Рішення № 91841282, 25.09.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2091/20Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи:

за позовом: Приватного акціонерного товариства „Ічнянський молочно-консервний комбінат" (16703, Чернігівська обл., м. Ічня, вул. Вишнева, буд. 4);

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни ( АДРЕСА_1 );

про стягнення 54988,35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 20.07.2020 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства „Ічнянський молочно-консервний комбінат" вх. ГСОО №2164/20 до відповідача Фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 54988,35 грн., з яких: 22349,10 грн. - заборгованість за поставлений товар, 4823,41 грн. -пеня, 26616,90 грн. - штраф, 649,17 грн. - інфляційні втрати та 550,77 грн. - 3% річних, а також стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за дистриб`юторським договором №192/18-Д від 14.06.2018р., в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду від 27.07.2020 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2091/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст. 247-252 Господарського процесуального кодексу України. Крім того даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також було роз`яснено право щодо звернення до суду у відповідний строк з клопотанням про призначення проведення справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

04.09.2020 року до суду від представника Приватного акціонерного товариства „Ічнянський молочно-консервний комбінат" надійшов письмовий детальний опис робіт, здійснених при наданні професійної правничої допомоги (вх.№ГСОО 23405/20).

11.09.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №24197/20). При цьому, відповідач просив суд поновити строк для подання відзиву, обґрунтовуючи несвоєчасність подання тим, що коли відповідач дізнався про дану справу, копія позовної заяви з додатками ним ще не була отримана, а ознайомився з матеріалами справи лише 21.08.2020 року.

Також, 11.09.2020 року до суду від представника Фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну допомогу (вх.№ГСОО 24199/20), відповідно до якого останній просив зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2500 грн. В обґрунтування поданого клопотання, відповідач зазначив, що заявлені витрати є не співмірними по відношенню до складності справи, а частина заявлених витрат, а саме оформлення позовної заяви, копіювання додатків та направлення відповідачу не відноситься до професійної правничої допомоги, а тому відшкодуванню не підлягають.

Крім того, 11.09.2020 року представником Фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни надіслано до суду заяву про зменшення розміру штрафних санкцій (вх.№ГСОО24196/20), згідно якої просив суд зменшити суму штрафних санкцій до 1000 грн. Так, відповідач зазначає, що не заперечує щодо позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 22 349, 10 грн та визнає їх. Між тим заявлений розмір штрафних стягнень, які просить стягнути позивач у розмірі 31 439, 31 грн., значно перевищує суму основної заборгованості. При цьому, відповідач повідомляє, про своє скрутне матеріальне становище, спричинене епідемією і вжитими карантинними заходами та наявність на утриманні двох малолітніх дітей.

22.09.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. ГСОО №25083/20), згідно якої позивач заперечує щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки відповідач підписуючи договір погодився на умови договору, в тому числі на розмір штрафних санкцій. При цьому, як повідомляє позивач, відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження свого скрутного матеріального становища. Серед іншого, позивач заперечує щодо поновлення відповідачу процесуальних строків на подання відзиву на позовну заяву.

Крім того, 23.09.2020 року до суду від Приватного акціонерного товариства „Ічнянський молочно-консервний комбінат" надійшли письмові заперечення на клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (вх.№ГСОО 25235/20), відповідно до яких позивач заперечує щодо позиції відповідача про неспівмірність заявлених представником позивача витрат на оплату правничої допомоги, оскільки зазначене ґрунтується лише на суб`єктивному погляді відповідача, не спростовує обґрунтованості заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу та не містять жодного доказу, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат. З приводу посилань відповідача на заявлення відшкодування витрат, які не відносяться до професійної правничої допомоги, представник позивача посилається на укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Євгенія Кривошея» договору про надання правничої допомоги від 26.03.2018 року, додатком №1 та додатковою угодою №10-06 від 10.06.2020 року, в яких визначено які саме послуги включено в обсяг правничої допомоги за договором.

Також, 23.09.2020 року позивачем подано до суду заперечення на заяву про зменшення розміру штрафних санкцій (вх.№ГСОО 25263/20), відповідно до яких позивач заперечує щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, повторно зазначаючи, що відповідач підписуючи договір погодився на умови договору, в тому числі на розмір штрафних санкцій. При цьому, як повідомляє позивач, відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження свого скрутного матеріального становища.

Розглянувши зазначене вище клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи те, що ухвала суду від 27.07.2020 року отримана відповідачем 15.08.2020 року, згідно поштового повідомлення про вручення та згідно відстеження поштових відправлень за трекінгом 6511912507161, при цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ознайомився з матеріалами справи - 21.08.2020 року, в той час як відзив ним надіслано до суду з використанням електронно-цифрового підпису лише 11.09.2020 року, суд вважає, відповідачем пропущено процесуальний строк на подання відзиву.

При цьому, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем підстави для поновлення такого строку - не є поважними, жодних доказів в підтвердження поважності пропуску для подання відзиву- відповідачем в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України - не надано.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 118, 119 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав неповажними причини пропуску відповідачем встановленого судом процесуального строку на подання відзиву, у зв`язку з чим вирішив залишити без розгляду поданий відповідачем відзив на позовну заяву.

Своїм правом щодо надання заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався, при цьому суд враховує, що згідно до вимог ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач повинен подати до суду докази разом із поданням відзиву, а якщо доказ не може бути поданий у встановлений строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд. Між тим, відповідач не повідомив суд про необхідність подання додаткових доказів, в зв`язку з чим, суд дійшов висновку про подання сторонами всіх доказів необхідних для розгляду справи по суті та можливість прийняття рішення за наявними в справі матеріалами.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено матеріалами справи, 14.06.2018 року між Приватним акціонерним товариством „Ічнянський молочно-консервний комбінат" (надалі - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Іванченко Оксаною Ігорівною (надалі - дистриб`ютор) укладено дистриб`юторський договір №192/18-Д, відповідно до п. 2.1 якого, визначено, що постачальник на умовах, визначених даним договором, постачає товар дистриб`ютору, а Дистриб`ютор здійснює його пряму дистриб`юцію за цінами та націнками, які вказані у прайс-листах постачальника, що є невід`ємними додатками до цього Договору (згідно п.7.9. та п.7.10.), та здійснює своєчасну оплату отриманого від постачальника товару.

14.06.2018 року сторонами також було підписано протокол узгодження розбіжностей до Дистриб`юторського договору №192/18-Д (а.с.22), згідно якого сторони погодили нову редакцію п.п. 2.2, 4.2, 5.2.2, 5.2.3, 5.3.3, 5.4, 5.8.1, 7.3, 7.4, 7.6, ст. 8, 9.1, 9.2 Договору.

За умовами п. 2.2 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей №192/18-Д від 14.06.2018 року) право власності на партію товару, ризик випадкової загибелі або зіпсування товару, переходить від постачальника до дистриб`ютора в момент підписання представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Пунктом 4.2 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей №192/18-Д від 14.06.2018 року) передбачено, що оплату за кожну отриману партію товару здійснюється дистриб`ютором у безготівковій формі протягом 45 календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідно до п.7.1. Договору, за порушення умов Договору сторони несуть взємну цивільно-правову відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

У п. 7.2 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей №192/18-Д від 14.06.2018 року), сторони погодили, що у разі затримки оплати за товар більш ніж на 5 днів календарних днів, дистриб`ютор сплачує постачальнику пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення. У разі прострочення платежу, більше, ніж на 20 календарних днів дистриб`ютор, окрім пені, сплачує постачальнику також штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу. Нарахування пені та штрафу здійснюється до повного виконання дистриб`ютором свого грошового зобов`язання. Збитки стягується в повному обсязі понад суму неустойки.

Згідно з п.7.4 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей №192/18-Д від 14.06.2018 року), у разі невиконання дистриб`ютором грошових зобов`язань, окрім відповідальності передбаченої п. 7.3 даного Договору, дистриб`ютор зобов`язаний оплатити постачальнику суму невиконаного зобов`язання з врахуванням установленого індексу інфляції за весь строк простроченого зобов`язання, а також 3% річних від простроченої суми невиконаного чи несвоєчасно виконаного зобов`язання відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 13.1 Договору, всі зміни та доповнення до цього Договору дійсні тільки в тому випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін.

У п.13.4 Договору, сторонами узгоджено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом одного року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Договір може бути розірваний достроково за ініціативою однієї з сторін з обов`язковим письмовим повідомленням іншої сторони не пізніше, ніж за 1 (один) місяць до розірвання, при умові повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором.

За умовами Додатку №1 до Договору, сторонами було погоджено заявку на поставку товару, визначено вид товару.

У Додатку №2 до Договору визначені зразки підписів та печаток уповноважених осіб дистриб`ютора.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов договору №192/18-Д від 14.06.2018 року позивачем у період з 25.01.2019 року по 28.01.2020 року було поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними №МК_00000299 від 25.01.2019 року на суму 40 150, 60 грн, №МК_00000363 від 31.01.2019 року на суму 43621, 50 грн., №МК_00001087 від 14.03.2019 року на суму 14652, 05 грн., №МК_00001402 від 09.04.2019 року на суму 28 438, 57 грн, №МК_00001674 від 25.04.2019 року на суму 28748, 94 грн, №МК_ 00001802 від 07.05.2019 року на суму 20673 грн, №МК_00002400 від 14.06.2019 року на суму 27 963, 90 грн, №МК_00000355 від 28.01.2020 року на суму 22349, 10 грн.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні №РМК_00000299 від 25.01.2019 року, №100190131747840 від 31.01.2019 року, №РМК_00001087 від 14.03.2019 року, №РМК_00001402 від 09.04.2019 року, №РМК_00001674 від 25.04.2019 року, №РМК_00001802 від 07.05.2019 року, №100190614657120 від 14.06.2019 року, №100100128810770 від 28.01.2020 року щодо транспортування перевізником ТОВ «Рабен Україна» від замовника/вантажовідправника Приватного акціонерного товариства „Ічнянський молочно-консервний комбінат" на користь вантажоодержувача Фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснював оплату поставленого товару згідно платіжних доручень №171 від 02.04.2019 року на суму 83 772,10 грн, №193 від 22.05.2019 року на суму 14625, 05грн., №198 від 31.05.2019 року на суму 28465, 57 грн, №216 від 01.07.2019 року на суму 28 748, 94 грн, №226 від 19.07.2019 року на суму 20 673 грн, №@2PL659855 від 08.08.2019 року на суму 14 000 грн, №@2PL659858 від 08.08.2019 року на суму 7 458,11 грн, №@PL955161 від 09.10.2019 року на суму 6505, 79 грн.

Оцінюючи характер відносин між сторонами та факт поставки товару за накладними, суд доходить висновку, що дії сторін були наслідком надання та прийняття пропозиції та направлені на встановлення цивільних прав та обов`язків.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Суд звертає увагу на те, що ні Цивільний кодекс України ні Господарський кодекс України не дають визначення дистриб`юторського договору та не визначають його істотних умов.

Як передбачено ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

За своєю правовою природою, дистриб`юторський договір близький до договору поставки.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на зазначене, строк виконання грошового зобов`язання у спірних правовідносинах визначається за правилами ст. 692 Цивільного кодексу України, тобто обов`язок оплатити товар виникає у покупця (відповідача) з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, оскільки іншого строку оплати сторони не визначили, тобто на наступний день після отримання товару за накладними.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Водночас, як вказує позивач, поставлений товар оплачений відповідачем не в повному обсязі, а саме у відповідача наявна заборгованість за поставлену продукцію у сумі 22 349, 10 грн.

Враховуючи, що прийняття товару покупцем має своїм наслідком виникнення у нього обов`язку з його повної оплати, а також те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 22 349, 10 грн, відповідач, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надав, натомість, фактично, визнав позов у цій частині у наданій суду заяві про зменшення розміру штрафних санкцій (від 11.09.2020 року за вх.№ГСОО 24196/20), суд вважає позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Ічнянський молочно-консервний комбінат" в цій частині цілком обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Аналізуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 4823, 41 грн, 3% річних у сумі 550,77 грн, інфляційних втрат у сумі 649,17 грн та 20% штрафу у сумі 26 615, 90 грн, суд вказує таке:

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У п. 7.2 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей №192/18-Д від 14.06.2018 року), сторони погодили, що у разі затримки оплати за товар більш ніж на 5 днів календарних днів, дистриб`ютор сплачує постачальнику пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення. У разі прострочення платежу, більше, ніж на 20 календарних днів дистриб`ютор, окрім пені, сплачує постачальнику також штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу. Нарахування пені та штрафу здійснюється до повного виконання дистриб`ютором свого грошового зобов`язання. Збитки стягується в повному обсязі понад суму неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суд, перевіривши розрахунок пені у розмірі 4823, 41 грн., що наведений у розрахунку позивача (а.с.21-22), встановив його помилковість, а саме позивачем невірно визначено правомірний період нарахування пені, а саме, не враховано положення ст. 253 та ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене вище, суд, за допомогою системи „Ліга Закон", здійснив власний розрахунок пені та встановив, що її розмір складає 4789, 49 грн.

Розрахунок суми пені

Розмір договірної пені - подвійна облікова ставка НБУ

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення40150.6012.03.2019 - 14.03.2019318.0000 %0.099 %*118.8040150.6015.03.2019 - 01.04.20191818.0000 %0.099 %*712.8143621.5019.03.2019 - 01.04.20191418.0000 %0.099 %*602.3414652.0530.04.2019 - 21.05.20192217.5000 %0.096 %*309.1028438.5725.05.2019 - 30.05.2019617.5000 %0.096 %*163.6228748.9411.06.2019 - 30.06.20192017.5000 %0.096 %*551.352067322.06.2019 - 18.07.20192717.5000 %0.096 %*535.2327963.930.07.2019 - 07.08.2019917.0000 %0.093 %*234.446505.7908.08.2019 - 05.09.20192917.0000 %0.093 %*175.756505.7906.09.2019 - 08.10.20193316.5000 %0.090 %*194.1022349.1014.03.2020 - 23.04.20204110.0000 %0.055 %*500.7222349.1024.04.2020 - 11.06.2020498.0000 %0.044 %*478.7322349.1012.06.2020 - 10.07.2020296.0000 %0.033 %*212.50Отже, загальний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 4789,49 грн.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суд, перевіривши розрахунок 20% штрафу у розмірі 26615, 90 грн., що наведений у розрахунку позивача (а.с.21-22), також встановив його помилковість, а саме позивачем невірно визначено правомірний період нарахування за видатковою накладною від 25.04.2019 року, а саме, не враховано положення ст. 253 та ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, з огляду на що кількість днів прострочення становить 20 днів, що не відповідає умовам п. 7.2 Договору для нарахування 20% штрафу, адже вказаним пунктом договору передбачено, що прострочення платежу повинно становити більше, ніж на 20 календарних днів, таким чином за підрахунком суду до стягнення з відповідача підлягає 20% штрафу у сумі 20866, 11 грн.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.7.4 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей №192/18-Д від 14.06.2018 року), у разі невиконання дистриб`ютором грошових зобов`язань, окрім відповідальності передбаченої п. 7.3 даного Договору, дистриб`ютор зобов`язаний оплатити постачальнику суму невиконаного зобов`язання з врахуванням установленого індексу інфляції за весь строк простроченого зобов`язання, а також 3% річних від простроченої суми невиконаного чи несвоєчасно виконаного зобов`язання відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведені положення Закону, з огляду на порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, встановлених приписами ст. 692 Цивільного кодексу України, суд вважає правомірним нарахуванням позивачем 3% річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

При перевірці наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку 3% річних, суд встановив його часткову неправильність з огляду на невірне визначення строку виконання зобов`язання, внаслідок чого, за допомогою системи "Ліга-Закон", враховуючи положення ст. 253 ЦК, ч.5 ст. 254 ЦК України, судом було здійснено власний розрахунок 3% річних.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів40150.6012.03.2019 - 01.04.2019213 %69.3043621.5019.03.2019 - 01.04.2019143 %50.1914652.0530.04.2019 - 21.05.2019223 %26.4928438.5725.05.2019 - 30.05.201963 %14.0228748.9411.06.2019 - 30.06.2019203 %47.2620673,0022.06.2019 - 18.07.2019273 %45.8827963.9030.07.2019 - 07.08.201993 %20.696505.7908.08.2019 - 08.10.2019623 %33.1522349.1014.03.2020 - 10.07.20201193 %218.00Таким чином, загальна сума 3% річних складає 547,96 грн.

Здійснивши за допомогою системи "Ліга-Закон" перевірку наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку інфляційних втрат, суд погоджується з таким розрахунком, у зв`язку з чим вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 649, 17 грн такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми штрафних санкцій суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про необхідність застосування індивідуального порядку стягнення штрафних санкцій в даному випадку, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо ж порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як встановлено судом з матеріалів справи, на виконання умов дистриб`юторського договору №192/18-Д, позивачем було поставлено відповідачу у період з 25.01.2019р. по 28.01.2020р. товар на загальну суму 226 597, 66грн., між тим основне зобов`язання на суму 204 248, 56 грн. відповідачем хоча і з порушенням строків, однак було виконано. Таким чином залишок по заборгованості за договором становить 22 349, 10 грн.

При цьому, доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення господарської діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, матеріали справи не містять.

Водночас суд зазначає, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом, згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, враховуючи необхідність дотримання збалансованості інтересів обох сторін, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, вважає за доцільне та правомірне зменшити нараховані позивачем штрафні санкції у вигляді пені та штрафу на 50% .

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства „Ічнянський молочно-консервний комбінат" та стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 22349, 10, пені у розмірі 2394, 74 грн., 3% річних у розмірі 547,96 грн., інфляційних втрат у розмірі 649, 17 грн. та 20% штрафу у розмірі 10 433, 05 грн.

Оцінюючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 7000 грн, суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно зі ст. 126 ГПК України, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу представником Приватного акціонерного товариства „Ічнянський молочно-консервний комбінат" надано суду договір про надання правничої допомоги від 26.03.2018 року, укладений між Публічним

акціонерним товариством „Ічнянський молочно-консервний комбінат" та Адвокатським бюро «Євгенія Кривошея» (а.с.67-70), додаток №1 до Договору від 26.03.2018 року, в якому визначено в тому числі вартість погодинної роботи адвоката, додаткову угоду №10-06 до Договору від 26.03.2018 року, в якому сторони погодили гонорар у розмірі 7000 грн, опис наданих послуг при наданні професійної правничої допомоги (а.с.93-94).

За умовами п.1. Договору про надання правничої допомоги від 26.03.2018 року, надання клієнту професійної правничої допомоги, яка здійснюється у наступних формах, але не виключно: консультації, підготовка матеріалів справи, збирання- доказів та здійснення інших необхідних дії для подачі заяв по суті справи; участь в судових засіданнях та представництво Клієнта в суді; розробка та правовий аналіз договорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності Клієнтом; захист від протиправних дій посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, зокрема органів Державної фіскальної служби України; надання правничої допомоги у кримінальних провадженнях; інші види послуг, які пов`язані з адвокатською діяльністю та виконанням Договору.

