Рішення № 91842403, 28.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року Справа № 160/1414/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

05.02.2020р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровської області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-49191-17/66, видану суб`єктом господарювання Головним управлінням ДФС у Дніпропетровської області з ідентифікаційним кодом ЄДРПОУ 39394856 на суму 16030,09грн. від 15 серпня 2019 року, видану на ім`я ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що Головне Управління ДФС у Дніпропетровській області є суб`єктом господарювання, а не органом виконавчої влади і не має прав на здійснення владних повноважень та видання будь-яких документів від імені державних органів. Так, Головне Управління ДФС в Дніпропетровській області утворено як юридичну особу публічного права постановою Кабінету Міністрів України №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 6 серпня 2014 року. При цьому з моменту державної реєстрації в органах статистики та присвоєння ідентифікаційного коду-коду ЄДРПОУ 39394856, юридична особа публічного права Головне Управління ДФС в Дніпропетровській області є суб`єктом господарювання. Водночас, положеннями ч. 1, ст. 8 Господарського Кодексу України закріплено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб`єктами господарювання. Тобто під личиною органу виконавчої влади діє суб`єкт господарювання Головне Управління ДФС у Дніпропетровській області з ідентифікаційним кодом ЄДРПОУ 39394856, який не може бути органом державної виконавчої влади виходячи з аналізу положень відповідного законодавства України І відповідно не має жодного права від імені органу державної влади контролювати доходи і збори зокрема нараховувати та стягувати заборгованість (недоїмку) з ЄСВ. Крім того, Державна фіскальна служба України (якій підпорядковано Головне Управління ДФС у Дніпропетровській області), є також суб`єктом господарювання І не має права діяти як центральний орган виконавчої влади України. Так, з положень ст.116 Конституції України (254к/96-ВР) слідує, що Кабінет Міністрів України не було наділено повноваженнями щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств і центральних органів виконавчої влади. Положеннями абзацу 4 ст. 114 Конституції України (254к/96-ВР) було визначено, що Прем`єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Повноваженнями утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати міністерства та центральні органи виконавчої влади за поданням прем`єр-міністра України, був наділений Президент України, що закріплено положеннями п.15 ст.106 Конституції України (254к/96-ВР). Однак, 08 грудня 2004 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Конституції України» (Документ 2222-ІV, перша редакція - Прийняття від 08.12.2004), на підставі якого 01 січня 2006 року до Конституції України (254к/96~ВР) було внесено зміни і ст.116 доповнено п.9-1, в результаті чого Кабінет Міністрів України отримав повноваження утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, а зі ст.114 Конституції України (254к/96-ВР) було виключено те, що Прем`єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; зі ст.106 Конституції України (254к/96-ВР) також було виключено повноваження Президента України щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. Проте, 30 вересня 2010 року на підставі рішення Конституційного Суду N20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року відновлено дію ст.106 Конституції України (254к/96-ВР) в частині повернення Президенту України повноважень щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, а зі ст.116 Конституції України (254к/96-ВР) виключено повноваження Кабінету міністрів України щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; ст.114 Конституції України (254к/96-ВР) поновлено абзацом 4-м, яким визначено, що Прем`єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Однак, 21 лютого 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» (Документ 742-\/ІІ, чинний, поточна редакція - Прийняття від 21.02.2014р.) яким було постановлено відновити дію окремих положень Конституції України з такими змінами, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року №2222-ІV. Законом України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року також передбачалось внесення змін і до ст.116 Конституції України (254к/96-ВР). З прийняттям даного закону ст.116 Конституції України (254к/96-ВР) доповнено п.9-1, внаслідок чого Кабінет Міністрів України отримав повноваження утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. Разом з тим, відповідно до ст.159 Основного Закону України законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності його вимогам ст. ст. 157,158 Конституції України. До Конституційного Суду України було подано запит на інформацію щодо надання висновків, які було видано Конституційним Судом України на відповідність Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» вимогам ст.ст. 157,158 Конституції України. З відповіді на запит слідує, що Конституційним Судом України ніколи не виносились висновки щодо відповідності Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» вимогам ст. ст. 157,158 Конституції України, а це, в свою чергу свідчить, що доповнення ст.116 Конституції України п.9-1 шляхом прийняттям даного Закону України, внаслідок чого Кабінет Міністрів України отримав повноваження утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, - неконституційне і незаконне. У зв`язку із зміною базових конституційних норм, які відбулись з прийняттям Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» щодо формування та діяльності Кабінету Міністрів України та з огляду на положення частини другої статті 120 Конституції України, згідно з якими організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України, 17 лютого 2014 року до Верховної Ради України було подано законопроект №4146 щодо прийняття нового Закону України «Про Кабінет Міністрів України». Внаслідок прийняття нового 27 лютого 2014 року Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України отримав повноваження утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. Так як Закон України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» прийнято в неконституційний спосіб через відсутність висновків Конституційного Суду України, то відповідно і базові зміни в Конституції України, які стали основою нового закону України «Про Кабінет Міністрів України» в частині «утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади», які було основою нового є неконституційні і незаконні. Керуючись неконституційним та незаконним п.9-1 ст.116 Конституції України (254к/96-ВР) та неконституційною і незаконною ч.1 ст.20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінетом Міністрів України було винесено постанову №160 «Про утворення Державної фіскальної служби» від 21 травня 2014 року, якою утворено неконституційний центральний орган виконавчої влади - Державну фіскальну службу України (далі ДФС). Отже, Державна фіскальна служба України (яка є керівним органом Головного Управління ДФС в Дніпропетровській області) є суб`єктом господарювання і не має права здійснювати владні повноваження, свідченням чого також є те, що організація і діяльність ДФС здійснюється на основі установчого документу з назвою Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №236 «Про Державну фіскальну службу України» від 21 травня 2014 року, згідно зі ст.15 якого ДФС є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства. При цьому, юридична особа публічного права Державна фіскальна служба України є суб`єктом Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що закріплено ст.2 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року №499 (499-2005-п ). Так як юридична особа публічного права Державна фіскальна служба України має ідентифікаційний код (код ЄДРПОУ) 39292197, то відповідно є суб`єктом господарювання і не може бути органом державної влади, про що йдеться у ст.8 Господарського Кодексу України. При цьому обов`язково слід розглянути питання щодо незаконності утворення і діяльності Казначейства України, так як у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) банком отримувача є Казначейство України. При цьому, з моменту державної реєстрації в органах статистики та присвоєння ідентифікаційного коду - коду ЄДРПОУ 37567646, юридична особа публічного права Державна казначейська служба України є суб`єктом господарювання і не має права здійснювати будь-які дії як суб`єкт владних повноважень, так як не є органом державної виконавчої влади України. Крім наведеного, позивач посилався на те, що нарахування заборгованості по сплаті боргу(недоїмки) по ЄСВ спірною вимогою №Ф-49191-17/66, виданою Головним Управлінням ДФС в Дніпропетровській області, на суму 16030грн 09коп від 15 серпня 2019 року є незаконним та таким, що має на меті подвійне притягнення до відповідальності у вигляді одночасного нарахування пені та штрафу. Так, штраф це вид адміністративного стягнення, що закріплено положеннями абзацу 1ст.24 КупАП. Для накладення штрафу контролюючий орган повинен скласти протокол про адміністративне правопорушення. Крім того, відповідно до приписів ст.4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства Фінансів України №449 «Про затвердження інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 20 квітня 2015 року, закріплено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи), а надсилається вимога про сплату боргу (недоїмки), якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів та якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску і повинна крім загальних реквізитів, містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Тобто вимога по сплаті боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-49191-17/66 повинна обов`язково містити дані про розмір штрафу, пені і надсилатись тільки після складання акта перевірки, який ОСОБА_1 повинні були вручити особисто, а штраф має бути офіційно задокументований протоколом відповідно до положень КупАП. Натомість, ОСОБА_1 ніколи не отримувала ні особисто, ні поштовим чи електронним листом, акт перевірки щодо заборгованості по сплаті ЄСВ, ніколи не отримувала і не підписувала протокол про накладення штрафу за несплату ЄСВ. Також позивач зауважував, що в оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-49191-17/66 вказано, що банк одержувача - Казначейство України з МФО 899998. Проте, за офіційними даними Довідника банківських установ України, які мають банківську ліцензію, в Україні відсутня будь-яка банківська установа з кодом банку МФО 899998. Вищевказане є прямим доказом незаконності реквізитів, вказаних у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-49191-17/66, а також того, що сплачені позивачем кошти будуть зараховані на рахунки невідомої банківської установи з метою привласнення та особистого використання. Також позивач зазначав, що ним звітність з ЄСВ не подавалася, а державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребував та не перевіряв відповідні бухгалтерські та інші документи. Таким чином, на думку позивача, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) є безпідставною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2020 року зазначена вище справа розподілена судді Жуковій Є.О .

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Жукової Є.О. від 06 лютого 2020 р. вказану позовну заяву залишено без руху до 20 лютого 2019 року, із роз`ясненням позивачу, що недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом надання до суду: письмових пояснень щодо відповідності заявлених позовних вимог, з викладенням позовних вимог відповідно до змісту наведених норм ст. ст. 46, 245 КАС України.

12.02.2020р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивачем - ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог від 12.0.2020 р. вх.№9914/20.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Жукової Є.О. від 17 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-49191-17/66 від 15.08.2019р. на загальну суму 16030,09грн. повернуто позивачеві.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2020р. у справі №160/1414/20 скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

19.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, на виконання вимог ст.326 КАС України, повернуто після апеляційного розгляду справу №160/1414/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

22.06.2020 року суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Жукова Є.О. надала заяву про самовідвід в адміністративній справі №160/1414/20, зазначивши в обґрунтування, що головуючий у справі №160/1414/20 суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду - Жукова Євгенія Олексіївна, вже висловила свою позицію відносно поданої позивачем - ОСОБА_1 позовної заяви від 05.02.2020 року до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-49191-17/66 від 15.08.2019р. на загальну суму 16030,09грн., яка унеможливлює подальший розгляд зазначеної справи під головуванням судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Жукової Є.О., та вважає за необхідне, на підставі зазначених вище обставин зазначити, що під час розгляду даної справи з боку сторін у справі можуть виникнути сумніви в неупередженості та об`єктивності судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Жукової Є.О., під час розгляду даної справи. На підставі зазначених вище обставин, щоб під час розгляду даної справи з боку сторін у справі не виникли сумніви в неупередженості та об`єктивності судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Жукової Є.О., суддя заявила самовідвід.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року заяву про самовідвід головуючого судді Жукової Є.О. у справі №160/1414/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-49191-17/66 від 15.08.2019 р. на загальну суму 16030,09грн., задоволено та справу передано до відділу з організаційного забезпечення суду для подальшого перерозподілу.

Розпорядженням щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ №193д від 22.06.2020р. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чуфарової Н.А. у зв`язку із винесенням Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвали від 22.06.2020р. про самовідвід судді Жукової Є.О. відповідно до підпункту 2.3.49. пункту 2.3.50. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено повторний автоматизований розподіл справи №160/1414/20 за допомогою автоматизованої системи документообігу.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 22.06.2020 року між суддями адміністративну справу №160/1414/20 було розподілено судді Туровій О.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків шляхом подання до суду копії позовної заяви та належним чином завірених копій доданих до неї документів для відповідача.

На виконання вимог вказаної ухвали суду від 30.06.2020 року позивачем усунуті означені недоліки позовної заяви шляхом подання до суду 24.07.2020 року заяви з відповідними додатками.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2020р. позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1414/20 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 31.08.2020р., а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також вищезазначеною ухвалою суду від 29.07.2020р. витребувано у Головного управління ДФС у Дніпропетровській області детальний розрахунок суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, визначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-49191-17/66 від 15.08.2019р., із зазначенням за які періоди та в яких сумах вона виникла та на підставі чого була нарахована.

03 вересня 2020 року до суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Дніпропетровської області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав, заперечував проти його задоволення і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Кабінетом Міністрів України на підставі ст.116 Конституції України та абз.12 п. «б» ч.1 ст.20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 року №794-VII, який був опублікований в газеті Голос України №39 від 01.03.2014 року, набрав чинності 02.03.2014 року та діє по теперішній час, та яким визначено що Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи, прийнято постанову «Про Державну фіскальну службу України» від 21 травня 2014 року №236, яка набрала чинності 08.07.2014 року. При цьому, ані Закон України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року №742-VІІ, з моменту початку дії з 02.03.2014р. та по теперішній, ані Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 року №794-VII неконституційними не визнавалися та є чинним по теперішній час. Крім того, в подальшому, постановою Кабінетів Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18 грудня 2018 року №1200, яка набрала чинності з 15.01.2019р., утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. При цьому, відповідно до пункту 2 Постанови Кабінетів Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18 грудня 2018 року №1200 Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). Постановою Кабінетів Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19 червня 2019 року №537, яка набрала чинності з 27.06.2019 року, утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, в тому числі і Головне управління ДПС у Дніпропетровській області. Щодо коду МФО та розрахункового рахунку, на який слід сплатити єдиний внесок, зазначалося, що Державна казначейська служба України листом від 16.08.2018р. за №18-11/80-13497 повідомила платників податків, органи Державної фіскальної служби України, місцеві фінансові органи та інші органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, що з 02.07.2018р. функціонують нові рахунки для сплати податків, зборів, платежів до державного та місцевих бюджетів, які відкриті на балансі центрального апарату Казначейства (МФО - 899998), при цьому, з метою запобігання втрат бюджету, Казначейством встановлено перехідний період функціонування централізованої моделі виконання дохідної частини бюджетів, протягом якого залишилися активними для зарахування податків, зборів, платежів, зокрема, рахунки, які відкриті на балансі Головних управлінь Казначейства в областях та м. Києві та діяли до 11.09.2018р. (старі рахунки), водночас, 11.09.2018р. закінчився перехідний період запровадження централізованої моделі обслуговування бюджетів за доходами, а починаючи з 12.09.2018р. всі рахунки для зарахування податків, зборів та інших платежів до бюджетів, відкриті на балансі Головних Управлінь Казначейства (МФО відмінне від 899998), були закриті. Реквізити нових рахунків розміщені на Веб-сторінках Казначейства, Головних управлінь Казначейства та доведені до органів, які контролюють справляння надходжень бюджетів. При цьому, рахунки для сплати єдиного соціального внеску (балансовий рахунок 3719) не змінювалися та залишаються відкриті на балансі Головних Управлінь Казначейства (МФО відмінне від 899998). Відповідно розрахункового рахунку (ІВАN) про сплаті єдиного внеску який відкритий Державній казначейській службі України, відповідно до місця знаходження платника податків, зазначено НОМЕР_1 . Безпосередньо щодо правомірності спірної вимоги зазначалося, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 12.11.2003р. та станом на теперішній час реєстрація припинення позивачем підприємницької діяльності відсутня. Позивач перебуває на обліку в контролюючих органах як фізична особа-підприємець, на дату формування оскаржуваної вимоги не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, податкова звітність позивачем не подавалась, про отримані доходи він не звітував, тому, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Оскільки така сплата позивачем здійснена не була, відповідачем сформовано спірну вимогу на виниклу заборгованість. Так, контролюючим органом нараховано ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати єдиного внеску із розрахунку: за 2018 рік на загальну суму 9828,72грн. (819,06грн. х 12 місяців) та за 2019 рік - на загальну суму 5508,36грн. (918,06грн. х 6 місяців), та по термінам сплати: за 2018 рік на загальну суму 9828,72 грн., в тому числі: за 1 квартал 2018 року у сумі - 2457,18грн. (граничний строк сплати до 19.04.2018р.); за 2 квартал 2018 року у сумі - 2457,18грн. (граничний строк сплати до 19.07.2018); за 3 квартал 2018 року у сумі - 2457,18грн. (граничний строк сплати до 19.10.2018р.); за 4 квартал 2018 року у сумі - 2457,18грн. (граничний строк сплати до 21.01.2019р.); за 2019 рік на загальну суму 5508,36грн., в тому числі: за 1 квартал 2019 року у сумі - 2754,18грн. (граничний строк сплати до 19.04.2019р.) та за 2 квартал 2019 року у сумі - 2754,18грн. (граничний строк сплати до 19.07.2019р.). Враховуючи наявну у позивача станом на 19.01.2018р. переплату зі сплати ЄСВ у сумі 356,47грн., загальна заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску склала (9828,72грн. + 5508,36грн.) - 356,47 = 14980,61грн. Також відповідачем зазначено, що згідно із пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464, сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464 є недоїмкою, а суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (частина 3 статті 25 Закону №2464). Оскільки у добровільному порядку зобов`язання з ЄСВ позивачем не сплачені, контролюючим органом правомірно сформовано спірну вимогу на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, що відповідає приписам п.4 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015р. №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469). Отже, спірна вимога є обґрунтованою та скасуванню не підлягає.

09 вересня 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначалося, що з відзиву на позовну заяву слідує, що його подано не відповідачем - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, а іншою юридичною особою з іншим кодом ЄДРПОУ - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, при цьому останньою не надано доказів того, що вона є правонаступником первинного відповідача у справі, а тому позивач просив суд вважати відзив на позовну заяву неподаним належним відповідачем.

17 вересня 2020 року до суду до суду надійшло доповнення до відзиву Головного управління ДПС у Дніпропетровської області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач додатково зазначав, що нарахування штрафу та пені за несвоєчасну сплату ЄСВ здійснюється на підставі приписів ст.25 Закону №2464, а також додатково додав до справи копію рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 11.07.2018р. №0277291312, відповідно до якого ОСОБА_1 нараховано штраф та пеню за несвоєчасну сплату ЄСВ, та роздруківку з інтегрованої картки платника ЄСВ ОСОБА_1 за 2013-2016р.р.

25 вересня 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на доповнення до відзиву, в якій зазначалося, що з доповнення до відзиву на позовну заяву слідує, що його подано не відповідачем - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, а іншою юридичною особою з іншим кодом ЄДРПОУ - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, при цьому останньою не надано доказів того, що вона є правонаступником первинного відповідача у справі, а тому позивач просив суд вважати доповнення до відзиву на позовну заяву неподаним належним відповідачем.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2020р. допущено процесуальне правонаступництво у справі, що розглядається, та замінено первісного відповідача у справі №160/1414/20 - ГУ ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, місцезнаходження юридичної особи: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) на його правонаступника - ГУ ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження юридичної особи: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005).

Зважаючи на те, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області допущено до участі у справі, як правонаступника первинного відповідача, подані ним відзив та доповнення до відзиву на позовну заяву приймаються судом до розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець 12.11.2003р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (номер державної реєстрації Ф0013056), види діяльності: « 77.32» - надання в оренду будівельних машин і устаткування (основний); « 77.39» - надання в оренду інших машин, устаткування та товарів н.в.і.у., про що 09.02.2009р. внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (номер запису: 22240170000062544), перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області (Правобережне управління, Чечелівська ДПІ (Чечелівський р-н м. Дніпра) з 12.11.2003р. як платник податків (номер взяття на облік платником податків: 16616), а з 11.08.2011р. перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області (Правобережне управління, Чечелівська ДПІ (Чечелівський р-н м. Дніпра) як платник єдиного внеску (номер взяття на облік платником ЄСВ: 04050320058).

Судом встановлено, що 11.07.2018р. ГУ ДФС у Дніпропетровській області на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0277291312, яким за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 22.10.2013р. до 17.11.2016р. до ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 926,37грн. та нараховано пеню у розмірі 123,11грн.

В подальшому, 15 серпня 2019 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області, правонаступником якого є ГУ ДПС у Дніпропетровській області, сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-49191-17/66, відповідно до якої за ОСОБА_1 станом на 31.07.2019р. обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 16030,09грн., з яких: недоїмка - 14980,61грн., штраф - 926,37грн., пеня - 123,11грн.

Незгода позивача з означеною вимогою стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з підпунктом 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контроль своєчасності подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків, зборів, платежів входить до функцій контролюючих органів.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

З 01 січня 2017 року набули чинності зміни, внесені до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI ) Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. №1774-VIІІ, згідно з якими приписами п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI встановлено, що з 2017 року у разі якщо платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Так, пунктом другим частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону від 06.12.2016р. №1774-VIІІ) передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Крім того, відповідно до абз.1 п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (в редакції Закону від 06.12.2016р. №1774-VIІІ) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, тобто для фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Статтею 9 Закону №2464-VI встановлено порядок обчислення і сплати єдиного внеску.

Так відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Абзацом 1 частини 5 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Крім того, з січня 2018 року набули чинності зміни до Закону №2464-VI, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.10.2018р. №2148-VIІІ, в частині термінів сплати ЄСВ, зокрема, фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Так, відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI (в редакції Закону від 03.10.2018р. №2148-VIІІ) з січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

З огляду на наведене, починаючи з 01.01.2018р. фіскальним органом розроблено алгоритм автоматичного розрахунку нарахувань сум єдиного внеску.

Згідно п.10 ст.9 Закону №2464-VI днем сплати єдиного внеску вважається:1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки податкового органу - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок податкового органу; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до п.11 ст.9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Частиною 2 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Згідно з ч.3 ст.25 Закону №2464-VI суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до абз.1 ч.4 ст.25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Абзацом 3 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI визначено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно з абз.4-6 ч.4 ст.25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Абзацом 7 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI визначено, що орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Згідно з абз.8 ч.4 ст.25 Закону №2464-VI порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Абзацами 9-10 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Частиною 6 статті 25 Закону №2464-VI визначено, що за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Частиною 10 статті 25 Закону №2464-VI визначено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Згідно з п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Відповідно до ч.13 ст.25 Закону №2464-VI нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно. У разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки нарахування пені зупиняється з дня подання скарги до органу доходів і зборів або позову до суду.

Абзацом 1 частини 14 статті 25 Закону №2464-VI встановлено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Згідно з абз.2 ч.14 ст.25 Закону №2464-VI суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.

Відповідно до абз.3 ч.14 ст.25 Закону №2464-VI оскарження рішення органу доходів і зборів про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення органом доходів і зборів вищого рівня та/або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов`язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.

Абзацом 4 частини 14 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів.

Частиною 15 статті 25 Закону № 2464-VI встановлено, що рішення органу доходів і зборів про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом. У разі якщо платник єдиного внеску не сплатив зазначені в рішенні суми протягом десяти календарних днів, а також не повідомив у цей строк орган доходів і зборів про оскарження рішення, таке рішення передається державній виконавчій службі в порядку, встановленому законом. Суми штрафів та нарахованої пені, застосованих за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, стягуються в такому самому порядку, що і суми недоїмки із сплати єдиного внеску. Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату недоїмки, якщо їх застосування пов`язано з виникненням та сплатою недоїмки.

Приписами ч.16 ст.25 Закону №2464-VI передбачено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Відповідно до п.1 розділу 1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015р. №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469) (далі - Інструкція №449) ця Інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Пунктом 1 розділу 7 Інструкції №449 передбачено, що за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Відповідно до пп.2 п.2 розділу 7 Інструкції №449 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за зазначені періоди. Для платників, зазначених у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, таким періодом є календарний місяць, для платників, зазначених у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції,- календарний квартал.

Згідно з п.3 розділу 7 Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

Згідно з п.8 Інструкції №449 суми штрафів та пені, передбачені пунктами 2, 3, 5, 6 цього розділу, підлягають сплаті платником єдиного внеску чи банком протягом 10 календарних днів після надходження відповідного рішення або можуть бути оскаржені в цей самий строк до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це відповідного органу доходів і зборів, посадовими особами якого прийнято це рішення.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до відомостей інтегрованої картки платника (далі - ІКП) ЄСВ ОСОБА_1 по коду бюджетної класифікації 71040000 останній згідно з приписами Закону №2464 здійснені наступні нарахування єдиного внеску: за 2018 рік на загальну суму 9828,72грн. (819,06грн. х 12 місяців) та за 2019 рік - на загальну суму 5508,36грн. (918,06грн. х 6 місяців), та по термінам сплати: за 2018 рік на загальну суму 9828,72 грн., в тому числі: за 1 квартал 2018 року у сумі - 2457,18грн. (граничний строк сплати до 19.04.2018р.); за 2 квартал 2018 року у сумі - 2457,18грн. (граничний строк сплати до 19.07.2018); за 3 квартал 2018 року у сумі - 2457,18грн. (граничний строк сплати до 19.10.2018р.); за 4 квартал 2018 року у сумі - 2457,18грн. (граничний строк сплати до 21.01.2019р.); за 2019 рік на загальну суму 5508,36грн., в тому числі: за 1 квартал 2019 року у сумі - 2754,18грн. (граничний строк сплати до 19.04.2019р.) та за 2 квартал 2019 року у сумі - 2754,18грн. (граничний строк сплати до 19.07.2019р.).

Однак, протягом періоду з 01.01.2018р. по 19.07.2019р. ОСОБА_1 автоматично нараховані суми єдиного внеску сплачені не були. При цьому позивачем не надано доказів сплати цих зобов`язань і станом на час розгляду справи.

Таким чином, враховуючи наявну у позивача станом на 19.01.2018р. переплату зі сплати ЄСВ у сумі 356,47грн., загальна заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску склала (9828,72грн. + 5508,36грн.) - 356,47 = 14980,61грн.

Крім того, з наданого відповідачем витягу з ІКП з ЄСВ ОСОБА_1 видно, що позивачем також несвоєчасно сплачувалися автоматично нараховані суми єдиного внеску за період з 22.10.2013р. по 17.11.2016р., у зв`язку із чим, відповідачем відповідно до приписів абз.1 ч.14 ст.25 Закону №2464-VI винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 11.07.2018р. №0277291312, яким на підставі п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI та пп.2 п.2 розділу 7 Інструкції №449 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 22.10.2013р. до 17.11.2016р. до ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 926,37грн. та нараховано пеню відповідно до ч.10, ч.13 ст.25 Закону №2464-VI у розмірі 123,11грн.

Доказів погашення ОСОБА_1 нарахованого вищевказаним рішенням штрафу та пені надано не було, як і не надано доказів оскарження цього рішення в адміністративному або судовому порядку.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не надано суду доказів оскарження у встановленому законом порядку рішення відповідача від 11.07.2018р. №0277291312, визначені ним суми зобов`язань з ЄСВ (штраф і пеня) вважаються узгодженими, а оскільки вони не були сплачені у встановлений ст.25 Закону №2464-VI строк, вони набули статусу недоїмки.

Отже, судом встановлено, що згідно з відомостями інформаційної системи податкового органу станом на 31.07.2019р. в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду бюджетної класифікації 71040000 обліковувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 16030,09грн., яка складалася: з недоїмки з ЄСВ за 2018 рік та 1-2 квартали 2019 року у розмірі 14980,61грн., несплаченої суми штрафних санкцій у розмірі 926,37грн. та пені у розмірі 123,11грн., застосованих згідно з рішенням від 11.07.2018р. №0277291312.

Доказів своєчасної сплати єдиного внеску за 2018 рік та 1-2 квартали 2019 року позивачем не надано.

Як зазначалося вище, згідно з ч.4 ст.25 цього Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Судом встановлено, що оскаржувану вимогу сформовано та надіслано позивачеві на підставі облікових даних інформаційної системи контролюючого органу, як платнику внеску, який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Доводи позивача відносно того, що вимога про сплату недоїмки з ЄСВ може бути сформована виключно за результатами проведеної перевірки платника та на підставі складеного за результатами такої перевірки акта є безпідставним та спростовуються вищенаведеними приписами п.3 розділу 7 Інструкції №449, згідно з яким органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: або дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; або платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; або платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, у тому числі, на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою, в свою чергу, є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в адміністративній справі №826/11623/16.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також безпідставними є твердження позивача відносно того, що при застосуванні штрафних санкцій відповідачем повинен був складатися протокол про адміністративне правопорушення, оскільки, як встановлено судом, штрафні санкції у даному випадку було застосовано в порядку приписів ст.25 Закону №2464-VI, а не за приписами ст.165 КУпАП, що виключає необхідність складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Щодо доводів позивача про те, що відповідач не мав повноважень на винесення спірної вимоги, оскільки, на думку позивача, ГУ ДФС у Дніпропетровській області є суб`єктом господарювання, а не суб`єктом владних повноважень, суд зазначає наступне.

Так, постановою Кабінету Міністрів України №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 6 серпня 2014 року утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1, в тому числі утворено і Головне Управління ДФС в Дніпропетровській області як юридичну особу публічного права та територіальний орган ДФС.

Наказом Державної фіскальної служби України №80 від 1 лютого 2019 року затверджено Положення про Головне Управління ДФС в Дніпропетровській області, згідно зі ст.1 якого Головне Управління ДФС у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної фіскальної служби України (далі ДФС), який підпорядковується ДФС. Головне управління ДФС у Дніпропетровській області (далі ГУ ДФС) є органом доходів і зборів. ГУ ДФС забезпечує реалізацію повноважень ДФС на території Дніпропетровської області.

Статтями 7, 9 Положення закріплено, що ГУДФС забезпечує ведення обліку податків і зборів, платежів, єдиного внеску, а також здійснює погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Відповідно до ст.1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №236 від 21 травня 2014 року, ДФС є центральним органом виконавчої влади.

Згідно з п.9-1 ст.116 Конституції України Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Статтю 116 Конституції України доповнено пунктом 9-1 відповідно до Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року №742-VІІ, опублікованого в газеті Голос України випуск №39 від 01.03.2014р.

Вказана норма в Конституції України діє з 02.03.2014р.

При цьому, Закон України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року №742-VІІ з моменту початку дії з 02.03.2014р. та по теперішній час неконституційним не визнавався та є чинним.

Стверджуючи про неконституційність цієї норми та, як наслідок, незаконність створення Кабінетом Міністрів України ДФС України та її територіальних органів, позивач не надає доказів визнання Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року №742-VІІ неконституційним.

Водночас, відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Це означає, що право визнавати правові акти або в окремих, передбачених Конституцією України, випадках законопроекти такими, що не відповідають Конституції, є виключною компетенцією Конституційного Суду України.

Так, згідно зі ст.150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду України належить:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п`яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи наведене, повноваження щодо вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів належать виключно Конституційному Суду України.

При цьому рішення Конституційного Суду України про неконституційність Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року №742-VII відсутнє.

Враховуючи вищевикладене та на підставі ст.116 Конституції України прийнято Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 року №794-VII (далі по тексту - Закон України №794-VІІ), який був опублікований в газеті Голос України №39 від 01.03.2014 року, набрав чинності 02.03.2014 року та діє по теперішній час.

Згідно з абз.12 п. «б» ч.1 ст.20 Закону України №794-VII Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи.

Так, Кабінетом міністрів України прийнято постанову «Про Державну фіскальну службу України» від 21 травня 2014 року №236, яка набрала чинності 08.07.2014 року, а в подальшому, як зазначалося вище, прийнято постанову №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 6 серпня 2014 року, якою утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1, в тому числі утворено і Головне Управління ДФС в Дніпропетровській області як юридичну особу публічного права та територіальний орган ДФС.

Крім того, в подальшому, постановою Кабінетів Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18 грудня 2018 року №1200, яка набрала чинності з 15.01.2019р., утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінетів Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18 грудня 2018 року №1200 Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

В Положенні про Державну податкову службу України, затвердженому постановою Кабінетів Міністрів України «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» від 6 березня 2019 року №227, яка набрала чинності з 20.03.2019р., зазначено що Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Постановою Кабінетів Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19 червня 2019 року №537, яка набрала чинності 27.06.2019 року, утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, в тому числі і Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.

Згідно з наказом Державної податкової служби України «Про затверджень положень про територіальні органи ДПС» від 12.07.2019 року №14, затверджено Положення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

На підставі постанови Кабінетів Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19 червня 2019 року №537 в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено 01.08.2019р. реєстрацію Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, з ідентифікаційним кодом 43145015.

Відповідно до пп.14 п.4 Положення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12.07.2019 року №14, останнє здійснює погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Зважаючи на наведене, суд доходить висновку, що чинними нормативно-правовими актами підтверджено статус ГУ ДФС у Дніпропетровській області, а також його правонаступника ГУ ДПС у Дніпропетровській області, саме як територіального органу Державної фіскальної служби (центрального органу виконавчої влади), тобто територіального органу виконавчої влади, а також його повноваження, зокрема, на ведення обліку податків і зборів, платежів, єдиного внеску та здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Щодо зазначених у спірній вимозі коду МФО та розрахункового рахунку для сплати єдиного внеску, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, згідно з абз.2 ч.14 ст.25 Закону №2464-VI суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску.

З матеріалів справи слідує, що Державна казначейська служба України листом від 16.08.2018р. за №18-11/80-13497 повідомила платників податків, органи Державної фіскальної служби України, місцеві фінансові органи та інші органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, що з 02.07.2018р. функціонують нові рахунки для сплати податків, зборів, платежів до державного та місцевих бюджетів, які відкриті на балансі центрального апарату Казначейства (МФО - 899998). З метою запобігання втрат бюджету Казначейством встановлено перехідний період функціонування централізованої моделі виконання дохідної частини бюджетів, протягом якого залишилися активними для зарахування податків, зборів, платежів, зокрема, рахунки, які відкриті на балансі Головних управлінь Казначейства в областях та м. Києві та будуть діяти до 11.09.2018р. (старі рахунки). Граничний термін перехідного періоду функціонування централізованої моделі виконання дохідної частини бюджетів закінчується 10.09.2018р. З 11.09.2018 кошти, які сплачуватимуться платниками на старі рахунки, не будуть зараховуватись до бюджетів, а повертатимуться платникам як нез`ясовані надходження. Враховуючи зазначене, з метою уникнення недоїмки та податкового боргу зі сплати податків, зборів, платежів, втрат бюджетів та масових надходжень нез`ясованих платежів на дохідні рахунки, відкриті на МФО, відмінному від 899998, Казначейство просило повідомити всіх учасників СЕП НБУ про недопущення відправки платежів на старі рахунки.

При цьому реквізити нових рахунків були розміщені на Веб-сторінках Казначейства, Головних управлінь Казначейства та доведені до органів, які контролюють справляння надходжень бюджетів.

Водночас, рахунки для сплати єдиного соціального внеску (балансовий рахунок 3719) не змінювалися та залишилися відкритими на балансі Головних Управлінь Казначейства (МФО відмінне від 899998).

Розрахунковий рахунок (ІВАN) для сплати єдиного внеску, який відкритий в Державній казначейській службі України, відповідно до місця знаходження платника податків зазначено НОМЕР_1 .

За наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідач, надсилаючи позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-49191-17/66 від 15 серпня 2019 року на суму 16030,09грн., діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а вказана вимога є законною та обґрунтованою, отже, позовні вимоги про визнання цієї вимоги протиправною та про її скасування задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цим позовом, відповідно до ст.139 КАС України не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 28 вересня 2020 року.

Суддя О.М. Турова