Рішення № 91842070, 29.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 р. Справа № 120/3204/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

09.07.2020 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Спесивцева В.В., подана від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу від 26.12.2019 № 2-25668/15-19-СГ про відмову у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства та зобов`язання відповідача надати позивачці зазначений дозвіл.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в липні 2019 року позивачка звернулась до відповідача з клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Отримавши відмову, оформлену листом відповідача від 19.08.2019 № С-13684/0-2986/0/95-19, позивачка за захистом своїх прав та інтересів звернулась до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі № 120/3040/19-а Головне управління Держгеокадастру зобов`язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняти мотивоване рішення у формі розпорядчого документа.

У січні 2020 року позивачка отримала наказ від 26.12.2019 № 2-25668/15-19СГ, яким відповідач повторно відмовив позивачці у наданні зазначеного дозволу, зіславшись на те, що "пунктом 21 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності, тому розпорядженнями даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів".

Позивачка з вказаним рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним і таким, що прийняте з непередбачених законом підстав, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 14.07.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). При цьому суд, з наведенням відповідних мотивів, дійшов висновку, що позивачка не пропустила строку звернення до адміністративного суду з цим позовом. Тому у задоволенні клопотання позивачки про поновлення такого строку вирішено відмовити.

10.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.

Вказаний Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу цього Закону переходять до комунальної власності. Отже, бажана для позивачки земельна ділянка знаходиться у власності територіальної громади Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Крім того, згідно з технічною документацією із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам-членам реформованого КСП "Прогрес" с. Роздолівка Мурованокуриловецького району Вінницької області, затвердженого 20.05.2002 головою Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області ОСОБА_2 , земельний масив, на якому позивачка бажає отримати земельну ділянку у власність, знаходиться на землях резервного фонду, що увійшли в паювання.

Враховуючи наведене відповідач вважає свою відмову вмотивованою та такою, що прийнята на підставі вимог чинного законодавства.

Крім того, відповідач вважає, що суд не повинен втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки рішення, дії чи бездіяльності такого суб`єкта на відповідність критеріям, закріпленим нормами КАС України. Таким чином, на думку відповідача, суд вправі зобов`язати відповідача до виконання обов`язків, покладених на нього законом і підзаконними актами, але не може вказувати йому, яке конкретно рішення (дії) необхідно прийняти (вчинити).

18.08.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача не погоджується з доводами відповідача та просить суд позов задовольнити в повному обсязі. Зокрема, на думку представника позивача, твердження відповідача щодо знаходження бажаної земельної ділянки знаходиться на землях резервного фонду, що увійшли в паювання, є необґрунтованою підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки бажана земельна ділянка знаходиться у масиві поля орієнтовною площею 45,00 га.

Крім того, представник позивача зауважує, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.07.2020 було витребувано докази на підтвердження факту належності бажаної для позивачки земельної ділянки до земель колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені. Проте відповідач таких доказів суду не надав.

Також представник позивача вказує на те, що у відповідності до вимог чинного законодавства єдиним правовстановлюючим документом, що може посвідчувати право колективної власності на земельні ділянки КСП є державний акт на право колективної власності та технічна документація зі складання державних актів, зокрема на право колективної власності на землю. Натомість відповідач належними документами не підтверджує право колективної власності на спірну земельну ділянку.

Щодо повноважень відповідача у спірних правовідносинах, то такі, на думку представника позивача, не є дискреційними, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх рішеннях, в тому числі тих, що прийняті нещодавно.

Заперечення від відповідача до суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Водночас дата постановлення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) на лікарняному та у відпустці в період з 01.09.2020 по 25.09.2020 включно.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що в липні 2019 року позивачка звернулась до відповідача з клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області (за межами населеного пункту). До клопотання позивачка додала ряд необхідних документів, в тому числі завірену Роздолівською сільською радою копію графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з кадастрової карти).

Листом від 19.08.2020 № С-13684/0-2986/0/95-19 відповідач відмовив позивачці у наданні вказаного дозволу, у зв`язку з чим позивачка звернулась до суд.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі № 120/3040/19-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не прийняття по суті рішення у формі розпорядчого документу за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 17.07.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 гектара за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.07.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 гектара, за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області та прийняти мотивоване рішення у формі розпорядчого документу. В решті позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення суду відповідач повторно розглянув клопотання позивачки та прийняв наказ від 26.12.2019 № 2-25668/15-19СГ, яким відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, посилаючись на те, що "пунктом 21 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності, тому розпорядженнями даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів".

Позивачка рішення відповідача незаконним, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Статтею 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Аналіз наведених правових норм вказує на те, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас за правилами ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Відповідно до ст. 25 Закону № 858-IV види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Частиною другою статті 55 Закону № 858-IV передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Отже, для розроблення проекту із землеустрою зацікавлена особа повинна звернутися до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади за отриманням відповідного дозволу.

При цьому системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, як-от: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи видно, що позивачка ОСОБА_1 вирішила скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та з цією метою звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області (за межами населеного пункту), орієнтовною площею 2,0 гектара.

Відмовляючи у наданні позивачці вказаного дозволу, відповідач зазначив, що розпорядженням даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, оскільки пунктом 21 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Таким чином, фактичною підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою стало те, що спірна земельна ділянка вважається власністю відповідної територіальної громади, на якій вона розташована, тобто комунальною власністю, а тому Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не має законних повноважень щодо розпорядження цієї землею.

Втім, наведені доводи суд вважає недоведеними.

Так, 01.01.2019 набрав чинності Закон України від 10.07.2018 № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні».

Серед іншого, вказаним законом доповнено розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України пунктом 21 такого змісту:

"21. Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Отже, за змістом вказаної норми власністю територіальної громади землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності). При цьому відповідні землі на підставі вимог зазначеного Закону підлягають державній реєстрації як землі комунальної власності.

Разом з тим, право комунальної власності на земельний масив, із якого позивачка бажає отримати земельну ділянку у приватну власність, не зареєстроване, а жодних належних доказів про це суду не надано.

Свою позицію відповідач підтверджує листом відділу у Мурованокуриловеьцому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № С-13684/0-029-803/141 від 24.07.2019, з якого вбачається, що згідно з технічною документацією із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам-членам реформованого КСП "Прогрес" с. Роздолівка Мурованокуриловецького району Вінницької області та протоколу погодження розподілу та внесення змін до земель колективної власності колишнього КСП "Прогрес" с. Роздолівка Мурованокуриловецького району Вінницької області затвердженого головою Мурованокуриловецької РДА І.М.Кагляком 20.05.2002 року: п. 2.2. Провести обмін земель, зайнятих малопродуктивними багаторічними насадженнями у с. Перекоринці 18,00 га та у с. Дружба - 17 га на рівноцінні площі земель резервного фонду; та п. 2.3. Площа саду у с. Дружба, що залишилась після обміну на землі резервного фонду включити у розпаювання, на яких будуть залишені паї, що не витребувані у власність. Отже, земельний масив, на якому бажає отримати викопіювання ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства знаходиться на землях резервного фонду, що увійшли в паювання.

Однак, в силу вимог ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд погоджується та вважає правильними доводи представника позивача, наведені у відповіді на відзив, про те, що згідно з вимогами чинного законодавства документами, що можуть посвідчувати право колективної власності на земельні ділянки колективних сільськогосподарських підприємств є державний акт на право колективної власності та технічна документація зі складання державних актів, зокрема на право колективної власності на землю.

Водночас відповідач на підтвердження зазначених в оскаржувані наказі обставин не надав суду жодних належних документів: ані державного акту на право колективної власності на спірні землі, ані технічної документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання документів, що посвідчують право колективної власності на земельні ділянки реформованого КСП с. Роздолівка Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Також відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що бажана для позивачки земельна ділянка увійшла до складу тих земель, за якими раніше було зареєстровано право колективної власності.

Крім того, як вбачається з поданих позивачкою графічних матеріалів та кадастрових даних, бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться у масиві поля орієнтовною площею 45,00 га, що значно перевищує визначену площу обміну земельних ділянок, на які посилається відповідач. При цьому відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, доводів позивача в цій частині не спростував та доказів того, що проведений обмін земельних ділянок здійснювався в місці розташування земельної ділянки, що зазначена на графічних матеріалах позивачки, суду не надав.

До того ж, з метою з`ясування всіх обставин справи, судом використано загальнодоступну інформацію з Публічної кадастрової карти України та встановлено, що земельна ділянка, яку позивачка бажає отримати у власність, належить до земель сільськогосподарського призначення та ще не сформована. Але в межах відповідного земельного масиву частина земельних ділянок вже передана у приватну власність та використовується ФГ "ВЕЛЕС ВІТА" на праві оренди.

Наведене свідчить про те, що земельні ділянки, які безпосередньо межують з бажаною для позивачки земельною ділянкою та мають ідентичний правовий статус, вже передані у власність іншим особам, що може вказувати на порушення принципу рівності.

Відтак суд констатує незаконність відмови відповідача, викладеної у наказі 26.12.2019 № 2-25668/15-19СГ, у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування зазначеного наказу підлягають задоволенню.

Крім того, позивачка просить суд захистити її порушені права шляхом зобов`язання відповідача надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі № К/31204/15).

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 11.09.2019 в справі № 819/570/18.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відтак суд вважає, що оскільки відповідач відмовив позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою подальшої передачі безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області (за межами населеного пункту), з дотриманням процедури розгляду в межах чинного законодавства (в межах своїх повноважень), однак відмовив з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, а суд дійшов висновку, що наказ відповідача є протиправним, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант дій та прийняття рішення, а саме надання позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Правильність зазначеного висновку підтверджуються правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.05.2020 у справі № 819/654/17.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позивачка обрала належний спосіб захисту своїх порушених прав і за результатами розгляду цієї справи відповідача необхідно зобов`язати надати позивачці ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства, відповідно до поданого клопотання.

При цьому суд зазначає, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17 та від 19.06.2018 в справі № 806/2982/17.

При вирішенні справи суд також враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у спорі між сторонами судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про під ставність позовних вимог щодо зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства.

Отже, перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачкою, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з повним задоволенням позову, судові витрати позивачки на сплату судового збору у розмірі 840,80 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від від 26 грудня 2019 року № 2-25668/15-19-СГ "Про відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області на підставі клопотання від 17 липня 2019 року надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 );

2) представник позивачки: адвокат Спесивцев Вадим Валерійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );

3) відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).

Повне судове рішення складено 29.09.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович