Рішення № 91840981, 23.09.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/3071/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Петровіцького Андрія Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Органічні сімейні продукти”

про розірвання договору оренди та стягнення грошових коштів у розмірі 364 944,36 грн.

Учасники судового процесу:

від позивача: Шевченко М.О.;

від відповідача: Осадько О.О.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Петровіцький Андрій Володимирович звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Органічні сімейні продукти” про розірвання договору оренди та стягнення грошових коштів у розмірі 364 944,36 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за договором оренди приміщення б/н від 01.05.2019, наявність якої, на його думку, є підставою для розірвання договору в порядку Закону України “Про оренду землі” та відповідно просить про стягнення з відповідача 314 516,13 грн. заборгованості зі сплати орендних платежів, 1918,35 грн. 3% річних та 48 509,88 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/3071/19 від 16.12.2019 року позовну заяву Фізичної особи-підприємця Петровіцького Андрія Володимировича залишено без руху.

28.12.2019 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 16.12.2019.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 19.12.2019 по 17.01.2020 перебувала у відпустці, то розгляд зазначеної позовної заяви здійснюється після виходу судді на роботу.

Ухвалою суду від 20.01.2020 було відкрито провадження у справі № 911/3071/19 та призначено підготовче засідання на 19.02.2020, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, про дату судового засідання та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.01.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01004, м. Київ, вул. Рогнідинська, будд. 3, оф. 13.

Рекомендоване повідомлення зазначеного поштового відправлення було повернуто на адресу суду. Одночасно, запису щодо отримання адресатом поштового відправлення останнє не містить.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.01.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Представник відповідача 19.02.2020 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засіданні був повідомлений належним чином.

19.02.2020 в судовому засіданні представником позивача надано суду для огляду оригінали документів, які долучені до позовної заяви в копіях.

В судовому засіданні 19.02.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 11.03.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу - повідомлення від 20.02.2020.

11.03.2020 представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 11.03.2020, у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання, судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 19.03.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення учасників судового процесу, судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу - повідомлення від 12.03.2020.

17.03.2020 від позивача до суду надійшло клопотання, в якому позивач просить суд викликати відповідача у судове засідання шляхом розміщення оголошення на сайті суду.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19” з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 по 03.04.2020.

Листом Голови ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 рекомендовано, на період з 16.03.2020 по 03.04.2020, встановити особливий режим роботи судів України.

Рішенням зборів суддів Господарського суду Київської області № 11 від 17.03.2020 “Про організацію розгляду судових справ на період дії карантину” визначено, що розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників справи, призначених на період дії карантину з 18.03.2020 до 03.04.2020, призначається (переноситься) поза межі визначеного строку (у разі його не продовження); матеріали (заяви, скарги, клопотання), які передбачають їх розгляд в судових засіданнях за участю учасників справи, призначаються поза межами визначеного строку дії карантину (у разі його не продовження).

Враховуючи зазначене, суд, ухвалою суду від 19.03.2020 повідомив учасників справи, що судове засідання, яке призначено 19.03.2020 о 15:00 не відбудеться.

26.03.2020 від позивача до канцелярії суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке судом розглянуто та задоволено.

Згідно з рекомендаціями Ради суддів України, затвердженими рішенням від 17.03.2020 №19, громадянам та сторонам, які є учасниками судових процесів рекомендовано утриматися від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової їх присутності.

З матеріалів справи слідує, що явка учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а тому суд вбачає за можливе подальший розгляд справи здійснювати за відсутності представників учасників справи, у разі наявності відповідного клопотання.

Необхідні матеріали, заяви по суті справи та з процесуальних питань можуть надаватися із використанням підсистеми “Електронний суд”.

Щодо наявності технічної можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, запровадженої Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)” від 30.03.2020 № 540-IX яким доповнено ст. 197 Господарського процесуального кодексу України частиною 3-1, учасники справи будуть повідомлені додатково.

Ухвалою суду від 14.05.2020 судом було призначено підготовче судове засідання у справі на 28.05.2020.

При цьому, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" було внесено зміни до розділу Х Прикінцевих положень ГПК України, а саме: було додано ст. 4, відповідно до якої, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

28.05.2020 в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача 28.05.2020 в третє в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засіданні був повідомлений належним чином.

З урахуванням внесених змін до ГПК України щодо встановлення строку судом у своєму рішенні, який не може бути менший, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", а також, беручи до уваги неотримання відповідачем кореспонденції суду, неявку представника відповідача у всі судові засідання та неподання відзиву на позовну заяву, у судовому засіданні 28.05.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 10.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу - повідомлення від 04.06.2020.

10.06.2020 позивачем подано до суду додаткові письмові пояснення по справі.

В судове засідання 10.06.2020 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засіданні був повідомлений належним чином.

10.06.2020 в судовому засіданні судом вирішено закрити підготовче судове засідання та призначити справу № 911/3071/19 до судового розгляду по суті на 25.06.2020.

З метою повідомлення відповідача, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу - повідомлення від 11.06.2020.

24.06.2020 на електронну адресу суду та 25.06.2020 на поштову адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

25.06.2020 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

25.06.2020 в судове засідання представники позивача та відповідача не з`явились, про причини неявки суд повідомили заявами, поданими раніше.

В судовому засіданні 25.06.2020 судом розглянуті та задоволені клопотання сторін, у зв`язку із чим, судом вирішено відкласти судове засідання на 30.07.2020, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення учасників судового процесу, судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу - повідомлення від 30.06.2020.

30.07.2020 представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засіданні були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 30.07.2020, у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання, судом вирішено відкласти судове засідання. Одночасно, враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 01.08.2020 по 25.08.2020 буде перебувати у щорічній відпустці, тому судом відкладено розгляд справи на 27.08.2020, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення учасників судового процесу, судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу - повідомлення від 31.07.2020.

13.08.2020 відповідачем подано до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи, а 26.08.2020 - заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із захворюванням директора відповідача, а також розірванням договору з адвокатом.

26.08.2020 від відповідача надійшла заява про перенесення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю адвоката у іншому судовому засіданні.

27.08.2020 в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання 27.08.2020 не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засіданні був повідомлений належним чином, про причини неявки суд повідомив заявою від 26.08.2020.

З урахуванням наявних клопотань відповідача у справі щодо відкладення розгляду справи, суд їх задовольнив та відклав судове засідання на 10.09.2020, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу - повідомлення від 31.08.2020.

09.09.2020 позивачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

10.09.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

10.09.2020 представник позивача в судове засідання не з`явився. Представник відповідача в судовому засіданні 10.09.2020 надав усні пояснення, відповідно до яких просив суд поновити строк для подачі відзиву на позовну заяву та долучити до матеріалів справи поданий відзив на позовну заяву.

Судом розглянуто та відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із відповідною заявою про його продовження.

При цьому, оскільки у тих випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановлювати строк в межах певного строку, встановленого ГПК України, суд також не може продовжити учаснику строк понад встановлений в ГПК України строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2019 у справі № 922/2571/19.

Одночасно, Законом України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесено зміни до ст. 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України. Зокрема, відповідним Законом визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Також, відповідно до ст. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента від 10.06.1997 № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності", закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: "Офіційний вісник України"; газета "Урядовий кур`єр". Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета "Голос України", "Відомості Верховної Ради України".

16.07.2020 у офіційному друкованому виданні, газеті "Голос України", був оприлюднений Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Отже, враховуючи вищенаведене у сукупності, 06.08.2020 є останнім днем в який учасники справи мають право подати заяви на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 06.08.2020 до Господарського суду Київської області не надходило від відповідача жодних документів на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 20.01.2020. При цьому, відзив подано відповідачем 10.09.2020 безпосередньо до канцелярії суду.

У відповідності до ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що строк для подачі відповідачем відзиву на позовну заяву не може бути продовжений. За таких обставин, клопотання представника відповідача про продовження процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву задоволено бути не може, у зв`язку із чим, судом відзив долучається до матеріалів справи, проте відомості, викладені у останньому до уваги судом не беруться.

В судовому засіданні 10.09.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 23.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача про дату та час наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу - повідомлення від 14.09.2020.

23.09.2020 від відповідача до суду надійшла письмова промова до судових дебатів.

23.09.2020 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити, посилаючись на наступне.

01.05.2019 між Фізичною особою-підприємцем Петровіцьким Андрієм Володимировичем (далі – орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Органічні сімейні продукти” (далі – орендар, відповідач) укладено договір оренди приміщення (надалі - договір). Пунктом 1 зазначеного правочину сторони узгодили, що орендодавець зобов`язується передати орендарю у тимчасове платне користування (надалі - оренда) земельну ділянку та розташовані на ній об`єкти, зазначені у статті 2 даного договору (надалі - «об`єкт оренди»), а орендар, у свою чергу, зобов`язується прийняти об`єкт оренди у строкове користування і сплачувати орендну плату та інші платежі на умовах цього договору.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору Фізичною особою-підприємцем Петровіцьким Андрієм Володимировичем передано відповідачу у користування об`єкт оренди, а саме: земельну ділянку загальною площею 8,1 гектарів, що знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Русанів, вул. Жовтнева, 39 А, а також розміщені на ній будівлі та споруди. Проте, відповідач, ухилившись від підписання акту прийому-передачі об`єкта оренди, користувався останнім.

Разом із тим, відповідач свій обов`язок із сплати орендної плати належним чином не виконує, чим порушує істотні умови договору та право позивача щодо вчасного отримання орендної плати, а також плати за комунальні послуги.

Враховуючи наявну заборгованість відповідача та невиконання істотних умов договору, позивач звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою про розірвання договору оренди від 01.05.2019 та стягнення з відповідача заборгованості з оренди у сумі 314 516,13 грн., заборгованості за спожиту електроенергію у розмірі 48 509,88 грн., а також нарахованих 3 % річних у сумі 1 918,35 грн.

В свою чергу, представник відповідача, в судовому засіданні надав усні заперечення щодо заявлених позовних вимог, відповідно до яких просив суд в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на наступне.

За твердженнями відповідача, Фізичною особою-підприємцем Петровіцьким Андрієм Володимировичем порушено умови договору в частині передачі відповідачу приміщень у комплекті і стані, що відповідають умовам договору оренди приміщення та її призначенню. Як зазначено відповідачем в усних поясненнях та у заяві – промова до судових дебатів, об`єкт оренди за договором, а саме: приміщення будівлі не були введені в експлуатацію, вони не були добудовані та не знаходились у власності позивача. Однак, як стверджує відповідач, позивач запевняв останнього, що найближчим часом будуть завершені будівельні роботи та буде проведена реєстрація речових прав на зазначені в договорі оренди приміщення будівлі, після чого позивач здійснить належним чином передачу об`єкта оренди в користування відповідачу. Із пояснень відповідача слідує, що, враховуючи необхідність грошових коштів для здійснення добудови приміщень, про яку повідомлено позивачем відповідача, Товариством з обмеженою відповідальністю “Органічні сімейні продукти”, в рахунок майбутніх платежів за оренду, перераховано позивачу грошові кошти у загальній сумі 50 000,00 грн. (30 000,00 грн. 11.06.2019 та 20 000,00 грн. 18.07.2019). Проте, позивачем не завершені будівельні роботи та не здійснено реєстрацію речових прав на нерухоме майно, у зв`язку із чим, за переконанням відповідача, останній не міг користуватися приміщеннями (об`єктом оренди). При цьому, відповідачем повідомлено суд, що останній не отримував від позивача ні особисто, ні засобами поштового зв`язку, примірник акту приймання-передачі об`єкта оренди для підпису.

Приймаючи до уваги, що сторони скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 23.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповівдача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

01.05.2019 між Фізичною особою-підприємцем Петровіцьким Андрієм Володимировичем (далі – орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Органічні сімейні продукти” (далі – орендар, відповідач) укладено договір оренди приміщення (надалі - договір). Пунктами 1 та 2 зазначеного правочину сторони узгодили, що орендодавець зобов`язується передати орендарю у тимчасове платне користування (надалі - оренда) земельну ділянку та розташовані на ній об`єкти, зазначені у статті 2 даного договору (надалі - «об`єкт оренди»), а орендар, у свою чергу, зобов`язується прийняти об`єкт оренди у строкове користування і сплачувати орендну плату та інші платежі на умовах цього договору. Об`єкт оренди передається орендарю для використання за цільовим призначенням, а саме: для ведення господарської діяльності, зокрема, для здійснення сільськогосподарської діяльності, а також розміщення та діяльності офісу орендаря, з можливістю облаштування робочих місць для співробітників, розміщення комп`ютерів, серверів, обладнання, оргтехніки, а також облаштування місць тимчасового проживання для співробітників.

Відповідно до п. 2.1.1 договору, об`єкт оренди — земельна ділянка загальною площею 8,1 гектарів, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Русанів, вулиця Жовтнева, 39 А, а також усі розміщені на ній будівлі та споруди, які домовилися називати: свинарник, загальною площею 3000 (три тисячі) метрів квадратних; адміністративні будівлі, загальною площею 300 (триста) метрів квадратних; забійний цех загального площею 450 (чотириста п`ятдесят) метрів квадратних; теплиці полікарбонатні, загальною площею 5000 (п`ять тисяч) метрів квадратних; пташники, загальною площею 1500 (тисячу п`ятсот) метрів квадратних; інші будівлі та споруди розміщені на вищезазначеній земельній ділянці.

Умовами п. п. 3.2, 3.3 договору визначено, що обчислення строку оренди починається з дня передачі об`єкта оренди орендарю за актом приймання-передачі об`єкта оренди орендарю. Об`єкт оренди повинен бути переданий в оренду від орендодавця до орендаря за «актом приймання-передачі об`єкта оренди» у строк, що не перевищує 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання сторонами даного договору.

Відповідно до п. 5.1 та п. 5.2 договору, орендодавець зобов`язаний передати об`єкт оренди орендарю, а орендар прийняти його у строк, визначений в пункті 3.3 даного договору, про що сторони складають акт приймання-передачі об`єкта оренди або передача повного доступу до об`єкту оренди. Вступ орендаря у користування об`єктом оренди настає із підписанням сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Згідно з п. п. 4.1-4.3 договору, сторони домовились, що розмір орендної плати за об`єкт оренди складає 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень за 1 (один) місяць. Орендна плата сплачується орендарем в національній валюті України, шляхом щомісячних перерахувань на підставі даного договору на поточний рахунок орендодавця, в термін до 10 (десятого) числа кожного місяця оренди. Орендна плата сплачується за час фактичного користування об`єктом оренди та не пізніше 10-го числа кожного наступного місяця. Якщо час фактичного використання об`єкта оренди менше ніж календарний місяць, орендна плата сплачується у розмірі, пропорційному фактичному часу використання об`єкта оренди.

Вартість отриманих орендарем комунальних (електро-, водо-, теплопостачання, водовідведення) та інших послуг, пов`язаних з експлуатацією об`єкта оренди, не входить до орендної плати, а сплачується орендарем окремо на основі рахунків отриманих від постачальників комунальних та інших послуг і показів відповідних лічильників (п. 4.5 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє впродовж строку, вказаного в статті 3 даного договору(п. 12.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його укладання сторонами ті діє впродовж 60 (шістдесяти) місяців, починаючи з 01 травня 2019 року до 1 травня 2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір оренди приміщення від 01.05.2019, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин містить елементи різних договорів, а саме: договору найму (оренди), а також договору оренди землі.

Наразі, господарський суд зазначає, що позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з останнього заборгованості з орендної плати у сумі 314 516,13 грн. за період з травня 2019 року по грудень 2019 року включно; заборгованості з оплати за комунальні послуги у розмірі 48 509,88 грн., нарахованих 3 % річних на суму заборгованості, які склали 1 918,35 грн., а також із вимогою про розірвання договору оренди приміщення у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати, посилаючись на пп. 12.3.2 договору.

Отже, при зверненні позивачем із позовом щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди, а також про розірвання договору оренди у зв`язку із не сплатою орендарем орендодавцю орендної плати, позивачем, в першу чергу, має бути доведено факт передання орендодавцем орендарю об`єкт оренди, а також, фактичне користування орендарем зазначеним об`єктом оренди.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено судом вище, умовами п. п. 3.2, 3.3 договору визначено, що обчислення строку оренди починається з дня передачі об`єкта оренди орендарю за актом приймання-передачі об`єкта оренди орендарю. Об`єкт оренди повинен бути переданий в оренду від орендодавця до орендаря за «актом приймання-передачі об`єкта оренди» у строк, що не перевищує 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання сторонами даного договору.

Відповідно до п. 5.1 та п. 5.2 договору, орендодавець зобов`язаний передати об`єкт оренди орендарю, а орендар прийняти його у строк, визначений в пункті 3.3 даного договору, про що сторони складають акт приймання-передачі об`єкта оренди або передача повного доступу до об`єкту оренди. Вступ орендаря у користування об`єктом оренди настає із підписанням сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається із матеріалів справи, наразі відсутні належні та допустимі докази ( і жодною із сторін до суду не надані) належного виконання договору оренди приміщення, насамперед орендодавцем, в частині передачі ним орендованого майна орендарю за актом прийняття - передачі із зазначенням об`єкту оренди, наявного майна, що належить орендодавцю і передається разом із земельною ділянкою та приміщеннями, які на ній знаходяться, з підписами сторін.

При цьому, судом враховано, що сторонами передбачено та закріплено у п. 5.9 договору, що якщо орендар з якихось причин відмовився підписати акт приймання-передачі об`єкт оренди в строки, передбачені п. 5.4. даного договору і не надав орендодавцю письмову мотивовану відмову, то акт приймання-передачі вважається як такий, що є підписаним орендарем.

Одночасно, доказів звернення позивачем до орендаря із метою складання та підписання акту прийому-передачі об`єкта оренди, як-то, вручення нарочно, або направлення за допомогою поштового зв`язку примірника акту прийому-передачі об`єкта оренди, позивачем до матеріалів справи не долучено. Протилежного суду не доведено.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, господарський встановив, що в порушення умов договору (п. п. 3.2, 3.3, 5.1, 5.2 договору) об`єкт оренди так і не був переданий орендодавцем (позивачем) орендарю (відповідачу), у зв`язку із чим, здійснення обчислення строку оренди (п. 3.2 договору) є протиправним та юридично не обґрунтованим.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі», орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ч. ч. 1 та 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як було встановлено судом вище, орендна плата сплачується за час фактичного користування об`єктом оренди та не пізніше 10-го числа кожного наступного місяця (п. 4.3 договору).

Враховуючи висновки суду щодо не передання позивачем відповідачу об`єкта оренди, а отже відсутність фактичного користування з боку відповідача зазначеним майном, здійснення позивачем нарахування відповідачу орендної плати за період з травня 2019 року по грудень 2019 року включно у сумі 314 516,13 грн. є нормативно необґрунтованим та юридично неспроможним.

При цьому, судом враховані здійснені відповідачем оплати у загальній сумі 50 000,00 грн., які сплачені відповідачем на рахунок позивача 11.06.2019 у сумі 30 000,00 грн. та 18.07.2019 у сумі 20 000,00 грн. із призначенням платежу – «оплата за оренду зг дог бн від 01.01.19». Проте, зазначені дії з боку відповідача лише слугують доказом щодо підтвердження своїх намірів в частині фактичної оренди об`єкта договору і, в свою чергу, виконання свого обов`язку щодо здійснення оплати належним чином.

Разом із тим, здійснення відповідачем передплати в рахунок майбутніх платежів оренди за договором, ні яким чином не нівелює факту відсутності підтвердження передачі позивачем відповідачу об`єкта оренди.

Щодо посилання позивача, в якості доказу користування відповідачем об`єктом оренди – споживання останнім комунальних послуг, а саме: споживання електроенергії за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Русанів, вул. Жовтнева, 39 А, то господарський суд встановив наступне.

В якості належних та допустимих доказів зазначеного споживання позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків-фактур за спожиту електричну енергію за вересень 2019 року у сумі 48 509,88 грн., споживачем за яким визначено – Приватне підприємство «Нерухомість та сервіс». Також, позивачем долучено до справи копію дубліката квитанції № 80 від 30.10.2019, якою підтверджується сплата Приватним підприємством «Нерухомість та сервіс» на рахунок ТОВ «Київська обласна ЕК» грошових коштів у сумі 48 509,90 грн.

Із письмових пояснень позивача вбачається, що позивач, як фізична особа є власником Приватного підприємства «Нерухомість та сервіс» і особисто від імені Приватного підприємства «Нерухомість та сервіс», в якості споживача здійснював оплату комунальних послуг.

Наразі, суд зазначає, що вищенаведені докази ніяким чином не стосуються предмету спору (стягнення заборгованості з відповідача та розірвання договору оренди з відповідачем), і тим більше не спростовують висновків суду, встановлених вище щодо фактичного непередання та не користування відповідачем об`єктом оренди договору, оскільки Приватне підприємство «Нерухомість та сервіс» не має договірних відносин з відповідачем і в матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази приналежності зазначеної юридичної особи до об`єкту оренди.

Більше того, господарський суд вважає за необхідне звернути увагу сторін, що матеріали справи так само не містять доказів наявності будь-яких прав (володіння, користування та розпорядження) у позивача на спірне майно, яке є об`єктом оренди за спірним договором.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що на виконання вимог статті 795 ЦК України, в порушення умов договору оренди, приміщення позивачем передано не було і докази зворотнього у суду відсутні, а договір оренди не містить іншого моменту відліку початку строку виникнення правовідносин оренди. За таких обставин, у позивача відсутні правові підстави для здійснення нарахування орендної плати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду від 12.02.2019 у справі № 127/14633/16-ц.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення орендної плати та комунальних послуг за договором оренди є не доведеними належними та допустимими доказами у справі, у зв`язку із чим, господарський суд відмовляє в зазначеній частині.

Вимога щодо стягнення нарахованих 3 % річних задоволенню не підлягає, як похідна від основної заборгованості.

Крім того, посилаючись на істотне порушення відповідачем умов договору, що полягає у систематичній несплаті орендної плати, позивач просить суд розірвати договір оренди приміщення, укладений 01.05.2019.

Відповідно до ст. 783 Цивільного кодексу України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Положеннями ст. 32 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 24 Закону України "Про оренду землі" передбачені права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема пунктом “д” такою підставою визначено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних з орендою землі, зокрема, положеннями Цивільного кодексу України, при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом “д” ст. 141 Земельного кодексу України, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 №6-1449цс17.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - “значної міри” позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до п. 12.3 договору, договір може бути розірваний орендодавцем в односторонньому порядку у таких випадках: У випадку використання орендарем об`єкта оренди не за цільовим призначенням або з порушенням умов даного договору.

У випадку невиконання протягом 15 робочих днів орендарем свого зобов`язання по оплаті орендної плати, а також комунальних і експлуатаційних послуг: у випадку суттєвого порушення орендарем умов договору. При цьому під «суттєвим порушенням орендарем умов договору» сторони домовились розуміти такі порушення умов даного договору: систематичне (більше трьох разів) порушення орендарем строків сплати орендної плати, більше ніж на 15 робочих днів щоразу; систематичне (більше трьох разів) перешкоджання уповноваженим представникам орендодавця доступу до об`єкти оренди, у порядк) передбаченому даним договором.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на встановлені вище висновки суду щодо не виконання позивачем умов договору в частині передання відповідачу об`єкту оренди, та, як наслідок, відсутність можливості у відповідача користування таким майном, а також, враховуючи відсутність будь-якої заборгованості у відповідача з орендної плати та чіткі умови щодо наявності прав позивача щодо розірвання договору, позовна вимога щодо розірвання договору оренди приміщення є не обґрунтованою та такою, яка задоволенню не підлягає.

Крім того, надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язокщодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen. ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення даєстороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко