Рішення № 91842305, 21.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 року Справа № 160/8773/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кадникова Г.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про:

- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) щодо відмови у призначенні позивачу з 26.06.2020 пенсії згідно із ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію згідно із ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 26.06.2020, виходячи із розрахунку 90% від розміру заробітної плати відповідно до довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Дніпропетровської області від 17.06.2020 №18-34 вих.120 відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ без обмеження максимального розміру пенсії та довічно здійснювати належні позивачу виплати пенсії за вислугу років щомісячно.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що вважає протиправною відмову відповідача від 16.07.2020 у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу для призначення цього виду пенсії, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014. На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ в редакції Закону від 02.02.2006 року №2663-ІІІ. Позивач як особа, що належать до певної категорії працівників, був учасником правовідносин, у яких об`єктивно передбачав настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто легітимне очікування позивача було пов`язано саме з положеннями Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ) до внесення змін законом України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 року.

Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду та просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.08.2020 справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

До суду надійшов письмовий відзиви на позов відповідача, за змістом якого у задоволенні позову просять відмовити повністю, зазначаючи, що загальна вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697-VІІ, на час його звернення до відповідача була недостатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно вказаного Закону, а тому у спірних правовідносинах відповідач не порушив права позивача на пенсію.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості відмови відповідача у призначенні пенсії позивачу, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2019 по 30.09.2020 - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

Згідно частини 6 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

26.06.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, яка має бути призначена у відповідності до статті 50-1 закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (в редакціях законів України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ).

16.07.2020 відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, яке мотивоване тим, що відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (№ 1697-VІІ від 14.10.2014 року, зі змінами), прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2019 по 30.09.2020 - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців, а тому у позивача відсутнє право на пенсію, так як стаж роботи ОСОБА_1 по вислузі років - 22 роки 4 місяці 17 днів (з урахуванням половини періоду навчання).

Суд зазначає, що з 15.07.2015 року введено в дію новий Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VIII, статтею 86 якого в редакції на день звернення позивача за призначенням пенсії, регулюються питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України.

На час прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 та станом на 01.06.2015 (до 15.07.2015) діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, статтею 50-1 якого регулювались питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України.

Що стосується посилання відповідача у тексті листа про відмову в призначенні пенсії на ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (1697-VІІ від 14.10.2014, зі змінами), суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, де Закон України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції та повинні відповідати їй. Конституція є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України - гарантується.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених законами України.

За приписами ст.ст.21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Контистуційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. (рішення № 5-рп/2002).

22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України діяв закон № 1789-ХІІ.

Статтею 50-1 закону № 1789-ХІІ (з доповненнями згідно із Законом України №3662-12 від 26.11.1993 та у редакції Закону України №2663-ІІІ) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

На теперішній час діє закон № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, статтею 86 закону № 1697-VII фактично збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), з 20 до 24 років 6 місяців, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

Частинами 1-3 КАС статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

За таких обставин, суд вважає, що існуючий спір має бути вирішений на підставі норм Конституції України і статті 50-1 Закону України № 1789-ХІІ (в редакції Закону України № 2663-ІІІ від 12.07.2001).

Одночасно, слід звернути увагу, що 14.09.2020 року Верховний Суд розглянув зразкову справу № 560/2120/20 (провадження № Пз/9901/9/20) щодо перерахунку пенсії.

За наслідками розгляду зазначеної зразкової справи суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Коваленко Н.В. та Кравчуком В.М. викладено свою спільну окрему думку з наступним висновком.

Перерахунок пенсії не у тому відсотковому розмірі відносно заробітної плати, який встановлено позивачу при призначенні пенсії, та з обмеженням її граничним розміром, змусить позивача повторно звертатись до суду з позовом.

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Позовні вимоги про захист права не можуть вважатися передчасними, якщо вони були предметом правовідносин, з яких виник спір. Позивач звертався зі заявою про призначення пенсії з урахуванням 90% від сум усіх складових заробітку та без обмеження максимального розміру. Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач не висловлювався щодо цих аспектів розрахунку, оскільки вважав, що ОСОБА_1 не має права на пенсію взагалі. Однак позиція відповідача з цих питань відома з його відзиву на позов. Вона не залишає підстав сподіватися, що у разі визнання за позивачем права на призначення пенсії, вона буде нарахована так, як про це просив позивач.

Відсутність таких заперечень у рішенні відповідача, що оскаржується, не свідчить, що з питань урахування 90% від сум усіх складових заробітку та застосування обмеження максимального розміру відсутній спір. І у позовній заяві, і у відзиві сторони висловили протилежні позиції, що є очевидним свідченням існування спору щодо цих аспектів перерахунку. Відтак, ці позовні вимоги навряд чи можна вважати передчасними.

Згідно із ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача довічно здійснювати належні позивачу виплати пенсії за вислугу років щомісячно, суд виходить з наступного.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. У зв`язку з чим позовні вимоги, щодо довічного здійснення належних виплат пенсії за вислугу років щомісячно, не підлягають задоволенню, так як саме поняття пенсії передбачає її виплату довічно та щомісячно.

Згідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст.76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачає не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідач у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.77 КАС України), з урахуванням наведених положень КАС України позивачем доведено протиправність дій ГУ ПФУ у Дніпропетровській області.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З огляду на вказане вище, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії є протиправним, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840грн. 80коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 257, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 з 26.06.2020 пенсії згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно із ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 26.06.2020, виходячи із розрахунку 90% від розміру заробітної плати відповідно до довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Дніпропетровської області від 17.06.2020 №18-34 вих.120 відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом України №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ без обмеження максимального розміру пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) судовий збір у розмірі 840грн. 80коп. (вісімсот сорок гривень 80коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова