 Закону, державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону (в редакції, що діяла станом на день вчинення оскаржуваних реєстраційних дій) державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі; 4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень; 5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав; 6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом; 7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); 8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; 9) формує реєстраційні справи у паперовій формі; 9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю; 10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

У відповідності до статті 18 вказаного Закону (в редакції, що діяла станом на день вчинення оскаржуваних реєстраційних дій) державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (ч. 4 ст. 18 Закону).

Датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав (ч. 9 ст. 18 Закону).

Згідно статті 24 Закону (в редакції, що діяла станом на день вчинення оскаржуваних реєстраційних дій), у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Таким чином, державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Манютою Сергієм Васильовичем, було порушено порядок державної реєстрації прав. А саме, держаний реєстратор ОСОБА_3 не перевірив документи на наявність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав, під час проведення реєстраційних дій в порушення свого обов`язку не перевірив відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, те, що заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, не встановив відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також не перевірив відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, не перевірив відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; та, відповідно, не прийняв, як того вимагає Закон, рішення про відмову в державній реєстрації прав, що стало наслідком внесення недостовірних відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно.

Згідно до ч. 1 ст. 26 Закону (в редакції, що діяла станом на день вчинення оскаржуваних реєстраційних дій) записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Усі викладені вище обставини свідчать про наявність достатніх правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг», Одеська обл., ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47353022 від 14 червня 2019 року, а саме права приватної власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру, загальною площею 62,4 кв.м, житловою площею 37,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1852359651101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 32003091) та скасування запису про право власності 32003091, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47353022 від 14.06.2019 року, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг», Одеська обл., Манютою Сергієм Васильовичем про державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру, загальною площею 62,4 кв.м, житловою площею 37,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1852359651101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004).

Згідно з п. 50 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача на володіння належним йому майном, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу N 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року (справа №813/4609/16), від 04 квітня 2018 року (справа №817/1048/16), від 18 квітня 2018 року (справа №804/1001/16) та від 04 вересня 2018 року (справа №823/2042/16) даний спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

ОСОБА_11 передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. 10-13, 76-89, 141, 200, 206, 211, 263-265, 280-289, 352, 354 ЦПК України, ст. 16, 317, 319, 321, 1216-1218, 1222, 1261, 1268, 1296-1297 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг», Одеська обл., ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47353022 від 14.06.2019 року, а саме права приватної власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру, загальною площею 62,4 кв.м, житловою площею 37,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1852359651101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 32003091);

Скасувати запис про право власності 32003091, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47353022 від 14.06.2019 року, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг», Одеська обл., Манютою Сергієм Васильовичем про державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру, загальною площею 62,4 кв.м, житловою площею 37,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1852359651101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;

Припинити право приватної власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (номер об`єкта в РПВН 18294062, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1852359651101) за ОСОБА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 22 вересня 2020 року.

Головуючий Салтан Л. В.