Рішення № 91842413, 29.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року Справа № 160/6726/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

22.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 17 травня 2019 р. № Ф-6615-50/67 на загальну суму 21 030 (двадцять одна тисяча тридцять) грн. 90 коп.;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області повернути надміру та/або помилково сплачені кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 030 (двадцять одна тисяча тридцять) грн. 90 коп. на рахунок ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в AT КБ "ПРИВАТБАНК", МФО 305299.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем було сформовано та направлено ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 року по 19.11.2019 року Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 травня 2019 року за № Ф-6615-50/67 на загальну суму 21 030, 90 грн. ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 14.11.2001 року. Позивача було взято на облік, як платника єдиного внеску 20.11.2001 за №04070310085Ф. Позивач офіційно припинив свою підприємницьку діяльність 21.02.2020 року, хоча фактично не здійснював свою підприємницьку діяльність та не отримував доходу з 2010 року. Згідно з копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 підтверджено сплату страхувальником його роботодавцем єдиного внеску за застраховану особу (позивача) протягом спірного періоду: за 2017 рік усього за рік - 31 701,57 грн., за 2018 рік усього за рік - 50 104,45 грн.; за 2019 рік усього за рік - 28 378,76 грн. Державним виконавцем Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Барзіон Оленою Іванівною 15.02.2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 6126525. У рамках даного виконавчого провадження винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 2103,09 грн. та постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у розмірі 169,28 грн. Позивач здійснив сплату основної суми вимоги у розмірі 21 030,90 грн., згідно з копією квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.1638779095.1 та суми виконавчого збору з додатковими витратами виконавчого провадження у розмірі 2341,37 грн., згідно з копією квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 . Оскільки сума недоїмки боргу (недоїмки) позивачем була сплачена до набрання чинності змінами в Законі України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач просить повернути надміру та/або помилково сплачені кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 030,90 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 30.07.2020 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

24.07.2020 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на адресу суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець. На дату формування оскаржуваної вимоги не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, і як наслідок, повинен був сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Мінімальний страховий внесок у 2017 році становить 704,00 грн. на місяць. За 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8448,00 грн. У 2018 році мінімальний страховий внесок становив 819,06 грн. на місяць. У 2019 році мінімальний страховий внесок становив 918,06 грн. на місяць. Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448 грн. Також нарахування не сплачені: 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року. Сума недоїмки станом на 31.10.2018 року становила 15 819,54 грн. Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2019 рік: 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року; 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року. Сума недоїмки станом на 17.05.2019 року становила 21030,90 грн. На цю суму було винесено вимогу № Ф-6615-50/67 від 17.05.2019 року, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску. Враховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

29.07.2020 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшла письмова відповідь на відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що позивач у вказаний період був офіційно працевлаштований. Особа, яка зареєстрована, як фізична особа підприємець (загальна система оподаткування), і не здійснює господарську діяльність (не отримує доходи), зобов`язана сплачувати внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску лише за умови, що не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа найманий працівник) вона застрахована і платником єдиного внеску за неї є роботодавець. У зв`язку з викладеним просить суд врахувати зміст даних пояснень при вирішенні справи по суті.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 14.11.2001 року за № 22240170000015653.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ОСОБА_1 було припинено 21.02.2020 року за № 22240060003015653.

17.05.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-6615-50/67 на суму 21 030,90 грн.

Так, відповідачем було нараховано:

- за 2017 рік - 8448,00 грн.;

- за 1 квартал 2018 року, строк сплати до 19.04.2018 року - 2 457,18 гри.;

- за 2 квартал 2018 року, строк сплати до 19.07.2018 року - 2 457,18 грн.;

- за 3 квартал 2018 року, строк сплати до 19.10.2018 року - 2 457,18 грн.;

- за 4 квартал 2018 року, строк сплати до 21.01.2019 року - 2 457,18 грн.;

- за 1 квартал 2019 року, строк сплати до 19.04.2019 року - 2754,18 грн.

Таким чином, недоїмка за 2017 рік становить 8448,00 грн., за 2018 рік становить 9828,72 грн., за період з 01.01.2019 року по 30.03.2019 року становить 2754,18 грн. Загальна сума недоїмки за період з 01.01.2017 року по 30.03.2019 року становить 21030,90 грн. (8448,00 грн. + 9828,72 грн. + 2754,18 грн.), у зв`язку з чим 17.05.2019 року відповідачем було складено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-6615-50/67 на суму 21 030,90 грн.

Не погодившись із зазначеними нарахуваннями позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 в період з 14.03.2017 року по 14.03.2019 року працював на посаді слюсара-ремонтника в ТОВ НВП «Техінсерв».

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), за ОСОБА_1 сплачувались страхові внески за період з 01.03.2017 року по 30.12.2017 року, за 2018 рік, а також з 01.01.2019 року по 30.03.2019 року у розмірі не менше мінімального страхового внеску. У період з 01.01.2017 року по 30.02.2017 року страхові внески ОСОБА_1 не сплачувались, докази працевлаштування позивача в цей період в матеріалах справи відсутні.

Отже, наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 підтверджено сплату страхувальником його роботодавцем ЄСВ за застраховану особу (позивача) у період з 01.03.2017 року по 30.03.2019 року.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність підстав щодо визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 17 травня 2019 року в частині нарахування боргу (недоїмки) за спірний період за себе як фізичної особи-підприємця, який фактично не здійснює господарську діяльність (факт відсутності у платника податку доходів та неподання ним звітності відповідачем не заперечується) в розмірі 19622,90 грн. (21030,90 грн. - (704,00 грн. х 2)= 19622,90 грн.).

Щодо вимоги позивача повернути надміру та/або помилково сплачені кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 030,90 грн. на рахунок ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до п.43.3 та 43.4 Податкового кодексу України, обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п.43.5 ПК України).

Отже, позивач повинен звернутися до податкового органу із відповідною заявою про повернення сплаченої ним суми ЄСВ у розмірі 19622,90 грн. (21030,90 грн. - 1400,00 грн.), за результатами розгляду якої податковий орган готує висновок про повернення відповідних сум та подає його органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після чого здійснюється повернення сплачених коштів.

При цьому, суд зауважує, що у випадку звернення позивача з вимогою про повернення надмірно сплаченого податку кошти повертаються платнику з відповідного бюджету, а не стягуються за рахунок органу, який здійснює контроль за справлянням податків та зборів.

Доказів подання позивачем до податкового органу заяви про повернення надмірно сплаченого ЄСВ, відмови податкового органу у здійсненні дій, спрямованих на повернення позивачу ЄСВ, матеріали справи не містять.

За таких підстав, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління ДПС в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 420,40 грн. (50%).

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 17 травня 2019 року № Ф-6615-50/67 в частині нарахування боргу (недоїмки) на суму 19 622, 90 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-А м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 420,40 гривні.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна