Рішення № 91844893, 28.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2020 р. № 520/3940/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Єгупенка В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Чайкіної Н.Е.,

за участю:

представнка відповідча - Виноградова В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» (Харківська обл., м. Зміїв, вул. Соборна, 7) до Головного управління ДПС у Харківській області (м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування вимоги про сплату боргу та рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Зміївське лісове господарство» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним адміністративним позовом, в якому позивач просив визнати неправомірною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2019 № Ю-00000353307 на суму 35222,02 грн. та рішення від 18.11.2019 №00006413307 на суму 17611,45 грн.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи адміністративного позову, суд дійшов наступного.

Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Харківській області на підставі наказу від 14.11.2018 №8434 було проведено документальну планову перевірку ДП «Зміївський лісгосп» за період діяльності з 01.01.2015 по 30.09.2018 з метою контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати усіх, передбачених ПК України податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючи органі.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом 29.08.2019 складено акт № 3029/20-40-14-01-08/00993099, яким зафіксоване порушення ч.5 ст.8 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в період з січня 2015 року по вересень 2018 року при нарахування та виплаті доходів, розмір яких був менше мінімальної заробітної плати фізичним особам, єдиний внесок нараховувався на суму нарахованого доходу, а не на суму мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, внаслідок чого донараховано єдиний внесок на загальну суму 34562,78 грн. та порушення ст.7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»: у період з січня 2015 року по вересень 2018 року за рахунок застосування ставки єдиного внеску 34,7 % (договори цивільно-правового характеру), замість ставки 37,3 % (відповідно до класу професійного ризику на 2015 рік), внаслідок чого контролюючим органом донараховано єдиний внесок в розмірі 476,12 гривень (сторінка 41 Акту перевірки); у період з січня 2015 року по вересень 2018 року за рахунок застосування ставки єдиного внеску 2,6 % (договори цивільно-правового характеру), замість 3,6 %, занижено утримання єдиного внеску в розмірі 183,12 гривні (сторінка 42 Акту перевірки).

21.11.2019 позивачем була отримана вимога №Ю-00000353307 від 18.11.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 35222,02 грн. та рішення №00006413307 від 18.11.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Не погоджуючись із вказаною вимогою та рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, урегульовано Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі по тексту – Закон № 2464-VI).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці : підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

За приписами ч.5 ст.8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Таким чином, якщо працівник виконує роботу (надає послуги) відповідно до цивільно-правового договору за основним місцем роботи, то до бази нарахування єдиного внеску за звітний місяць включається як заробітна плата (дохід), так і сума винагороди. При цьому, якщо база нарахування єдиного внеску буде меншою за розмір мінімальної заробітної плати, то єдиний внесок розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати та ставки єдиного внеску у розмірі 22 відсотки.

Водночас, при виплаті доходу не за основним місцем роботи зазначені вимоги частини п`ятої ст. 8 Закону N 2464 щодо певної мінімальної величини нарахування єдиного внеску на дохід у вигляді винагороди за договором цивільно-правового характеру, не застосовуються. Єдиний внесок у цьому випадку нараховується виходячи з розміру 22% на фактично нараховану винагороду за договором цивільно-правового характеру незалежно від її розміру, але з урахуванням максимальної величини бази нарахування. Законодавча норма щодо сплати єдиного внеску з мінімальної заробітної плати діє тільки за основним місцем роботи.

Судом встановлено, що фактичною підставою для донарахування позивачу єдиного внеску слугувало твердження відповідача про заниження позивачем бази оподаткування, оскільки єдиний внесок нараховувався позивачем на фактично виплачену суму доходу фізичним особам за договорами підряду, яка в деяких випадках була нижчою, ніж мінімальна заробітна плата. Разом з тим, за твердженням відповідача, оскільки фактично відносини між позивачем та фізичними особами, вказаними в додатках до акту перевірки, є трудовими, а не цивільно-правовими відносинами підряду, для таких осіб є основним місцем роботи, у зв`язку з чим єдиний внесок не повинен нараховуватись на фактично виплачену суму винагороди, а визначається як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску (22%).

Суд зазначає, що за визначенням п.12 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Відповідно до ст.21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Частиною другою ст.48 КЗпП України передбачено, що трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Записи про виконання робіт на підставі договору цивільно-правового характеру до трудової книжки не заносяться.

Разом з тим, доказів того, що з особами, які зазначені в додатках до акту перевірки, укладались трудові договори, а їх трудові книжки зберігалися на підприємстві позивача, і до них вносилися відповідні записи про роботу в ДП «Зміївське лісове господарство», відповідачем не надано.

В ході фактичної перевірки таких обставин не встановлено, а позивач такі обставини заперечує.

Натомість, як зазначено самим відповідачем в акті перевірки, між ДП «Зміївське лісове господарство» та особами, перелік яких наведено в додатках до акту, було укладено договори надання послуг, зміст яких наведено в акті перевірки.

Трудові договори з підрядниками позивачем не укладались, трудові книжки даних осіб на підприємстві не знаходяться, отже, виконання робіт для ДП «Зміївське лісове господарство» не є основним місцем роботи підрядників в розумінні п.12 частини першої ст. 1 Закону № 2464-VI.

Таким чином, виконання робіт (надання послуг) вказаними особами за договорами цивільно-правового характеру відноситься до доходів із джерел не за основним місцем роботи, у зв`язку з чим в даному випадку не підлягають застосуванню вимоги частини п`ятої ст. 8 Закону № 2464-VI (якщо база нарахування єдиного внеску буде меншою за розмір мінімальної заробітної плати, то єдиний внесок розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати та ставки єдиного внеску у розмірі 22%).

З огляду на викладене, єдиний внесок правомірно нараховувався позивачем на суми доходу у вигляді винагороди за договорами цивільно-правового характеру незалежно від суми такого доходу, але з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.

Надаючи оцінку доводам відповідача про наявність трудових відносин між позивачем та фізичними особами, вказаними в додатках до акту перевірки, суд зазначає наступне.

За визначенням ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною 1 статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Отже, діяльність працівника в рамках трудового договору характеризується наступними правовими ознаками: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); не на свій страх і ризик, а шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Вказані ознаки трудового договору витікають як зі статей КЗпП, так і з спеціальних законів, що регулюють трудові відносини (зокрема Закону України “Про відпустки”, Закону України “Про оплату праці”, Закону України “Про колективні договори і угоди”, Закону України “Про охорону праці”).

Водночас, відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.2 ст.837 ЦК України).

Підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.839 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

В силу ч.1 ст.849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Відповідно до ч.1 ст.850 ЦК України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

Статтею 840 ЦК України передбачено виконання роботи з матеріалу замовника.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково; підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Таким чином, основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик; предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, за наслідками яких замовник зобов`язується оплатити підрядникові виконану ним роботу, тобто предметом є кінцевий результат, а не процес праці; метою договору підряду є отримання певного матеріального результату.

Так, Верховний Суд у постанові від 08 травня 2018 року по справі №127/21595/16-ц дійшов аналогічного висновку, зазначивши, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд зазначає, що за змістом договорів про надання послуг, укладених між громадянами як виконавцями та ДП «Зміївське лісове господарство» як замовником, за завданням замовника виконавець надає замовнику послуги з прибирання та дотримання санітарного стану контори ДП «Зміївське лісове господарство» (миття вікон, миття підлоги, миття стін); проведення передрейсових медичних оглядів водіїв транспортних засобів ДП «Зміївське лісове господарство» (а.с.65-73). У кожному договорі чітко зазначені конкретні роботи, які повинен виконувати виконавець.

Доводи відповідача про системний характер роботи осіб, з якими позивачем укладались договори надання послуг, є безпідставними, оскільки за змістом додатків до акту перевірки, персональний склад підрядників, які виконували роботи на користь позивача кожного місяця є різним.

Також, слід вказати, що безпосередньо з актів приймання-передачі виконаних робіт, наявних в матеріалах справи, вбачається, що виконувані роботи не мають системного характеру та здійснюються періодично у різних обсягах.

Зокрема, в матеріалах справи наявні копії актів приймання робіт, виконаних підрядником (а.с.160-250 том № 1; а.с.1-14 том № 2), з яких вбачається, що різні особи виконували однакові роботи не одночасно, а у різний час.

Слід вказати, що розмір розміри винагороди за кожним окремим актом виконаних робіт є різним, та варіюється залежно від фактично здійсненого обсягу робіт.

З викладеного вище випливає, що роботи виконувались підрядниками періодично, а не постійно, з оплатою не за процес праці, а за кінцевий результат. Завдання, які виконувались підрядниками протягом різних періодів, є різними, що виключає виконання ними трудової функції.

Враховуючи наведене, суд вважає необґрунтованим та безпідставним висновок відповідача про те, що між позивачем та фізичними особами – підрядниками, вказаними в додатках до акту перевірки, фактично мали місце трудові відносини.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач при прийнятті вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2019 № Ю-00000353307 на суму 35222,02 грн. та рішення від 18.11.2019 №00006413307 на суму 17611,45 грн. діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про збір та облік внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мали значення для їх прийняття, а відтак, вказані вимога та рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.5-10, 72, 73, 74, 77, 139, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» (Харківська обл., м. Зміїв, вул. Соборна, 7) до Головного управління ДПС у Харківській області (м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування вимоги про сплату боргу та рішення – задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2019 № Ю-00000353307 на суму 35222,02 грн. та рішення від 18.11.2019 №00006413307 на суму 17611,45 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області код (ЄДРПОУ 43143704) на користь Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00993099) судовий збір у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29.09.2020.

Суддя В.В. Єгупенко