Відповідно до п.3.2 Договору, гонорар складається з суми вартості послуг та об`єму наданої професійної правничої допомоги, тарифи яких узгоджені Сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього Договору та фіксується в додатковій угоді для кожної справи.

Згідно п.3.7 Договору, клієнт сплачує гонорар не пізніше 25-го числа поточного (звітного) місяця або в строк зазначений у додатковій угоді.

У п.1.1 Додатку №1 до Договору, передбачено, що ставки бюро становлять 1000 грн на годину, без ПДВ.

П.2.1 Додатку №1 до Договору, сторонами узгоджений мінімальний оплачуваний час - 1/10 години.

Водночас, зі змісту п. 1 Додаткової угоди №10-06 до Договору про надання правничої допомоги від 26.03.2018 року, вбачається, що сторони погодили розмір гонорару в сумі 7000 грн.

У п.2 Додаткової угоди №10-06 до Договору про надання правничої допомоги від 26.03.2018 року, сторони погодили, що в незалежності від умов Договору, Гонорар згідно пункту 1 цієї Додаткової угоди № 10-06 оплачується Клієнтом на умовах 100% попередньої оплати протягом 20-ти днів з дати підписання цієї Додаткової угоди №10-06.

Згідно наданого позивачем опису виконаних робіт, представником позивача, адвокатом Топча А.О. було здійснено попереднє опрацювання матеріалів, документів по справі - 2 год , за що нарахована сума 2000 грн, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини - 1 год - 1000 грн, вироблення правової позиції -1 год -1000 грн., позовна заява (підготовка, написання, оформлення, копіювання додатків та направлення відповідачу, суду) - 3 год - 3000 грн.

Між тим, як встановлено судом, окрім вказаного договору, додатку до нього, додаткової угоди та опису робіт, жодних доказів, підтверджуючих оплату заявленої до стягнення суми (платіжне доручення) або здійснення попередньої оплати за договором у відповідності до п. 2 Додаткової угоди №10-06 матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 7000 грн. у суду відсутні.

При прийнятті рішення, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищевикладене суд не дає правову оцінку іншим доводам та запереченням учасників справи, оскільки вони не впливають на вирішення справи по суті. Водночас суд зазначає, що зміна ціни договору після його виконання в силу приписів цивільного законодавства не допускається.

При здійсненні вищевказаних висновків суд враховує, що ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, суд вважає за необхідне окремо наголосити, що добросовісність у правовідносинах означає здійснення сторонами заходів, спрямованих на уникнення правопорушення.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору з урахуванням часткового задоволення судом позовних вимог без врахування зменшення розміру пені покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 130, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства „Ічнянський молочно-консервний комбінат" (16703, Чернігівська обл., м. Ічня, вул. Вишнева, буд. 4, код ЄДРПОУ 00381152) заборгованість у сумі 22 349 /двадцять дві тисячі триста сорок дев`ять/ грн 10 коп., пеню у розмірі 2394 /дві тисячі триста дев`яносто чотири/ грн. 74 коп., 3% річних у розмірі 547 /п`ятсот сорок сім/ грн 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 649/шістсот сорок дев`ять/ грн 17 коп., штраф у розмірі 10 433/ десять тисяч чотириста тридцять три/ грн. 05 коп, судовий збір у сумі 1 912 /одна тисяча дев`ятсот дванадцять/ грн 82 коп.

3.В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства „Ічнянський молочно-консервний комбінат" (16703, Чернігівська обл., м. Ічня, вул. Вишнева, буд. 4, код ЄДРПОУ 00381152) 1 912 /одна тисяча дев`ятсот дванадцять/ грн 82 коп судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в порядку ст. 256 ГПК України.

Рішення підписано 25 вересня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська