Рішення № 91841502, 23.09.2020, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 вересня 2020 року м. ТернопільСправа № 921/106/20 Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Курмило В.М.

розглянув справу

за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" вул. Антоновича, 127, м. Київ, 03150 в особі Філії АТ "Укрексімбанк" в м. Тернополі, вул. Шептицького, 21, м. Тернопіль, 46008

до відповідача Джигринюк Оксани Станіславівни , АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості за Кредитним договором №66511К1 від 11.01.2011 в розмірі 346 518,55 грн, з яких: 176 784,42 грн - заборгованість по нарахованим процентам, 136 492,47 грн - розмір інфляційних втрат, 33 241,66 грн - сума 3% річних.

за участі представників:

позивача - Савченко Д.О.

відповідача - Осів П.В.

Суть справи:

Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Джигринюк Оксани Станіславівни про стягнення заборгованості за Кредитним договором №66511К1 від 11.01.2011 в розмірі 346 518,55 грн, з яких: 176 784,42 грн - заборгованість по нарахованим процентам, 136 492,47 грн - розмір інфляційних втрат, 33 241,66 грн - сума 3% річних.

Ухвалою від 18.02.2020 судом відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих повноважним представником у судовому засіданні, банківська установа посилається на невиконання її контрагентом умов кредитного договору №66511К1 від 11.01.2011 в частині своєчасного повернення кредиту, зважаючи на що позивачем, відповідно до умов договору, нараховані відсотки за користування кредитними коштами, 3% річних та інфляційні втрати, сума яких заявлена до стягнення у судовому порядку.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №б/н (вх. №1789) від 06.03.2020. Вказує, що у Генеральній угоді та Кредитному договорі не визначено такої істотної умови договору як строк його дії. З огляду на це, зазначені правочини є неукладеними (такими, що не відбулись). Заявляє, що єдиним строком, який визначений кредитним договором, є строк кредитування, який закінчився 11.01.2012, а тому у Банку відсутнє право нараховувати проценти за користування кредитними коштами, а відповідно у відповідача немає обов`язку сплачувати такі проценти. Вважає, що відображення у бухгалтерському обліку сум нарахованих процентів не може бути належним доказом, який би підтверджував існування заборгованості за процентами.

Окрім цього, 23.09.2020 під час виголошення своєї промови у судових дебатах, повноважний представник відповідача заявив про необхідність застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Згідно із ч.1 ст.218 ГПК України у судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники справи. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

При цьому слід зазначити, що ні в ході підготовчого провадження ні під час з`ясування обставин справи та дослідження доказів, будь яких усних чи письмових заяв та клопотань від відповідача у справі (його представника) щодо застосування позовної давності до суду не надходило.

Відтак, аналізуючи в сукупності обставини розгляду даної справи, враховуючи неодноразову участь відповідача в судових засіданнях, а відповідно і його обізнаність стосовно стадії розгляду справи, відповідно до ч. 2 ст.207 ГПК України суд залишає без розгляду усну заяву відповідача про застосування строків позовної давності, заявлену у судових дебатах.

Розгляд даного спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, судом встановлено наступне.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

За ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

З наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 20.12.2016 державним реєстратором вчинено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Джигринюк О.С. Поряд із цим, суд відзначає, що припинення підприємницької діяльності відповідача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання кредитного договору, укладеного між суб`єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №760/13915/18, від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.

Відтак, зазначений спір вирішується господарським судом за правилами господарського судочинства.

17 квітня 2008 року між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є АТ "Укрексімбанк" (далі - Банк) та Фізичною особою-підприємцем Джигринюк Оксаною Станіславівною (далі - Позичальник, Приватний підприємець) було укладено генеральну угоду №6608N4, метою якої є визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності Позичальника, що здійснюється відповідно до цієї Генеральної угоди шляхом укладення кредитних договорів.

Кредитний договір укладається сторонами за умовами позитивного рішення Банку відповідно до конкретних потреб Позичальника у фінансуванні та інших домовленостей між сторонами і повинен визначати валюту та суму кредиту чи ліміт кредитної лінії, термін користування кредитними коштами, розмір процентів за користування кредитом та плат за кредитним договором, рахунки для обслуговування кредиту, графік надання і погашення кредиту та інші умови (п.4.2. угоди).

У п.4.3. генеральної угоди її учасники встановили термін користування кредитом - до 16 квітня 2013 року.

Згідно п.п.4.5.1. загальний ліміт заборгованості за генеральною угодою не може перевищувати 1515000 грн. Ліміт заборгованості за кредитним договором встановлюється в порядку та на умовах, визначених у кредитному договорі, укладеному Банком з Позичальником, який є невід`ємною частиною генеральної угоди (п.п.4.5.2.).

Відповідно до п.п.5.2.4. генеральної угоди Позивальник зобов`язався своєчасно та в повному обсязі погашати Банку заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом та інші платежі за кредитним договором.

Згідно п.п.6.6.1., 6.6.2. п.6.6. угоди процентна ставка за кредитним договором може бути фіксована або плаваюча. Позичальник сплачуватиме Банкові проценти за користування кредитом у розмірі та в строки, визначені у кредитному договорі.

Генеральна угода набуває чинності з дати її підписання повноважними представниками Позичальника та Банку і залишається чинною до повного виконання сторонами зобов`язань за Генеральною угодою (п.10.1.).

Сторонами також було підписано Додаток №1 до Генеральної угоди від 17.04.2008 №6608N4 з переліком кредитних договорів, укладених між Банком та Позичальником: кредитні договори №6608К7 від 17.04.2008 та №6608К8 від 17.04.2008.

В подальшому, контрагенти уклали договори про внесення змін до Генеральної угод (№6608N4-2 від 23.03.2010 та №6608N4-3 від 11.01.2011), згідно яких у перелік кредитних договір Додатку №1 були включені кредитні договори №66510К2 від 23.03.2010 та №66511К1 від 11.01.2011.

Окрім цього, 18.04.2008 між ВАТ "Державно-Імпортний банк України" та фізичною особою ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір №6608Z9, предметом якого являлося забезпечення вимог Іпотекодержателя, що випливають із Генеральної угоди №6608N4 від 17.04.2008. 11.01.2011 сторонами було укладено договір про внесення змін до іпотечного договору

На виконання умов Генеральної угоди 11.01.2011 між Банком та Приватним підприємцем було укладено кредитний договір №66511К1 згідно умов якого, позивач зобов`язався надати відповідачу відновлювану кредитну лінію в сумі 1 515 000,00, з врахуванням заборгованості за кредитним договором від 23.03.2010 №66510К2, із розміром відсоткової ставки - 19 % річних, а відповідач зобов`язався повернути кредит частинами і сплатити відсотки та виконати інші зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі до 10.01.2012 (п.п.3.1., .3.2. кредитного договору).

Пунктами 3.4, 3.5, 3.7 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язався в строки, визначені даним договором, погашати кредит, сплачувати проценти та комісію.

Згідно п.3.5.1. укладеного правочину Позичальник сплачує Банкові проценти за користування кредитом у розмірі, зазначеному в п.3.2. цього договору, у валюті кредиту. Такі проценти нараховуються щомісяця на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі банківського року у валюті кредиту і підлягають сплаті з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - до 15 числа) на рахунок, зазначений у п.3.8. цієї угоди. Протягом цього періоду сплачуються проценти за попередній місяць. Проценти за останній період нарахування процентів підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.

Позичальник зобов`язався своєчасно та у повному обсязі погашати Банкові заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитами та інші платежі за цим договором (п.п.5.1.1.).

За змістом п.8.1 цей договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками Позичальника та Банку, проте кредит надається в межах наданого забезпечення. Договір залишається чинним до дати повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Додатком № 1 до Кредитного договору сторони погодили Графік вибірки та зниження ліміту заборгованості, зокрема визначили, що кінцевим терміном погашення кредиту є 10.01.2012; ліміт заборгованості станом на 11.01.2012 - 0 грн.

23.03.2012 сторонами укладено Договір про внесення змін № 66511К1-1 до Кредитного договору, яким, зокрема, збільшено процентну ставку за кредитом до 23,2%, визначено, що кінцевий термін погашення кредиту є 20.08.2012 та змінено графік вибірки та зниження ліміту заборгованості, зокрема кінцевим терміном погашення кредиту визначено 19.08.2012; ліміт заборгованості станом на 20.08.2012 - 0 грн. У пункті 6 цієї угоди вказано, що вона є невід`ємною частиною Кредитного договору і вступає в силу з моменту підписання повноважними представниками сторін.

Посилаючись на неналежне виконання Позичальником (позивачем) зобов`язань за Кредитним договором Банк звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів.

За наслідками вирішення спору, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.04.2014 у справі № 607/23591/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27.06.2014, позовні вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про стягнення з ФОП Джигринюк О.С. боргу за Кредитним договором задоволено частково. Стягнуто на користь Банку з ФОП Джигринюк О.С. заборгованість за Кредитним договором у розмірі 493 219,82 грн та судовий збір в розмірі 3 443,10 грн. Зокрема, з мотивувальної частини рішення вбачається, що до стягнутої судом заборгованості за Кредитним договором №66511К1-1 від 11.01.2011 у розмірі 493 219,82 грн входить: 335 638,00 грн - прострочена сума основного боргу; 96 066,82 грн - прострочені відсотки; 1 515,00 грн - прострочена комісія за управління кредитом; 60 000,00 грн - пеня (з врахуванням застосованої судом позовної давності та зменшеної суми пені). Окрім того, з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду вбачається, що Банком заявлена до стягнення заборгованість визначена станом на 10.12.2013.

08.08.2014 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області на примусове виконання судового рішення у справі №607/23591/13-ц видано відповідний наказ.

Окрім цього, Банком, як Іпотекодержателем, з огляду на неналежне виконання Позичальником (відповідачем у даній справі) зобов`язань за Кредитним договором, було також реалізовано право на задоволення своїх вимог за Кредитним договором за рахунок іпотечного майна.

Так, рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 11.07.2016 у позові ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Тернополі до ОСОБА_3 , третя особа Джигринюк О.С. про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено та визнано недійсним іпотечний договір від 18.04.2008 року №6608Z9.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі № 477/2310/14-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2018, рішення першої інстанції скасовано, а позов ПАТ "Укрексімбанк" задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ФОП Джигринюк О.С. перед ПАТ "Укрексімбанк" за Кредитним договором від 11.01.2011 № 66511К1 станом на 13.03.2016 у розмірі 710 802, 12 грн, з яких: 335 638, 00 грн - заборгованість за кредитом, 273 649, 12 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 515, 00 грн - прострочена комісія за управлінням кредитом та 100 000, 00 грн - нарахована пеня, звернуто стягнення відповідно до іпотечного договору від 18.04.2008 на нежитловий об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 та складається з: складу-офісу, А, площею 353, 90 кв. м; прохідної, Б, площею 7, 20 кв. м; складу, Ж, площею 40, 00 кв. м; складу, З, площею 1394, 60 кв. м; складу, К, площею 155, 20 кв. м; гаража, Л, площею 198, 80 кв. м; гаража, М, площею 284, 80 кв. м; гаража, О, площею 784, 90 кв. м; майстерні, П, площею 264, 10 кв. м; погреба, Дпд; огорожі 1-4; споруди 5, належний на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Банку про визнання недійсним іпотечного договору відмовлено.

09.07.2019 на підставі виконавчого листа № 2/477/263/16, виданого 14.03.2019 Жовтневим районним судом Миколаївської області, державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №59489452. Із поданої відповідачем 16.09.2020 заяви з додатками вбачається, що на виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц боржником частково сплачено заборгованість в розмірі 277 564,30 грн.

Судом встановлено, що станом на дату звернення позивача з позовом до суду, відповідачем виконано рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 у справі № 607/23591/13-ц . 02.05.2019 суми заборгованості були оплачені в повному обсязі.

15.09.2019 Джигринюк Оксана Станіславівна звернулась до Господарського суду Тернопільської області з позовом до АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Державний експортно-імпортний банк України" у м. Тернополі про визнання зобов`язання за Кредитним договором № 66511К1 від 11.01.2011 припиненим.

Рішенням суду від 26.02.2020 у справі №921/653/19 у задоволенні вище зазначеного позову відмовлено.

В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, обставини, що встановлені судовими рішеннями у справах №607/23591/13-ц, №477/2310/14-ц та №921/653/19 є приюдиційними та враховуються судом при вирішенні цього спору за правилами, що викладені у статті 75 ГПК України.

Оскільки, Джигринюк О.С. суми боргу АТ "Державний експортно-імпортний банк України" були повернуті несвоєчасно, Банком нараховані Позичальнику за період з 01.02.2017 по 01.05.2019 року відсотки у розмірі 176 784,42 грн, інфляційні втрати в сумі 136 492,47 грн та 33 241,66 грн - 3% річних, стягнення яких у примусовому порядку і є предметом спору у даній справі.

Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

За приписами ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України).

Так, в силу приписів ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст. 546 ЦК України). Окремим видом застави, згідно ч. 1 ст. 575 ЦК України, є іпотека.

Враховуючи встановлені судовими рішеннями судів у справі № 607/23591/13-ц та у справі №921/653/19 обставини, беручи до уваги копії квитанцій №0.0.1338022427.1 від 25.04.2019 на суму 100 000 грн, № 0.0.1337982182.1 від 25.04.2019 на суму 148 000 грн, № 0.0.1338950223.1 від 26.04.2019 на суму 248 663 грн, суд погоджується із твердженнями Банку, що зобов`язання за Кредитним договором в частині повернення 335 638,00 грн простроченої суми основного боргу; 96 066,82 грн прострочених відсотків; 1 515,00 грн простроченої комісії за управління кредитом та 60 000,00 грн пені, виконані відповідачем в повному обсязі.

Згідно з ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору та рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.04.2014 у справі №607/2359/13-ц, позивачем здійснено нарахування відсотків за користування кредитними коштами з 01.02.2017 по 01.05.2019 у розмірі 176 784,42 грн.

В обґрунтування щодо нарахування відсотків позивач посилається на правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові №913/11/18 від 13.12.2018, за змістом якої звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

У свою чергу, відповідач вважає нарахування процентів не обґрунтованими, посилаючись на постанову від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, в якій Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При вирішенні даного спору суд зважає на те, що у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

За приписами ч.1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. При цьому, в силу ч.6 ст.13 даного нормативно-правового акту, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, виходячи з умов Генеральної угоди №6608N4 від 17.04.2008, якою встановлено, що Позичальник сплачуватиме Банку проценти як плату за користування кредитом, а термін користування кредитом до 16.04.2013, строк кредитування відповідача є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами, а тому вимога позивача про стягнення 176 784,42 грн заборгованості по нарахованим процентам є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Згідно із поданим позивачем розрахунком, за неналежне виконання умов кредитного договору відповідачу за період з 01.02.2017 по 01.05.2019 нараховані інфляційні втрати в сумі 136 492,47 грн та 33 241,66 грн - 3% річних.

Інфляційні втрати та 3% річних нараховані на суму заборгованості 493 219,82 грн, яку стягнуто судовим рішенням за результатами розгляду справи №607/23591/13-ц та яка включає: 335 638 грн - прострочена сума основного боргу, 99 066,82 грн - прострочені відсотки, 1 515 грн - прострочена комісія за управління кредитом, 60 000 грн - пеня.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справу №910/24266/16, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Також, у вказаній постанові Верховним Судом з посиланням на Рекомендації Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

У п.7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 (далі - Постанова №14) зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв`язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов`язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи вище наведене, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на пеню (60 000 грн) є безпідставними.

Проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи період існування заборгованості, розмір боргу, дати та суми оплати кредиту (враховуючи дату валютування, тобто дату, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача), провівши відповідний перерахунок, суд вважає правомірно заявленими інфляційні втрати у розмірі 119 888,21 грн та 3% річних в розмірі 29 197,83, нарахованих за період з 01.02.2017 по 01.05.2019.

В решті позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо доводів Джигринюк О.С. про те, що Кредитний договір не містить усіх істотних умов, а отже він є неукладеним, а його сторони не можуть мати права та вважатись зобов`язаними, суд зазначає, що дані обставини вже були предметом судового розгляду, визнані судом необґрунтованими, що відображено у мотивувальних частинах рішень Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 у справі №607/23591/13-ц та Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2020 у справі №921/653/19. Окрім того, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії його укладення, а не за наслідками виконання цього правочину його сторонами (постанова Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" та постанова Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"). Відтак, судом оцінюються критично посилання відповідача на те, що укладені між ним та Банком угоди є такими, що не відбулись.

З огляду на те, що при вирішенні спору у справі № 607/23591/13-ц Тернопільським міськрайонним судом відповідачу були зменшені нараховані суми пені, за відсутності належних умов та з урахуванням фактичних обставин, суд не вбачає правових підстав для зменшення загального розміру відсотків річних, що нараховані Джигринюк О.С. відповідно до ст.625 ЦК України.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Джигринюк Оксани Станіславівни ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вул. Антоновича, 127, м. Київ, 03150, ідент. код 00032112 в особі Філії АТ "Укрексімбанк" в м. Тернополі, вул. Шептицького, 21, м. Тернопіль, 46008, ідент. код 22607369) - 119 888 (сто дев`ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн 21 коп. інфляційних втрат, 29 197 (двадцять дев`ять тисяч сто дев`яносто сім) грн 64 коп. - 3% річних та 2 236 (дві тисячі двісті тридцять шість) грн 29 коп. в рахунок повернення сплаченого судового збору.

3.В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 29.09.2020

Суддя О.В. Руденко