Рішення № 91842013, 29.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 р. Справа № 120/3207/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ), інтереси якого представляє адвокат Спесивцев Вадим Валерійович (представник позивача, адвокат ОСОБА_2 ), до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (відповідач, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача за № 2-23554/15-19-СГ від 04.12.2019 року, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області та зобов`язати відповідача надати такий дозвіл.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17.07.2019 року він вперше звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із письмовим клопотанням про надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області. Проте, відповідач листом від 19.08.2019 року за № Г-13683/0-2988/0/95-19 йому відмовив у наданні такого дозволу. Не погоджуючись з такою відмовою він оскаржив її до Вінницького окружного адміністративного суду, який своїм рішенням від 30.10.2019 року по справі № 120/3038/19-а частково задовольнив позовні вимоги та зобов`язав відповідача повторно розглянути його клопотання і прийняти мотивоване рішення у формі розпорядчого документу. Однак, на виконання цього рішення відповідачем за результатами повторного розгляду його клопотання прийнято наказ за № 2-23554/15-19-СГ від 04.12.2019 року, яким знову відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою із тих причин, що у наданому клопотанні від 17.07.2019 року є невідповідність стосовно цільового призначення бажаної земельної ділянки, так як земельна ділянка з сусіднім кадастровим номером: 0522885900:05:006:0215 має цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ("01.01"), а не для ведення особистого селянського господарства ("01.03"). З вказаною відмовою позивач не погоджується, вважає її протиправною і такою, що суперечить вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а тому за захистом своїх прав та законних інтересів звернувся до суду.

Ухвалою суду від 14.07.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

06.08.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 21658/20), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, вказує на те, що відповідно до ст. 3 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Так, земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, за результатами паювання земель колективної власності знаходиться в масиві земель, які передано громадянам для ведення товарного сільськогосподарського призначення. Тобто, на переконання відповідача, передача бажаної для позивача земельної ділянки буде суперечити нормам чинного законодавства, що у свою чергу є підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку ч. 7 ст. 118 ЗК України у зв`язку невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

Що стосується наступної позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, то відповідач наголошує на тому, що питання надання чи відмови у наданні такого дозволу є його виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), в які суд втручатися не може. За таких обставин представник відповідача вважає, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому в позові просить суд відмовити.

У своїй відповіді на відзив (вх. № 23098/20 від 18.08.2020 року) представник позивача на спростування викладених вище доводів відповідача зазначає, що згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а тому відмова відповідача із наведених підстав є явно необґрунтованою. При цьому, зауважив, що неодноразове дослідження питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок підтверджує те, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Правом подання заперечень відповідач не скористався, що не є перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Так, враховуючи, що головуючий по даній справі суддя в період часу з 14 по 28 вересня 2020 року перебував у відпустці, тому рішення по справі постановлено 29.09.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

17.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із письмовим клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області листом від 19.08.2019 року за № Г-13683/0-2988/0/95-19 повідомило, що з метою раціонального використання земель та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих позивачем графічних матеріалах, запропоновано ОСОБА_1 погодити викопіювання з планово - картографічного матеріалу у відділі Мурованокуриловецького району Головного управління Держагеокадастру у Вінницькій області.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, ОСОБА_1 оскаржив її в судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.10.2019 року у справі № 120/3038/19-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не прийняття по суті рішення у формі розпорядчого документу за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 17.07.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.07.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 гектара за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області та прийняти мотивоване рішення у формі розпорядчого документу.

Разом із тим, на виконання цього рішення суду відповідачем повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 та прийнято наказ від 04.12.2019 року за № 2-23554/15-19-СГ, яким позивачу знову ж таки відмовлено в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України із тих причин, що в наданому клопотанні існує невідповідність стосовно цільового призначення бажаної земельної ділянки, так як земельна ділянка з сусіднім кадастровим номером: 0522885900:05:006:0215 має цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ("01.01"), а не для ведення особистого селянського господарства ("01.03").

Вважаючи такий наказ від 04.12.2019 року за № 2-23554/15-19-СГ протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

Разом з тим, положеннями ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне у випадку формування земельної ділянки та поділу або об`єднання уже сформованої земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення.

Такий висновок узгоджується з положеннями ст. 50 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV, відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Так, судом встановлено, що згідно із наявного в матеріалах справи викопіювання із плану земель землекористування Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, який був долучений позивачем до відповідного клопотання від 17.07.2019 року, а також згідно загальнодоступних відомостей Публічної кадастрової карти України, бажана для позивача земельна ділянка, орієнтовною площею 2,00 га, на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, не є сформованою, відносно неї відсутні будь-які зареєстровані у встановленому законом порядку речові права.

У свою чергу, відповідач наказом за № 2-23554/15-19-СГ від 04.12.2019 року відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виходив із того, що бажана для позивача земельна ділянка межує із сусідньою земельною ділянкою (кадастровий номер: 0522885900:05:006:0215), яка має цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ("01.01"), а не для ведення особистого селянського господарства ("01.03").

Тобто, на думку відповідача, існує невідповідність цільового призначення земельної ділянки, що бажає отримати позивач для ведення особистого селянського господарства та уже попередньо сформованої сусідньої земельної ділянки, яка передана громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Надаючи оцінку таким діяв відповідача, суд першочергово звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, в якій визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проте, на переконання суду, оскаржуваним наказом № 2-23554/15-19-СГ від 04.12.2019 року відповідачем безпідставно відмовлено у наданні такого дозволу.

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев`ять категорій, серед яких землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відтак, цільове призначення бажаної земельної ділянки відповідає тому виду використання (для ведення особистого селянського господарства), для якого позивач має намір отримати у власність.

Згідно із ч. 1 ст. 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Той факт, що сусідні земельні ділянки із загального земельного масиву за своїм цільовим призначенням були надані громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки така ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення і її цільове призначення не змінюється.

Суд звертає увагу і на те, що в межах кожної категорії земель виокремлено декілька видів цільового призначення земель, а поділ земель на окремі види цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 (далі - Класифікація № 548).

Пунктом 1.2 Класифікації № 548 видів цільового призначення земель встановлено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.

Згідно п. 1.4. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Як передбачено Класифікацією № 548 категорія земель сільськогосподарського призначення за видами цільового призначення поділяється на чотирнадцять видів (коди 01.01-01.14).

Натомість, із Розділу ІІ Класифікації № 548, землі за своїм цільовим призначенням поділяються на землі сільськогосподарського призначення, які мають код КВЦПЗ "01", на землі житлової та громадської забудови, які мають код КВЦПЗ "02", на землі громадської забудови, які мають код КВЦПЗ "03", тощо.

В свою чергу, землі сільськогосподарського призначення також мають поділ щодо мети використання, зокрема: "Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" ("01.01"), а також "Для ведення особистого селянського господарства" ("01.03").

Аналіз викладених норм законодавства свідчить про те, що земельні ділянки, призначенні для надання громадянам України для ведення особистого селянського господарства, є одним із видів використання з основним цільовим призначенням "землі сільськогосподарського призначення".

При цьому, передача громадянам України вказаних земельних ділянок у межах цільового призначення для різних видів використання (для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства), здійснюється без зміни цільового призначення.

Із наведеного слідує, що звернення позивача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га "із цільовим призначенням за кодом КВЦПЗ "01.03"("Для ведення особистого селянського господарства"), не передбачало зміну коду Класифікації видів цільового призначення земель, а лише вносило зміни щодо мети її використання.

Тобто, перешкод у неможливості наданні цієї земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства судом не встановлено.

Як зазначалося, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У той же час, суд звертає увагу на те, що бажана для позивача земельна ділянка не є сформованою, відносно неї відсутні будь-які зареєстровані у встановленому законом порядку речові права, а тому для її чіткої ідентифікації потрібно виготовляти проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з проханням на отримання дозволу якого позивач і звернувся до відповідача.

Як вказано в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 509/594/17, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Тобто, документація із землеустрою і розробляється з тією метою, щоб чітко ідентифікувати відповідну земельну ділянку. А надання дозволу на її розробку не покладає на відповідача обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.

Крім того, суд критично оцінює викладені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача про те, що земельна ділянка яку позивач бажає отримати у власність, за результатами паювання земель колективної власності знаходиться в масиві земель, які передано громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки, по-перше, така підстава не була зазначена в оскаржуваному наказі від 04.12.2019 року № 2-23554/15-19-СГ, а по-друге, відповідачем не підтверджено належними доказами і тієї обставини, що спірна земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) у відповідності до рішення компетентного органу. Та навіть наявність таких обставин, саме по собі не є достатньою підставою згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у задоволенні його клопотання від 17.07.2019 року, у зв`язку з чим прийнятий наказ від 04.12.2019 року № 2-23554/15-19-СГ є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, то суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Посилання відповідача у відзиві на те, що зобов`язання його вчинити конкретну дію в даному випадку буде втручанням у дискреційні повноваження органу Держгеокадастру слід оцінити критично з огляду на таке.

Так, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такі ж висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 440/793/19, від 02.04.2020 року у справі № 826/568/19, від 28.05.2020 року у справі № 819/654/17, від 02.07.2020 року за № 825/2228/18 та інших.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі N 21-1465а15 та Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі N 804/1469/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Отже, виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до уповноважених органів з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

В свою чергу, відмова відповідача у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою згідно оскаржуваного наказу від 04.12.2019 року за № 2-23554/15-19-СГ з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, за наслідками повного розгляду клопотання позивача, свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства. При цьому суд враховує, що така відмова відповідача фактично є повторною, і у двох випадках за результатами розгляду одного і того ж клопотання позивача застосовані різні підстави для відмови, що свідчить про ненадання останнім вичерпної повної відповіді і ґрунтовних роз`яснень, згідно чинного законодавства України.

Зважаючи на викладене, за наявності достатніх та належним чином поданих позивачем документів, та недоведеність відповідачем існування, передбачених чинним законодавством, інших обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги та зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для позивача.

Такий спосіб захисту порушеного права відповідає положенням ч. 4 ст. 245 КАС України, є належним та ефективним, забезпечує позитивне вирішення його питання без невиправданих зволікань.

Подібну правову позицію вже висловлював Верховний Суд, зокрема у постановах від 24.01.2019 року по справі N 806/2978/17, від 16.05.2019 року по справі N 812/1312/18, від 14.08.2019 року по справі N 0640/4434/18, від 28.05.2020 по справі № 819/654/17.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов необхідно задовольнити.

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 840,80 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.12.2019 року за № 2-23554/15-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 грн.80 коп. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 29.09.20.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович