Ухвала суду № 91844889, 29.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 У Х В А Л А

29 вересня 2020 року № 01-07/111/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Єгупенка В.В.,

розглянувши у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), який діє в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про забезпечення позову до подання позовної заяви, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_2 з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ: 39792822, місцезнаходження: 61145, Харківська обл., місто Харків, вул. Космічна, будинок 21, 8-9 поверх) та відповідним кадастровим реєстраторам, до моменту прийняття остаточного рішення у даній справі, вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 6322010100:02:000:0735 площею 47.6279 га, а саме: включати земельну ділянку за кадастровим номером 6322010100:02:000:0735 площею 47.6279 га, до переліку земельних ділянок для продажу права оренди на неї на конкурентних засадах (земельних торгах); вносити до Державного земельного кадастру будь-яку інформацію щодо поділу чи об`єднання земельної ділянки за кадастровим номером 6322010100:02:000:0735 площею 47.6279 га; видавати будь-які накази організаційно-розпорядчого характеру щодо земельної ділянки за кадастровим номером 6322010100:02:000:0735 площею 47.6279 га; вносити відповідні зміни до відомостей Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6322010100:02:000:0735 з метою приведення відомостей про її цільове призначення у відповідність до КВЦПЗ, зазначеного у відповідному договорі оренди земельної ділянки.

В обґрунтування вищевказаної заяви представник зазначив, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській від 22.05.2020 №9982-СГ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, ОСОБА_2 , надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Дергачівської міської ради Дергачівського району Харківської області, орієнтовною площею 2.0000 га із земельної ділянки за кадастровим номером 6322010100:02:000:0735 площею 47.6279 га, яка відноситься до земель запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №15848-СГ від 17 вересня 2020 року «Про визнання такими, що втратили чинність накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області» вищеназваний наказ було визнано таким, що втратив чинність та наказано керівнику Відділу у Дергачівському районі вловного управління Держгеокадастру у Харківській області забезпечити внесення державним кадастровим реєстратором відповідних змін до відомостей Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6322010100:02:000:0735 з метою приведення відомостей про її цільове призначення у відповідність до КВЦПЗ, зазначеного у відповідному договорі оренди земельної ділянки.

У зв`язку із вищенаведеним заявник зазначив, що планує подання позову до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №15848-СГ від 17 вересня 2020 року.

Представник заявника зазначив, що невжиття вище перелічених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду, оскільки, не вжиття заявлених заходів забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, так як позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18).

Згідно п.1 ч.1 ст. 153 КАС України - заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Частиною 2 статті 153 КАС України встановлено, що у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.3 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути заяву про забезпечення адміністративного позову без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі №826/16888/18 вказав, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

За Рекомендацією №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи неможливість виконання рішення суду або ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду, або про очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Суд враховує співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (третіх осіб) і вважає, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову є не співмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки посилаючись на наявність у нього правомірного очікування щодо земельної ділянки, яка на момент звернення до суду не перебувала у його користуванні (розпорядженні, власності), позивач, фактично, просить заборонити відповідачу та його структурним підрозділам вчиняти будь-які дії відносно зазначеної земельної ділянки в інтересах третіх осіб, щодо яких відсутні будь-які посилання на порушення (недодержання) ними (третіми особами) встановленого порядку отримання прав на земельну ділянку.

Суд зазначає, що відповідно до практики Верховного Суду у справі №813/1631/14 надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки одній особі не є підставою для відмови в його наданні іншій особі.

Позивачем надаються міркування стосовно того, яким чином відповідач може діяти у майбутньому в контексті визначення права власності земельної ділянки, що, фактично, є припущеннями, а не конкретними фактами, на основі яких суд може аналізувати ситуацію. Припущення, на думку суду, не можуть вказувати на очевидність неправомірності прийнятого рішення.

За загальним правилом, позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії саме відповідачу. Разом з тим, пунктом 4 частини першої статті 151 КАС України передбачено можливість забезпечення позову шляхом встановлення заборони іншим особам вчиняти певні дії, але лише ті, що стосуються предмета спору.

Позивач просить суд застосувати заходи забезпечення шляхом заборони вчиняти певні дії, а саме, зокрема, вносити до Державного земельного кадастру будь-яку інформацію щодо поділу чи об`єднання земельної ділянки за кадастровим номером 6322010100:02:000:0735 площею 47.6279 га; вносити відповідні зміни до відомостей Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6322010100:02:000:0735 з метою приведення відомостей про її цільове призначення у відповідність до КВЦПЗ, зазначеного у відповідному договорі оренди земельної ділянки.

Разом з тим, до компетенції відповідача не входить внесення до Державного земельного кадастру будь-якої інформації.

Суд вважає, що заходи забезпечення позову, які заявник просить вжити шляхом заборони вчиняти дії іншим особам (відповідним кадастровим реєстраторам), при цьому не вказує коло таких осіб, не є такими заходами у розумінні пункту 4 частини першої статті 151 КАС України, позаяк заявник просить заборонити вчиняти дії, які не стосуються предмета спору. На думку суду, обрані заявником заходи забезпечення позову не можуть бути визнані судом прийнятними та співмірними із заявленими позовними вимогами.

Крім того, суд зауважує, що за змістом позову, намір щодо звернення з яким до суду має позивач, вбачається, що його предметом і підставами є рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах та будь-які земельні ділянки не є предметом цього спору, а тому заборона вносити до Державного земельного кадастру будь-яку інформацію щодо поділу чи об`єднання земельної ділянки за кадастровим номером 6322010100:02:000:0735 площею 47.6279 га; вносити відповідні зміни до відомостей Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6322010100:02:000:0735 з метою приведення відомостей про її цільове призначення у відповідність до КВЦПЗ, зазначеного у відповідному договорі оренди земельної ділянки - є такою, що суперечить вимогам статті 150 КАС України.

Щодо посилань позивача на постанову Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, суд зазначає, що обставини у вказаній справі є відмінними від обставин у даній справі.

Отже, з поданої заяви про забезпечення позову, позовної заяви та доданих до неї документів, суд дійшов висновку про відсутність передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову, у зв`язку із чим у задоволенні заяви про забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії належить відмовити. Суд зазначає, що наведене в заяві обґрунтування необхідності забезпечення позову не свідчить про наявність очевидних ознак протиправності поведінки відповідача, зокрема його рішень, у спірних правовідносинах.

Наведене заявником обґрунтування потребує з`ясування обставин в адміністративній справі, з підтвердженням відповідними доказами і наданням оцінки аргументам учасників справи. Наведене, фактично, зумовлює вирішення спору по суті, що не відповідає завданням інституту забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 150, ст. 248, ст. 256, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), який діє в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя В.В. Єгупенко